35. Міжнародні портфельні інвестиції та прямі іноземні інвестиції в Україні.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обўєктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу. ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на : а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях); б) реінвестування прибутку; в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями. Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовўязання; інструменти грошового ринку та інші).  Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху апіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%

Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.  Слід розрізняти поняття “ввезення капіталу” та “іноземні інвестиції”. Ввезення капіталу – періодичний приплив іноземного капіталу; іноземні інвестиції – загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період. Ця сума може зростати незалежно від того, ввозиться новий капітал чи ні. В першу чергу це стосується прямих інвестицій. 36. Зовнішній борг України: джерела, структура, проблеми управління

Існування зовнішньої заборгованості притаманно для будь-якої країни світу, що пояснюється зокрема розвитком ринку капіталу, сутність якого полягає у перерозподілі міжнародних фінансових ресурсів. Для України питання вивчення структури та динаміки зовнішнього боргу є особливо актуальним, зважаючи на несприятливі зовнішні та внутрішні економічні фактори, яки спричиняють потребу у залученні нових коштів для розвитку національної економіки, у тому числі і шляхом зовнішніх запозичень.

Державний борг визначають як суму непогашених боргових зобов'язань країни перед кредиторами та нарахованих за ними відсотків, оформлених відповідно до чинного законодавства .

Згідно з національним законодавством України, кошти в іноземній валюті, отримані Україною в якості запозичень від Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) та інших міжнародних фінансових організацій з метою фінансування дефіциту платіжного балансу, включаються до складу валютних резервів, управління якими здійснюється Національним Банком України (НБУ). НБУ несе повну відповідальність за цільове використання цих коштів, мінімізацію ризиків та безумовне погашення боргових зобов’язань, пов’язаних із ними

Обсяг валового зовнішнього боргу України на 1 липня 2010 року становив 100.6 млрд. дол. США  і зменшився за 1 півріччя  поточного року на 1.1 млрд. дол. США.

Важливим показником при аналізі зовнішніх запозичень країни є їх структура. Структура зовнішнього боргу України на кінець першого півріччя 2010 р., що представлена на рис. 2, дає змогу дослідити валовий зовнішній борг за секторами економіки.

Борг сектору державного управління зріс на 1.3 млрд. дол. США на 01.07.2009 року та склав 13.3 млрд. дол. США. Зміни зовнішніх зобов’язань відбулися за рахунок: зростання заборгованості за кредитами ( на 1.4 млрд. дол. США), головним чином, внаслідок надходження на рахунки Уряду частини другого траншу стабілізаційного кредиту Міжнародного Валютного Фонду.Борг сектору органів грошово-кредитного регулювання за І півріччя  2009 року збільшився на 1.3 млрд. дол. США до 6.1 млрд. дол. США (6% від  валового зовнішнього боргу) в результаті надходження у ІІ кварталі поточного року частини другого траншу стабілізаційного кредиту Міжнародного валютного фонду обсягом 875 млн. SDR.

Банківський сектор скоротив обсяг своїх зовнішніх зобов’язань на 1 липня 2009 року до 35.3 млрд. дол. (35.1% від валового зовнішнього боргу) з 39.5 млрд. дол. США на початок року (38.8%). В структурі боргу банківського сектору найпоширенішим фінансовим інструментом зовнішніх запозичень на 01.07.2009 залишаються кредити (23.7 млрд. дол, що складає 67.2% від обсягу зовнішнього боргу банків).

Зовнішній борг інших секторів економіки (включно з кредитами прямих інвесторів) на 1 липня 2009 року становив 45.9 млрд. дол. (45.7% від валового зовнішнього боргу). За січень-червень 2009 року його обсяг зріс лише на 0.4 млрд. дол. США тобто (на 1%).