30.Роль тнк як суб’єкта міжнародних інвестицій.

Головним суб’єктом міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності є транснаціональні корпорації (ТНК).

ТНК — це фірма, що має власні філії у двох і більше країнах (за деякими дослідниками — щонайменше в шести країнах), або це фірма, власники чи вищий управлінський персонал якої є громадянами різних країн (при цьому діяльність ТНК контролюється штаб-квартирою, що міститься в одній країні

Прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій грають зараз найважливішу роль поєднанні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи - виробничого ядра глобалізіруемой світової економіки

ТНК розміщують в різних країнах свої матеріальні і нематеріальні активи (капітал, технологію і НДДКР, організаційний і управлінський досвід, торгові ланки) з метою підвищити свою конкурентоспроможність і ефективність, що знаходить вираз у прибутку. Разом з тим діяльність ТНК зміцнює ресурсну і виробничу базу приймаючих країн, розширює їх експортні можливості, сприяє реструктуризації їх економіки і в результаті поліпшує їх економічне становище. У принципі ТНК справляють позитивний вплив і на економіку тих країн, "звідки вони родом", де знаходяться їх штаб-квартири. 

Транснаціональними корпораціями контролюється половина світового промислового виробництва, майже дві третини торгівлі, приблизно 80 % патентів і ліцензій на нову техніку. Розгалуженою є галузева структура ТНК: 60 % компаній зайняті у сфері виробництва, 37 % – послуг і 3 % у добувній промисловості і сільському господарстві. Останнім часом встановились чіткі тенденції до збільшення інвестицій у сферу послуг та скорочення їх у виробництві. Найбільші компанії зосереджені в таких галузях, як автомобільна промисловість, електроніка, виробництво електрообладнання, нафтова промисловість, хімічна та фармацевтична промисловість.

31. Макроекономічні ефекти міжнародного руху капіталу для країн-донорів та країн-реципієнтів.

Розглянемо спочатку ситуацію, коли з яких-небудь причин міжнародна міграція капіталу неможлива, тобто усе інвестування здійснюється у національних межах. Інвестори у країні 1 повинні погодитися на низьку прибутковість вкладання капіталу через те, що пропозиція реальних активів така, що дорівнює кривій граничної продуктивності капіталу S, яка знижується. Конкуренція змушує інвесторів у країні 1 приймати низьку відсоткову ставку О1А1 у точці С. Водночас нестача коштів у країні 2 не дає змоги здійснювати які-небудь реальні капіталовкладення ліворуч від точки D, оскільки вона має капітал у розмірі О2К. Конкуренція за право використання капіталу в обмежених обсягах О2К

Тепер припустимо, що обмеження на рух капіталу між країнами 1 та 2 повністю ліквідовані. Оскільки прибутковість інвестицій у країні 2 вища за таку в країні 1, інвестори із країни 1 будуть вкладати свій капітал у країну 2. Рух капіталу із країни 1 до країни 2 буде продовжуватися під впливом механізму попиту та пропозиції на ринках обох держав доти, доки прибутковість інвестицій в них не збалансується на рівні ER. У цій ситуації із країни 1 до країни 2 мігрує капітал у розмірі ЕК. Внаслідок додаткових капіталовкладень в економіку країни 2, які здійснюються на вигідніших умовах, ніж у країні 1, максимізується світовий продукт. Сукупний продукт, на виробництво якого затрачений той самий обсяг капіталу О1.О2, збільшується 3(a + b + c + d + e + f) + (i + h + g) до (a + b + + c + d) + (e + f+k + j + i + h + g), тобто на розмір суми сегментів (k + j). З них k належить країні 1 та виникає внаслідок ефективнішого використання капіталу країни 1 в результаті його інвестування у країну 2, а j належить країні 2 та виникає внаслідок зростання обсягу капіталу завдяки його припливу з країни 1.