21. Суть та механізм формування пропозиції грошей

Пропозиція грошей - процес створення банківською сис­темою додаткових платіжних засобів, що надходять у канали готівкового і безготівкового грошового обороту.

Загальна величина грошової пропозиції в економіці включає в себе увесь обсяг готів­ки, випущеної в обіг, тобто грошей поза банками, а також залиш­ки коштів на поточних банківських рахунках (депозитах до запи­тання), які можуть бути безпосередньо використані у якості засо­бів обігу і платежу.

Грошова маса (пропозиція) – це сума двох грошових компонентів: М0, (готівка в обігу) і Д (депозити до запитання):

М1=М0+Д.

У розпорядженні центрального банку знаходяться економічні важелі, спираючись на які він здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг в країні. Серед цих важелів важливе місце належить таким макроекономічним показникам: грошова база, банківські резерви, гро­шово-кредитний мультиплікатор.

Грошова база — це консолідуючий показник банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Ці гроші не беруть участі у кредитному банківському обороті, не збільшують масу грошей в обігу, а є тільки базою для її збільшення.

Грошова база (гроші центрального банку) характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку.

де

- сума готівки, що перебуває поза банками;

- сума готівки в касах (сейфах) банків;

- сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Грошова база (Мh) визначає категорію грошей, яка може безпосередньо контролюватися центральним банком.

Іншими словами, грошова база (Мh) включає гроші готівкою (М0) і банківські резерви (R). Отже:

Мh = М0 + R .

Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів. Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який переважно впливає на структуру грошової маси.

Зв'язок між банківськими резервами та грошами в обігу можна визначити за допомогою грошово-кредитного мультиплікатора.

Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення безготівкових грошей при кредитуванні банками клієнтури на основі вільних резервів, що надійшли до банку ззовні.

Величина (коефіцієнт) грошово-кредитного мультиплікатора визначається за формулою:

m= де m – величина грошово-кредитного мультиплікатора с- відношення суми готівки до депозитів М0/Dr - норма обов'язкового банківського резерву R/D.

Його величина є зворотною величиною до норми обов'язкових резервів: . Це свідчить про те, що із збільшенням резервної норми, величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Взаємодія двох величин: грошової бази і грошового мультипліка­тора визначає потенційні можливості банківської системи в забез­печенні приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей.

Закон грошового обігу визначає кількість грошей, які необхідні для обігу в певний момент часу:

М =

де, M – кількість грошей, необхідних для обігу; Ц – сума цін товарів, які будуть реалізовані; В – сума цін товарів, плата за які виходе за рамки цього періоду, тобто які продані у кредит; П – сума цін товарів, які продані у минулому періоді, строки сплати за які наступили; ВП – сума платежів, що погашаються взаємозаліком; V – швидкість обігу грошової одиниці.

У спрощеному вигляді це відоме рівняння обміну І. Фішера:

М =

Пропозиція грошей (Мs) прямо пропорційна грошовій базі і залежить від величини грошового мультиплікатора (m). Вона визначається за формулою:

Мs = Мh× , або Ms = Mh×m