Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kriminalistika.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
22.12.2018
Размер:
1.7 Mб
Скачать

87.Особливості замаскованих вбивств

Вбивства, що маскуються під нещасний випадок чи самогубство. Найважливішою слідчою дією при розслідуванні таких убивств є огляд місця події і трупа. При огляді особливу увагу звертають на обставини виявлення трупа, його положення, стан одягу, сліди боротьби чи опору. В процесі огляду можуть бути виявлені певні невідповідності (негативні обставини), характер яких дозволяє висунути версію про те, що мало місце інсценування події. До таких належать сліди, що суперечать загальній картині події або явно вказують на те, що подія відбувалася в іншому місці чи мала інший характер. Так, при огляді місця автотранспортної події наявність різаних ран на тілі постраждалого внаслідок наїзду є обставиною, що вказує на вбивство, інсценоване як нещасний випадок. Виявлення посмертної странгуляційної борозни на трупі як наслідок наїзду поїзда також є результатом інсценування і вказує на інший характер події, ніж той, що передбачався. Вбивства, що маскуються під нещасний випадок на виробництві, також вимагають ретельного аналізу слідів при огляді місця події, їх розміщення, співвідношення з частинами механізмів, що рухаються, співвідношення з часом вмикання чи вимикання механізмів. У цих випадках дуже важливим є зіставлення показань свідків з результатами огляду і даними судово-медичної експертизи, що можуть виявити невідповідність, яка вказує на вбивство.

При розслідуванні вбивств, які інсценуються під самогубство, дійсна картина того, що сталося, може бути з’ясована внаслідок проведення як невідкладних, так і наступних слідчих дій. Так, при огляді місця події важливо встановити, чи міг загиблий сам собі нанести поранення, зав’язати зашморг (останнє може вказати на фахові навички), чи мають місце сліди боротьби або опору, що знайшли вiдображення як на трупі, так і в обстановці події (розбиті меблі, сліди крові на предметах обстановки). У разі застосування вогнепальної зброї важливо встановити дистанцію, з якої був зроблений постріл, виявити на пістолеті сліди пальців руки, що належать потерпілому або іншій особі.

Судово-медичне дослідження трупа дозволяє встановити сліди прижиттєвого або посмертного ушкодження, головним чином странгуляційної борозни. У випадках самогубства шляхом повішення слідчим експериментом з використанням вантажу, рівного вазі тіла загиблого, необхідно встановити, чи витримує мотузка вагу тіла.

У практиці розслідування нерідкі випадки, коли особа, яка вчинила самогубство, залишає перед смертю листи, записки. Якщо факт написання листа загиблим викликає сумнів, необхідно призначити судово-почеркознавчу експертизу. При розслідуванні самогубства важливо зібрати дані про спосіб життя загиблого, встановити його психологічний стан, з’ясувати, чи не було заяв про прагнення піти із життя. У необхідних випадках можна призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизу за матеріалами справи.

89. початковий етап розслідування вбивств в ситуації раптового зникнення особи

Вбивства за відсутності трупа потерпілого. У випадках зникнення особи, коли обставини вказують на можливість убивства, приводом для порушення кримінальної справи і розслідування є заяви чи інші дані про її зникнення. Першочерговою слідчою дією в цій ситуації є допит заявника і свідків у справі. Під час допиту з’ясовуються час уходу (від’їзду) особи, яка зникла (години і хвилини), можливий шлях її слідування, прикмети зовнішності, одягу, мета уходу (від’їзду), місце, куди особа мала прибути, дані про стан здоров’я, психічний стан, настрій. Слід з’ясувати також наявність у зниклого цінностей, грошей, документів, що засвідчують особу, дрібних речей — брелоків, запальничок, ключів та ін.

Оперативним шляхом необхідно перевірити місця можливого перебування особи — місце роботи, проживання, місця проживання родичів і знайомих, лікарняні заклади, морги, місця затримання органами міліції та ін.

Допит свідків має на меті з’ясувати певні дані про зниклу особу, зокрема, її стосунки у сім’ї, наміри виїхати в певному напрямку, стосунки із знайомими, друзями, інтимні зв’язки, що приховуються. За показаннями свідків можна скласти приблизний маршрут руху особи до її зникнення, а в місцях можливого її перебування провести огляд з метою виявлення трупа. Рекомендується направити окремі запити до місць проживання родичів та друзів зниклої особи з метою з’ясувати її перебування.

У процесі розслідування слідчий повинен скласти план розшуку трупа відповідно до місця його можливого приховання. Разом із цим, складаючи реєстраційну карту особи, яка зникла безвісти, слідчий робить запити в органи міліції інших областей про можливе виявлення невпізнаного трупа, прикмети якого схожі з прикметами особи, яка зникла. Необхідно також вилучити якомога більшу кількість фотознімків особи, яка зникла, здебільшого близьких до часу зникнення.

За злочинами цієї категорії заявники нерідко є особами, які вчинили вбивство. З метою встановлення їх можливої причетності слідчий після порушення кримінальної справи повинен зробити огляд можливого місця події. Це може бути квартира, надвірні будівлі, підвали, присадибна ділянка. Підставами для огляду можуть бути показання свідків про неприязні стосунки, погрози, майнові домагання тощо. При огляді слід виявляти негативні обставини (пішла взимку до крамниці — шапка і пальто на місці; поїхала до родичів — не взяла носильних речей і взуття), а також на сліди крові, розкопування в надвірних будівлях і на присадибній ділянці.

90. Вчинення статевих злочинів шляхом насильства 1. Зґвалтування 2. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом

3. Примушування до статевого зв'язку

4. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

5. Мужолозтво

Криміналістична характеристика зґвалтувань

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві є жінка, чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв’язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів зумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що, у свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній ставці та ін.), що дуже важливі для з’ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — особи, які проживають з ними в одній родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко з’ясувати поведінку потерпілої особи, яка передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна загроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв’язно. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення та приховання злочину;

б) найбільш характерні сліди, пов’язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої (чи потерпілого);

ґ) місце і час вчинення злочину;

д) обстановка злочину.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу (ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи — документи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця у цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть надходити не тільки від потерпілої, а й від батьків, друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб’єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв’язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.

Усі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов’язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у кожному окремому випадку.

90.

Статева (сексуальна) злочинність являє собою сукупність злочинів, спрямованих проти статевої свободи та статевої недоторканості, які вчинюються із застосуванням фізичного, психічного насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задоволення сексуальної потреби у природній або у збоченій формі.

Статеві злочини в структурі усієї злочинності становлять відносно невелику частку (від 0,2 до 0,3 %), однак при цьому характеризуються високим ступенем латентності.

Кримінально-правова структура вказаної групи складається з відповідних злочинів, передбачених у Розділі ІV КК України. Найбільш розповсюдженим серед них є зґвалтування (ст. 152). Вони, як і всі інші суспільно небезпечні діяння, мають свою кримінально правову структуру за частинами статті. Так, найбільш розповсюдженим є злочин, кваліфікований за ч. 1 ст. 152 КК України; друге місце займають злочини за ч. 3 ст. 152 КК.

Згідно з офіційною статистикою, зґвалтування, поряд з іншими сексуальними злочинами, має тенденцію до зниження (понад 40 % за останні 10 років), що не може радувати через їх латентизацію. У зв’язку з цим статеві злочини можна віднести до високолатентних, де частка прихованих — майже 90 %, яким притаманні усі види латентності за способом утворення.

Причинами виникнення, скажімо, штучної латентності є сором жертви, побоювання погіршення соціального статусу, небажання відповідати на безтактні, принизливі запитання слідчого про обставини того, що сталося; через погрози злочинця, що сприймаються як реальні, тощо.

Види зґвалтувань, передбачені різними частинами ст. 152 КК, мають різний обсяг латентності. Найбільший становлять злочини, передбачені ч. 1, а найменший — частинами 3 і 4 ст. 152 КК України.

Переважна більшість потерпілих та ґвалтівників походять з незаможних сфер. Разом з тим це не означає відсутність потерпілих серед інших прошарків населення.

Вивчення географії злочинів показує, що зґвалтування за цим показником є досить однорідними. Місцем їх вчинення у 31,3 % є квартири, у 14,1 % — лісопосадки, у 10,7 % — безлюдні частини вулиць.

Найбільш криміногенна частина доби — ніч (39,5 %). Не встановлено абсолютного домінування дня тижня через безробіття понад половини ґвалтівників. Найбільш криміногенна пора — літо (31,7 %), найменш — осінь (21,7 %).

Достатньо важливим питанням при кримінологічній характеристиці будь-якого злочину є характеристика осіб, які їх вчиняють. Так, майже 80 % засуджених за вчинення зґвалтування мають вік від 14 до 29 років. За даними сексологів, на цей віковий інтервал припадає пік фізичної та сексуальної активності. Також до причин вчинення зґвалтувань саме даною категорією можна віднести і те, що особи саме цього віку на сьогодні виховані в умовах негативних соціальних та економічних змін, проблем морально-виховного, культурного характеру. Проте не можна відкидати осіб більш старшого віку, хоча їх чисельність не є значною.

Неодруженими є 79,5 % ґвалтівників. Про належність до певного соціального прошарку свідчать дані щодо зайнятості й роду занять:

57,4 % є безробітними; 28,6 % — працюють, більшість з яких виконують низько- або середньокваліфіковану роботу.

Приблизно по 1/3 злочинців мають неповну середню, середню та середню спеціальну освіту. Сьогодні також прослідковується тенденція, за якою серед ґвалтівників є особи, які взагалі ніколи не навчалися або мають довідку про закінчення навчальної школи, не володіють навичками абетки й письма.

У сукупності зі ст. 152 КК України ґвалтівники засуджуються за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України) (біля 60 %), а також за хуліганство, крадіжку, грабіж та розбій (приблизно по 10 %). За вбивство засуджується майже 20 % ґвалтівників, вбивається біля 15 % потерпілих.

Чим молодше злочинці, тим частіше зґвалтування та інші сексуальні злочини вчинюються ними у групі.

Як правило, морально-психологічний портрет статевого злочинця, найчастіше характеризують такі риси:

– грубість, яка частіше переходить у жорстокість; цинізм, неповага до прав і свобод інших осіб; майже стерте поняття соціальних гальм та межі між дозволеним і недозволеним;

– примітивізм у поглядах на взаємозв’язок статей, який зводиться лише до статевого акту без урахування згоди протилежної сторони;

– погляд на жінку або на іншого (одностатевого — при задоволенні статевої пристрасті неприродним способом) партнера як на підкорену істоту без права вибору і права опору, яка є лише знаряддям статевої насолоди.

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виділити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий ґвалтівник (умисел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшуковує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування);

3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчинення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

Заслуговують на особливу увагу питання аномалій ґвалтівника.

Достатньо часто йдеться про те, що сексуальний злочинець — це хвора людина, тому потребує лікування, а не покарання. Це положення є помилковим. Серед ґвалтівників доля неосудних складає лише 5 %.

У решти можуть спостерігатися психічні та характерологічні відхилення в межах осудності (наслідки черпно-мозкових травм, акцентуа ції, психопатії, неврози, олігофренія у стані легкої дебільності, сексологічні патології тощо). Ми не можемо відкидати криміногенність таких аномалій, однак ними також можна керувати за наявності моральних і поведінкових принципів, стійких соціальних гальм. До того ж, навряд чи доцільно відкидати наявність інших передумов вчинення зґвалтування, скажімо, генетичних. Однак сьогоднішня наука не винайшла способу адекватного реагування на факти впливу спадкового фактору на вчинення сексуального злочину та методику виявлення таких чинників.

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важливу роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Найпоширенішою віковою категорією потерпілих (майже половина) є особи віком від 13–19 років, за нею йдуть особи від 20 до 32 років. Також мають місце як малолітні, так і особи похилого віку.

Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну активність, то вік потерпілої особи — про її стан при вчиненні цього злочину: безпорадний стан, характер поведінки, сексуальна активність, ставлення до доступності статевих стосунків та ін.

Із загальної кількості потерпілих майже 80 % є неодруженими. Як і злочинці, більшість із них (39 %) мають неповну середню освіту.

Проте (на відміну від ґвалтівників) це пояснюється переважно шкільним віком великої кількості потерпілих. Середню і спеціальну освіту мають близько 35 % і 15 % осіб відповідно. Якщо ґвалтівники не працювали через належність до маргінальних частин суспільства, то жертви — через вік (вони навчалися).

До вчинення злочину 36,3 % осіб знайомі з ґвалтівником; близько 15 % — є родичами; у 42 % випадків ініціатором знайомства є злочинець.

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних характеристик особи жертви статевих злочинів взагалі та зґвалтування зокрема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає чимало суперечок як у теорії, так і на практиці. Загалом вчені вважають, що незалежно від поведінки жертви не можна говорити про її вину.

Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд поняття віктимності та віктимної поведінки при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього

злочину є набагато меншою ніж віктимність жінок унаслідок психологічних і фізіологічних чинників.

Безумовно, підвищують віктимність не лише поведінка жертви, також її стан під час вчинення зґвалтування — безпорадний, викликаний тимчасовим (непритомність) чи постійним хворобливим станом (наприклад, олігофренія) або віком (малий чи похилий). Іноді особи, які не перебувають у безпорадному стані, є підвищено віктимними через психологічні особливості (частіше — підлітки). Хоча іноді і дорослі люди не чинять опору як через усвідомлення реальності погроз злочинця у разі протистояння, так і внаслідок так званого «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування тісно пов’язана з поняттям «віктимогенна поведінка», що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною (такою, що перешкоджає вчиненню зґвалтування), нейтральною та провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з відсутністю передбачення нею можливих наслідків такої поведінки).

91. Залежно від того, свершено чи зґвалтування знайомою або незнайомим потерпілою особою, її віку, позиції, що займає в ході розслідування підозрюваний, неодноразовості здійснення їм аналогічних злочинів і ряду інших обставин процес розслідування здобуває ті або інші особливості. Так, при здійсненні зґвалтуванні невідомим потерпілою особою первісним завданням слідчого є збір і закріплення доказів, що підтверджують заяву потерпілої, одержання інформації про винен і встановлення його особистості. Із цією метою проводиться огляд місця події й допит потерпілої, у ході якого поряд з обставинами зробленого злочину з'ясовуються прикмети злочинця. З метою встановлення тілесних ушкоджень у потерпілої й слідів на одязі потерпіла піддається огляду, а її одяг вилучається й оглядається. Для підтвердження факт полових зносин, визначення ступеня важкості тілесних ушкоджень, установлення їхнього механізму й давнини заподіяння, з'ясування природи слідів біологічного характеру проводяться судово-медичні й біологічні дослідження. Допитуються свідки із близького оточення потерпілої. На основі показань потерпілої й інший наявної в справі інформації плануються й здійснюються заходи щодо розшуку винного. При наявності припущень про те, що аналогічні злочини відбувалися винним неодноразово, аналізуються припинені й припинені кримінальні справи даної категорії, відмовні матеріали й т.п. При встановленні винного, а дорівнює у випадках, коли ця особа відомо потерпілої, завданням слідчого є перевірка його причетності до здійснення злочину. Із цією метою підозрюваний допитується, піддається огляду, його одяг вилучається й оглядається. Для виявлення одягу, у яку був одягнений підозрюваний у момент здійснення злочину, а також предметів, що перебували в той момент при ньому, за місцем його проживання проводиться обшук. Якщо буде потреба проводяться судово-медичні й біологічні дослідження. У ході розслідування кримінальної справи про зґвалтування підозрюваний, як правило, дає наступні показання: 1) з потерпілим не знаком, раніше з нею не зустрічався й зґвалтування не робив; 2) підлоговий акт із потерпілої був зроблений з її згоди; 3) має місце обмова з боку потерпілої по особистих мотивах. Заява підозрюваного про те, що раніше з потерпілої не зустрічався й зґвалтування не робив, може бути спростовано: а) результатами впізнання його потерпілої: б) показаннями свідків, що спостерігали факт зустрічі потерпілими й підозрюваного; в) результатами обшуку, зробленого з метою виявлення в підозрюваного речей і інших предметів, що належать потерпілої або про які вона згадувала у своїх показаннях: г) результатами експертних досліджень. Неспроможність позиції підозрюваного про добровільний характер полового акту з потерпілої може бути встановлена шляхом: а) огляду місця події й ушкоджених предметів одягу потерпілої; б) допиту потерпілої, а також свідків із числа осіб, що бачили потерпілу безпосередньо після здійснення злочину, що чула лементи про допомогу, шум боротьби й т.п. ; в) проведення судово-медичної експертизи; г) виявлення в підозрюваного предметів, використаних для нанесення тілесних ушкоджень потерпілої, демонстрації реальності погроз на її адресу, а також виявлення засобів приведення її в безпомічний стан. У ситуації, коли потерпіла й підозрюваний протягом певного, часом тривалого часу підтримували меду собою знайомство, дружні або навіть інтимні відносини, рішення питання про наявність у діях підозрюваного складу злочину приймається слідчим на основі ретельного вивчення особистості кожного з них, що існували між ними відносин, установлення й перевірки можливих мотивів обмови. Інформація про це може бути отримана від свідків з оточення потерпілої й підозрюваного, з існуючої між ними переписки, щоденників і інших документів При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити таке:

а) наявність події злочину;

б) особу, яка вчинила зґвалтування;

в) винність особи у цьому злочині;

г) обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності;

ґ) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Перш за все слід з’ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі потерпілої (чи застосовував злочинець фізичне або психічне насильство) або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої. Після встановлення факту зґвалтування слідчий з’ясовує такі обставини:

а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, здавлення шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо);

б) форму та зміст погрози;

в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).

З’ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства. При встановленні факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 4, в якому зазначено, що у справах про зґвалтування «під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення вiдомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої», тобто погроза повинна бути реальною. У п. 9 цієї самої постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, наявність або відсутність якого підлягає обов’язковому встановленню під час розслідування. Необхідно з’ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потерпілої у стані сп’яніння, то слід обов’язково встановити ступінь сп’яніння. У п. 9 даної постанови зазначено, що зґвалтування слід визнати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій, бо не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме у такому стані.

Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з’ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину. Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої та підозрюваного (обвинуваченого), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину. На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі докази у справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої.

Так, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалтування в одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в іншому — постійний залізничний квиток, в якому було вказано прізвище. Під час подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпілою.

Важливе значення має з’ясування обставин зґвалтування. Підлягають з’ясуванню всі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо. До обставин, що потребують з’ясування, належить поведінка потерпілої особи. Під час розслідування необхідно встановити об’єктивні критерії її поведінки, оскільки суд враховує це при призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватися у справах про зґвалтування.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]