4. Криміналістика в системі наукових знань

.Криминалистика является отраслью юридической науки. На это указывает ряд обстоятельств 1) объект и предмет криминалистики лежат в сфере правовых явлений, 2) практическая функция, цели и задачи криминалистики непосредственно связаны с правоприменительной деятельностью, с практикой государственных органов, ведущих борьбу с преступностью, 3) разрабатываемая криминалистическая научная продукция адресуется правоприменительной практике, органам, ведущим борьбу с преступностью, все ее рекомендации носят четко выраженный правовой характер, основаны на законе, соответствуют закону и ориентируют практиков на безусловное выполнение законов, 4) правовые науки, следственная, оперативно-розыскная, экспертная и судебная практика - основная "питательная среда" для криминалистики, зародившейся в недрах уголовно-процессуальной науки. Как составная часть юридической науки, криминалистика входит в группу наук так называемого уголовно-правового (криминального) цикла, куда наряду с криминалистикой отнесены уголовно-правовая и уголовно-процессуальная науки, криминология, судебная статистика, судебная медицина, судебная психиатрия, теория оперативно-розыскной деятельности и ряд других. Будучи специфической областью научного знания, криминалистика активно включена в систему межнаучных связей. Наиболее тесно криминалистика связана с другими отраслями юридической науки и прежде всего с уголовно-правовой и уголовно-процессуальной науками. В криминалистических научных исследованиях с успехом реализуются понятия, подходы, различные концепции и положения, создаваемые в недрах уголовно-правовой, уголовно-процессуальной наук, криминологии, юридической психологии. В свою очередь представители указанных и иных юридических наук берут для своих разработок все полезное, что создается в криминалистике и способствует на основе использования криминалистических знаний и достижений эффективности материально-правовых, процессуальных, криминологических и иных исследований. Исследования в области права способствуют совершенствованию уголовного, уголовно-процессуального и иных законов. Не стоят в стороне от этого процесса и криминалисты. Однако их главная забота - помогать своими разработками созданию эффективного механизма реализации законов и другого нормативного материала, регулирующего отношения в уголовном судопроизводстве. В то же время результаты криминалистических исследований оказывают непосредственное позитивное влияние на создание новых, уточнение и изменение действующих законов, обогащают их разработчиков продуктивными идеями, отражающими реалии жизни, правоприменительной практики. Большое значение для развития криминалистики, совершенствования ее научной продукции как теоретического, так и прикладного характера имеют достижения естественных, технических, общественных наук. В криминалистике активно и плодотворно реализуются многие идеи, теории, подходы, методы философской науки (в частности, логики), психологии, психиатрии, медицины, науки управления, социологии, физики, химии, других наук неюридического профиля, достижения технического и социального прогресса. Зв’язок криміналістики із суміжними галузями знань

Одним із основних питань формування і розвитку конкретної науки є визначення її місця в системі наукових знань, зв’язків з іншими галузями, відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість і результативність дослідження даної проблеми багато в чому залежать від з’ясування сутності й особливостей об’єктів, досліджуваних криміналістикою.

Кожна наука має свої безпосередні об’єкти вивчення. Для криміналістики і всієї групи кримінально-правових наук таким загальним об’єктом дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:

1) злочинність як сукупність злочинів різного виду, злочинна діяльність;

2) сфера кримінально-правової боротьби зі злочинністю як діяльність по виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду і попередженню злочинів.

Дослідження такого об’єкта криміналістики, як злочинність вимагає розробки криміналістичної характеристики різних видів злочинів на основі узагальнення їх типових ознак (слідів), вивчення і систематизація яких необхідні для ефективного виявлення, розкриття і попередження злочинів.

Дослідження іншого об’єкта криміналістики — сфери кримінально-правової боротьби зі злочинністю передбачає вивчення:

1) кримінального законодавства;

2) законодавства, що регулює відношення у сфері боротьби зі злочинністю (Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), законів України «Про мiлiцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.);

3) діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх боротьби зі злочинністю;

4) провадження по кримінальних справах у суді;

5) кримінально-правової галузі знань.

З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо вивчає кримінально-правова галузь, до якої належать науки кримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права, кримiнально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство та ін. Злочинність є об’єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, злочинність як об’єкт дослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією, юридичною психологією та іншими науками.

Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна з них вивчає загальний об’єкт під кутом зору власного предмета дослідження, утворюючи загальну систему пізнання об’єкта.

Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, що на нормативно-правовій основі визначають:

— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука кримінального права);

— які методи і засоби виявлення і дослідження слідів, що проявляються при підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні (криміналістика);

— який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу);

— які типові обставини, що сприяли здійсненню певних видів злочинів і заходи для їхнього попередження (кримінологія);

— які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що готуються і почалися (наука оперативно-розшукової діяльності);

— яка кількісна характеристика злочинності, діяльності органів боротьби зі злочинністю, її тенденції (кримінально-правова статистика);

— які можливості одержання і використання кримінальної інформації для контролю латентності й рецидиву злочинів, запобігання злочинам, що вчиняються в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче право).

У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча роль як галузі, що вивчає проблеми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинної діяльності, як загального інформаційного джерела, використовуваного для вивчення злочинів, розробки їх відповідних характеристик: кримінально-правової (кваліфікаційної), кримiнально-процесуальної (доказової), кримінологічної (попереджувальної), криміналістичної (слідової).

За своєю природою криміналістика пов’язана з природничими, технічними, а також із різними правовими науками. Найбільш тісний зв’язок криміналістики простежується з юридичними науками кримінального циклу (кримiнальним правом, кримінальним процесом, кримінологією, кримінальною соціологією, юридичною психологією та ін.). Криміналістика посідає важливе місце в системі юридичних наук, її положення зумовлене природою та предметом криміналістичної науки, залежностями в системі наук.

Криміналістика пов’язана з наукою кримінального права. На підставі ознак складів злочинів, які містяться в кримінальному праві, розробляються окремі криміналістичні методики. Щоб вирішити питання про те, як розслідувати злочин, необхідно знати, що він собою являє, які ознаки йому притаманні. Положення кримінального права про види злочину, його мотиви, способи тощо враховується криміналістикою при розробці криміналістичних характеристик злочинів, формуванні типових версій, запропонуванні найбільш оптимальних рекомендацій в розкритті й розслідувані певних видів злочинів. Кримінальний закон встановлює відповідальність за вчинення різних діянь, викриття яких можливе лише за допомогою прийомів, засобів і методів криміналістики.

Також існує суттєвий зв’язок криміналістики з наукою кримінального процесу. Історично криміналістика зародилась у надрах кримінального процесу. Кримінально-процесуальна наука для криміналістики є материнською наукою. Процесуальні приписи і криміналістичні рекомендації взаємозумовлені. Прийоми і методи криміналістики повинні ґрунтуватись на загальних положеннях кримінального процесу і особливо теорії судових доказів (про сутність доказів, предмет і межі доказування, відносність і допустимість доказів та ін.). Кримінально-процесуальна наука визначає межі застосування тактичних прийомів, науково-технічних засобів, методичних рекомендацій, розглядає порядок проведення слідчих і судових дій, компетенцію учасників кримінального процесу. Криміналістика враховує положення процесуальної теорії і водночас сприяє її розвитку, вдосконаленню. Криміналістичні рекомендації сприяють оптимізації розслідування та судового розгляду і у певних випадках можуть здійснювати відповідний вплив на закон, його змiнення. Саме криміналістичні рекомендації сприяли виникненню нових слідчих дій (наприклад, перевірки показань на місці, слідчого експерименту, зняття інформації з каналів зв’язку тощо), визначенню їх оптимальної процесуальної процедури. У цьому випадку криміналістичні рекомендації набували нового «статусу» — як норма закону. Завдяки криміналістиці нові науково-технічні засоби й методи виявлення, фіксації та дослідження доказів знайшли відображення в кримінально-процесуальному законодавстві (наприклад, використання відеозйомки, звукозапису тощо). Взаємопов’язані певним чином криміналістика і кримiнологія, їх співвідношення визначається завданнями щодо попередження злочинів. Проте предметом криміналістики є тільки спеціальні (технічні) заходи попередження злочинів. Доволі інтенсивно в криміналістиці використовуються дані кримінології про особу злочинців, про віктимологію жертви, причини й умови, що сприяють учиненню злочинів, при розробці криміналістичних характеристик і методичних рекомендацій окремих видів злочинів.

На криміналістику здійснює вплив юридична (судова) психологія. Цей вплив особливо чітко виявляється в криміналістичній тактиці. Розробка і застосування тактичних прийомів і комбінацій неможлива без урахування психічних процесів, властивостей і станів особи. Дані психології сприяють формуванню науково обґрунтованих рекомендацій криміналістики. Криміналістика пов’язана також і з такими правовими науками, як цивільне і цивільно-процесуальне право, адміністративне й адміністративно-процесуальне право, кримiнально-виконавче право та ін. Криміналістика вже вийшла за межі циклу кримінальних наук. Рекомендації криміналістики є суттєвими не тільки для розслідування злочинів. Це особливо стосується можливості використання спеціальних знань у цивільному або адміністративному процесі, проведення різних судових дій, повної фіксації судового процесу технічними засобами та ін

5.Поняття об’єкти види форми і суб’єкти криміналістичної ідентифікації.

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з’ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.

Наведене положення є головним в теорії криміналiстичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об’єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності. На даний час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрап­ляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожно­сті набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних зло­чинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, сто­совно яких виникне необхідність встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває зна­чення, коли тварина була використана злочинцем для ви­возу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа люди­ни або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відби­тими у пам'яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відобража­ють ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

д) встановлення тотожності цілого за частиною.

При індивідуальній ідентифікації встановлюється кон­кретна тотожність, тобто те, що даний об'єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з'ясовується лише те, що об'єкт відноситься до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об'єкта, що залишив сліди до групи, роду, виду об'єктів).

Встановлення конкретної тотожності має більш важ­ливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову іден­тифікацію.

Значення групової належності полягає в наступному:

1) встановлення групової належності є, як правило, не­обхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;

2) встановлення групової належності дозволяє виклю­чити групу об'єктів з обсягу криміналістичного досліджен­ня, є засобом виключення деяких версій у справі й тим са­мим звужує коло пошуків потрібного об'єкта.

Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних об'єктів, які на­лежать до певної групи, що і буде ототожнюваним об'єктом.

Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і до­слідження може обмежуватися тільки встановленням гру­пової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифі­кація буває неможлива через недостатньо повне відобра­ження ознак об'єкта.

У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об'єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газо­подібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.

Висновок про належність до групи має тим більше зна­чення, чим менш чисельна група, до якої належить об'єкт.

При ідентифікації є два види об'єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Іденти­фікованим називається об'єкт, встановлення тотожності якого складає завдання даного дослідження. Ідентифіку­ючими називаються об'єкти, за допомогою яких встанов­люють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об'єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об'єктів.

Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими об'єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, вияв­лені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взут­тям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується за­значене питання. Зліпок — це ідентифікований об'єкт.

Ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи.

Перша група — це об'єкти, що за припущенням слід­чого відображають ознаки ідентифікованого об'єкта. На­приклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь зламу тощо, які виявлені на місці події.

Друга група — це об'єкти, походження яких від певно­го об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти назива­ються зразками. Залежно від характеру даної ідентифіка­ції й властивостей інших ідентифікуючих об'єктів до зраз­ків пред'являються ті або інші вимоги. Загальною і най­більш важливою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.

Объектами идентификации могут быть люди, материальные предметы, вещества. В зависимости от способа отображения при идентификации непосредственно изучаются: следы ног, рук, зубов человека и предметов его одежды, обуви; следы орудий взлома; следы от частей оружия на пулях и гильзах; следы от ходовой части транспортного средства и его выступающих частей; следы ног (копыт, подков). Каждый объект может быть выделен из множества сходных объектов по совокупности присущих ему свойств. Для этого могут быть использованы любые свойства объекта: особенности внешнего строения и внутренней структуры, его физические и химические свойства, биологические, анатомические и физиологические особенности и т. д. Однако каждое из этих свойств может быть использовано в целях идентификации и выполнять роль идентификационного признака лишь при условии, если оно удовлетворяет определенным критериям. Суб'єктами криміналістичної ідентифікації можуть бути такі особи:

• експерт, спеціаліст, які за дорученням або постановою слідчого здійснюють судову експертизу або дослідження під час ідентифікації за матеріальними відображеннями;

• свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений — під час ідентифікації за ідеальними відображеннями (слідами пам'яті).

Ідентифікацію може здійснювати слідчий або суддя під час виконання слідчої (судової) дії пред'явлення людини або речі для впізнання. Непроцесуальна ідентифікація набирає форми впізнавання. Суб'єктом її може бути слідчий, працівник органу дізнання, а також будь-який громадянин, пов'язаний з подіями злочину. За процесуальною формою ідентифікація поділяється на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здійснюється під час слідчих і судових дій, а непроцесуальна — під час оперативно-розшукової діяльності.

6.Індетифікаційні ознаки та їх класифікація..

Висновок про тотожність об'єкта завжди базується на сукупності його ідентифікаційних ознак. Неточності і прорахунки у визначенні цих ознак, включення в комплекс ознак таких особливостей об'єкта, які не можуть виконувати їх роль, неминуче призводять до помилок в експертних висновках, а вони, в свою чергу, можуть породити неправосудні вироки і рішення. Ідентифікаційний ознака - це властивість об'єкта, що задовольняє певним вимогам. Кожен об'єкт може бути виділений з безлічі подібних об'єктів по сукупності властивих йому властивостей. Для цього можуть бути використані будь-які властивості об'єкта: особливості зовнішньої будови і внутрішньої структури, його фізичні та хімічні властивості, біологічні, анатомічні та фізіологічні особливості і т. д. Однак кожне з цих властивостей може бути використано з метою ідентифікації і виконувати роль ідентифікаційної ознаки лише за умови, якщо воно задовольняє певним критеріям. 1. Щоб стати ідентифікаційною ознакою, властивість ідентифікованого об'єкта повинно знайти своє відображення в ідентифікує об'єкт, оскільки за допомогою цього об'єкта встановлюється тотожність шуканого. 2. Функцію ідентифікаційної ознаки можуть виконувати лише такі властивості об'єкта, які характеризуються специфічністю. Чим своеобразнее властивість, тим вище його ідентифікаційна значимість. 3.Важливою характеристикою ідентифікаційної ознаки є його відносна стійкість. Якщо те чи інше властивість об'єкта не є стійким, то воно не може бути використане як ідентифікаційної ознаки і брати участь в ідентифікаційному процесі. Критерієм відносної стійкості властивості може бути його незначна змінюваність у часі і межах ідентифікаційного періоду, закономірна повторюваність його відображень на ідентифікує об'єкт, стійкі прояви властивості в різних умовах.4. Критерієм при відборі ознак, які формують ідентифікаційний висновок експерта, є взаємна незалежність (відносна самостійність) властивостей об'єкта. Відомо, що властивості (ідентифікаційні ознаки) об'єкта можуть бути залежними один від одного і ступінь цієї залежності буває різною. Іноді поява однієї ознаки неминуче викликає появу іншого. Такі ознаки з високим коефіцієнтом кореляції (взаємозалежності) непридатні для процесу ототожнення.Якщо експерт виявляє подібну взаємну залежність кількох ознак, то в виявлену сукупність для обгрунтування експертного висновку включається лише один з них. Інші в розрахунок не приймаються як не мають самостійного ідентифікаційного значення. Якщо коефіцієнт кореляції невеликий, взаємна залежність ознак мала, то в виявлену сукупність включаться всі ознаки, а ідентифікаційне значення їх сукупності визначається з урахуванням коефіцієнта кореляції. Взаємозалежність ідентифікаційних ознак буває явної та прихованої. Виявлення і дослідження прихованої кореляції доступні лише фахівцям. 5. Важливою характеристикою ідентифікаційної ознаки є його частота зустрічальності в подібних об'єктів, а отже, його ідентифікаційна значимість: чим рідше зустрічається ознака, тим вище його ідентифікаційне значення. Частота народження і ідентифікаційна значимість ознак у різних видах ідентифікаційних досліджень в даний час визначається за допомогою математичної статистики і теорії ймовірностей.Математична інтерпретація ідентифікаційних ознак - один з перспективних напрямків пошуку об'єктивних критеріїв оцінки мінімальної неповторної сукупності ознак, достатньої для категоричного висновку про тожестве. 6. Те чи інше властивість об'єкта може бути використане як ідентифікаційної ознаки за умови, якщо воно доступне для сучасних методів пізнання. Розвиток науки переконливо свідчить, що в міру розширення її кордонів відкриваються нові властивості, створюються нові надійні методи ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки можуть бути поділені на загальні та приватні. Загальний ідентифікаційний ознака виражає те або інша властивість, притаманне певної класифікаційної групи, він є показником групової характеристики об'єктів (наприклад, вид папілярного візерунка, калібр пістолета і т. д.). Загальні ознаки цілком обгрунтовано називають також груповими або класифікаційними ознаками. Ті чи інші особливості об'єкта, які не є вираженням його групових властивостей, прийнято називати приватними ідентифікаційними ознаками. До них відносяться, наприклад, особливості мікрорельєфу полів нарізів ствола пістолета, "вічка", "острівці", "містки" і інші особливості папілярного візерунка, різні дефекти шрифту друкарської машинки, особливості будови письмових знаків і їхніх елементів у рукописі.