57. Тактичні прийоми допиту

Допит як одне з основних джерел отримання доказів часто проходить у конфліктній формі. Тому застосування тактичних прийомів допиту є неминучим, але при цьому повинна бути неухильно забезпечена законність, дотримання прав і інтересів допитуваного. Проблеми поняття “сутності і критеріїв допустимості тактичних прийомів при розслідуванні злочинів” розглядалися О. Я. Баєвим, Р. С Бєлкіним, І. Ю. Биховським, А. І. Винбергом, А. А. Закатовим, Л. М. Карнєєвою, В. І. Комисаровим, М. І. Порубовим, А. Б. Соловйовим, С. Ю. Якушиним і іншими ученими.    Розслідування крадіжок, скоєних організованими злочинний групами, в більшості випадків носить конфліктний характер. Обвинувачений, намагаючись уникнути відповідальності, протидіє розслідуванню злочинів, і зрозуміло, що перед особою такої протидії слідчий не може залишатися “беззбройним”, оскільки тоді він не вирішить завдань, вказаних законом. Його “зброєю” якраз і повинна бути слідча тактика. Долаючи подібні перешкоди, слідчий не має можливості діяти тими методами, які дозволені обвинуваченому у вигляді права на захист. Він повинен керуватися законом і етичними нормами.    Та все ж йому складно визначити, в якій мірі можна впливати на обвинуваченого, який тактичний прийом вибрати, щоб це було правомірно і етично допустимо. В той же час в юридичній літературі зустрічаються думки, які далекі від реальних умов життя. Розглядаючи питання про гарантії прав обвинуваченого, деякі вчені, по суті, обеззброюють слідчого в його діяльності по встановленню об'єктивної істини.    Узагальнивши слідчу практику, І. Ю. Биховський, Ф. В. Глазирін, С. К. Пітерцев дійшли висновку, що найбільша кількість порушень закону, що допускаються, пов'язані із застосуванням при допитах різних тактичних прийомів.    Дані порушення мають велику небезпеку у зв'язку з тим, що їх не можна встановити при простому прочитанні процесуальних документів, зокрема протоколів допиту. Вони носять прихований характер, оскільки слідчий не відображає в протоколі власних неправомірних дій.    Тут природно виникає питання про поняття, сутність тактичного прийому як категорії науки і як практики реалізації її рекомендації в ході розслідування кримінальних справ. Якщо в першому випадку прийоми науково обумовлені, систематизовані і для їх з'ясування не потрібно дотримуватись якихось критеріїв, то в другому випадку йдеться не стільки про сутність прийомів розслідування, скільки про професійну підготовленість слідчого, про його розуміння законності і моральності в діяльності по розслідуванню кримінальних справ.    Тактичний прийом — це науково обґрунтована рекомендація про найбільш оптимальну поведінку, спосіб дії слідчого, розроблений з врахуванням типових ситуацій провадження слідчих дій з метою створення ефективних умов підготовки, організації виявлення, збирання і оцінки доказової інформації.    Тактичні прийоми розробляються стосовно типових ситуацій провадження слідчих дій.    Метою використання тактичних прийомів є створення умов для виявлення, збору, оцінки і використання доказової інформації. Як тактичний прийом можуть бути рекомендовані не будь-які дії (лінія поведінки), а лише ті, які мають певні ознаки.    Більшість авторів до критеріїв допустимості застосування тактичних прийомів, зокрема, відносять: точну відповідність прийому сутності закону; наукову його обґрунтованість; відповідність моральним нормам.    Але виникає запитання, чи можна вважати цей перелік вичерпним або можна виділити інші критерії допустимості.    Тут думки правознавців різні, оскільки одні автори, крім вищезгаданих критеріїв законності, науковості, моральності, включають такі критерії, як ефективність, вибірковість, доцільність і ін. Інші ж відносять вибірковість і доцільність до ознак тактичного прийому.    Застосування тих або інших прийомів допиту багато в чому залежить від того, чи допитувалася раніше конфліктуюча особа або вона допитується вперше, в якій ситуації проводиться допит, в якому психологічному стані знаходиться допитуваний. Особливе значення мають тут психологічні якості слідчого. Конфліктні ситуації виникають у випадках відмови особи від свідчень, дачі помилкових свідчень (гостра конфліктна ситуація), навмисного умовчання про деякі факти, обмови при допиті окремих осіб і т.п.    Як правило, допит починається з питання про те, чи визнає обвинувачений себе винним, після чого слідчий пропонує йому дати свідчення по суті обвинувачення. Від того, як він відповість на це запитання, залежить подальша тактика його допиту. Він може визнати себе винним частково або невинним зовсім, нарешті, змінювати свідчення.    Тактичні прийоми допиту обвинуваченого, використані з метою запобігання брехні і відмови від правдивих свідчень.    Оскільки тактичні прийоми, використовувані для запобігання брехні, перш за все залежать від обсягу доказового матеріалу, що знаходиться у розпорядженні слідчого, доцільно викласти їх стосовно обсягу початкових даних.    1. Допит в умовах, коли слідчий має в своєму розпорядженні докази, достатні для викривання допитуваного в здійсненні злочину і в дачі їм помилкових свідчень.    Сутність пред'явлення доказів при допиті обвинуваченого в конфліктній ситуації полягає в демонстрації змісту і значення доказової інформації, що є у розпорядженні слідчого, в тактично доцільних межах для активної дії на допитуваного в цілях:    - для викривання допитуваного, такого, що надає помилкові свідчення;    - зміни настанови особи, що відмовляється давати свідчення;    - деталізації і конкретизації свідчень допитуваного для виключення залежності встановлення істини від зайнятої ним позиції.    Слід зазначити, що важливу роль в ефективності пред'явлення доказів відіграють умови їх пред'явлення. Умовою пред'явлення доказів при допиті в конфліктній ситуації є виявлення і врахування мотивів, які привели обвинуваченого до дачі помилкових свідчень. До таких мотивів можна віднести:    - боязнь покарання; прагнення приховати співучасників злочину: боязнь помсти з їх боку;    - бажання заплутати і затягнути слідство, щоб виникли труднощі для розкриття злочину;    - недовіра до особи, що проводить допит, особиста неприязнь до нього.    Як правило, у кожному конкретному випадку має місце комплекс подібних причин.    Існують різні форми пред'явлення доказів допитуваному. Доказову інформацію можна передати допитуваному в матеріалізованій формі, пред'явивши речовий доказ в натурі. У формі усної промови, повідомивши зміст свідчень інших осіб. В. С. Комарков, узагальнивши слідчу практику, виділив і найбільш оптимально згрупував способи пред'явлення доказів таким чином:    • за характером використання доказів у розслідуванні:    - пред'явлення доказів на одному допиті;    - пред'явлення доказів у ході ряду допитів однієї особи;    • за характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:    - роздільне пред'явлення одиничних доказів;    - пред'явлення комплексу взаємозв'язаних доказів;    - пред'явлення всієї системи доказів;    • за характером демонстрації доказів на допиті:    - згадка про наявні докази на допиті;    - перерахування наявних доказів з вказівкою джерел їх походження;    - показ доказів допитуваному не повністю, як би ненавмисно;    - надання допитуваному можливості розглянути, вивчити доказ;    • за характером додаткових умов, що підсилюють дію на допитуваного пред'явлених доказів:    - несподіване пред'явлення доказів;    - пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, пов'язаних з ними;    - пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення в кримінальній справі;    - використання науково-технічних засобів (НТЗ) для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;    - супровід пред'явлення доказів описам передбачуваного ходу події, що розслідується, і його обставин.    Починати пред'явлення доказів доцільніше з тих, які підтверджують другорядні моменти, а потім вже переходити до доказів, що належать до головних із з'ясованих обставин.    Інший тактичний прийом — пред'явлення всій сукупності наявних доказів. Цей прийом зазвичай використовується тоді, коли така сукупність достатня, щоб визнавати винність безперечно доведеною, а свідчення обвинуваченого вже не відіграють серйозної ролі для розкриття злочину. Цей “прийом” широко використовується і при виголошенні вироку підсудному.    Використання елемента раптовості. Ефект раптовості забезпечується використанням елемента несподіванки, що ставить недобросовісних осіб в непередбачену ними ситуацію, дозволяє розладнати складну позицію і отримати внаслідок цього правдиву інформацію. Раптовим може бути не тільки несподіване пред'явлення доказу, про який допитуваний не знає, але і несподіване запитання, поставлене з вже відомими доказами.    2. Допит в умовах, коли слідчий має в своєму розпорядженні докази, явно недостатні для викривання допитуваного.    У даній ситуації доцільно застосовувати такі тактичні прийоми, сприяючи отриманню інформації, необхідної для складання доказової бази: використання обмовок допитуваного, які вказують на наявність латентної інформації: виявлення суперечностей в свідченнях підозрюваного й інших учасників і свідків злочину; метод непрямого допиту; “демонстрація можливостей розслідування” і ін.    Використання суперечностей. Зробивши одного разу помилкову заяву, людина прагне дотримуватися своїх слів і надалі. Але подробиці розповіді можуть бути забуті, вони замінюються іншими деталями і доповнюються новими подробицями. Тому у допитуваного, який надає помилкові свідчення (повністю або частково) одночасно існують два взаємозв'язані варіанти однієї події.    Один варіант відображає події, що дійсно відбулися, які він хоче приховати, а інший варіант — брехня, вигадка, яку допитуваний, навпаки, має намір розповісти.    Для того щоб виявити суперечності в свідченнях допитуваного, необхідно:    - примусити обвинуваченого вийти за рамки підготовленої ним розповіді;    - запропонувати повторити цю розповідь кілька разів. “Непрямий допит” як тактичний прийом.    Сутність даного прийому полягає в тому, що допит проводиться таким чином, що зацікавлений в прихованні істини обвинувачений тимчасово залишається в невіданні щодо окремих обставин, що насправді цікавлять слідчого. Прийоми непрямого допиту, на наш погляд, ефективні і тоді, коли важливо виявити злочинну обізнаність допитуваного. Якщо підозрюваний або звинувачений знає такі обставини, які могла знати лише людина, що скоїла злочин, що розслідувався, найімовірніше, вона безпосередньо до нього причетна. За допомогою непрямого допиту можна виявити не тільки злочинну (винну) обізнаність, але і непоінформованість про факти, які допитуваний повинен був би знати, якби його свідчення відповідали дійсності. Особливо яскраво це виявляється при розслідуванні злочинів, здійснених організованою групою.    3. Допит в умовах, коли слідчий має в своєму розпорядженні докази, що мають серйозні прогалини.    Дана ситуація складається при допиті обвинуваченого, якому пред'явлено обвинувачення не в повному обсязі його злочинної діяльності, а відповідно до встановлених до цього моменту фактів (по частині епізодів, по окремих епізодах). Заповнення прогалин у доказовій інформації основне завдання такого допиту.    Слідчий на початку допиту повинен з'ясувати ті обставини і епізоди злочинної діяльності, по яких він має доказовий матеріал. Він повинен уявити собі вірогідний хід подій, по послідовності яких і повинні пред'являтися докази.    Цим створюється можливість визначити правдивість допитуваного і його позицію, а також створити певне уявлення про обізнаність слідчого.    Тактичні прийоми, що створюють в обвинуваченого уявлення про перебільшену обізнаність слідчого.    Слідчий в ході допиту навмисно повідомляє обвинуваченому окремі факти, відомості або створює певну обстановку. Здивувавшись знанню слідчого таких подробиць злочину або інших фактів, пов'язаних з його особою, обвинувачений може дійти висновку, що тому відоме багато що, і починає давати свідчення.    Існує декілька способів формування у допитуваного уявлення про перебільшену обізнаність слідчого:    - з'ясування другорядних деталей події, що створює враження в обвинуваченого, ніби інше слідчому вже відоме;    - поступове, послідовне, із значними інтервалами пред'явлення наявних доказів, що створює уявлення про їх достатній обсяг;    - використання даних про минуле обвинуваченого і поведінку напередодні допиту.    Поступове, послідовне, із значними інтервалами пред'явлення наявних доказів.    Якщо у слідчого є докази, що стосуються ряду епізодів, доцільно повідомляти про них допитуваному поступово, починаючи із самого незначного. Сподіваючись, що цим обмежується обізнаність слідчого, обвинувачений іноді поспішає визнати ці факти. При цьому нерідко плутає обставини, що стосуються різних епізодів. Доцільно в цьому випадку уточнити у допитуваного, чи вичерпують його свідчення всю його злочинну діяльність. Чекаючи, що за цим настане момент пред'явлення нових доказів, допитуваний нерідко вважає за краще в такій ситуації розповісти правду. Використання тактичних можливостей “вільної розповіді”.    “Припинення брехні”. Такий прийом застосовується в тих випадках, коли немає необхідності давати можливість обвинуваченому “розгортати” брехню, коли слідчий має достовірні дані з приводу обставин, що з'ясовуються під час допиту. В цьому випадку брехливі свідчення обвинуваченого негайно відхиляються, брехня присікається “у зародку” шляхом пред'явлення наявних доказів або інших засобів дії.    Використання стану емоційної напруженості.    Особа, що скоїла злочин, знаходиться зазвичай в стані емоційної напруженості, оскільки усвідомлює протиправність своєї поведінки і загрожуючу відповідальність.    Цей стан посилюється тим, що за фактом вчинення даного злочину порушена кримінальна справа, особа арештована і викликана на допит.    Тактичні прийоми, зв'язані з використанням міжособових відносин    При допиті можуть бути використані:    - авторитет певної особи; споріднені, дружні, довірчі відносини з ким-не-будь;    - суперечності між учасниками злочинної групи; інші особисті відносини.    З метою створення уявлення про обізнаність слідчого можуть бути уміло використані і оперативні дані, спеціально зібрані за дорученням слідчого.    Тактичні прийоми цієї підгрупи в окремих ситуаціях можуть бути засновані і на використанні дублікатів, аналогів або макетів речових доказів, відсутніх на момент допиту у розпорядженні слідчого.    Тактичні прийоми допиту, що використовуються для подолання небажання надавати свідчення    Для подолання небажання надавати свідчення можуть бути використані такі тактичні прийоми, як:    - детальне питання, направлене на з'ясування біографічних даних допитуваного, способу його життя, зв'язків, особливостей характеру, кола захоплень і інтересів.    Допит може бути іноді схожим на бесіду, позбавлену непотрібної спочатку офіційності, мета бесіди — познайомитися з основними психічними рисами допитуваного і намітити подальшу тактику допиту;    - використання позитивних якостей допитуваного.    Описати цей тактичний прийом краще словами Дейла Кар неги: “З ким би не доводилося мати справу, поводьтеся з ним як з чесною і порядною людиною. Він буде вдоволений цим і, можливо, буде прагнути виправдати свою “нову репутацію”, а також “якнайглибшою властивістю людської природи є пристрасне прагнення людей бути оціненими з гідністю”.    Пред'явлення доказів, достовірність яких не викликає сумнівів    Даний тактичний прийом, враховуючи його важливість, був детальніше розглянутий стосовно допиту осіб, що надають помилкові свідчення. Оскільки це, по суті, єдиний спосіб їх викривання.    Коли обвинувачений відмовляється від всякого спілкування із слідчим і при цьому знаходиться в стані байдужості, апатії, вважаючи, що “йому тепер все одно”, доцільно застосувати прийом емоційного струсу. Слідчий при цьому звертається до почуттів допитуваного, волає до гордості, сорому, розкаяння, жалю, примушує відмовитися від пасивної поведінки і вступити у спілкування із слідчим.    Іноді допитуваний відмовляється надавати свідчення, виражаючи цим самим своєрідний протест проти необумовленого притягнення його до відповідальності. Нерідко це є результатом невміння слідчих встановлювати правильні взаємини з допитуваним.    Ділення тактичних прийомів допиту в конфліктній ситуації, виходячи з кількості доказового матеріалу у справі, в цілому правильно орієнтує слідчого і сприяє досягненню мети допиту. Проте потрібно розуміти, що це ділення дещо умовно, тому деякі прийоми єдиної групи можуть з успіхом застосовуватися в ситуації, характерній для іншої групи тактичних прийомів допиту. Кажучи про тактичні прийоми, не можна не вказати на те, що, як правило, найбільший ефект їх використання досягається у разі, коли в рамках однієї слідчої дії вони об'єднані в цілісну систему.    Таким чином, ми спробували проаналізувати, оцінити найбільш поширені тактичні прийоми і умови їх реалізації при допиті. Але справедливою є думка деяких криміналістів про те, що кількість тактичних прийомів допиту не залишається постійною, вони дуже різноманітні і варіації їх безмежні.

58. Під час здійснення слідчої і судової діяльності завжди наявний психологічний вплив. Кримінальний і кримінально-процесуальний закони забороняють вплив лише в його грубих проявах, у формі насильства, шантажу, погрози. Так, у ч. 3 ст. 22 КПК України йдеться: «Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів». Стаття 373 КК України передбачає відповідальність за примушування давати показання.

Термін «психологічний вплив» указує на його цільову спрямованість — психіку людини. У психології вплив визначається як перенесення інформації від одного учасника взаємодії (спілкування) до іншого. Причому в процесі такої взаємодії кожний учасник постійно опиняється в ролі об’єкта чи суб’єкта спілкування. У процесі спілкування одна людина звертається до іншої або з повідомленням, або із запитанням, або пропонує, просить чи наказує щось зробити.

У процесі спілкування психологічний вплив може бути справлений за допомогою мовних засобів. У цьому плані залежно від особливостей психологічного механізму впливу розрізняють: 1) інформування (передача інформації); 2) переконання (вплив на контрагента з метою зміни позиції або поведінки); 3) навіювання (вплив, пов’язаний зі зниженням усвідомлення і критичності до матеріалу, що сприймається).

Сутність психологічного впливу визначається комплексом прийомів, спрямованих на діагностику психічного стану особи свідка, обвинуваченого, підозрюваного і обранням найбільш ефективних прийомів виконання слідчої дії. У тактичному прийомі зміст психологічного впливу полягає в такому: 1) тактичний прийом є носієм психологічного впливу; такі прийоми є реалізацією методів впливу; 2) психологічні методи впливу не можуть бути застосовані поза тактичними прийомами. Тактичні прийоми є формою реалізації психологічного впливу.

У процесі спілкування тактичні прийоми як носії психологічного впливу переслідують певну мету: 1) діагностика психічних станів осіб, які потрапили у сферу кримінального судочинства; 2) активізація їхніх дій; 3) зміна поведінки і позиції зазначених осіб; 4) одержання необхідної інформації; 5) виховання і перевиховання.

Психологічний вплив, що здійснюється слідчим або суддею, може бути класифікований на види за такими критеріями:

1) за цільовою спрямованістю впливу (вплив, спрямований на діагностику психічного стану обвинуваченого, свідка або потерпілого; вплив, що сприяє активізації дій окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що передбачає зміну поведінки і позиції суб’єкта спілкування; вплив, що має за мету сприяти одержанню інформації; вплив, що має виховну спрямованість);

2) за способом здійснення впливу (вербальний або нонвербальний);

3) за інтенсивністю впливу (насиченість емоціями, тривалість, стислість тощо);

4) за складністю впливу (психологічно слабкий або, навпаки, такий, що має сильну фіксацію);

5) за інформаційно-пізнавальним призначенням (спонукальний, стимулюючий, примушуючий, коригуючий вплив).

Поділ впливу за інформаційно-пізнавальним призначенням передбачає необхідність більш докладного розгляду окремих його видів. Так, спонукальний вплив використовується в разі, коли необхідно активізувати асоціативні зв’язки з метою пригадування забутого чи змінити позицію обвинуваченого або свідка у разі його відмови від давання показань. Стимулюючий вплив сприяє встановленню психологічного контакту, його підтриманню і розвитку в процесі спілкування. Вплив примушуючий сприяє повідомленню необхідної інформації, виявленню і викриттю помилкової інформації. Коригуючий вплив дає змогу регулювати процес одержання інформації у процесі спілкування, уточнювати відповідні дані.

Слідчий або суддя є тими особами, які здійснюють управляючий вплив у регулюванні процесу обміну інформацією при спілкуванні. Обрання тактичних прийомів окремих процесуальних дій залежить від способу мислення слідчого (судді), його професійного і загальноосвітнього рівня.

При використанні тактичних прийомів можливі зміни психічного стану суб’єкта спілкування. У цьому аспекті можуть мати місце такі позиції:

1) використання тактичного прийому позитивно впливає на процес спілкування і дає змогу усунути небажані стани психіки;

2) використання тактичного прийому не змінює психічний стан учасника кримінального судочинства;

3) використання тактичного прийому викликає небажані стани психіки (стан емоційного напруження, страх, фрустрація тощо).

Психологічний вплив може бути ефективним лише в тому разі, якщо для його застосування створені необхідні умови чи обрана така ситуація, при якій проведення слідчої дії виявиться найдієвішим. До таких умов належить і стан особи, щодо якої передбачається вплив, і ступінь її поінформованості, і здатність сприймати вплив у даній ситуації; до умов впливу також належить найбільш доцільний момент для його застосування.

Велике значення для застосування впливу має діагностика темпераменту, яка багато в чому визначає вибір прийомів впливу, що виявляють, з одного боку, властивості подразника емоційного, а з іншого — логічного. З огляду на названі умови щодо застосовування у практиці розслідування впливу можна сформулювати кілька рекомендацій (зрозуміло, вони мають факультативний характер, їх можна варіювати залежно від конкретних обставин, особистості й обстановки, у якій здійснюється вплив): раптовість оголошення чи пред’явлення доказової інформації; умовчання про доказову інформацію, що є в розпорядженні слідчого; постановка комплексу запитань, спрямованих на орієнтацію мислення в необхідному напрямі; постановка серії запитань, спрямованих на деталізацію того, що повідомляється, які розраховані на те, що особа обмовиться і це буде свідчити про винну поінформованість; оголошення всієї доказової інформації, що є в розпорядженні слідчого; постановка таких запитань, що свідчать про широку поінформованість слідчого про особу свідка чи обвинуваченого та їхню діяльність в минулому і зараз; повідомлення нейтральної інформації для створення переконання в особи про невідворотність розкриття злочину.

Допустимість психологічного впливу означає, що він не повинен принижувати гідність особи, викривлювати перспективу досягнення об’єктивної істини. Отже, вплив має бути моральним. Вимога моральності психологічного впливу як невід’ємна його характеристика й є обов’язковою насамперед через те, що психологічний вплив, трансформований у тактичний прийом, є засобом одержання доказової інформації. Відшукування доказової інформації відбувається в процесі кримінально-процесуального пізнання. Пізнання ж істини в будь-якій галузі людського знання і тим паче в галузі судочинства має бути моральним.

З практичної діяльності слідчого (судді) повинні бути виключені прийоми, що мають характер завуальованого обману; засновані на неправдивій інформації чи непоінформованості осіб; ті, що передбачають використання впливу на психіку людини магнітних бур, екстрасенсорики, гіпнозу тощо. Інтерв’ювання слідчих прокуратури і МВС України, проведене нами, дало змогу встановити, що 9 % опитаних практичних працівників намагаються у своїй діяльності використовувати саме такі прийоми, вважаючи, що вони мають давати позитивні результати.

У сфері застосування нетрадиційних засобів психологічного впливу інтерес становлять рекомендації про використання впливу запаху чи музики в процесі допиту (М. М. Китаєв, Н. П. Єрмаков). На нашу думку, автори перебільшують значення музики і запахів як засобів впливу; ці фактори можуть виступати не як «способи одержання правдивих показань», а як компоненти, що сприяють виникненню тих чи інших емоційних станів допитуваного. Ефективність допиту залежить не від випадкових моментів, а від наявності продуманих варіантів систем тактичних прийомів, які передбачається використовувати.

Тактичні прийоми, що застосовуються при розслідуванні й судовому розгляді, мають вирізнятися високими моральними параметрами. Водночас проведене нами анкетування слідчих прокуратури і МВС України показує, що 54 % опитаних у своїй діяльності застосовують методи незаконного впливу. З них фізичне насильство використовують 3,7 %7 ; погрози — 14,7 %; обман — 29,8 %; введення в оману щодо наявності доказової інформації — 92,6 %; культурну відсталість і релігійні забобони —22,2 %; аморальні спонукання — 5,5 %8 .

Необхідно зазначити, що будь-який вплив, що містить елементи насильства, не може бути правомірним і допустимим при проведенні допиту. З огляду на це важливого значення набуває визначення співвідношення впливу і насильства, встановлення ознак психологічного впливу і психічного насильства та їх відмінностей. Межа між впливом і насильством полягає у свободі вибору тієї чи іншої позиції при допустимому впливі. Застосування насильства передбачає відсутність альтернативи у виборі поведінки. Психологічний вплив на відміну від насильства має позитивні якості.

59. Порядок допиту свідка:

- встановлення особи свідка, що з'явився за викликом;

- роз'яснення йому прав і обов'язків свідка;

- роз'яснення змісту ст. 63 Конституції України;

- попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від показань;

- встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу;

- пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

- поставлення у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та конт­рольних запитань;

- попередження в кінці допиту (у необхідних випадках) про нерозголо-шення даних попереднього розслідування.

Тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації - чи є сві­док добросовісним, і чи бажає він давати правдиві показання.

Тактика допиту добросовісного свідка спрямована на підтримання безконсрліктної ситуації та наданням йому допомоги у повному та об'єктивно­му висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригадати всі обставини сприйнятої події, або добросо­вісно помиляється щодо окремих обставин, може бути застосована система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутого у пам'яті свідка, а також пред'явлення доказів.

Інша тактика обирається слідчим під час допиту у конфліктній ситуації -коли свідок є недобросовісним і не бажає повідомляти правду.

Тактика допиту недобросовісного свідка включає:

- встановлення причин та мотивів, що спонукають свідка давати неправ­диві показання (зговір з обвинуваченим, страх, зацікавленість у наслідках розслідування, бажання не розголошувати свою неправильну поведінку, со­ром тощо). Встановлення цих мотивів може допомогти слідчому їх усунути та отримати правдиві свідчення;

- переконання свідка у необхідності дати правдиві свідчення (роз'яснення його ролі у розкритті злочину, нагадування про кримінальну відповідальність за КК України, роз'яснення необхідності запобігти притягненню невинної осо­би до кримінальної відповідальності тощо);

- пред'явлення речових доказів, показань інших осіб, які можна вважати об'єктивними;

-деталізацію показань допитуваного;

- спостереження за поведінкою свідка та його психофізіологічними реак­ціями. Таке спостереження не дозволяє виявити неправду у показаннях, але дає змогу слідчому реєструвати стан допитуваного та реакцію на поставлені запитання або пред'явлення доказів і виконує орієнтовну функцію;

- виявлення негативних обставин у показаннях свідка при попередній оцінці його показань. Такі обставини при допиті можуть виступати у двох фор­мах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявність у показаннях даних, яких не повинно бути. Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправ­ди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів;

- поставлення доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

- проведення очної ставки.

Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання - це право, а не обов'язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання, попереджується тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст. 384 КК України.

Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту по­терпілого обумовлюються його процесуальним становищем та психічним ста­ном у момент сприйняття подій, що мали місце. Так як потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключен­ням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення та версії і ар­гументувати їх. Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту, необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти пере­крученому сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викла­денню фактів на допиті. В таких випадках рекомендується відкласти допит по­терпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання по­казань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометува­ти себе або з почуття сором'язливості. В цих випадках буде доцільним роз'яс­нити потерпілому, що справа буде розглядатися у закритому судовому засі­данні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

60. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у по­станові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобо­в'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний поря­док проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинува­ченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143-146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особли­вості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевіре­ні, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу. Вирішую­чи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваче­ними; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отри­мання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допи­туваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначаєть­ся ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Мож­ливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинува­чений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним.

1. Обвинувачений визнає себе винним

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевір­ці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведен­ням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шля­хом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактич­ними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що супере­чать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідува­ним злочином;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть об­винуваченому;

- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріа­ли, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійс­нення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначи­ти, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути ви­користані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред'явлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів; надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація дока­зів, яка може здійснюватися шляхом: а) пред'явлення доказів у порядку зро­стання їх важливості у справі; б) пред'явлення сукупності доказів; в) пред'яв­лення найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мати на увазі, що пред'явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому до­цільно роз'яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставина­ми, що пом'якшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним / дає неправдиві показання При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримі­нальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого мож­на застосувати такі тактичні прийоми:

- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправ­диві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схе­матично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викри­ває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для по­дальшої об'єктивної перевірки алібі;

- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;

- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно ого­лошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свід­чать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спрос­товують його алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин після затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа бу­ла затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред'явлення об­винувачення.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідов­ності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення до­питів за наявності кількох підозрюваних.

Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час допиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

61.тактика проведення очної ставки. Очна ставка є різновидом допиту. У рамках даної слідчої дії виробляється допит одночасно двох осіб. У першу чергу він спрямований на усунення протиріч у раніше даних ними показаннях із приводу тих самих обставин, фактів, подій, досліджуваних у справі. Очна ставка виробляється у випадках, коли в показаннях є не просто протиріччя, а істотні протиріччя. Вони можуть стосуватися суті події або окремих, але важливих його деталей. Причиною протиріч може з'явитися як навмисне перекручування фактів (наприклад, з метою піти від відповідальності, створити собі помилкове алібі, перебільшити розміри заподіяного особі збитку й т.д. ), так і сумлінна омана одного з допитуваних, пов'язане з неправильним сприйняттям, поганим запам'ятовуванням або ж неточністю відтворення сприйнятого. Психологічною особливістю очної ставки є ефект присутності на допиті другого учасника досліджуваної події, що дає можливість скласти більше чітке подання про місце, що мало, факті й утрудняє дачу одним з учасників неправдивих свідчень. При очній ставці в якості допитуваних можуть виступати свідок, що потерпів, підозрюваний, обвинувачуваний.

Якщо в очній ставці бере участь неповнолітній (свідок, потерпілий, обвинувачуваний) або визнаний розумово відсталим, дана слідча дія варто проводити в присутності педагога, батька або законного представника цього учасника. Воно може проводитися за участю захисника, якщо одним з допитуваних є неповнолітній обвинувачуваний або особа, у силу фізичних або психічних недоліків не здатне здійснити захист своїх інтересів. Для проведення очної ставки необхідно дотримати певних умов. Учасники очної ставки повинні бути раніше допитані, і допити ці процесуально оформлені. У показаннях допитуваних повинні бути істотні протиріччя, тобто стосовні до обставин, що мають важливе значення для справи. Безумовно, до таких обставин ставляться: час, місце, спосіб здійснення злочину, винність обвинувачуваного й інші обставини, що входять у предмет доведення. Однак у ряді випадків очна ставка проводиться при наявності протиріч і по інших обставинах, наприклад, що стосується докриминального й посткриминального поводження потерпілого або обвинувачуваного або характеризующим їхні взаємини. Установивши підстави для проведення очної ставки, слідчий вирішує питання про доцільність її проведення. При цьому повинна враховуватися можливість надання психологічного впливу на сумлінного учасника з боку зацікавленої особи з метою схилити до дачі вигідних для нього показань шляхом погроз або викликаючи до себе жалість. У той же час очна ставка може бути використана несумлінною особою для ознайомлення з матеріалами справи з метою з'ясування обсягу доказів, який розташовує наслідок проти нього. Тому очна ставка з лише після того, як використані інші способи усунення протиріч. Ухваливши рішення щодо проведенні очної ставки, слідчий визначає найбільш оптимальний час її проведення. Як правило, очна ставка проводиться на тім етапі розслідування, коли слідчий уже має достатню сукупність доказів для правильної оцінки показань її учасників. Іноді виникають ситуації, коли її проведення доцільно на більше ранній стадії розслідування (наприклад, між потерпілому й підозрюваним відразу послу затримки останнього, оскільки його психічний стан у цей момент, раптовість затримки й незнання обсягу інформації, який розташовує слідчий, можуть створити виграшну обстановку для одержання правдивих показань). При підготовці до виробництва очної ставки слідчому необхідно спробувати визначити причини протиріч у показаннях, усвідомити, чи є вони результатом сумлінної омани допитуваного або установкою на дачу неправдивих свідчень, що дозволить обрати правильну тактику проведення очної ставки. Необхідно ретельно підготувати питання, які будуть поставлені перед допитуваними, визначити їхня черговість, а також особа, з якого варто почати допит. Важливе значення при очній ставці мають точні, що деталізують питання, тому що вони не тільки дозволяють уточнити деякі елементи обставин, що з'ясовуються, але й допомагають у викритті неправдивих свідчень. У більшості випадків допит на очній ставці починають із тої особи, показання якого підтверджуються наявними в справі доказами. Це дозволяє, по-перше, звести до мінімуму вплив несумлінного учасника на особу, що дає правдиві показання, і, по-друге, похитнути установку несумлінної особи на дачу неправдивих свідчень. Такого порядку варто дотримуватися й у тих випадках, коли сумлінною особою, що дає правдиві показання, є неповнолітній, тому що з боку дорослого учасника може бути зроблений негативний вплив на неповнолітнього, у результаті чого він може відмовитися від даних раніше показань. Однак у деяких випадках з тактичних міркувань має сенс першим допитувати особа, показання якого викликають сумніву. Це дозволить тому учасникові, що дає правдиві показання, більше аргументовано спростувати неправдиві свідчення іншої особи. Визначаючи таку черговість, слідчий повинен бути впевнений, що сумлінний учасник не змінить своїх показань під впливом другої особи. До цього прийому часто звертаються в тих випадках, коли очна ставка проводиться між співучасниками групового злочину, і один з них намагається зменшити свою провину, переклавши її на інші. На ефективність очної ставки впливає й правильно обране місце її проведення. Звичайно очна ставка проводиться по місцю виробництва наслідку. Однак можливо її проведення й в іншому місці, наприклад, на місці події в тих випадках, коли очевидці події по-різному його описують і можна припустити, що розбіжності в показаннях швидше за все викликані різними умовами сприйняття. При участі в слідчій дії неповнолітнього воно може бути проведене в дитячій установі у звичній для нього обстановці. Порядок проведення очної ставки визначається законом. Перед допитом у її учасників з'ясовується, чи знайомі вони один з одним і в яких взаєминах вони перебувають. З'ясування питання про взаємини необхідно для правильної оцінки показань осіб, що беруть участь в очній ставці, а також позбавлення можливості несумлінного учасника надалі спростувати результати очної ставки мотивами особистої зацікавленості в справі другого учасника або неприязних відносин між ними. Установивши ступінь знайомства й характер взаємин учасників очної ставки, їм пропонується по черзі викласти обставини, щодо яких є протиріччя в даних раніше ними показаннях. Специфічною особливістю очної ставки є те, що її учасники з дозволу слідчого можуть задавати один одному питання. Якщо в ході проведення очної ставки особа, що дає неправдиві свідчення, робить психологічний тиск на другого учасника з метою спонукати його змінити раніше дані показання, то слідчий повинен вжити заходів до припинення подібного поводження або припинити проведення очної ставки, про що робиться оцінка в протоколі із вказівкою причини закінчення слідчої дії. Тактика очної ставки має багато загального з тактикою проведення допиту. Тактичні прийоми, використовувані в ході її проведення, залежать від тої ситуації, у якій вона проходить. Все різноманіття ситуацій, що виникають при цьому, може бути зведене до чотирьох типових випадків: а) один з учасників сумлінно помиляється; б) один з учасників говорить правду, а іншої бреше: в) обоє учасника дають помилкові показання, але по різних обставинах справи; г) обоє учасника дають помилкові показання, але по-різному пояснюють розбіжності. Проведення очної ставки при сумлінній омані допитуваних значно полегшується за умови правильно обраної тактики. Причинами омани можуть бути помилки, обумовлені як різними дефектами органів почуттів (зору, слуху) допитуваних, так і умовами сприйняття події. Тому тактичні прийоми, використовувані на очній ставці, викликаної сумлінною оманою її учасників, в основному спрямовані на заповнення пробілів у запам'ятовуванні й відтворенні спірних обставин шляхом активізації асоціативних зв'язків у допитуваних. У цьому випадку можна використати такі прийоми, як постановка питань по прикордонних і суміжних обставинах щодо спірних; пред'явлення речовинних доказів; проведення цієї слідчої дії на місці події. При проведенні очної ставки, спрямованої на викриття неправдивих свідчень, застосовуються ті тактичні прийоми, які використаються при допитах осіб, що ухиляються від дачі правдивих показань. Найпоширенішими серед них є: деталізація показань по всіх обставинах, що має протиріччя, спочатку у відношенні одного учасника, потім - іншого; пред'явлення доказів; використання показань співучасників, що зізналися, злочину (організаторів, найбільш активних членів групи); маскування мети проведення очної ставки; використання фактора раптовості; створення в несумлінної особи перебільшеного подання про обсяг і значення зібраних доказів; приховання поінформованості слідчого: залучення до участі в очній ставці особи, що користується авторитетом в допитуваного (педагога, батька, законного представника, захисника, прокурора), що утрудняє дачу неправдивих свідчень. Крім того, можливе проведення повторних очних ставок між тими самими учасниками й серії очних ставок між різними особами для дозволу протиріч. Про проведення очної ставки складається протокол. Існують два способи складання протоколу. При першому способі протоколювання кожна сторінка протоколу розділяється вертикальною рисою, на лівій стороні записуються питання й відповіді особи, допитуваного першим, а на правої -другим. Перевагою цієї форми протоколювання є її наочність. Другий спосіб припускає запис питань і відповідей по черзі в повний рядок. При цьому треба щораз відзначати, кому задається питання й ким дається відповідь. Для фіксації показань на очній ставці може бути використана звуко-видеозапись.