77. Поняття методики розслідування її завдання.

Методика розслідування злочинів може розглядатися у двох аспектах. По-перше, це сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів. По-друге, це розділ науки криміналістики, який містить систему комплексних криміналістичних рекомендацій щодо виявлення, розслідування та профілактики окремих видів злочинів. Саме у взаємозв’язку цих двох напрямів — практичного і теоретичного — методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування злочинів.

Процес розслідування в цілому і окремих видів злочинів зокрема може бути охарактеризований як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом органами (дізнання, досудове слідство) та особами (дізнавачем, слідчим);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів, рекомендацій з наукової організації праці (НОП);

4) оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими законом органами з виявлення та розкриття злочинів;

5) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, яка здійснюється на підставі рекомендацій кримінології та криміналістики.

У здійсненні зазначених напрямів процесу розслідування злочинів синтезуюча роль належить криміналістичній методиці та науковим рекомендаціям криміналістики. Основою методики є система методів розслідування, що покликана сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об’єктивній оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій.

Теорія криміналістики і слідча та оперативно-розшукова практика виробили основні методи розкриття злочинів: від відомостей про спосіб та механізм вчинення злочину до методу його розкриття; від мотиву вчинення злочину до методів встановлення передбачуваного злочинця; від потерпілих до методів виявлення підозрюваної особи; від осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, до методів встановлення інших осіб та обставин; від відомого кримінального епізоду до методів виявлення інших, пов’язаних з ним епізодів. Застосовуються й такі методи встановлення злочинців, як криміналістичний аналіз оперативної обстановки в певному районі, групування та об’єднання кримінальних справ, що дозволяє концентрувати та систематизувати уривчасту інформацію. Останнім часом запропоновано метод розкриття злочинів шляхом виявлення їхніх осередків.

Методика розслідування злочинів, як структурна частина науки криміналістики, органічно пов’язана з іншими її розділами — загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою. У цілісній науковій системі криміналістики, безпосередньо спрямованій на повне відображення досягнутих знань, властивостей і закономірностей об’єкта пізнання, методика розслідування є, як зазначалося, заключним розділом, синтезуючим наукові положення криміналістичної техніки й тактики щодо завдань і програм виявлення і розкриття окремих видів злочинів. У цьому розумінні методика розслідування злочинів може розглядатися як особлива частина криміналістики.

Порівняння системи криміналістики з системами наук кримінального права і кримінального процесу показує, що розділи цих галузей знань, які розробляють власні положення загальної частини, різняться структурою. У той же час система заключного розділу криміналістики — методики розслідування злочинів — відповідає побудові особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Така однотипність систем визначається спільністю об’єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю та впливом міжнаукових зв’язків. Очевидно, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві.

Внутрішня система розділу методики розслідування складається з двох основних частин:

1) загальної методики розслідування злочинів (поняття, об’єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв’язок з іншими галузями знань);

2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, структура окремих методик розслідування).

Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки криміналістики, її особливої частини, що містить рекомендації, синтезовані на основі узагальнення практики виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів, наукових досягнень всіх розділів криміналістики та суміжних наук.

Об’єкт дослідження методики розслідування. Зазвичай об’єктом дослідження криміналістики є процес розслідування злочинів. В окремих випадках, намагаючись спеціалізувати і конкретизувати цей об’єкт, надати йому суто криміналістичної спрямованості, говорять про процес розкриття злочинів. При такому підході поза об’єктом дослідження залишається найважливіша діяльність з боротьби зі злочинністю, з її найбільш небезпечною формою — організованою злочинністю — сфера виявлення злочинів. Як свідчить практика боротьби зі злочинністю останніх років та нові напрями законодавчого регулювання, об’єктом дослідження методики розслідування мають стати всі етапи, а разом з ними напрями та форми боротьби зі злочинами: виявлення, відшукання, розкриття, розслідування та попередження їх.

Завдання методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики) полягають у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), оперативно-розшукової діяльності (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), у сприянні досягненню мети боротьби з організованою злочинністю (статті 2, 3 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

До таких завдань, сформульованих у ст. 2 КПК, належать: охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному судочинстві, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних. Ці завдання конкретизуються іншими законами, що регулюють діяльність відповідних правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, що випливає з їх компетенції, повноважень та функціональних обов’язків.

Завдання методики розслідування безпосередньо пов’язані із завданнями кримінального законодавства, що полягають у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК).

На підставі цих завдань та виходячи з предмета дослідження і логіки наукового розвитку в методиці розслідування виділяють власні завдання з удосконалення наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності розкриття злочинів: систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики, вивчення кримінальної обстановки в цілому та в окремих регіонах; стану, структури та динаміки злочинності; аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адмінiстративного, цивільно-правового, а також галузевого законодавства, пов’язаного з встановленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної та ін).

Одним з важливих завдань методики розслідування є розробка найбільш ефективних методів і засобів розкриття і розслідування злочинів, побудова їх криміналістичної характеристики, оптимізація процесу розслідування окремих видів злочинів на основі використання даних про типові слідчі ситуації, системи типових версій, комплекси слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів.

Останнім часом у переліку таких завдань виділяється вдосконалення методики прогнозування змін у структурі злочинності й розробка відповідно до цього нових методик розслідування та вдосконалення тих, що застосовуються. Так, серед актуальних стала розробка методик розкриття та розслідування злочинів проти особи, зокрема вбивств, вчинених на замовлення, різних видів економічних злочинів та ін. Вирішення таких завдань відображає одну з найважливіших функцій криміналістики — прогностичну, що особливо важливо в умовах структурних змін і динаміки злочинності.

До важливих завдань методики розслідування належать розробка криміналістичних аспектів проблеми латентності і розкриття злочинів. Латентність пов’язана з рівнем виявлення злочинів. Деякі з таких діянь виявляються через певний, іноді тривалий час, деякі взагалі не виявляються.

Проблема розкриття злочинів завжди була в центрі уваги криміналістики, оскільки початковий етап розслідування відіграє важливу роль у процесі доказування. На даному етапі застосовуються методики розслідування по «гарячих слідах», комплекси невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, тактичні операції, що розробляються в окремих методиках розслідування.

Особливого значення набуває розробка методик розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, до яких належать діяння загальнокримінальні (насильницькі, насильницько-корисливі) та економічні, що вчиняються у сфері виробництва, торгівлі, обслуговування, банківської та іншої економічної діяльності.

Кожна окрема методика розслідування розробляється відповідно до норм Особливої частини КК, що містять опис ознак злочинів певних видів. Відповідні норми КПК становлять основу для розробки типових обставин, що підлягають встановленню в процесі доказування у справах про злочини певного виду, і побудови структури окремої методики розслідування.

Найважливішим чинником розробки ефективних методик розслідування є вивчення та аналіз кримінального оточення особи злочинця, механізму та способів вчинення та приховування різних видів злочинів. Дотримання даного принципового положення забезпечує умови для наукового розроблення криміналістичної характеристики окремих видів (різновидів) злочинів, їх класифікації.

78 Даний розділ криміналістики традиційно в системі науки називається методикою розслідування окремих видів злочинів. Бажаючи надати системі науки єдності, деякі автори пропонували називати цей розділ криміналістичною методикою, аналогічно криміналістичній техніці та криміналістичній тактиці.

Методика розслідування злочинів може розглядатися у двох аспектах. По-перше, це сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів. По-друге, це розділ науки криміналістики, який містить систему комплексних криміналістичних рекомендацій щодо виявлення, розслідування та профілактики окремих видів злочинів. Саме у взаємозв’язку цих двох напрямів — практичного і теоретичного — методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування злочинів.

Процес розслідування в цілому і окремих видів злочинів зокрема може бути охарактеризований як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом органами (дізнання, досудове слідство) та особами (дізнавачем, слідчим);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів, рекомендацій з наукової організації праці (НОП);

4) оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими законом органами з виявлення та розкриття злочинів;

5) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, яка здійснюється на підставі рекомендацій кримінології та криміналістики.

У здійсненні зазначених напрямів процесу розслідування злочинів синтезуюча роль належить криміналістичній методиці та науковим рекомендаціям криміналістики. Основою методики є система методів розслідування, що покликана сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об’єктивній оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій.

Теорія криміналістики і слідча та оперативно-розшукова практика виробили основні методи розкриття злочинів: від відомостей про спосіб та механізм вчинення злочину до методу його розкриття; від мотиву вчинення злочину до методів встановлення передбачуваного злочинця; від потерпілих до методів виявлення підозрюваної особи; від осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, до методів встановлення інших осіб та обставин; від відомого кримінального епізоду до методів виявлення інших, пов’язаних з ним епізодів. Застосовуються й такі методи встановлення злочинців, як криміналістичний аналіз оперативної обстановки в певному районі, групування та об’єднання кримінальних справ, що дозволяє концентрувати та систематизувати уривчасту інформацію. Останнім часом запропоновано метод розкриття злочинів шляхом виявлення їхніх осередків.

Методика розслідування злочинів, як структурна частина науки криміналістики, органічно пов’язана з іншими її розділами — загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою. У цілісній науковій системі криміналістики, безпосередньо спрямованій на повне відображення досягнутих знань, властивостей і закономірностей об’єкта пізнання, методика розслідування є, як зазначалося, заключним розділом, синтезуючим наукові положення криміналістичної техніки й тактики щодо завдань і програм виявлення і розкриття окремих видів злочинів. У цьому розумінні методика розслідування злочинів може розглядатися як особлива частина криміналістики.

Порівняння системи криміналістики з системами наук кримінального права і кримінального процесу показує, що розділи цих галузей знань, які розробляють власні положення загальної частини, різняться структурою. У той же час система заключного розділу криміналістики — методики розслідування злочинів — відповідає побудові особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Така однотипність систем визначається спільністю об’єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю та впливом міжнаукових зв’язків. Очевидно, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві.

Внутрішня система розділу методики розслідування складається з двох основних частин:

1) загальної методики розслідування злочинів (поняття, об’єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв’язок з іншими галузями знань);

2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, структура окремих методик розслідування).

Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки криміналістики, її особливої частини, що містить рекомендації, синтезовані на основі узагальнення практики виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів, наукових досягнень всіх розділів криміналістики та суміжних наук.

79 Окремі методики розслідування різних видів злочинів.

Криміналістична класифікація злочинів. У науці кримінального права питання класифікації злочинів розглядаються щодо її Загальної частини, де критерієм для цього є ступінь тяжкості діяння, та Особливої частини, де такими підставами є юридичні ознаки складу злочину.

В основі криміналістичної класифікації злочинів і відповідно окремих методик їх розслідування лежить кримінально-правова класифікація злочинів, система норм Особливої частини КК. Але очевидним є те, що криміналістичні методики, побудовані тільки на основі кримінально-правової класифікації злочинів, мають здебільшого загальний характер і потребують для свого практичного застосування більш конкретизованих окремих методик.

Традиційно у криміналістиці класифікація злочинів будувалася, виходячи з системи кримінального закону, залежно від того, до якої глави КК належать ті чи інші норми. У літературі висловлювалася думка про те, що класифікація злочинів у криміналістиці повинна базуватися тільки на криміналістичних даних, що мають безпосереднє значення для розкриття злочинів, насамперед за способом їх вчинення. Однак переважаючим є положення, згідно з яким криміналістична класифікація злочинів будується на основі поєднання кримінально-правових та криміналістичних критеріїв. В основі такої класифікації злочинів за класами, групами, підгрупами, видами та різновидами мають бути перш за все кримінально-правові ознаки. Запропоновані різні види класифікації, наприклад, родова (за групами злочинів, об’єднаних однією главою КК) та видова кримінально-правова класифікація злочинів, що використовується в криміналістиці як основна ознака при розробці окремих криміналістичних методик. Можливі й інші класифікації, до яких належать класифікації: а) за способом вчинення злочину; б) за ступенем приховання, маскування злочину; в) за злочинним досвідом особи, яка вчинила злочин; г) за місцем їх вчинення: злочини, місце вчинення яких локалізується в просторі; злочини, місце вчинення яких не має певного територіального характеру, а пов’язане з якою-небудь організаційною структурою, системою.

На думку деяких авторів, підставою для класифікації, що розглядається, є криміналістична характеристика злочинів, слідчі ситуації та напрями розслідування, що визначаються ними, механізм виникнення доказової інформації. Перелічені варіанти рішення цієї проблеми відображають широкий спектр думок, аналіз яких дає змогу йти до певного рішення.

В основу криміналістичної класифікації злочинів мають бути покладені два взаємопов’язані критерії: 1) кримінально-правовий, що визначає нормативну суть класифікації, передбаченої законом, та 2) криміналістичний, що враховує чинники, пов’язані зі специфікою виявлення і розкриття злочинів різних видів залежно від особливостей предмета посягання, обстановки приготування, вчинення і приховування злочину, його механізму та способів, типології особи злочинця, мети та мотивації злочинних дій тощо.

Структура окремих методик розслідування злочинів. Кожна окрема методика розслідування являє собою результат наукового дослідження, узагальнення практики розслідування певного виду злочинів, характеристики його як явища, що відображається у специфічних проявах наслідків, слідах.

У криміналістиці розроблена структура окремих методик розслідування, узагальнений варіант якої можна подати так:

а) криміналістична характеристика даного виду злочину;

б) типові слідчі ситуації на стадії виявлення злочину та етапах його розслідування;

в) криміналістичні питання порушення кримінальної справи;

г) слідчі версії, обставини, що підлягають з’ясуванню;

ґ) організація і планування розслідування;

д) першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи;

е) особливості проведення окремих слідчих дій та їх комплексів (тактичних операцій);

є) забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контролюючими та іншими державними органами, об’єднаннями громадян;

ж) заходи криміналістичної профілактики.

80. Структура окремих методик розслідування злочинів. Кожна окрема методика розслідування являє собою результат наукового дослідження, узагальнення практики розслідування певного виду злочинів, характеристики його як явища, що відображається у специфічних проявах наслідків, слідах.

У криміналістиці розроблена структура окремих методик розслідування, узагальнений варіант якої можна подати так:

а) криміналістична характеристика даного виду злочину;

б) типові слідчі ситуації на стадії виявлення злочину та етапах його розслідування;

в) криміналістичні питання порушення кримінальної справи;

г) слідчі версії, обставини, що підлягають з’ясуванню;

ґ) організація і планування розслідування;

д) першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи;

е) особливості проведення окремих слідчих дій та їх комплексів (тактичних операцій);

є) забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контролюючими та іншими державними органами, об’єднаннями громадян;

ж) заходи криміналістичної профілактики.

81.криміналістична характеристика окремих категорій злочинів Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.

Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об’єктивного дослідження пов’язаних з ними обставин необхідне не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х рр. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи. Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб’єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослiдження, міжнаукові зв’язки дисциплін кримінально-правової галузі.

Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов’язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.

Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв’язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.

У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти власності тощо);

б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов’язаних складових частин — елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та їх кількість: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину.

Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування з кримінальної справи. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять до предмета доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не лише систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й ряд інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент «суб’єкт злочину» може містити компоненти, пов’язані з такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми — компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв’язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити «вхід» до системи з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, що склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв’язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослiдженні таких зв’язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв’язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існування інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов’язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад, у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.

Розглянуті закономірні зв’язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними). У першому випадку складається такий зв’язок, коли за наявності одних обставин можна з певною долею категоричності вважати існуючими обставини, що належать до іншого елемента характеристики. У другому випадку закономірні зв’язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, що визначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масиву вивчених кримінальних справ відповідного виду злочину (певного регіону, періоду).

Криміналістичне дослідження закономірних зв’язків обставин, які характеризують злочини певного виду, вимагає застосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв’язки таких обставин. У деяких випадках простежується закономірний зв’язок між особами, які можуть бути причетними до даного виду злочину, і способом його вчинення і приховування, застосування певних знарядь злочину (рис. 34). Такий зв’язок має вірогідний характер і може бути підставою для побудови системи типових версій, що використовуються з урахуванням фактичних даних у справі, яка розслідується, для висунення та перевірки робочих слідчих версій.

Кожний з елементів системи пов’язаний з іншими прямо та опосередковано, що значною мірою визначає характер зв’язків між ними. Залежно від рівня та обсягу слідчого завдання аналіз таких зв’язків може охоплювати різну кількість елементів. У будь-якому випадку можна простежити прямий зв’язок між елементами «особа злочинця» і «спосіб злочину», який виявляється у тому, що лише особи з певними характерологічними даними або ті, що займають певну посаду, можуть використовувати певний злочинний спосіб. У той же час на даний зв’язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання та обстановки злочину.

82. поняття і значення оперативно-розшукової діяльності в розслідуванні злочинів. У системі розкриття злочинів одним із важливих напрямів є робота слідчого і оперативно-розшукових органів по «гарячих слідах». Даний термін характеризує сліди (матеріальні та ідеальні) як такі, з моменту залишення яких минуло мінімум часу, що не вплинуло на необоротні зміни «неостиглих» слідів.

Як «гарячі сліди» можуть виступати будь-які зміни, що відбулися внаслідок злочину, у вигляді слідів-відображень, речовин, матеріалів, виробів та інших предметів. До таких слідів належать також факти, які викладаються у поясненнях і показаннях різних осіб про подію злочину та його обставини.

Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріальних слідів залежить від їх виду, умов створення, місця знаходження та інших обставин. Щодо слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як «гарячих» пов’язана з визначенням їх «свіжості» за відносними фізичними ознаками (насиченість потожирового шару слідів папілярних ліній, невивітрений ґрунт у сліді взуття та ін.), ситуаційними ознаками (наприклад, метеорологічний вплив — слід взуття на свіжому снігу).

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по «гарячих слідах», є прийоми визначення належності слідів до справи при провадженні першочергових слідчих дій, насамперед під час огляду місця події, обшуку та ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна встановити:

а) просторово-часові зв’язки між окремими слідами злочину та обставинами події;

б) ідентифікаційні та ситуаційні властивості слідів та їх доказову цінність;

в) причини відсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосування комплексу криміналістичних прийомів:

1) вивчення окремих слідів злочину;

2) вивчення комплексу слідів (матеріальних та ідеальних);

3) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і оперативно-розшукової інформації;

4) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і моделей аналогічних типових ситуацій;

5) з’ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення слідів та іншими джерелами інформації;

6) перевірки висунутих у зв’язку з такими суперечностями слідчих версій шляхом проведення відповідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Застосування даного комплексу прийомів на початковому етапі розкриття злочинів по «гарячих слідах» має визначальне значення. Це пояснюється особливістю початкового етапу розслідування як періоду, що настає здебільшого безпосередньо після вчиненого кримінального діяння, інтенсивна робота під час якого забезпечує «наближення» до події злочину (чинник наближення).

Розкриття злочинів по «гарячих слідах» розпочинається як тільки виявляються ознаки злочину, у зв’язку з чим на підставі КПК і чинного законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяльність та організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю, вживаються такі заходи:

1) припинення протиправних дій злочинця;

2) затримання злочинця на місці вчинення злочину і доставлення його до місця утримання;

3) вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

4) виявлення і збереження джерел інформації про подію злочину;

5) попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, члени патрульно-постових груп, контрольно-перепусткових пунктів, представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусім вживають заходів щодо припинення злочинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, надають допомогу потерпілим, охороняють затриманих осіб до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліції або доставляють їх до найближчого місця утримання; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють огорожі), встановлюють очевидців, інших свідків, записують їх адреси.

На цьому етапі розкриття злочинів по «гарячих слiдах» особлива роль належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши повідомлення про злочин, черговий вживає заходів щодо його розкриття, а саме:

а) інструктує по телефону заявника про його наступні дії;

б) направляє найближчий наряд патрульно-постової служби до місця події;

в) сповіщає про подію дільничного інспектора;

г) направляє до місця події наряд міліції та слідчо-оперативну групу;

ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв’язок з місцем події та слідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину по «гарячих слiдах» розпочинається після прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізнавача) спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття оперативно-розшукових або організаційних заходів для розкриття злочину по «гарячих слідах». З цією метою паралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, можуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Одночасно складаються орієнтувальні дані для розшуку відповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів.

До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, належать такі:

а) переслідування і затримання злочинця за запаховими слідами за допомогою службово-розшукового собаки;

б) організація загороджувальних заходів та перекриття шляхів відходу злочинця;

в) організація пошуково-розшукового патрулювання за участю потерпілого або свідків-очевидців;

г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали, магазини та ін.);

д) «прочісування» території, прилеглої до місця події;

е) організація поквартирного опитування осіб, які проживають поблизу місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від: а) предметів, що були знайдені на місці події; б) слідів-відображень; в) знаряддя вчинення злочину (інструменти, зброя, транспортні засоби); г) способу вчинення злочину; ґ) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам’яті потерпілих, очевидців.

На даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції «Розшук», яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить:

1) допит потерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесного портрета, малюнків по пам’яті, фотороботів та ін.;

3) пред’явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків;

4) здійснення оперативних заходів з метою впізнання злочинця;

5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.;

6) призначення портретно-криміналістичної, комплексної судово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце у системі розшуку злочинця на стадії розкриття злочину посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка включає:

1) огляд слідів (за участю спеціаліста);

2) перевірку за картотекою слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

3) перевірку за дактилоскопічною картотекою осіб, які перебувають на криміналістичному обліку;

4) призначення дактилоскопічної експертизи за наявності підозрюваних;

5) допит підозрюваного з пред’явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується достатньо відомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках — встановлюється підозрювана особа. Ця стадія має аналітичний характер. Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх огляд і попереднє дослідження із застосуванням технічних засобів; вирішує питання про їх віднесеність і придатність для використання, проводить фіксацію не виявлених раніш ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає спеціалістів, проводить перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які співставляються з механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної інформації висуваються слідчі та розшукові версії.

На цій стадії може виникнути потреба у створенні слідчо-оперативних груп, загальному плануванні їх діяльності. У зв’язку з цим склалися певні організаційні форми взаємодії слідчого з органами дізнання:

1) взаємне інформування про встановлені у справі факти, що стосуються предмета розслідування;

2) спільне планування розслідування кримінальної справи, особливо тоді, коли винні у вчиненні злочину не встановлені;

3) спільне проведення слідчих і розшукових дій;

4) дача слідчим відповідно до положень статей 114, 118, 191 КПК доручень оперативним працівникам про проведення ними самостійно окремих слідчих дій і розшукових заходів.

83 використання оперативної інформації дя підготовки і проведення слідчих дій. ЗУ "Про ОРД" передбачає використання матеріалів ОРД для попередження, припинення й розслідування злочинів, розвідувально-підривних зазіхань проти України, розшуку злочинців і осіб, безвісно зниклих.

ОРД головним чином зосереджена на виявленні й розкритті тяжких і особливо тяжких злочинів, насамперед, навмисних убивств, убивств за замовленням, тероризму, бандитизму, розбійних нападів, грабежів, вимагань, шахрайства й інших. Особливу увагу необхідно приділяти злочинам з ознаками ретельною попередньою підготовкою, коли злочинці тривалий час вивчають об'єкт нападу, ведуть спостереження, здійснюють розвідку, завчасно планують і готовлять місце свого укриття, цінностей добутих злочинним шляхом, знищення слідів злочину, можливих свідків і потерпілих.

Оперативно-розшукові заходи й слідчі дії з розкриття й розслідування подібних злочинів являють собою складний і трудомісткий процес, що вимагає від оперативних працівників правоохоронних органів і спецслужб професійних знань і навичок, цілеспрямованої погодженої діяльності.

ОРД може носити загальний багатоцільовий за об'єктами вивчення характер і конкретно спрямований на розкриття вчинених злочинів або розшук установлених злочинців, які переховуються. Виявлення, розкриття, припинення кожного зі злочинів має свою специфіку в зборі інформації, оперативній перевірці й реагуванні правоохоронних органів. Факт крадіжки виявляється власниками квартири негайно, але через якийсь час після їхнього повернення, на що й розраховують злочинці, убивство, вчинене за замовленням або збройний напад на банківську установу одержує розголос негайно, оскільки виконується негайно, демонстративно, із залякуванням оточення. Також особливості ситуації впливають на одержання оперативними підрозділами інформації, вимагає прийняття специфічних, індивідуальних для даного виду злочину оперативно-розшукових заходів для встановлення й затримання злочинців.

З метою попередження, припинення й розслідування злочинів, різних протиправних зазіхань на інтереси суспільства й держави, розшуку злочинців і осіб, безвісно відсутніх, оперативні підрозділи збирають різну інформацію, яку ретельно аналізують, вибираючи серед її "раціональне зерно" і продовжують над нею працювати. Корисна інформація про ознаки злочину й про протиправне поводження може бути в повідомленнях громадських помічників і інформації конфідентів, у листах, заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, підприємств, установ і організацій, у виступах засобів масової інформації.

Оперативну інформацію працівник може одержати й безпосередньо, здійснюючи оперативно-розшукові заходи, наприклад, спостерігаючи за об'єктом перевірки, здійснюючи оперативний пошук, опитуючи громадян, вивчаючи документи, знайомлячись із завданнями, орієнтуваннями інших оперативних підрозділів, виконуючи запити повноважних державних органів влади й управління.

ОРД є основою при встановленні місцезнаходження й долі осіб, безвісно відсутніх. Заяви й повідомлення про осіб, безвісно відсутніх, для ОВС є підставами для заведення оперативно-розшукової справи й проведення комплексу оперативно-розшукових заходів, а в ряді випадків підставою для порушення кримінальної справи.

Під безвісним зникненням людини розуміється таке положення, коли оточення не може пояснити, де вона перебуває й можна передбачати, що людина стала жертвою нещасного випадку, стихійного лиха, технічної катастрофи без виявлення тіла зниклого. Якщо людина пропала, довкола неї виникає інформаційний вакуум, про неї нічого невідомо й це суперечить об'єктивним обставинам її життя. Для безвісного зникнення немає логічного пояснення.

Злочинець переховується від ОВС і про нього також може бути відсутня інформація, тому що він сам бажає, щоб інформації не було.

Людина може піти з будинку навмисно, порвавши зв'язок із близькими, але в цьому випадку буде особисте бажання про відсутність інформації. Зазначеним ситуаціям передують різні ситуації: вчинення злочину, розслідування, загроза покарання, конфлікт у родині, небажання спільного життя, спілкування.

Безвісне зникнення завжди раптово, несподівано, не прогнозовано. Оперативно-розшукові заходи при безвісному зникненні людини повинні бути спрямовані на встановлення обставин його життя, зв'язків, осіб, зацікавлених у його безвісному зникненні, причини для цього, матеріальне становище, пошук фактичних даних про можливий злочин, місце знаходження трупа потерпілого, потенційних свідків.

Матеріали оперативно-розшукових заходів можуть бути основою до розгляду справи в суді при визнанні особи безвісно зниклою, померлою: вони можуть бути приводом для порушення кримінальної справи й оголошення особи в розшук як злочинця. Тому, оперативна інформація про осіб безвісно відсутніх повинна бути досить повною й об'єктивною. Проблема використання оперативної інформації в ході розслідування

кримінальних справ пов’язана з питанням про форми і межі ознайомлення

слідчого з оперативними матеріалами. На нашу думку, якщо слідчий володіє

всіма навичками використання таких матеріалів, доцільно знайомити його з

усіма матеріалами оперативно-розшукової діяльності, незалежно від джерел

і способів їх отримання. Володіючи отриманими оперативним шляхом

матеріалами, де міститься різноманітна інформація, слічий може її

використати при підготовці і здійсненні слідчих дій, або як докази з

кримінальної справи. Використання слідчим результатів

оперативно-розшукової діяльності для підготовки і здійснення слідчих

дій, як правило, не викликає труднощів, оскільки оперативні матеріали не

мають самостійного доказового значення і є лише орієнтирами інформування

при проведенні розслідування [6, С. 133]. На нашу думку, проблема

полягає в тому, щоб використовувати ці дані, не розшифровуючи негласного

способу їх отримання. Слідчому надаються дані про ще не доказані

процесуальним шляхом обставини злочину, про спільників підозрюваного,

про місцезнаходження доказів тощо. Отримавши такі дані, слідчий може

відповідним чином побудувати допит підозрюваного, правильно провести

обшук, виїмку, отримавши в результаті цих та інших слідчих дій необхідні

докази. Крім того, співробітники слідчих підрозділів можуть надавати

кваліфіковану допомогу щодо аналізу, оцінки матеріалів оперативної

розробки і можливості їх застосування як фактичних даних у розслідуванні

злочинів у сфері оподаткування.

Найбільші проблеми виникають при використанні результатів

оперативно-розшукової діяльності як доказів з кримінальних справ, так як

у цьому випадку необхідно, зберігаючи конспіративний характер

оперативно-розшукових заходів, знайти способи легалізації їх результатів

і перетворення оперативної інформації в докази. Можливість використання

результатів ОРД як доказів розглядається з різних позицій. Наприклад, на

думку Е.А. Долі, результати ОРД не стають доказами навіть після їх

перевірки відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства,

оскільки перевірці підлягають докази, а не результати

оперативно-розшукової діяльності [7, С. 42]. Така думка базується на

тому, що в КПК України не передбачено використання доказів як

результатів оперативно-розшукової діяльності.

Однак, незважаючи на дискусію проблема використання матеріалів ОРД у кримінальному процесі на сьогодні залишається невирішеною. Як правильно зазначає М. А. Пого-рецький, причина її вирішення тісно пов'язана з багатьма теоретичними питаннями як ОРД, так і кримінального судочинства, що також потребують наукового розв'язання, а деякі з них — законодавчого врегулювання. Йдеться про визначення: матеріалів ОРД та їх співвідношення з опера-тивно-розшуковою інформацією та результатами ОРД; системи оперативно-розшукових заходів та підстав для проведення кожного з них; правового статусу осіб, які проводять той чи інший оперативно-розшуковий захід; порядку та форми правового оформлення результатів оперативно-розшукових заходів; порядку надання матеріалів оперативно-розшукових заходів органу дізнання, слідчому, прокурору та суду, а також витребування вказаними особами та органами таких матеріалів; поняття доказу та його співвідношення з доказовою інформацією, фактичними даними; структури доказу, поняття джерела доказу та їх класифікації, а також наукового обґрунтування процесу доказування й пізнання та їх співвідношення, видів доказів тощо

84. Криміналістична характеристика вбивств Вбивство є злочином проти життя особи і являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 КК). Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з’ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупності криміналістично значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховування;

3) місце, час та обстановка;

4) «слідова картина»;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого.

Так, при розгляді першого елемента характеристики — способу вчинення злочину — важливо з’ясувати, як саме вбивство було вчинено — в умовах неочевидності або очевидності. З’ясування цієї обставини впливає на планування та організацію розслідування. У першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа, яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа злочинця відома, злочин вчинено в присутності інших осіб. Завданням розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення особи потерпілого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури, утоплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені у процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховування. Найбільш традиційними способами приховування є: знищення слідів злочину; приховування чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховування особи потерпілого. Як правило, такі дії пов’язані з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства — це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить велику кількість слідів і речових доказів, що визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.

«Слідова картина» події (сліди злочину). «Слідову картину» утворюють обставини і сліди події злочину. Виявлення їх, аналіз, встановлення причинних зв’язків дозволяють побудувати картину події, сформувати уявні або дійсні моделі злочину, механізм його вчинення. Дослiдження таких слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, виявити негативні обставини, сліди приховання злочину.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет вбивці має різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умисним або вчинений з необережності. Злочинець, який вчинив убивство навмисно, характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорстокість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо. Серед злочинців цієї категорії переважають наркомани, сексуальні психопати, особи з психічними відхиленнями. У випадках необережних убивств злочинці, як правило, не мають таких якостей. Дії злочинця на місці події дозволяють дійти висновків щодо його обережності, продуманості дій, наявності фахових навичок, сили, жорстокості та ін.

Особа потерпілого. Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв’язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніх стосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих випадках щодо віктимної поведінки потерпілого.

85.обставини що підлягають встановленню у справах про вбивства

У процесі розслідування вбивств необхідно з’ясувати ряд обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать:

1) безпосередня причина смерті;

2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);

3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;

4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов’язаних з пошуком злочинця, та ін.);

5) місце вчинення вбивства;

6) обставини, за яких вчинено вбивство;

7) особа жертви (може бути встановлена у разі виявлення документів, які посвідчують особу, а також пред’явлення для впізнання особам, котрі першими виявили потерпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічного і обліку осіб, які зникли безвісти);

8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину;

9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опитування свідків, складання суб’єктивного портрета, його показу по телебаченню);

10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажання усунути конкурента, «розборки» організованих злочинних груп);

11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи необережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

Перелічені обставини є основними питаннями при розслідуванні вбивств, але не вичерпують їх.

86. Отже, залежно від вихідних даних, на підставі яких порушуються кримінальні справи про вбивства, можуть бути виділені такі типові слідчі ситуації:

виявлено труп з ознаками насильницької смерті;

виявлено частини розчленованого трупа;

- встановлено факт зникнення людини за наявності обставин, що вказують на можливість її вбивства;

має місце з’явлення із зізнанням;

- одержано заяву від очевидців вбивств або потерпілих, що залишились в живих при замаху на вбивство.

Зазначені слідчі ситуації відрізняються динамічністю. При цьому трансформація стосується не тільки різноманітних якісних, а й кількісних показників, тобто одна вихідна ситуація може перерости в декілька ситуацій початкових. Крім того, треба враховувати, що на процес формування слідчих ситуацій також впливають кримінальні ситуації, тобто ситуації вчинення злочину. Щодо вбивств, то йдеться насамперед про очевидні та неочевидні кримінальні ситуації. Так, щодо початкового етапу розслідування вбивств за наявності трупа типовими можна визнати такі слідчі ситуації.

1. Одержана повна інформація щодо всіх елементів криміналістичної характеристики, тобто відомості про місце, час, знаряддя, обстановку, спосіб вчинення злочину, особу жертви та злочинця (така ситуація трапляється у 80% випадках розслідування очевидних вбивств).

2. Одержана інформація щодо всіх елементів криміналістичної характеристики за винятком відомостей про мотив вчинення злочину ( така ситуація можлива при розслідуванні очевидних вбивств, коли характер і спрямованість дій злочинця суперечать його показанням).

3. Одержана інформація щодо місця, часу, знаряддя, обстановки, мотиву, способу вчинення вбивства, особи жертви, але невідома особа злочинця (відсутність даних щодо таких елементів криміналістичної характеристики, як мотив, місце, час, декілька ускладнює названу ситуацію, але не на стільки, щоб істотно вплинути на тактичні завдання, які постають перед слідчим, та алгоритм його дій і тому не можуть слугувати підставами для виділення їх у самостійні різновиди слідчих ситуацій).

4. Одержана інформація щодо місця, часу, знаряддя, обстановки, способу вчинення вбивства, але особу потерпілого не встановлено, бракує даних про особу злочинця та мотив.

Якщо кримінальну справу порушено на підставі з’явлення із зізнанням, то на початковому етапі розслідування вбивств типовими можуть бути такі ситуації.

1. Одержана повна інформація щодо всіх елементів криміналістичної характеристики і предмета доказування.

2. Одержана інформація щодо місця, часу, знаряддя, обстановки, способу, мотиву вчинення злочину, особи жертви і злочинця, але труп жертви злочину не знайдено.

Отже, типові слідчі ситуації є важливим елементом структури методики розслідування вбивств, що істотно впливає на формування системи слідчих дій, алгоритм поведінки слідчого.

Останній блок у запропонованій інформаційно-пізнавальній моделі окремої криміналістичної методики становлять слідчі дії, щодо яких треба виокремлювати два аспекти: 1) формування їх систем; 2) розробку рекомендацій стосовно провадження окремих з них, наприклад, огляду місця події, допиту обвинувачено тощо.

Слід відзначити, що криміналістична методика розглядає слідчі дії не ізольовано, а у взаємозв’язку одна з одною. Залежно від мети вони утворюють певні системи. Елементами таких систем є типові слідчі дії, а їх структура відображає оптимальну послідовність провадження. Оптимальний набір слідчих дій і оптимальна послідовність їх провадження є головними принципами формування і функціонування інформаційно-пізнавальної моделі окремої криміналістичної методики розслідування вбивств.

Типові системи слідчих дій, що знайшли своє відображення у методиці розслідування вбивств, обумовлені насамперед типовими слідчими ситуаціями, що виникають на певних етапах розслідування цих різновидів злочинів, тобто кожній типовій слідчій ситуації притаманна своя система типових слідчих дій. З іншого боку, саме системи слідчих дій є найбільш раціональним засобом впливу на ці ситуації з метою вирішення стратегічних завдань розслідування. Крім того, системи слідчих дій здатні забезпечити економію часу на пошук правильних рішень і обрання оптимальних шляхів їх реалізації, що значно знижує рівень помилок і підвищує ефективність праці слідчого у конкретному акті розслідування. Найбільш загальними слідчими ситуаціями при розслідуванні вбивств і зґвалтувань є ситуації, коли на момент порушення кримінальної справи: 1) особа, що зробила злочин, наслідку не відомо; 2) злочин, що зробив, особа відомо наслідку. Крім того, на специфіку слідчої ситуації впливає період часу, що пройшов з моменту здійснення злочину до моменту початку розслідування. Висунуті в ході розслідування злочинів проти особистості слідчі версії можуть бути розділені на три групи: 1) версії, що не мають вираженої специфіки й висунуті при розслідуванні різних категорій злочинів, засновані на аналізі слідів рук, ніг, транспортних засобів і інших слідів (до подібним до версій ставляться версії про фізичних даних злочинців, способи їхнього проникнення в приміщення, використаних ними транспортних засобах і т. п.); 2) версії родового характеру, типові для злочинів проти особистості: а) про насильницький характер події злочину: б)про події, що передували злочину; в) про знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень; г) про здійснення поряд з розслідуваним іншого злочину (крадіжки, грабежу); д) про психічні аномалії злочинця: 3) версії, обумовлені слідчою ситуацією того або іншого різновиду злочинів. Типові слідчі ситуації по справах про вбивства можуть бути зведені до наступним:

- виявлення трупа з явними ознаками насильницької смерті, заподіяною сторонньою рукою;

- виявлення трупа з ознаками насильницької смерті при неясності її конкретної причини;

- виявлення трупа без явних тілесних ушкоджень і при відсутності видимих факторів, що травмують, але при обставинах, що можуть свідчити про насильницький характер смерті; - зникнення людини при наявності даних, що дозволяють припустити його вбивство;

- виявлення частин розчленованого трупа. При цьому висуваються й підлягають перевірці версії про настання смерті в результаті: а) убивства: б) самогубства; в) нещасного випадку: г) якого-небудь захворювання; д) раптової смерті. Елементи первісної слідчої ситуації є відправними моментами для висування ряду приватних слідчих версій про механізм убивства, його знаряддях; про положення, у якому перебував потерпілий у момент заподіяння поранень; про здійснення вбивства за місцем проживання або роботи злочинця й т.д. Слідчі ситуації, що складаються на момент на чалу розслідування зґвалтування, можуть бути класифіковані залежно від того:

- чи був підлоговий акт із потерпілою зроблений із застосуванням фізичного або психічного насильства або з використанням її безпомічного стану:

- чизроблене насильство у відношенні неповнолітньої або малолітньої;

- чизроблене насильство в приміщенні або на відкритій місцевості. Висуваються й підлягають перевірці версії про те, що: а) зґвалтування мало місце при обставинах, повідомлених потерпілої: б) зґвалтування не було, а відбулися добровільні полові зносини, в оцінці обставин якого потерпіла сумлінно помиляється: в) зґвалтування не було, мала місце інсценівка злочину. Залежно від обставин розслідуваної справи мо гут бути висунуті й іншої версії, зокрема , про особливості сприйняття потерпілих конкретних дій злочинця: про характер існуючих між ними відносин: про інтенсивність надаваного нею опору; про причини зміни показань і т.п.. У випадках, що коли потерпів від зґвалтування є неповнолітня, самостійною завданням розслідування є з'ясування питання про те, чи була ця обставина відома підозрюваному Огляд місця події. При огляді місця події по справах про вбивства й зґвалтування дослідженню підлягають:

- обстановка місця події;

-труп,

- сліди боротьби й інші сліди, що свідчать про насильницький характер злочини і його окремі обставини:

- сліди біологічного походження:

- предмети, що належать винному і його жертві, що перебувають на місці події. При наявності трупа огляд місця події проводиться, як правило, у напрямку від центра до периферії, що пояснюється необхідністю негайної фіксації швидко мінливих трупних явищ і можливістю з'ясування ряду інших важливих для розслідування питань. У ході огляду трупа встановлюється його підлога, зразковий вік, статура, ріст, визначається положення трупа щодо нерухливих орієнтирів, фіксується поза трупа, положення голови й кінцівок, особливі прикмети. Якщо на момент огляду труп не пізнаний, до протоколу вноситься його докладний опис по методу "словесного портрета". Потім у певній послідовності описується одяг і тіло трупа, що перебувають при ньому предмети, що прилягає територія. При огляді одягу трупа звертається увага на її стан, відповідність сезону й фізичним даним потерпілого. Уважно вивчається й фіксується вміст кишень. Докладно, із вказівкою точного розташування, розмірів і форми описуються наявні на одязі ушкодження, сліди крові й інші сліди й забруднення. При огляді тіла в протоколі відбиваються наявність і ступінь виразності трупних явищ, виявлені тілесні ушкодження фіксуються із вказівкою локалізації, кількості, взаиморасположения, розмірів, а при необхідності й кольору, відзначається наявність на тілі інших слідів і сторонніх часток. Залежно від характеру тілесних ушкоджень, що є одним з відбиттів способу здійснення злочину, огляд трупа має певні особливості. Так, при огляді трупа з колото-різаними ранами, а також з ушкодженнями, заподіяними тупими твердими предметами, особлива увага звертається на кількість ушкоджень, їхній характер, локалізацію й взаємне розташування, розміри, форму, характер країв рани, стан одягу, відповідність тілесних ушкоджень ушкодженням на одязі, наявність на тілі потерпілих слідів боротьби й самооборони.

При огляді трупа з ушкодженнями, заподіяними вогнепальною зброєю, дослідженню й фіксації в протоколі підлягають сліди пострілу на тілі й одязі трупа. У протоколі вказуються кількість ушкоджень, їхня локалізація й взаємне розташування, розміри й стан країв, наявність штанцмарки, конфігурація, площа й характер відкладення кіптяви, рушничного змащення, зерен незгорілого пороху. У ході огляду трупа, знятого з петлі, уважно вивчається странгуляционная борозна, її характер, напрямок, ширина й глибина, колір, відображення в ній матеріалу петлі, у протоколі фіксуються наявність і розташування трупних плям, їхній колір і інші особливості, існування слідів мимовільного сечовипускання й дефекації. У випадках, що вказують на отруєння, описуються сліди хімічних речовин на одязі й тілі трупа, опіки шкіри й слизуватої, відзначається наявність блювотних мас, крові, характерних заходів, специфічних трупних явищ, що свідчать про настання смерті від певної отрути. При огляді трупа, витягнутого з води, крім фіксації наявних на ньому тілесних ушкоджень, звертається увага на наявність явищ мацерації, а також піни в області рота й носа. У ході огляду місця події по справах про зґвалтування слідчий, крім фіксації слідів злочину й речовинних доказів, повинен звертати увагу на існування або відсутність обставин, що утрудняють здійснення цього злочину (наявність поблизу від місця події багатолюдної магістралі, відсутність звукоізоляції й т.д. ). Слідчий огляд по даній категорії кримінальних справ доцільно проводити на відкритій місцевості в напрямку від периферії до центра, що дозволяє більш ефективно ви виявити всі сліди, що перебувають там, і інші речовинні докази. Оскільки даний огляд сполучений з виявленням і вилученням слідів біологічного походження (кров, сперма, слина, волосся й т.п. ), проводити його доцільно за участю фахівця в області судової медицини. При цьому необхідно враховувати, що сліди крові на місці події мають не тільки судово-медичне, але й криміналістичне значення, на основі їхнього вивчення можуть бути з'ясовані такі істотні для розслідування обставини, як місце здійснення злочину і його механізм, взаиморасположение потерпілого й жертви в момент заподіяння тілесних ушкоджень і ін.

При дослідженні місця події значна роль належить мікрослідам, носіями яких є одяг жертви, тіло трупа, предмети, використані злочинцем для нанесення тілесних ушкоджень. За допомогою цих слідів надалі може бути встановлений факт фізичного контакту жертви зі злочинцем, знайдене місце вбивства або приховання трупа, з'ясована професія потерпілого. Дії по встановленню особистості невпізнаного трупа. Якщо при огляді трупа не було виявлено документів і він не був пізнаний присутніми на місці події особами, то слідчий вживає заходів до встановлення особистості потерпілого. Із цією метою труп може бути пред'явлений особам, які можуть його пізнати (працівники РЭУ, листоноші, дільничні інспектори міліції, жителі прилеглих населених пунктів). Якщо в ході цих заходів будуть отримані дані про особистість постраждалого, труп пред'являється його родичам, знайомим, товаришам по службі для впізнання за правилами, установленим УПК. Виробництво даної слідчої дії має ряд особливостей. Так, пред'явлення трупа для впізнання рекомендується робити в окремому приміщенні моргу. У випадках, коли є можливість пред'явити труп декільком особам, перевага віддається тому з них, хто здатний менш болісно перенести цю процедуру. Труп, виявлений без одягу, пред'являється для впізнання задрапірованим простирадл. Знайдена в ході огляду місця події одяг і інші предмети, що можуть належати потерпілому, пред'являються для впізнання окремо від трупа. Якщо зазначені вище дії не принесли позитивних результатів, а подальше зберігання трупа неможливо, то перед його похованням повинні бути зроблені дії, спрямовані на забезпечення наступної можливості ідентифікації. Із цією метою труп дактилоскопируется, фотографується за правилами розпізнавальної фотозйомки, складається карта невпізнаного трупа. За допомогою судово-медичного експерта з голови трупа відбираються зразки волось, ділянки шкіри з татуюваннями препаруються й зберігаються в судово-медичній установі. Одяг і інші предмети, що перебували при трупі, вилучаються й зберігаються при кримінальній справі. Дактилоскопічна карта з відбитками пальців потерпілого й карта невпізнаного трупа направляються в орган карної реєстрації. Фотознімки трупа передаються оперативним працівникам міліції для з'ясування особистості загиблого.

Для одержання додаткової інформації про особистість потерпілого призначаються судові експертизи. Так, експертні дослідження волось, вушної сірки, піднігтьового вмісту, слідів-нашарувань на одязі й взутті трупа можуть сприяти встановленню професії потерпілого; за допомогою товарознавчої експертизи встановлюється місце виготовлення одягу й інших речей, що перебували при трупі; відновлення за допомогою криміналістичної експертизи змісту проїзних і інших документів, виявлених при потерпевшем. допомагає встановленню населеного пункту, звідки він прибув. Судово-медична експертиза. Дана експертиза дозволяє одержати відповіді на питання, що ставляться до всіх елементів складу розглянуті)? злочинів. З її по міццю можна встановити:

- наявність, кількість, локалізацію тілесних ушкоджень у жертви;

- вага цих ушкоджень і час їхнього заподіяння;

- взаємне положення винного й жертви в момент заподіяння тілесних ушкоджень;

- наявність алкоголю в крові жертви і його концентрацію;

- групову приналежність крові, сперми й інших ви розподілів організму. У випадках убивства крім установлення з і часу настання смерті судово-медична експертиза залежно від специфіки розслідуваного злочину може відповісти й на інші питання. Так, при виявленні частин рас членованого трупа на дозвіл судово-медичної експертизи можуть бути поставлені наступні питання: 1) чи належать виявлені частини людського тіла одному трупу; 2) які механізм і знаряддя розчленовування; 3) чи не володіло особу, що робила розчленовування, по знаннями в області анатомії й практичних навичок секційної техніки; 4) чи не являлася воно лівшею. Питання, пропоновані судовим експертом, при виявленні невпізнаного трупа: 1) який вік і ріст потерпілого: 2) якими хронічними захворюваннями він страждав при житті; 3) чи є на тілі потерпілого сліди хірургічних операцій, яких саме і як давно вони були зроблені; 4) чи є в потерпілі які-небудь патологічні зміни або аномалії внутрішніх органів.

По справах про зґвалтування перед судовими експертами можуть бути поставлені питання: 1) чи порушене в потерпіла цілісність незайманої пліви й коли; 2) чи можливо здійснення полового акту з потерпілої без порушення цілісності незайманої пліви: 3) чи жила потерпілим половим життям; 4) чи є на тілі потерпілі сліди, характерні для насильницького полового акту; 5) чи не перебуває потерпіла в стані вагітності. Залежно від особливостей розслідуваної події на дозвіл судово-медичної експертизи можуть бути запропоновані й інші питання, зокрема , спрямовані на викриття інсценівки: чи не змінювалася поза трупа: чи не накладена петля на шию потерпілого посмертно; чи відповідають тілесні ушкодження, наявні на тілі жертви, ушкодженням на одязі; чи могли бути заподіяні наявні на тілі потерпілого тілесні ушкодження його власною рукою. У зв'язку з тим, що в ході судово-медичних досліджень можуть бути встановлені факти, що вимагають постановки перед експертами додаткових питань, а також виявлені обставини, що бідують у терміновій перевірці, присутність слідчого при виробництві судово-медичної експертизи є досить бажаним. При розслідуванні злочинів проти особистості поряд із судово-медичними дослідженнями проводяться й інші види експертиз. Для дослідження волось, слідів крові, сперми й інших виділень людського організму призначається судово-біологічна експертиза. При виявленні під нігтями жертви часток шкірного епітелію для визначення їхнього походження й групової приналежності виробляються цитологічні дослідження. Дослідження слідів-накладень, зокрема волокон одягу жертви на одязі підозрюваного, здійснюється криміналістичною експертизою матеріалів, речовин і виробів. По виявленим на місці події слідам рук, ніг, транспортних засобів можуть проводитися різноманітні трасологические дослідження. Залежно від конкретних обставин справи можуть бути призначені також балістичний, піротехнічний, хімічний, токсикологічний і інший види експертиз. Допит свідків. Як свідків по справах про вбивства й зґвалтування допитуються очевидці злочину, родичі, знайомі й товариші по службі потерпілого потерпілої, підозрюваної й іншої особи.

Основна мета допиту очевидців - одержання від них докладної інформації про обставини зробленого злочину й прикметах злочинця. З'ясовується, у силу яких причин очевидець виявився на місці події, кількість і прикмети злочинців, їхні імена або клички, наявність у них зброї або інших предметів, що використалися в якості таке го, дії кожного з них, поводження жертви, характер надаваного жертвою опору, дії винних осіб після здійснення злочину й інші питання. Завдання допиту осіб, першими обнаруживших злочин,

- установлення подій, що відбувалися на місці події з моменту виявлення случившегося до приїзду слідчо-оперативної групи, а також уточнення деталей обстановки місця події до початку його огляду. У ході допиту зазначених осіб з'ясовується, при яких обставинах вони виявилися на місці події, як ними була виявлена жертва злочину, хто перебував у той момент біля її або поблизу місця події, у якому напрямку зникла ця особа і як воно виглядало, у якому стані перебувала жертва злочину, чи могла говорити і якщо могла, то що говорила. Відносно виявленого трупа з'ясовується його поза, обстановка довкола нього, установлюється, чи наближався свідок до трупа, чи змінював його позу, чи відлучався з місця події до приїзду працівників міліції й хто в цей час залишався біля потерпілого. Допити рідних і близьких жертви злочину мають на меті з'ясувати її особистість, характеристику, взаємини з родичами, знайомими, товаришами по службі, у тому числі й з підозрюваним, якщо вони були раніше знайомі, коло зв'язків і знайомств, спосіб життя, що їм відомо про те, що трапилося, і з яких джерел. Свідки із числа знайомих, сусідів і товаришів по службі підозрюваного й потерпілого потерпілої з, як правило, з питань, пов'язаним з особистістю винного і його жертви, а також для з'ясування окремих обставин злочину (наприклад, про обставини виготовлення підозрюваним холодної зброї за місцем роботи). При допиті родичів підозрюваного крім перерахованих вище питань з'ясовується його поводження до й після здійснення злочину. Допит потерпілої. Подібний допит бажано проводити наодинці слідчим однієї підлоги з потерпілої, або слідчим іншої підлоги, але значно старшим її за віком. У ході допиту потерпілої звичайно задаються питання, спрямовані на з'ясування: - подій, що передували злочину (її заняття в день здійснення злочину, коли, у якому місці й при яких обставинах відбулася зустріч зі злочинцем, у силу яких причин і яким образом вона виявилася на місці події, у що була в той день одягнена, яке був її фізичний стан і т.п. );

-обставин зробленого злочину (які конкретно насильницькі дії й у який момент зробив злочинець, які погрози й у якій формі висловлював, як вони нею сприймалися й чому, яке опір був зроблений злочинцеві, чи кликала вона на допомогу і якщо не кликала, то з якої причини, і т.п. );

- подій, що пішли за здійсненням злочину ( чизагрожував їй злочинець у випадку її звернення до правоохоронних органів, чи намагався піддобрити яким-небудь образом або негайно зник з місця події, чи відразу вона звернулася в слідчі органи, чи приводила себе в порядок, чи стирала одяг, чи розповідала кому-небудь про те, що трапилося,, чи зустрічалася з ким-небудь зі знайомих безпосередньо після здійснення над нею насильства й т. п.);

-фактів, що сприяють установленню особистості злочинця (ознаки його зовнішності, особливі прикмети, його одяг і речі, що перебували при ньому, характерні звички, зміст розмов зі згадуванням яких-небудь імен, місцевості, населених пунктів, організацій і т.п.). У зв'язку з конкретними обставинами злочину коло питань, що підлягають з'ясуванню, може бути розширений. Так, у випадках, коли потерпіла й злочинець раніше були знайомі між собою, докладно з'ясовується характер відносин, період знайомства, наявність у минулому близькості. При обігу потерпілої в слідчі органи через певний час після здійснення насильства з'ясовуються причини цього. Допит підозрюваного й обвинувачуваного. Планування такого допиту й вибір тактики його проведення здійснюється виходячи з обставин розслідуваного злочину, зібраних доказів, даних про особистість допитуваного й зайнятий їм на допиті позиції. У ході допитів по справах про очевидні вбивства підозрювані (обвинувачувані), як правило, не заперечують своєї провини в зробленому злочині. Основна мета допиту в таких випадках полягає в з'ясуванні всіх істотних обставин зробленого й установленні мотивів убивства. По справах про вбивства, зроблених в умовах неочевидності, і зґвалтуваннях підозрювані (обвинувачувані) у ході допиту нерідко дотримуються вичікувальної позиції, намагаючись з'ясувати, якими доказами їхньої причетності до злочину розташовує слідчий, і лише потім стаючи на шлях визнання або заперечення своєї провини. Протягом розслідування під впливом різних факторів лінія поводження підозрюваного (обвинувачуваного) може неодноразово мінятися, що знаходить своє вираження в його відмові від раніше даних показань, визнанні їм фактів, що заперечуються раніше, або заяві про самообмову. При запереченні своєї провини підозрювані (обвинувачувані) у ході допиту нерідко висувають помилкове алібі, заявляють про здійснення злочину іншими особами, про самогубство по що терпели або нещасному випадку або про добровільний характер полового акту. При розслідуванні вбивств "без трупа" підозрюваними (обвинувачуваними) нерідко висувається версія про те, що зниклий живий, але за якимись причинами особистого характеру ховається. Будучи змушеними в ході розслідування визнати здійснення злочину, підозрювані (обвинувачувані) нерідко заперечують факти, що обтяжують відповідальність, заявляють про наявність зм'якшуючу провину обставин. У подібних ситуаціях метою допиту є докладне з'ясування всіх повідомлюваних допитуваним фактів і встановлення джерел відомостей про їх, у зв'язку із чим особливого значення набуває конкретизація й деталізація показань. Одержати від підозрюваного (обвинувачуваного) у ході допиту достовірні показання нерідко вдається тільки лише шляхом умілого маневрування отриманої слідчим інформацією, використанням наявних у його розпорядженні доказів. У зв'язку із цим велике значення мають такі тактичні прийоми допиту, як спонукання допитуваного до логічних міркувань, залучення його до участі в дослідженні доказів, роз'яснення значення встановлених наслідком фактів. Немаловажне значення має роз'яснення слідчим обвинувачуваному значення щирого розкаяння. Залежно від конкретних обставин справи й особистості допитуваного застосовуються також інші тактичні прийоми допиту. Нерідко для одержання від підозрюваного (обвинувачуваного) достовірних показань потрібна серія ретельно спланованих допитів, що доповнюються при необхідності іншими Слідчими діями - очними ставками, пред'явленням для впізнання, слідчими експериментами. У випадку визнання підозрюваним (обвинувачуваним) своєї особлива увага в ході допиту приділяється з'ясуванню й фіксації тих обставин, які могли бути відомі тільки особі, що приймала особиста участь у здійсненні злочину