34. Поняття та джерела права міжнародних договорів

Право міжнародних договорів - це система правових норм, що 1><тламентують порядок укладання, дії та припинення міжнародних договорів.

Основу джерел галузі складають:

- Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., н ка розглядає різноманітні питання права міжнародних договорів і є основним джерелом галузі.

- Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо до-говорів 1978 р., яка регламентує різні аспекти правонаступництва щодо оагатосторонніх договорів, у тому числі установчих документів між-народних організацій і договорів, прийнятих в рамках міжнародних організацій.

- Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., яка застосовується до договорів між державами та міжнарод¬ними організаціями, а також до договорів, що є установчими актами міжнародних організацій, і до договорів, прийнятих в рамках міжнарод-них організацій. Конвенція досі не набрала чинності, але її положення діють як звичаєві норми.

35. Поняття та види міжнародних договорів

Стаття 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. визначає договір як міжнародну угоду, укладену між держава¬ми в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Хоча Віденська конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб’єктами міжнародного права або між іншими суб’єктами міжнародного права, а також до міжнародних угод, укладених не у письмовій формі, ст. З Конвенції чітко встановлює, що це не впливає на юридичну силу таких угод та застосування до них правил, встановлених Конвенцією.

В залежності від кількості учасників, міжнародні договори по¬діляються на двосторонні та багатосторонні. Останні, у свою чергу, поділяються за сферою дії на загальні (універсальні) та регіональні. За ступенем відкритості договори можуть бути відкритими та за критими. Учасником відкритих договорів можна стати незалежно від того, чи є на це згода з боку інших суб’єктів, що приймають участь н договорі. Закритими є договори, участь в яких залежить від згоди їх учасників. За об’єктом міжнародні договори можуть поділятися на політичні, економічні, науково-технічні і т.п. Залежно від того, які органи представляють державу під час укладання міжнародного дого вору, розрізняють договори міждержавні (укладені від імені держави), міжурядові (укладені від імені уряду) та міжвідомчі (укладені від імен і органів виконавчої влади). За формою міжнародні договори можуть бути письмові та усні (так звані «джентльменські угоди»). За строком дії договори поділяються на строкові (укладаються на визначений строк) та безстрокові (укладаються на невизначений строк, без зазначення строку або з зазначенням їх безстроковості).

Форма, найменування та структура міжнародного договору

) (оговори можуть укладатися у письмовій та усній формі. Доміну¬ючою у практиці є письмова форма. Договори, укладені в усній формі нрий нято іменувати «джентльменськими угодами». Хоча Віденські кон¬цепції 1969 р. та 1986 р. стосуються лише договорів,укладених в пись- М( ті й формі, вони визнають юридичну силу усних угод та припускають і.к тосування до них будь-яких норм, викладених в конвенціях.

Істотне практичне значення має проблема мови договорів, зважа- юч и на те, що кожна мова відображає особливості відповідної правової cиc теми. За загальним правилом, двосторонні договори укладаються на монах обох сторін. Багатосторонні договори зазвичай укладаються на декількох мовах.Універсальні конвенції,укладені під егідою ООН, скла-даються на шести офіційних мовах організації - англійській, арабській, іспанській, китайській, російській і французькій. Коли автентичність тексту договору було встановлено двома або кількома мовами, його текст кожною мовою має однакову силу, якщо договором не перед¬бачено або учасники не домовились, що в разі розходження між цими текстами переважну силу матиме якийсь один певний текст.

Міжнародний договір може мати різні найменування, викорис¬тання яких визначається практикою і не впливає на юридичну при¬роду договору. Однакові за формою і змістом акти в одних випадках іменуються договорами, в інших - конвенціями, пактами, угодами, хартіями, протоколами, деклараціями, меморандумами, трактатами, комюніке, конкордатами тощо.

Договір складається з певних частин, які утворюють єдину, впо¬рядковану структуру. Такими частинами є: найменування або титул; преамбула (вказує мотиви укладення договору, його цілі та принципи); основна частина (статті договору, які визначають предмет договору, права та обов’язки сторін); заключні положення (порядок набрання до¬говором чинності, терміні дії і умови припинення); додатки. Наявність всіх цих компонентів не є обов’язковою, і відсутність одного з них не впливає на юридичну силу договору.