7 Методика ідентифікації.

Суттєвим питанням теорії криміналістичної ідентифікації є загальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації.

Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.

Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або ідентифікуючих об’єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифiкуючі об’єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об’єктів ідентифікації.

Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи — порівняльне дослідження — є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов’язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об’єктів.

Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об’єктів. Цей останній випадок означає:

а) відсутній ідентифікований об’єкт (два машинописних тексти);

б) порівняння з ознаками ідентифікованого об’єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).

Кожний із об’єктів має множинність ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.

Способи порівняльного дослідження: 1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об’єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак. З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови; 2) спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив — позитив); 3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень. Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність. У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно: при поясненні відмінностей враховувати: а) зміни властивостей об’єктів ідентифікації; б) зміни умов прояву властивостей; в) зміни матеріально-фіксованого відображення; при поясненні збігу враховувати: а) стійкість ознак; б) наскільки часто ознака трапляється в об’єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша); в) конкретні умови відображення об’єктів ідентифікації. Істотне значення для наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак. Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Цей висновок повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв’язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об’єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об’єкті. Для тотожності необхідним є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об’єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак. Критерієм для вирішення питання про достатність даного комплексу для висновку про тотожність є практика, наукові положення. Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об’єкта до групи.

Результат ідентифікації може бути виражений: а) у позитивній формі — тотожність установлена; б) у негативній формі — установлена відмінність; в) у категоричній формі — інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе; г) у ймовірній (передбачуваній) формі — існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.

Наукова достовірність визначається в результаті вирішення таких основних питань:

а) чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання про тотожність і якщо так, то чи була призначена судова експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт; б) чи були надані експерту необхідні об’єкти; чи мали вони потрібні властивості; в) у яких умовах провадилася ідентифікація; г) чи є науковими метод і засоби, які застосовувалися при порівняльному дослідженні; ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмінності; д) чи немає логічних суперечностей.

8. Поняття, завдання, значення кримін. Моделювання. Види криміналістичних моделей.

Модель - це матеріальний або уявний (ідеальний) аналог, заступник об'єкта, який в даний момент суб'єктом пізнання безпосередньо не відчувається. Модель - це інший об'єкт, не той же самий, що оригінал. Це - інша система, що відображає лише ту чи іншу міру подібності з оригіналом. Дослідження об'єктів пізнання на їх моделях називається моделюванням. 

Вивчення моделі дає нову інформацію про оригінал, яка іншим способом не може бути отримана, що й дозволяє в кінцевому рахунку пізнати його. Криміналістична модель являє собою штучно створену систему, відтворюючу з певним ступенем подібності замінний нею об'єкт, вивчення і перевірка якої дозволяє отримати нові знання про оригінал і використовувати їх для вирішення пошукових, пізнавальних, розпізнавальних, ідентифікаційних, управлінських та інших завдань у кримінальному процесі, а також у наукових криміналістичних дослідженнях. Своєрідність криміналістичних моделей визначається специфікою пошуково-пізнавальної діяльності в кримінальному процесі (особливостями її правового статусу та регулювання, цілями, завданнями, засобами і умовами їх досягнення та іншими обставинами).

 Як всі інші моделі, криміналістичні моделі поділяються на: 1) матеріальні: 2) уявні (ідеальні).  Виділяються дві групи моделей зазначеного плану. 1) просторово-подібні: 2) фізично-подібні. 

Моделі першої групи (макети, муляжі, зліпки і т. д.) відтворюють в натурі просторові властивості і відношення об'єктів (їх співвідношення з оригіналом характеризується геометричним подобою). У цю ж групу входять так звані криміналістичні реконструкції - комплексні матеріальні відтворення або відтворення будь-яких підсистем, сторін пізнаваних подій (місця події, окремих обставин, фрагментів вчиненого і т. д.) по їхніх слідах.

Матеріальні моделі другої групи характеризуються не тільки і не стільки просторовими властивостями оригіналу. У них в першу чергу відображаються динаміка досліджуваних процесів і явища, властивості, що припускають однаковість, схожість фізичної природи, тотожність законів руху.Матеріальні моделі використовуються для криміналістичного аналізу шуканих, пізнаваних об'єктів, побудови версій за результатами аналізу, розробки програм з перевірки версій.Вони також використовуються при проведенні окремих слідчих дій (наприклад, шляхом пред'явлення для огляду допитуваному), тих чи інших комплексів слідчих і інших дій.Найбільш часто і продуктивно в пошуково-пізнавальної діяльності використовуються уявні моделі. 

Дані моделі постають перед думкою суб'єктів пошуково-пізнавальної діяльності як суджень, образів, картин об'єктів, даючи їжу творчій уяві й цілеспрямованому прояву внутрішньої і зовнішньої активності. Існують три види уявних моделей: 1) моделі предметів і подій минулого (наприклад, подій, які раніше сприймав будь-яка людина, з приводу яких він дає показання під час його допиту), 2) моделі предметів і подій сьогодення (наприклад, подання слідчого про те, що може відбуватися в сусідньому кабінеті під час допиту, який проводиться його колегою по слідчій бригаді), 3) моделі предметів і подій майбутнього (наприклад, подання слідчого про те, що йому належить зробити на наступний день).

 При побудові уявних моделей використовуються різні за характером знання. У цій підставі виділяються моделі, що містять: 1) тільки позитивне (достовірне) знання: 2) тільки можливе знання, 3) і позитивне (про якісь ознаки об'єкта), і можливе (про інші ознаки) знання.Моделі можуть будуватися щодо події, предмета в цілому або з приводу окремих сторін, частин, елементів об'єкта. Уявна модель, як і матеріальна, є системою, але складається не з матеріально-фіксованих, а з уявних компонентів. 

 Як і матеріальні, уявні моделі можуть класифікуватися по різних підставах: 1) за видами модельованих об'єктів (моделі подій і моделі предметів), 2) за ступенем абстрактності (моделі конкретних, єдиних у своєму роді об'єктів і типові узагальнені моделі певних груп населення, фактів, подій і т. п.), 3) за обсягом відображення об'єкта (моделі об'єкта в цілому і моделі будь-яких його частин, сторін, ознак), 4) за метою використання (моделі пошукові, ілюстративні, дидактичні, ідентифікаційні і т. п .), 5) по сфері побудови та використання (моделі наукові, моделі практичні). 

 Метод моделювання належить до загальних, універсальних методів пізнання, продуктивно реалізованих у різних областях науки і практики, включаючи криміналістичні наукові дослідження, а також практику органів дізнання, попереднього слідства, експертних установ і судових органів. 

Під криміналістичним моделюванням розуміється процес побудови, вивчення і використання моделей пізнаваних і пізнають об'єктів в кримінальному процесі. Моделювання здійснюється в ході попередньої перевірки, попереднього розслідування, судового слідства, в інших сферах кримінально-процесуальної діяльності. Криміналістичне моделювання сприяє (значення): - розпізнаванню (криміналістичній діагностиці) ознак злочинів, визначенню видової приналежності вчиненого, наявності в ньому ознак конкретного складу злочину, правильної кримінально-правової кваліфікації діяння: - відмежування злочинів від інших суспільно небезпечних діянь; - виявлення та встановлення подій, досліджуваних вкримінальному процесі (виявлення та викриття осіб, що зникли з місця події після скоєного ними правопорушення; встановлення особи невпізнаних трупів; виявлення потерпілих і свідків, місцезнаходження яких невідоме); - розшуку викраденого майна, предметів, використаних при здійсненні суспільно небезпечних діянь; - встановленню подій, які передували, супроводжували суспільно небезпечного діяння, пішли слідом за ним; - встановлення цілей, мотивів, обстановки, механізму злочинного та інших видів поведінки різних осіб, утворених при цьому слідів; - встановлення походження і зв'язки між фактами, їх тимчасової і просторової характеристик, усуненню протиріч між фактами; - визначення напрямку пошуково-пізнавальної діяльності, загальних і приватних тактичних, організаційних, управлінських завдань, засобів, шляхів і методів їх рішень.

Об'єктами криміналістичного моделювання можуть бути самі різні обставини. Вони поділяються на дві групи: 1) пізнавані об'єкти; 2) об'єкти, які виступають в якості засобів пізнання.

Основне призначення даного різновиду практичного моделювання - забезпечити оптимальне вирішення питань, пов'язаних з предметом пошуку й пізнання, з характером, навкруги й місцем знаходження об'єктів, які необхідно відшукати. 

9. Поняття значення та класифікація кримін версій. Принципи їх побудови іперевірка.

Криміналістична версія є обгрунтоване припущення щодо якого-небудь пізнаваного події в цілому або його окремих обставин, сторін, аспектів. Гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. У тій же мірі він властивий оперативно-розшукової діяльності, а також роботі експерта. Версії, що виникають у процесі дізнання та попереднього слідства, називаються слідчими версіями. 

Стосовно до стадії судового розгляду виділяються судові версії. Версії, висунуті і перевіряються в процесі оперативно-розшукових заходів, отримали назву оперативно-розшукових. В експертній практиці використовуються так звані експертні версії. Як загальна форма розвитку людських знань гіпотеза (версія) знаходить широке застосування в плануванні розслідування, у пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. 

Версії в цьому пізнавальному процесі виконують роль імовірних інформаційно-логічних моделей розслідуваних злочинних діянь і діляться на два види: 1) загальні версії - припущення, що охоплюють установлюваний об'єкт в цілому, і 2) приватні версії, що пояснюють його окремі елементи, обставини.Логічна природа слідчих, судових, експертних і оперативно-розшукових версій єдина. Деякі їх особливості і відмінності визначаються характером судової, слідчої, експертної й оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб'єктів. У криміналістиці існує також поняття типових версій. Вони характерні для типових кримінальних, слідчих та оперативно-розшукових ситуацій, що виникають при здійсненні (кримінальних) і в процесі розкриття окремих видів (груп) злочинів. 

Типові версії, будучи результатом наукового узагальнення слідчої, судової, експертної та оперативно-розшукової практики, описуються у відповідних посібниках і довідниках з розслідування окремих видів злочинів. Проводячи ж розслідування по конкретній кримінальній справі, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, засновані на матеріалах даної справи, з урахуванням типових версій. Побудова версій. Однією з умов повноти та об'єктивності розслідування є дотримання правил побудови та перевірки версій. Щодо кожного неясного або сумнівної обставини, досліджуваного в справі, повинні бути висунуті і перевірені всі можливі на даний момент версії. Не можна захоплюватися одними версіями й ігнорувати інші на тій підставі, що вони здаються малоймовірними. Кожна версія має бути достатньо обгрунтованою і ретельно перевірятися.Порушення цієї вимоги породжує обвинувальний ухил у розслідуванні, який найчастіше є не стільки результатом навмисної тенденційності слідчого, скільки саме результатом його однобічного захоплення тією чи іншою версією. Версія як ідеальна (уявна) логічна модель пізнаваного об'єкта проходить у своєму розвитку три чітко виражені, послідовні стадії. 

Виникнення (висування) версії - перша стадія її розвитку. 

Друга включає аналіз (розробку) висунутого припущення та визначення ряду наслідків (обставин, подій, фактів), логічно випливають з цього припущення. На третій стадії здійснюється практична перевірка передбачуваних наслідків і зіставлення їх з тим, що в результаті перевірки встановлено в реальній дійсності.

 Якщо це зіставлення покаже, що наслідки, логічно виведені шляхом аналізу змісту версії, насправді не існує, значить висунута версія не відповідає об'єктивній істині і має бути відкинута. Якщо ж передбачувані наслідки відповідають встановленим фактам дійсності, то це буде доводити, що висунута версія заможна (імовірна). Вважати її достовірним знанням, відповідає дійсності, поки не можна, оскільки одні й ті самі наслідки можуть випливати з різних підстав і не виключено, що встановлені факти дійсності зумовлені іншою закономірністю (причиною), не охопленої цією версією. Розумова діяльність при висуванні та аналізі версії охоплює сукупність встановлених у справі фактів, їх оцінку і передбачувану причину. Зважаючи неясності справжньої причини, природи, інших ознак перевіряється явища (факту) виникає не одна, а відразу кілька взаємовиключних версій, що конкурують між собою доти, поки не з'ясується, які з них неспроможні і яка виражає об'єктивну істину. 

Пізнавальна роль версії полягає не тільки в тому, що вона здатна пояснити вже відомі слідству обставини злочину, а й у тому, що з її допомогою відкриваються нові обставини і факти, не відомі слідчому до моменту виникнення версії. Здатність версії не тільки пояснити раніше відомі факти, але також забезпечувати виявлення нових, є важливою умовою можливості перевірки висунутого припущення, показником високого пізнавального значення криміналістичних версій. В основі версій повинні лежати певні фактичні дані, які можна поділити на дві групи: 1) отримані з різних джерел дані, пов'язані з розслідуваного злочину. Вони можуть міститися в судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, службових перевірок, заявах громадян, повідомленнях пресі та інших джерелах. 

При побудові версій на основі даних цієї групи використовуються переважно такі логічні прийоми та форми мислення, як аналіз і синтез, безпосередні та опосередковані (в основному індуктивні) умовиводи, 2) відомості, що є результатом наукових узагальнень, безпосередньо не пов'язані з конкретній кримінальній справі. Це дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, біології, фізики, хімії тощо), а також відомості, почерпнуті з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагальнень слідчої, судової та експертної практики. Зокрема, велике значення при висуванні слідчих версій мають результати криміналістичного аналізу і видова криміналістична характеристика злочинів. За допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних умовиводів ці відомості також можуть бути використані в якості підстави для висунення версій. Процес встановлення істини з використанням гіпотетичного методу пізнання передбачає, як правило, спочатку оцінку розслідуваної події в цілому і висунення загальних версій, кожна з яких потім деталізується, розчленовується на ряд приватних версій за окремими обставинами, що охоплюються цією загальною версією.Обсяг приватної слідчої версії може бути різний: вона може стосуватися якогось однієї обставини події, що перевіряється або охоплювати дві та більше взаємопов'язаних обставин. Нерідко в одній приватній слідчої версії об'єднується кілька припущень слідчого про різні обставини злочину (наприклад, про суб'єкт і мотив злочину, час, місце і спосіб його вчинення і т. д.). Аналіз змісту версії та визначення випливають з неї наслідків. 

Логічна розробка висунутої версії призводить до уявного поданням про те, які факти, явища, обставини повинні існувати в реальній дійсності, якщо дана версія виражає об'єктивну істину.Визначення конкретних наслідків, що випливають з кожної висунутої версії, - основне завдання аналізу (розробки) версій. Важливо передбачити всі наслідки з допущеного припущення, бо цим визначається ступінь надійності версії, яка тим вище, чим більше наслідків виводиться з версії і знаходить підтвердження в ході перевірки. Наслідки, що випливають із висунутої версії, мають бути максимально деталізовані, щоб полегшити їх порівняння з фактами реальної дійсності. Наслідки, логічно виведені зі зробленого слідчим припущення щодо того чи іншого обставини розслідуваної події, знаходять своє вираження в сформульованих питаннях, що підлягають з'ясуванню.Визначити стосовно кожної висунутої версії вичерпну сукупність питань, які необхідно з'ясувати в процесі перевірки, практично дуже важливо, тому що це є однією з умов всебічності і повноти розслідування. Джерела недоліків у розслідуванні найчастіше ставляться до стадії аналізу версій. У багатьох випадках недоліки обумовлені поверхневим аналізом змісту слідчих версій і нечітким визначенням сукупності підлягають з'ясуванню питань.

Перевірка версій. Здійснювана в ході розслідування перевірка логічно виведених з висунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спрямована на те, щоб встановити, чи існують вони в реальній дійсності. Кінцева мета перевірки загальних і приватних версій-встановити, яка з них виражає об'єктивну істину і які неспроможні. Засоби та методи перевірки криміналістичних версій визначаються залежно від того, до якого різновиду вони відносяться. Слідчі та судові версії перевіряються в основному шляхом виробництва слідчих і судових дій, оперативно-розшукові засоби й методи при цьому також використовуються, проте носять допоміжний характер. При перевірці ж оперативно-розшукових версій використовуються головним чином засоби і методи оперативно-розшукової діяльності, процесуальні засоби тут можуть бути використані лише остільки, оскільки вони застосовуються по паралельно що ведеться кримінальній справі. Поза рамками судочинства застосування процесуальних засобів перевірки оперативно-розшукових версій неприпустимо. При перевірці слідчих і судових версій спеціальні знання використовуються переважно у формі експертизи та залучення фахівця до участі в провадженні слідчих дій. Для перевірки оперативно-розшукових версій характерна непроцесуальна форма застосування спеціальних знань (різні дослідження із завдань оперативно-розшукових органів). Перевірка експертних версій здійснюється також в умовах певної правової регламентації із застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів. Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії криміналістики запропонований принцип паралельної (одночасної) перевірки версій, що забезпечує найбільш оптимальний темп розслідування, економію робочого часу слідчого і витрачаються їм сил і засобів. Послідовна, почергова перевірка версій не тільки не гарантує отримання цих переваг, але більш того - таїть загрозу втрати слідів злочину, цінної доказової інформації, викликає необхідність повторних слідчих дій, призводить до порушення процесуальних строків.Жодне з випливають із висунутої версії, не може бути залишено без перевірки. До тих пір поки версія не спростована і не відпала, кожен логічно виведений з неї факт повинен бути перевірений з позиції відповідності (або невідповідності) його реальної дійсності. Обмеження перевірки дослідженням лише якоїсь частини наслідків не створює повної впевненості в тому, що підтвердилася версія виражає об'єктивну істину по справі. Якщо в ході перевірки отримані суперечливі дані, коли одні з них підтверджують версію, а інші її спростовують, припиняти перевірку версії неприпустимо, вона повинна тривати до повного з'ясування та усунення суперечностей. З метою більш глибокої і всебічної перевірки випливають з висунутої версії, необхідно використовувати по можливості комплекс різних процесуальних і непроцесуальних засобів. Як першочергові при цьому виконуються дії, спрямовані на виявлення і фіксацію швидко змінюються слідів злочину, а також доказів, які можуть бути втрачені або навмисне видозмінені. У числі перших здійснюють також дії, розраховані на припинення злочинів, що готуються і на те, щоб перешкодити злочинцю знищити речові докази, зникнути або покінчити з собою.Раніше інших за інших рівних умов виконуються дії, результати яких мають значення для перевірки кількох версій, а також дії, які в тому чи іншому конкретному випадку свідомо можуть дати більш суттєві і надійні результати. Дії, спрямовані на з'ясування більш ранніх епізодів злочину, переважніше виконувати раніше тих заходів, які розраховані на перевірку пізніших фактів. Версія визнається достовірною, якщо: 1) усі можливі припущення щодо перевіряється обставини злочину були висунуті і ніякої іншої версії, що стосується того ж обставини, в процесі всього розслідування на основі нових, додаткових даних не виникло, 2) всі висунуті версії про даний обставину були перевірені і все, за винятком однієї, що знайшла об'єктивне підтвердження, були спростовані і відпали: 3) усі наслідки (обставини), логічно виведені з підтвердиться версія, були всебічно досліджені і знайшли підтвердження, тобто виявлені в реальній дійсності: 4) підтвердилася версія знаходиться в повній відповідності з усіма іншими обставинами справи.Тільки при наявності сукупності зазначених умов можна визнати версію підтвердилася відповідає дійсності, виражає об'єктивну істину по справі.

10.Поняття напрями криміналістичного прогнозування в розслідуванні злочинів. Криміналістичне прогнозування являє собою один з видів галузевого прогнозування, заснований на аналізі дії об'єктивних закономірностей розвитку криміналістично значущих явищ і процесів, передбаченні подальшого розвитку криміналістики як науки, доцільному коригуванні всіх видів практичної криміналістичної діяльності в умовах передбачуваного зміни і появи нових видів злочинної діяльності, результатом чого є складання прогнозу як системи аргументованих подань про майбутнє і характеристики ймовірних напрямків розвитку. Включення в предмет криміналістики закономірностей, які керують процесом розробки, вдосконалення засобів і прийомів розслідування і запобігання злочинів, а також встановлюють тенденції їх розвитку в майбутньому, відкриває широке поле діяльності для розробки справді наукової теорії криміналістичного прогнозування, яка може мати надзвичайно важливе значення для практики боротьбизі злочинністю. Предметом такого напрямку криміналістичних досліджень є загальні закономірності існування і розвитку об'єктів криміналістичного вивчення і сам процес розробки криміналістичних прогнозів. Криміналістичне прогнозування може бути науковим і практичним. Останнє буває слідчим, експертно-криміналістичним і оперативно-розшуковим. У зміст теорії криміналістичного прогнозування повинні входити: 1) його поняття і загальнометодологічні основи; 2) основні напрями; 3) поняття, зміст та види вихідних даних; 4) методики; 5) критерії та методи оцінки прогнозів; 6) шляхи та форми реалізації прогнозів. Вихідними для криміналістичного прогнозування є наступні дані: 1) положення загальної теорії криміналістики і приватних криміналістичних теорій; 2) положення суміжних з криміналістикою наук і наук, дані яких використовуються в криміналістиці; 3) кримінологічні прогнози - загальні і приватні, об'єктом яких є можливі зміни в стані, структурі і динаміці злочинності, а також обставини, що сприяють цим змінам; 4) кількісна характеристика злочинності, її окремих видів, її динаміки; 5) кількісна характеристика якості роботи органів, які досліджують рівень розкриття злочинів, кількість справ, повернутих на додаткове розслідування і причини повернення, застосування техніко-криміналістичних та інших технічних засобів виробництво повторних експертиз, навантаження слідчих і експертів; 6) інформація про нові способи вчинення злочинів, про нові різновиди злочинних посягань, про нові види предмета посягання; 7) дані про причини і умови організаційного та технічного характеру, що сприяли вчиненню злочинів; 8) дані про передбачуване виникнення обставин, які можуть стати причинами або умовами, що сприяють вчиненню злочинів; 9) дані про недоліки і достоїнства засобів і методів судового дослідження; 10) інформація про виниклі на практиці нових засобах і прийомах судового дослідження.

11 Поняття та завдання. Криміналістична діагностика - це система знань про способи визначення обставин події злочину — час, місце, спосіб, сліди та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Коло питань криміналістичної діагностики чітко не може бути визначено, усе залежить від конкретно вчиненого злочинного діяння.

Характерні питання з проблем криміналістичної діагностики є комплексним утворенням. Щодо способу визначення обставин події злочину, то за слідоутворюючим характером у практиці часто ставляться такі запитання з тематики криміналістичної діагности­ки: чи є на даному предметі сліди, який механізм утворення цих слідів, до якої групи (виду) належить предмет, що залишив слід, чи придатні сліди для ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, в який час доби, пори року і в якому місці сталася подія, чи здатна особа завдяки своїй пам'яті ідентифікувати об'єкт. Типовими пи­таннями криміналістичної діагностики з інших обставин, що під­лягають доведенню в кримінальній справі, є: які мотиви, мета вчи­нення обвинуваченим злочину, хто є співучасниками вчинення злочинного діяння, установлення суб'єктивної сторони злочину — умисел чи необережність, їх форма.

Процес криміналістичного діагностичного дослідження є експертним дослідженням і має свої особливі стадії: підготовчу, аналі­тичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсут­ня. І це зрозуміло чому. Адже стадія порівняння є складовою мето­дики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а зав­дання вказаного періоду експертного дослідження полягає в то­му, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення об'єктів.

Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експерт­них досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.

Зростання злочинності, що супроводжує глобальні, соціально-економічні перетворення нашого суспільства, спонукає до пошуку нових форм і методів розслідування і розкриття злочинів, до створення нових теоретичних розробок в науці криміналістиці, здатних позитивно впливати на практику. Одним з основних способів поповнення наукового знання є аналіз та узагальнення практики. Це дозволяє краще пізнати закономірності досліджуваних процесів і створити таку теоретичну модель, яка б не тільки відображала досліджувану практику (слідчу, експертну), але і сприяла б її вдосконалення. У даній роботі з зазначених позицій розглядається криміналістична діагностика.

Створення криміналістичної діагностики покликане в теоретичному плані поповнити методологію науки криміналістики, що представляє собою систему її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів. У практичному плані криміналістична діагностика повинна забезпечити вирішення експертних завдань і аналіз слідчих ситуацій шляхом вивчення властивостей та стану об'єктів, змін, що відбулися в них у результаті злочинної дії, і виявлення на цій основі механізму вчинення злочину в цілому або окремих його фрагментів (етапів).

В міру свого розвитку криміналістична діагностика здатна стати приватною криміналістичної теорією подібно до того, як це сталося з ідентифікацією.

Вивчити криміналістичну діагностику як елемент предмета криміналістики і частини її методології - це означає розкрити її сутність і специфіку як пізнавального процесу, показати, яке місце вона займає у вирішенні загальнотеоретичних проблем і як вона «працює» на практиці, яким чином і для вирішення яких слідчих та експертних завдань вона може бути використана.

I. Формування діагностики в криміналістичній експертизі

Період «неидентификационного» експертиз.

Для того щоб визнати чи відкинути доцільність і можливість заміни терміну «неидентификационного дослідження» поняттям «діагностичні дослідження», необхідно в першу чергу проаналізувати: що в криміналістичній літературі іменувалося «неідентіікаціоннимі експертизами», який зміст здійснюване при цьому досліджень, однорідні чи вони за своєю природою , чи здатні представляти в своїй сукупності щось єдине ціле.

Чи правомірно і доцільно поділ експертиз на ідентифікаційні і неидентификационного. Так, іноді поняття «ідентифікаційна експертиза» трактують кілька розширено, ототожнюючи його з поняттям «криміналістична експертиза». Криміналістична ідентифікація є лише одним із методів, використовуваних при виробництві криміналістичних експертиз.

Ідентифікація не є предметом експертизи. Вона може виступати при експертному дослідженні в якості його завдання і методу. Предмети експертизи - поняття комплексне. При визначення предмета будь-якого дослідження виходять із загальноприйнятого філософського поняття предмета пізнання. З зазначених позицій предмет криміналістичної експертизи зумовлюється об'єктами цих досліджень, завданнями, які вимагають рішення, застосовуваними методами дослідження та умовами, в яких здійснюється ці дослідження. Лише такий системний підхід до вивчення взаємопов'язаних елементів може сприяти пізнання закономірностей, що об'єднують у єдиний клас криміналістичні експертизи.

Таким чином, спроби звести всю криміналістичну експертизу лише до вирішення ідентифікаційних завдань або трактування ідентифікації як предмета експертизи спотворювали перспективу розвитку криміналістичної експертизи. Спотворювалися об'єкти дослідження, завдання дослідження, умови (форми) проведення дослідження.

Вчасно звернувши на це увагу і виправивши складається становище, криміналістика і теорія криміналістичної експертизи збагатилися в наступні роки великою кількістю робіт, присвячених кожному з елементів предмета експертизи і самому предмету в цілому.

Введення поняття «Криміналістична діагностика»

Введення поняття «криміналістична діагностика» зажадало більш глибокого підходу до аналізу сутності факторів, які встановлюються при вирішенні так званих неидентификационного завдань. З такою метою була здійснена спроба підійти до вирішення цієї проблеми з позиції вчення про системоутворюючі зв'язки, зокрема пізнання зв'язків між явищами, досліджуваними в процесі розслідування злочинів, в тому числі і при виробництві криміналістичних експертиз.

Поняття «зв'язок» має на меті відобразити різні процеси, і відносини подій, явищ, фактів, предметів. Зв'язок об'єктивно відображає їх стан, взаємодія, причинну зумовленість, співіснування. Зв'язок між предметами і явищами характеризується загальністю і різноманіттям.

Проаналізуємо сутності неидентификационного досліджень з позиції вчення про зв'язки. За основу можна взяти п'ять форм зв'язків, які знаходять відображення при експертному дослідженні: генетична (причинний), функціональна, об'ємна, субстанціональна та зв'язок перетворення.

Генетичний зв'язок - зв'язок між причиною і наслідком, між умовою і обумовленим. Вона відображає залежність сутності явища і наступаючих результатів, можливість явища певних умов, наявність причинного зв'язку між подією і наслідком. При цьому рішення експертної завдання встановлення причинного зв'язку може здійснюватися стосовно до трьох варіантів:

а) відомо дію і є наслідки - потрібно встановити наявність між ними причинного зв'язку (несправність зброї - постріл без натискання на спусковий гачок);

б) відомі наслідки, але невідома причина, яку необхідно встановити (несправність замку - не відкривався чи стороннім предметом);

в) відомо подія, наслідки не настали, однак потрібно визначити, які наслідки могли бути результатом цієї причини (порушення правил дорожнього руху - можливі наслідки).

2) Функціональна зв'язок - зв'язок між взаємозалежними процесами, що дозволяє робити висновки про час настання подій, про відстань, швидкостях, силах впливу, тобто давати характеристику дії, що мав місце в минулому (напрямок злому, механізм утворення слідів), визначати положення об'єктів в певний час, що минув взаємне розташування злочинця і жертви).

Функціональний зв'язок похідна від генетичної та представляє її кількісну характеристику, дозволяючи розкривати тимчасові, просторові, енергетичні та інші зв'язки.

Об'ємна зв'язок - зв'язок, який існує між предметами, що становлять групу, рід, вид і т. п., в тому числі і зв'язок одиничного предмета, тобто ототожнення.

Сюди відносяться всі питання, що ставляться з метою встановлення групової приналежності, загального джерела походження, індивідуального тотожності, приналежності частин єдиного цілого.

Субстанційної зв'язок - зв'язок між властивостями речі і самою річчю як цілим. На підставі субстанціональної зв'язку за відомим властивості укладають про самої речі або, навпаки, від самої речі йдуть до висновку про її властивості. Сюди відносяться: визначення відповідності об'єкта заданої характеристиці (чи є даний предмет холодною зброєю), кількісні і якісні характеристики об'єкта, стан об'єкта (виправлений чи замок, придатне зброя для виробництва пострілу).

Зв'язок перетворення - зв'язок між явищами, що не піддаються безпосередньому впливу-сприйняттю, і копіями їх явищ, властивостей, отриманими в результаті дослідження (невидимий слід пальця і його копія, невидимий текст і його зображення, отримане за допомогою електронно-оптичного перетворювача, перебитий номер на металі і т. п.).

Наведений перелік зв'язків дозволяє визначити природу кожного виду досліджень, встановити місце факту в загальній системі зв'язків, розширити межі дослідження.

Аналізуючи літературу з проблеми так званих неидентификационного експертиз, поєднується з виявленням сутності розглянутих досліджень на основі криміналістичної трактування філософської категорії зв'язків дозволяє прийти до наступних висновків:

У криміналістичній літературі на момент виникнення діагностики відсутнє єдність думок з приводу того, що собою представляє так звані неидентификационного експертизи.

Був відсутній правильний підхід у розмежуванні понять експертизи (її клас, рід, вид) і експертної завдання. Єдина криміналістична експертиза розбивалася на дві категорії: ідентифікація і неідентифікацію, аж до позбавлення другий з них права називатися «криміналістикою».

Іменну сумарну експертизу «неидентификационного», ігнорували той факт, що до числа цих завдань (а не експертиз) належать два види: класифікаційні та інші (що згодом отримали назву «діагностичних»).

У цілому ряді робіт допускалося змішування ідентифікації з класифікацією і ідентифікації (точніше встановлення групової належності) з діагностикою (за колишньою термінологією - з неидентификационного дослідженнями)

Підхід до вирішення проблеми за принципом «так - ні» не виправдовував себе. Розподіл експертиз на ідентифікаційні і неидентификационного було безперспективним у відношенні другої категорії експертиз, прирікаючи їх і надалі, при подібному підході, на відсутність теорії, що лежить в основі таких досліджень.

При детальному аналізі експертних завдань (а не експертиз) проглядався досить великий їх шар, відмінний як від ідентифікаційних, так і класифікаційних.

До числа цих завдань відносилися ті, які були пов'язані з встановленням властивостей і стану об'єкта, зміною цих властивостей і стану у зв'язку із вчиненим злочином, визначенням безпосередньої причини цих змін та умов його перебігу, з'ясуванням елементів механізму злочину.

При цьому необхідно відзначити, що вивчення властивостей і стану об'єкта завжди було прерогативою діагностування (медичного, технічного).

Все вищевикладене підводило до висновку про те, що поки що відмовитися від безликого найменування «неидентификационного експертизи». Усвідомити, що мова повинна йти не про різні експертизах, а про розрізнення експертних завдань у рамках єдиної криміналістичної експертізи1.

Потрібно було однозначно визначити зміст кожної категорії завдань: ідентифікаційних, класифікаційних, діагностичних. Розмежувати їх за сутністю, не виключаючи можливості існування між ними таких прикордонних зон, в яких вони тісно пов'язані, вирішуючи, по суті, загальні питання.

Подібний шлях у разі його непомильності повинен був неіменованих призвести до розробки приватної теорії криміналістичної діагностики.

У свою чергу, створення теорії створення теорії криміналістичної діагностики сприяло б вирішенню принаймні трьох важливих завдань:

Допомогло б розібратися в суті процесу пізнання, здійснюваного при дослідженні значної частини криміналістичних об'єктів (предметів, обставин, явищ);

Сприяло б введення єдиної термінології, допомагаючи криміналістам краще розуміти один одного;

Забезпечило б приєднання даної області пізнання до цивілізованого світу, до використання всього того багажу, який вже накопичено в теорії пізнання стосовно до теорії діагностування, теорії діагностики і пов'язаним з цим проблем.

II. Предмет і завдання криміналістичної діагностики

Класифікація криміналістичних діагностичних завдань.

Вирішуючи діагностичні завдання в криміналістиці, дослідник виконує шлях від вивчення приватного до більш загального і знову до конкретного. Тут це вивчення окремих слідів, ознак об'єкта явища, події), оцінка сукупності слідів, зіставлення з типовою моделлю подібного роду слідів (ознак) зі свого особистого експертного досвіду і по описам, наведеним в літературі, і знову звернення до приватного з метою характеристики того, що сталося, остаточної його розшифровки, уточнення, конкретизації.

Очевидний при криміналістичної діагностики і хід думки дослідника, підкоряється загальним законам пізнання, - від чуттєво-конкретного споглядання до абстрактного мислення (оцінці ознак окремо і в сукупності, перебір варіантів, відповідної спостерігається картині ознак, оцінці результатів зіставлення досліджуваних ознак з найбільш вірогідною моделлю) , і знову звернення до конкретного, до практики, до об'єкта дослідження з тим, щоб дати достовірний висновок про діагностується, подію, явище.

Представляється, що розподіл експертних криміналістичних завдань має бути здійснено в рамках трьох категорій: ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні.

До ідентифікаційним завданням повинні бути віднесені дослідження двох видів: індивідуальне ототожнення і встановлення групової приналежності (в тому числі, встановлення загального джерела походження). Об'єктами дослідження тут можуть бути предмети матеріального світу та їх відображення, а так само події, явища, ділянки простору (для індивідуального ототожнення).

До класифікаційним досліджень відносяться такі, коли досліджується об'єкт (але не його відображення) і завданням дослідження входить визначити, до якого стандартизованому класу (визначеним стандартом чи іншою системою стандартизації) він відноситься.

Відмінність класифікаційних досліджень від ідентифікаційних в рамках встановлення групової належності полягає в двох основних положеннях. Перше з них відбудеться в тому, що при встановленні групової приналежності можуть дослідити як сам об'єкт, так і його відображення. При класифікаційних дослідженнях вивчають тільки сам матеріальний об'єкт, не вирішуючи завдання, пов'язаної з характеристикою об'єкта за його відображенням (слідах). Іншими словами, тут немає важливого моменту ідентифікації, пов'язаного з виявленням субстанціональних зв'язків при вирішенні питання про те, якою мірою ознаки, зафіксовані у тіні (сліді), дозволяють судити про сам об'єкт. Об'єкт дослідження є в натурі, властивості його пізнаванності при безпосередньому його дослідженні, і основним завданням є віднесення об'єкта на підставі його властивостей і характеристик до певного класу.

Друге положення, що відрізняє класифікаційні завдання від завдань щодо встановлення групової приналежності, полягає в тому, що при класифікації досліджуваний об'єкт відносять до відомого раніше, загальноприйнятому класу. При встановленні групової приналежності в рамках ідентифікаційного дослідження група може бути визначена довільно, за будь-якої підстави, з єдиною метою - досягти її максимального судження. При цьому група, до якої відносять об'єкт, може бути поіменована заздалегідь, так і не поіменована.

Найбільш загальними для багатьох родів та видів судових експертиз, і в першу чергу криміналістичних, будуть наступні діагностичні задачі:

а) встановлення механізму окремих етапів події (встановлення напряму і характеру злому перешкоди);

б) встановлення просторової структури обстановки злочинної події (де, в якій обстановці відбулося злочинне подія, в якому напрямку переміщалося транспортний засіб);

в) визначення дійсної структури обстановки злочинної події (які засоби і стан об'єктів матеріальної обстановки місця злочину);

г) встановлення тимчасових характеристик злочинної події, скільки часу могло знадобитися для скоєння злочину, в якій послідовності відбувалися дії);

д) визначення властивостей діючих об'єктів (осіб, знарядь, транспортних засобів), їх кількості, характеру функціонування (скільки було злочинців, мало чи особа, яка вчинила злом, професійними якостями);

е) ретроспективне дослідження причинно-наслідкових зв'язків (яка причина пожежі, що стало причиною пострілу без натискання на спусковий гачок);

ж) прогнозування дії причинно-наслідкових зв'язків (які наслідки могли настати в результаті конкретних дій певної особи які підтвердження могли (повинні були) залишитися в результаті ДТП на що сховався ТЗ);

з) встановлення механізму злочинного події в цілому (ця діагностична завдання є інтеграційне діагностування багатьох факторів, будучи за своєю суттю ситуаційним аналізом події як системи дій на основі вивчення всіх видів інформації про її елементах: особистою - про ділянки події; речової - про предмети, відображаються і відображають; операційній - про механізм дій, їх умовах, обставинах);

и) встановлення відповідності ситуації, викладається учасником процесу (обвинувачуваним, потерпілим), щирого (або можливому) механізму події, окремих його елементів або події в цілому (могли б сліди крові на одязі підозрюваного виникнути в результаті кровотечі з носа; чи міг відбутися постріл при падінні рушниці на підлогу в тих умовах, як це пояснює громадянин Н.);

к) встановлення криміногенних факторів, що складають елементи причини і умови злочинної події які обставини сприяли вчиненню злочину; в якій обстановці може відбутися наступне аналогічний злочин; які технічні недосконалості форми даних документів сприяють їх підробки).