3. Основні види модальних суджень.

У логіці виділяють і досліджують модальні судження (від лат. слова «modus» – різновид). Вони будуються із простих категоричних суджень за допомогою логічних операторів, які вказують на додаткові обставини, що можуть вплинути на їх (суджень) істиннісне значення. Видів модальних суджень існує багато, ми розглянемо лише деякі основні: алетичні, епістемічні, деонтичні, аксіологічні і темпоральні.

Алетичні (істиннісні, від гр. aleteja - істина) модальності характеризують вид істинності суджень. Істина буває необхідною, можливою або випадковою.

Судження про необхідність (аподиктичні) будуються за допомогою модального оператора: «необхідно» («»). Наприклад: «Необхідно, що 2+3=5».

Судження про факти (асерторичні) будуються за допомогою модального оператора «випадково» («»). Наприклад: «Випадково, Петро виграв у лото тисячу гривень».

Проблематичні судження будуються за допомогою модального оператора «можливо» («»). Наприклад, «Можливо, збірна України з футболу стане чемпіоном Європи», «Можливо, що у Києві сьогодні йтиме дощ».

Взаємозв’язки між видами алетичних суджень мають певні закономірності, наприклад, незбалансованість (несиметричність). Наприклад, те, що дійсне, те й можливе, але не навпаки; те, що необхідне, те й дійсне, але не навпаки.

Епістемічні або пізнавальні (від гр. episteme – знання) судження визначають характер і ступінь достовірності знання. Нараховують два основні види епістемічних модальностей: 1) судження, засновані на вірі; 2) судження, засновані на знанні.

Перший вид суджень будується за допомогою модальних операторів: «знаю», «вірю», «впевнений» і т. п. Наприклад: «Борис упевнений, що всі політики є брехунами». «Микола вірить у потойбічне життя».

Другий вид суджень будується за допомогою модальних операторів: «знаю», «доведено», «ймовірно», «достовірно», «доведено» і т. п. Такі судження бувають імовірнісними (проблематичними) або достовірними. Наприклад: «Ймовірно існувало життя на Марсі»; «Достовірно відомо, що Земля обертається навколо Сонця».

Деонтичні або нормативні судження (від гр. deon – потрібно, повинно) стосуються діяльності людей, норм їх поведінки в суспільстві. Нараховують два основні види деонтичних модальностей: 1) судження про наявність (або відсутність) певного права; 2) судження про наявність (або відсутність) певного обов’язку.

Перший вид суджень будується за допомогою модальних операторів: «дозволено», «заборонено», «має право» і т. п. Наприклад: «Кожний має право на життя»; «В Україні примусова праця заборонена» і т. п. Наявність або відсутність прав у громадян правових країн фіксується у відомій формулі: «Дозволено все, що не заборонено законом»; але посадові особи повинні керуватись іншою формулою: «Забороняється все, що не дозволяється законом».

Другий вид суджень будується за допомогою модальних операторів: «зобов’язаний», «повинен» і т. п. Наприклад: «Державні органи повинні... сприяти професійним союзам в їх діяльності».

Права і обов’язки громадян повинні бути збалансованими. Кожному праву повинен відповідати певний обов’язок і навпаки, інакше правова система може виявитись неефективною.

Аксіологічні (оціночні, ціннісні) судження будуються за допомогою модальних операторів: «добре», «погано», «байдуже» і т. п. Вони виявляють ставлення людей до предметів або подій. Зрозуміло, що ставлення різних людей до однакових подій можуть бути відмінним, що впливає на істиннісне значення таких мовних виразів. Мабуть далеко не всі німці погодяться, наприклад, із наступним твердженням: «Добре, що союзники (СРСР, США, Великобританія) перемогли фашистську Німеччину у війні».

Аксіологічні судження досліджуються логічною прагматикою.

В темпоральних судженнях враховуються часові характеристики, які можуть вплинути на істиннісне значення суджень про події в навколишній дійсності. Вони будуються за допомогою модальних операторів: «раніше», «вчора», «минулого тижня», «у майбутньому», «завтра», «наступного місяця» і т. п. Наприклад: «Наступного тижня у нашій групі відбудеться семінар з логіки»; «Минуле літо в наших краях було дуже спекотним» і т. п.