16 Поняття судової фотографії і відеозапису та їх застосування у розслідуванні злочинів

Засобом фіксації криміналістичної інформації виступає криміналістична фотографія та відеозапис.

Криміналістична фотографія та відеозапис – галузь криміналістичної техніки, яка являє собою систему наукових положень та рекомендацій і відповідним ним методів і технічних засобів фіксації криміналістичних об’єктів.

Фіксація криміналістичної інформації має доказове значення при з’ясуванні сліду значно пізніше огляду, коли обстановку на місці події порушено, а потрібні предмети втрачені або порушено їх взаємне розташування.

Методи.

1. панорамна фотозйомка - фіксація об'єкта здійснюється час­тинами (ділянками) таким чином, щоб останній кадр був про­довженням попереднього. Може бути круговим, лінійним та верти­кальним.

2. стереоскопічна зйомка - полягає в одержанні стереопари знімків та в їх математичній обробні для одержання дійсних розмірів.

3. вимірювальний метод - це фіксація об'єкта, події злочину разом з метричною одиницею, наприклад мірою довжини, часу. Так, поряд зі слідом, об'єктом звичайно кладуть масштабну лінійку, а в разі наявності значних ділянок місцевості, приміщення, напри­клад, при зйомці трупа, доріжки слідів ніг, транспортних засобів, розміщують глибинну масштаб-рулетку, що дає змогу визначати розмір предметів та відстань між ними.

4. репродукційна полягає у фотографуванні об'єктів, головним чином документів (текстів, креслень, схем), звичайною або спеціального апаратурою.

5. сигналітична або впізнавальна фотозйомка - це зйомка живих осіб з метою пізнавання, ідентифікації та створення криміналістичних фотокартотек. Зйомка здійснюється стан­дартною малоформатною камерою з відстані 1 м (у масштабі 1:19). Знімки виготовшоються у фас і правий профіль (1:7 натурального розміру).

6. мікро та макрозйомка

Види фотозйомки при огляді місця події:

1. орієнтуюча

2. оглядова

3. вузлова

4. детальна Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено

кримінально-процесуальним законодавством. Так, відповідно до ст. 191 КПК

слідчий під час огляду місця події в необхідних випадках проводить

фотографічну зйомку. У ст. 79 КПК зазначено, що речові докази повинні

бути по можливості сфотографовані.

Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє

фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження

доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і

практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні

злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів

зумовлено такими чинниками:

1) дозволяє з великою точністю зафіксувати об'єкт, його стан, ознаки;

2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;

3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт;фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів,

ознак.

Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних

видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій (огляду

місця події, слідчого огляду документів, обшуку, пред'явлення для

впізнання, відтворення обстановки і обставин події та ін.), у експертних

дослідженнях, в оперативно-розшуковій діяльності. Фотографічний метод

фіксації не порушує стану матеріальних об'єктів або слідів. У деяких

випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у

протоколах слідчого огляду, виявити слабковидимі або невидимі деталі чи

ознаки об'єкта. Ілюстративність і наочність фотографії дозволяють

застосовувати її в попередженні злочинів, у розшуку осіб, які зникли

безвісті, та злочинців.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу)

та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і

засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи

оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших

об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно

відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони

спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає Додатковим

засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна

фотографія як засіб фіксації під час розслідування застосовується у

поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об'єктами

судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх

окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників

слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює

слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за т за

допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів,

прийомів і засобів, застосовуваних для одержання нових фактів при

провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і

методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім

невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними.

Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що

її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень.

Об'єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які

піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що

використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за

особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях,

зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням

розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

Фотозйомка повинна передувати будь-якому іншому засобові фіксації

інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій.

За своєю правовою природою фотознімки відносяться до документів і можуть

бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів.

На сьогодні у практиці розслідування злочинів достатньо часто

використовується фотофгксацгя, тобто фіксація, крім інших ознак, й

колірної гами об'єкта. Кольоровий фотодрук дозволяє зафіксувати

додаткові ознаки об'єкта, і тому має переваги перед чорно-білим друком.

Внаслідок науково-технічного прогресу традиційні фототехнічні засоби

замінюються на більш сучасні. Так, достатньо широко розповсюджені

мініфотолабораторії, які полегшують процес виготовлення значної

кількості фотографій. У практиці розслідування злочинів і експертній

практиці важливого значення набуває використання цифрових фотокамер.

Принцип їх роботи полягає в наступному: після введення в пам'ять

фотоапарата необхідної кількості кадрів відповідні сигнали вводяться в

комп'ютер, після чого фотокамера готова для нових зйомок. На зворотній

кришці фотоапарата розміщений невеличкий рідинно-кришталевий екран, який

використовується як відеошукач та дозволяє переглядати сфотографоване.

Фотознімки друкуються за допомогою принтера.

17. Обєкти методи і прийоми фотографування при виконанні слідчих дій. Ці особливості дозволяють використовувати в криміналістичних цілях лише такі методи отримання відображень, які забезпечують точність і об'єктивність фіксації і можливість перевірки відповідності інформації, отриманої з їх допомогою, реальним фактам. Орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна Фотозйомка та її застосування при следст-х діях. Фотозйомка може бути чотирьох видів: 1) орієнтує, 2) оглядова, 3) вузлова і 4) Однак у силу специфічності їх операторських методів така зйомка підрозділяється на зйомку дрібним, середнім і великим планами. Обстановка місця виробництва слідчої дії, особливості ситуації та об'єктів зйомки зумовлюють той чи інший метод фотографування. 1. Звичайна зйомка - зйомка загальнопоширеною побутовою апаратурою (переважно дзеркальними камерами типу "Зеніт"), без яких-небудь спеціальних пристосувань, без застосування спеціальних методик. 2. Панорамна зйомка - зйомка протяжних планів, що не входять в кадр апарату, із застосуванням універсального і ширококутного об'єктивів. 3. Стереоскопічний зйомка - зйомка об'ємної натури.Виробляється вона при необхідності показу на знімку ефекту обсягу, взаємного розташування об'єктів зйомки в глибину. 4.Вимірювальна зйомка - зйомка з масштабом зображення.Вона дає можливість визначення по фотознімку розміру натури відбитих об'єктів і відстаней між ними. 5. Репродукційна зйомка - зйомка плоских об'єктів: рукописів, креслень, документів і т. п. 6. Пріметозапечатлевающая (пізнавальна) зйомка - подгрудной зйомка заарештованих і засуджених для кримінальної реєстрації, а також можливого розшуку й упізнання. 7. Великомасштабна зйомка - зйомка дрібних об'єктів і слідів (стріляних куль, гільз, слідів рук та ін.) Чінне кримінально-процесуальне законодавство має суттєві недолікі Щодо врегулювання Проблеми застосування фотографу ¬ вання при проведенні слідчіх Дій. Лише в процесуальних нормах (Статті 85, 191, 194, 195 КПК України), Що передбачають порядок проведення огляд та відтворення обстановки и обставини Події, суб'єктові кріміналістічної діяльності надається можлівість за ¬ стосовуваті фотографування на відміну від звукозапису, кінозапі-су, відеозапісу . Фіксуюча фотографія є системою наукових положення, способів и прійомів, Що використовуються при зніманні кріміналістічніх об'єктів, ходу и результатів слідчіх Дій та при проведенні оператив-но-розшуковіх заходів. Вважається, Що є Такі Способи фіксуючої Фотографії: 1. чорно-біла або кольорова фотографія; 2. цифрова фотографія; 3. панорамні фотографування; 4. упізнавальне фотографування; 5. вімірювальне фотографування; 6. стереофотографування; 7. макрофотографування; 8. телезаписів; 9. Репродуктивне фотографування.

Залежно від характеру слідчої дії та її цілей, специ­фіки об'єкта фотозйомки і завдань фіксації застосовують­ся різні види, методи і

засоби судово-оперативної фото­графії. Судово-фотографічні засоби, методи і види зйомки становлять систему судової фотографії.

Спосіб — це порядок дії, спрямований на вирішення завдань щодо використання фотографії: що, як, у якій по­слідовності, за допомогою яких засобів; що і як показати на фотознімках. Методи судової фотографії — це сукупність способів (правил і рекомендацій) щодо обрання фототех­нічних засобів і прийомів їх застосування. Сукупність ме­тодів і способів (прийомів) зйомки відносно особливостей криміналістичних об'єктів становлять види зйомки.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим ви­дом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги:

1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця по­дії є взаємопов'язаними;

2) фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації;

3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації;

4) сукупність фотознімків повинна давати достатньо повне й ясне уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі;

5) до внесення якихось змін в обстановку слід сфотог­рафувати загальний вигляд місця події і взаємне розташу­вання об'єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотогра­фуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію пев­ного об'єкта або місця події разом із оточуючими його пред­метами, будівлями, місцевістю.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загаль­ного вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби за­фіксувати взаємне розташування найважливіших об'єк­тів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, пред­метів, деталей обстановки місця події, її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед пред­мети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження.

Повна фотографічна фіксація обстановки місця події передбачає використання всіх розглянутих видів зйомки — орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної, які доповню­ють одна одну та забезпечують ілюстративність і об'єкти­вне уявлення про місце події.

Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його за­гального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.

Фотографування слідів на місці їх виявлення вико­ристовується для фіксації місця їх знаходження, загаль­ного вигляду, стану, індивідуальних особливостей.

Упізнавальна фотозйомка застосовується для фікса­ції зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та іденти­фікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

Фотозйомка при відтворенні обстановки і обставин події (під час слідчого експерименту або перевірки показань на місці) застосовується для фіксації найбільш істот­них моментів процесу і результатів зазначених дій у взає­мозв'язку з конкретною матеріальною обстановкою.

Фотозйомка при проведенні обшуку передбачає вико­ристання орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної зйо­мок. Фотозйомка при обшуку доцільна для фіксації місця розташування об'єкта обшуку, місць розташування пред­метів пошуку, схованок, їх особливостей, будови. При не­обхідності застосовується масштабна зйомка. Документи фіксуються за правилами репродукційної зйомки.

Фотозйомка при пред'явленні для впізнання прова­диться з метою фіксації запропонованих для впізнання об'єктів.

Методи судово-оперативної фотографії різноманітні, але основними є панорамна, вимірювальна, стереоскопічна та репродукційна фотозйомка.

Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідов­ному фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об'єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану.

Вимірювальна зйомка призначена для одержання фо­тознімків, за якими можна визначити розміри сфотогра­фованих об'єктів і відстані між ними. Така зйомка може бути виконана кількома способами: з масштабною ліній­кою, зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом.

Стереоскопічна зйомка — це метод одержання знімків, який дозволяє повніше сприймати об'єм сфотографованих предметів. Використання стереоскопічної зйомки в слідчій прак­тиці може бути корисним при фіксації місця події, обста­новка якої являє собою складне накопичення значної кіль­кості речей і предметів.

Репродукційна фотозйомка — це система прийомів фіксації площинних об'єктів. Вона застосовується для від­творення фотографічними способами плоских оригіналів (документів, фотознімків, креслень, схем, малюнків та ін.). При такому фотографуванні дотримуються правил масш­табної зйомки, що забезпечує високу точність копії.

Дана зйомка виконується за допомогою спеціальної або звичайної фотоапаратури, для чого використовують репродукційні установки

портативні (РУ-2, РДУ, С-64) та стаціонарні (МРКА, УРУ «Білорусь СБ-2», «Уларус»).

18. поняття значення судово-дослідницької фотографії Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведення експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабораторних умовах (мікрофотографічне дослідження, фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, фотозйомка в невидимих променях спектра та ін.) розширюють пізнавальні можливості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об’єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються: ефект контрасту за яскравістю (у одноколірних об’єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівномірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об’єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об’єкта).

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об’єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.

Виявлення невидимих об’єктів може бути здійснено шляхом фотографування з використанням мікроскопа. Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об’єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.

В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. Об’єктив оснащується інфрачервоним фільтром, а об’єкт освітлюється електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об’єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об’єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-кварцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

Фотографування в рентгенівських променях — метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об’єкт. Застосовується для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку захованих предметів, читання деяких текстів. Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об’єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

Фотозйомка повинна передувати будь-якому іншому способу фіксації інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій. За своєю правовою природою фотознімки належать до документів і можуть бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів.

19.Процесуальне оформлення застосування Фотографії и відеозапісу. Застосування кріміналістічної Фотографії, кінематографії, відеозвукозапісу в ході розслідування здобуває доказове значення Лише за умови належного оформлення, Що включає процесуальний и технічний аспекти.Процесуальний аспект регламентованій Карно-процесуальним законом. Правила ТЕХНІЧНОГО оформлення віроблені практикою. Фотознімкі, Що прілучаються до протоколу слідчої дії, наклеюють на аркуші щільного паперу або тонкого картону й оформляються у вігляді фототаблиці, які повінні містіті певні реквізити. У заголовку фототабліці вказується, додатком до протоколу якої слідчої дії вон є, і дата йо виробництва. Кожний фотознімок скріплюється відбітком печатки слідчого органу з нанесеним йо Частково на знімок и Частково на папір фототабліці. Під шкірним знімком ставитися порядковий номер и робіться короткий пояснювальній напис, Що відповідає зазначеної в Протоколі зробленій зйомці (Місце й об'єкт зйомки). Кожна фототаблиці підпісується слідчім и фахівцем-кріміналістом (ЯКЩО ВІН робів зніманню й виготовляємої фототабліці). До протоколу (фототаблиці) прілучаються негативу зйомки, Що виробляємого в ході слідчої дії, Що поміщаються в конверт, на якому робляться пояснювальні написи (Під час якої слідчої дії виробляємого зйомки, дата йо, кількість негатівів). Кінофільм, Що знімається при віробніцтві слідчої дії, винен містіті пояснення у вігляді тітрів або дікторського тексту. Титри по своєму змісті й призначення підрозділяються на Дві групи: 1) титри, Що засвідчують належність фільму до конкретної справи (Спочатку фільму вказується, по якій справі, при віробніцтві якої слідчої дії ВІН знімається, Місце й дата зйомки), 2) титри, Що коментують епізоді фільму (смороду запісуються на магнітну доріжку плівкі озвученого фільму або знімаються після виробництва слідчої дії й включаються у фільм при йо монтажі). При відеозапісі допиту, слідчого експерименту, перевіркі показань на місці фільмуванню підлягає вся слідча дія від початку до кінця.При цьому фільм компануется Із трьох послідовніх частин: вступної, основний и заключної. У вступній частіні запам'ятовуються дії з моменту, коли слідчій, виконуючи процесуальні формальності, назіває свою посаду, Прізвище, указує, по якій справі віробляється слідча дія, назіває Місце й час йо виробництва, учасніків, роз'ясняє їм їхні права й обов ' язки й здійснює Інші дії, передбачені процесуальним законом. В основній частіні відеофільму фіксується хід слідчої дії Із синхронним звукозаписам діалогів йо учасніків.Заключний Частина відеофільму знімається після демонстрації учасникам слідчої дії вступні и Основний йо частин. У кадрах, знятіх середнім и великим планами, фіксується опитування слідчім учасніків слідчої дії, чи відповідає відтвореній відеозапіс змісту й результатами слідчої дії. Завершується фільм відповідямі на поставлені питання й повідомленням слідчого про годину Закінчення слідчої дії. Аналогічнім чином оформляється застосування звукозапису. Для зручності демонстрації кіно-і відеофільму смороду повінні мати початкові й кінцеві ракорде (чисті шматки плівкі розміром 1-1,5 м). На початково ракорде чорнілом проводиться стартова рису - початок демонстрації й робіться пояснювальній напис: по якій справі, при віробніцтві якої слідчої дії зняти фільм, метраж плівки, кількість склеювань на ній. У Такий же Спосіб оформляється звукозапису на котушковій магнітній стрічці. У випадка застосування касетні магнітофона пояснювальні написи робляться на касеті. Кіно-і відеофільмі, стрічкі з магнітнім звукозаписам упаковуються у тверді коробки, на які завдає пояснювальні написи про їх относимости до певної крімінальної справи Правила технічного оформлення вироблені практикою. Залучається до протоколу слідчої дії фотознімки наклеюють на аркуші щільного паперу або тонкого картону і оформляють у вигляді фототаблиць, які повинні містити певні реквізити. У заголовку фототаблиці вказується, додатком до протоколу слідчої дії якого вона є, і дата його виробництва. Кожний фотознімок скріплюється відбитком печатки слідчого органу з нанесенням його частково на знімок і частково на папір фототаблиці. Під кожним знімком ставиться порядковий номер і робиться коротка пояснювальна напис, відповідна зазначеної в протоколі виробленої зйомці (місце та об'єкт зйомки). Кожна фототаблиця підписується слідчим і фахівцем-криміналістом (якщо він виробляв зніманню і виготовляв фототаблиці).

20. Поняття та значення трасології в розслідуванні злочинів.У криміналістиці сліди, що залишаються після вчи­нення злочину, вивчаються з метою швидшого його роз­криття, виявлення злочинців, встановлення істини по спра­ві. Дослідження слідів має також важливе криміналістич­не значення, оскільки допомагає встановити знаряддя зло­чину, отримати відомості про злочинця, визначити меха­нізм злочинної події. Вивчення матеріально-фіксованих слідів (слідів-відображень) здійснює трасологія — кри­міналістичне вчення про сліди.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дос­лідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1) об'єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об'єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Інди­відуалізація об'єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2) за певних умов зовнішня будова одного об'єкта може відбитися на іншому.

Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприйма-ючого об'єктів, механізму слідоутворення. За матеріаль­но-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встанов­лення тотожності) об'єкта, який їх залишив;

3) відносна стійкість об'єктів. Об'єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі зовнішні ознаки;

4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перет­вореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої бу­дови предмета переважно мають дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існу­ванням причинного зв'язку з подією злочину. У трасології за слідами можна встановити:

1) індивідуальну тотожність об'єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об'єкт);

2) групову належність об'єктів (тип, клас, рід, вид, різ­новид);

3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об'єктів тощо);

4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнен­ня у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіоло-гічні особливості, напрямок пересування злочинців, вико­ристання транспортних засобів, орієнтовно час вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дозволяють вирішувати іден­тифікаційні та діагностичні завдання.

21. Загальні правила Виявлення огляд фіксації вилучення та оцінкі слідів Робота Зі Слідами на місці Події підпорядковується єдінім правилами. З предметом - носієм сліду - треба поводітіся так, Щоб не залішаті власним слідів І не пошкодіті тихий, Що є. Під час Дослідження Важливе Дотримуватись такого порядку фіксації слідів: Спочатку фіксують сліді запаху, мікрочастінок, потім - сліді папілярних узорів и решт слідів. Перед попереднім дослідженням сліді фотографують, вімірюють и опісують у Протоколі, а після цього сліді вілучають копіюванням, моделювання або в натурі. Трасологічну експертизу здійснюють експертні кріміналістічні підрозділі. Об'єктами її є сліді-відображення та сліді-предмети, а кож мікрооб'єкті. Тип слідів зумовлює вид Дослідження та експертизи. Сліді пальців рук досліджують за допомога дактілоскопічної експертизи; сліді знарядь злому на перешкод, замках, пломбах, а кож сліді транспортних засобів - трасологічної експертизи. Досліджують слід (йо відбіток на плівці, копію, зліпок), виявлення на місці Події, и експеріментальні Зразки предмета, Який розшукують.Найчастіше вівчають безпосередню об'єкт. Колеса транспортного засоби прокочують на паперовій Смузі, Яку подаються на експертизу Як зразок. Зразки ходи людини відбірають на стрічках паперу чи грунті, сліді фотографують панорамним методом, а знімкі досліджують. Методика трасологічного Дослідження, так само Як и Інша ідентіфікація, складається з окремих и порівняльніх досліджень, оцінкі результатів и формулювання вісновків.Під час окремого Дослідження експерт за допомога досліджуваного об'єкта робіть експеріментальні Зразки - тиснення, ковзання, дотрімуючісь механізму утворення сліду, Який досліджують. Для порівняння застосовують об'ємне Лінійне зміщення, порівняння, Інколи накладання. Результати порівняльного Дослідження ілюструються фотознімкамі, виготовлення на оптичних прилади. Трасологічна експертиза розв'язує Такі завдання: • ідентіфікаційні, пов'язані Зі встановлення тотожності об'єкта, Що утворює сліді, за Слідами-відображеннямі; • діагностичні, пов'язані з механізмом утворення сліду, величиною прікладеної сили, часом утворення сліду, взаємнім розміщенням знаряддя Вчинення злочину и об'єкта, Що спріймає сліді, послідовністю нанесення слідів, безпосередньо руху об'єкта, Що утворює слід (транспорту, знарядь злому ТОЩО). Документування, Яке розглядається О. А. Кириченком як одна з форм фіксації Речовий джерел и вказане у чіслі елементів Збирання, фактичність має більш широке значення и має супроводжуваті увесь процес НЕ Тільки Збирання, а іншої роботи з Речовий та й з особистими джере ¬ лами [ 17.119]. З точки зору процесуального Документування, то воно у перше Черга має супроводжуваті Збирання Речовий джерел, Отримання інформації від останніх, а кож від особистих джерел. Таким чином, Документування треба розглядаті в ЯКОСТІ особливого проміжного етап роботи з Речовий джерела, тобто такого, Який у процесуальній чи позапроцесуальній формі має супроводжуваті Цю роботу з початку та до кінця та при цьому не винен вказуватіся у пере ¬ ліку етапів роботи и Речовий и з особистими джерела У практиці органів дізнання і попереднього слідства широке при ¬ сування поряд з пошуковими засобами знаходять також засоби фіксації й вилучення об'єктів, що мають криміналістичне значення. Липкі плівки. З липких пленов найбільш широко застосовуються дактилоскопії ¬ ческие плівки. Вони випускаються двох видів: прозорі й темні. Темна планка застосовується для фіксації і вилучення потожірових слідів, виявлених світло ¬ лимі , Перевірці показань на місці тощо), застосовуються кінокамери і відеомагнітофони різних марок (правда, кінозйомка в останні роки через технічні складності по обробці кіноплівок і виготовленню кінофільмів застосовується рідко). Апаратура магнітної звукозапису. Вона знаходить застосування в бесіді слідчого з свідками-очевидцями на місці події, потерпілими, що відправляються з місця події в лікарню, при допиті свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, при перевірці показань на місці і в деяких інших випадках. Засоби дактилоскопірування. До них відносяться барвник (типографська фарба, дактилоскопічна подушка, дактилоскопічна мастика), гумовий валик для розкочування типографської фарби, скляні, плексигласовий або металеві пластини, на яких розкочується фарба, спеціальні столики для дактилоскопірування, бланки дактилоскопічних карт. Ці кошти використовуються для отримання відбитків пальців невпізнаних трупів, потерпілих, підозрюваних і звинувачених для криміналістичного дослідження або приміщення в картотеку. дактилоскопічними порошками (алюмінію, окису цинку та ін.)Дактилі ¬ лоскопіческая плівка використовується і для вилучення з різних предметів волокон одягу, пилу, пилку рослин та інших мікрооб'єктів. Знаходить застосування Дактилі ¬ скопическая плівка і для вилучення деяких видів слідів взуття та транспортних засобів, виявлених на лінолеумі, фанері, дошках, залозі, гладкому асфальті. Для цих цілей дактилоскопічна плівка випускається великих розмірів (14х30 см). У стадії виробництва перебуває прилад "Вітрило".Він розрахований на вилучення за допомогою мікропилесоса фіксуємо ¬ мих на липкою плівці мікрочастинок (з кишень, сумок) з метою їх дослідження під мікроскопом. Сліпочні матеріали. До них відносяться гіпс, силіконова паста "К", пластилін, а також сліпочні маси, застосовувані в зубопротезної практиці. Гіпс використовується для виготовлення зліпків з об'ємних слідів взуття, транспортних засобів, копитних тварин. За допомогою пасти "К" виготовляються зліпки зі слідів знарядь злому, невеликих ділянок слідів взуття та транспортних засобів. Пластилін застосовується для одержання зліпків лише зі слідів злому.Якщо сліди взуття або транспортних засобів залишилися на сипучих поверхнях, то перед виготовленням зліпків вони закріплюються лаком "Принадність" в аерозольній упаковці.Для заміни пасти "К" розпочато розробку нової синтетичної маси, дешевшою і з кращими характеристиками. Фотографічна, кінознімальна, відеозаписуюча апаратура.Фотографія як засіб фіксації застосовується в криміналістиці майже з моменту її винаходу і використовується в боротьбі зі злочинністю для різних цілей: зйомки слідів на місці події, вилучених при обшуку речових доказів, фіксації обстановки, в якій проводиться слідча дія (наприклад, обстановки місця події, обстановки квартири обшукуваного і виявлених схованок). Фотографуванню підлягають всі арештовані. Для виконання необхідних фоторобіт слідчі забезпечуються дзеркальними фотоапаратами типу "Зеніт", набором подовжувальних кілець (для фотографування слідів і дрібних речовинних доказів), ширококутним об'єктивом (для фотографування обстановки в малогабаритних приміщеннях). Слідчі органи зі штатом більше трьох слідчих забезпечуються репортерськими фотосумками, що комплектуються фотоапаратом, подовжувальними кільцями, короткофокусним об'єктивом Мир ", фотоспалахом, масштабною лінійкою, набором номерів з підставками для позначення фотографованих на місці події об'єктів. За найбільш небезпечним злочинам, а також у разі, колипотрібно відобразити процес проведення слідчої дії в динаміці (при провадженні слідчого експерименту

22. Сліді людини: види значення методи и прийому Виявлення фіксації вилучення. Під слідами ніг маються на увазі відображення зовнішньої будови ступень босих ніг, ніг в шкарпетках або панчохах і підошов взуття. Криміналістичну інформацію містять як множинні сліди, так і сліди одиночні. Множинні сліди, пов'язані єдиним механізмом следообразования при русі людини, називаються доріжкою слідів. По доріжці слідів можна судити про деякі ознаки людини й особливостях його переміщення.Хода, її постійні ознаки і зміни, викликані умовами руху, відображаються в елементах доріжки слідів: лінії напрямку руху, ширині кроку, довжині кроку і кутах постановки ступень.Лінія напрями руху - це лінія, подумки проведена між послідовно залишеними слідами лівої і правої ніг. Ця лінія може бути прямою або звивистою. Вона показує напрям руху, характер поворотів. Ширина кроку Довжина кроку - це відстань від сліду однієї ноги до сліду іншої ноги .. Кути постановки ступень - це кути між осьовими лініями слідів і лініями напрями руху. Інформація, пов'язана з обставинами вчинення злочину, збирається при вивченні слідів на місці події або в лабораторних умовах. На місці події проводиться попереднє дослідження з участю спеціаліста, а в лабораторних умовах - експертом в процесуальній формі трасологічної експертизи. Попереднє дослідження виявлених на місці події слідів дозволяє встановити багато важливих обставини. Визначення напрямку, в якому рухався людина, особливо важливо, коли перевіряється версія про фальсифікацію напрямку руху. Для створення помилкового уявлення про напрямок руху злочинці або підв'язують до ніг взуття каблуками вперед або задкують, або ставлять ноги в раніше залишені сліди. Під Слідами ніг маються на увазі відображення зовнішньої Будови щабель босіх ніг, ніг у носках або панчохах и підошов взуття. Кріміналістічну інформацію містять Як множінні сліді, так и сліді одіночні.Множінні сліді, зв'язані єдінім механізмом слідоутворення при Русі людини, називають доріжкою слідів. За доріжці слідів можна судити про деякі ознайо людини й особливостях йо переміщення. Хода, її постійні ознайо й Зміни, віклікані умови руху, відбіваються в елемента доріжкі слідів: лінії напрямком руху, шіріні Кроку, довжіні Кроку й Кутах постановки щабель.Лінія напрямком руху - Це лінія, подумкі проведена Між послідовно залишенню Слідами лівої й правої ніг. Ця лінія Може буті прямій або звівістої. Вона показує напрямок руху, характер поворотів. Ширина Кроку характеризує ширину розміщення ніг при Русі. Для віміру ширина Кроку через центри відображень пяток або каблуків проводяться лінії, роздільно для відображень лівої й правої щабель.Найкоротша Відстань Між цімі двома лініямі й становіть ширину Кроку. Як правило, Це позитивна величина, но іноді вон дорівнює нулю або навіть має негативне значення.Довжина КРОК - Це Відстань від сліду однієї ноги до сліду іншої ноги. Вімірі віробляються Між центрами п'ят. Відстань від лівого сліду до правого є довжина права КРОК, а Відстань від правого до лівого - довжина лівого Кроку.Довжина правого й лівого кроків нерідко Різні. Особи, у якіх рухові навички правої Сторони тіла розвінені кращє, мают правий крок длиннее, у лівші, навпакі, довше Лівий крок. Кути постановки ступінь - Це куті Між осьовімі лініямі слідів и лініямі напрямком руху. Кути постановки щабель для правої й лівої ніг, Як правило, Різні. Одіночні сліді босіх ніг відображають Загальні й пріватні ознайо ступні, Що складається з Наступний частин: пальців, плесна, мостовидной частин й п'яти. До Загальний ознайо ступні ставлять розмірі ступні и її частин, форма ступні и її частин, загальна будова шкірі ступні. Довжина ступні віміряється від краю п'яти до краю Першого пальця. Ширина ступні віміряється в середній частіні плесна, мостовидной частин й п'яти. Крім того, віміряється ширина й довжина пальців.Загальна будова ступні візначається співвідношенням розмірів її частин. Вона Може буті вузької, середньої або шірокої. Впліває кож характер зводу, обумовлених внутрішньою границею мостовидной частин. Лінія зводу Може буті Крутій або пологої. П'ятка Може буті круглої або еліптічної, подовженої або розшіреної. Таку ж форму можут мати подушечки пальців, Що відобразіліся в сліді. Будова шкірі на підошовній частіні ступні віражається в наявності на ній зморшок, шрамів, мозоль, у напрямком потоків папілярних ліній. До приватних ознайо ступні ставлять скрівлення ступні по осьовій лінії, зрощення окремих пальців, відсутність окремих пальців, Значне виступання окремих пальців, форма, розмірі й розташування деформацій шкірі, Особливості Будови папілярних ліній. Сліді ніг, на які надіті панчохі або шкарпетки, відбівають поряд Із Загальний анатомічнімі ознаками ступні кож Загальні (Розмір, характер переплетення пряжі, Наявність фабричних и ручних швів) i частки (фабрічні дефекти ниток пряжі, форма, розмірі й розташування потертостей, розрівів або латок , Особливості ручних швів) ознайо панчоха або носків. Сліді взуття опосередковано відбівають ознайо особістості й містять велика кількість ідентіфікаційніх ознайо, Що вініклі при віготовленні взуття й корістуванні нею. Загальний ознаками взуття є: Конструкція підошві (суцільна, з каблуком або без каблука, з Конвенцію Ради Європи каблуком и підметкою); форма підошві и її частин, їхня величина: Спосіб Кріплення підошві з верхи взуття (клейовій, цвяховій, шпільковій або шурупної); Загальний ступінь зношеності взуття. Приватним ознаками взуття, Що вінікають при її віготовленні, є: взаєморозташування окремих елементів Кріплення в ряді: величина виступанія окремих цвяхів або шпільок; пропуски стібків у машинному шві або їхня нерівномірність; форма, розмірі й взаєморозташування раковин на гумових підошвах.У процесі користувань взуття и в результаті її ремонту з'являються Такі ознайо, Як потертості підошві, тріщіні й деформації на окремих ділянках, Особливості форми й розмірів латок, спосіб Кріплення їх на підошві. Інформація, пов'язана з обставинами здійснення злочину, збірається при вівченні слідів на місці Події або в лабораторних умов. На місці Події проводитися попереднє Дослідження за участі фахівця, а в лабораторних умов - експерт у процесуальній формі трасологічної експертизи. Попереднє Дослідження виявленості на місці Події слідів дозволяє Встановити Багато Важливим обставин. Визначення напрямком, у якому руху людина, особливо Важливе, коли перевіряється версія про фальсіфікацію напрямком руху. Для Створення неправильного уявлення про напрямок руху злочінці або підв'язують до ніг взуття каблуками вперед або задкують, або ставлять ноги в раніше залішені сліді. Для таких способів фальсіфікації характерні звівістість лінії ходьби, мала довжина кроків, більша ширина постановки щабель, ознайо ковзання перед відбіткамі носків взуття, незвичайного розташування поглиблення у сліді (Більше глибоким віявляється відбіток не каблука, а шкарпетки). За доріжці слідів можлива судити про фізичний стан людини. Про стомлення або хвороблівій стан свідчіть мінлівість елементів доріжкі слідів: довжина й ширина кроків, а кож кут постановки ступінь на різніх ділянках слідової доріжкі різко розрізняються. Для людини, Що кульгає, характерне Зменшення довжина Кроку ушкодженої ноги, кут постановки ступні різко відрізняється від кута постановки ступні здорової ноги убік збільшення або Зменшення. Іноді в слідах хворої ноги спостерігаються ознайо волочіння. Визначення Підлоги людини віробляється шляхом віміру довжина кроків и кута постановки ступень. Довжина звичайна Кроку чоловіка середнього росту 70-80 див, жінки - 50-70 див. Кут постановки щабель у чоловіків звичайна НЕ перевіщує 12 градусів. Кут постановки щабель у Жінок звичайна перевіщує Цю величину й нерідко досягає 20 градусів. Визначення росту людини віробляється по довжіні одиночного сліду.Довжина стопи становіть у середня 15,8% росту чоловіків и 15,5% росту Жінок. При розрахунках Варто враховуваті, Що довжина підошві взуття перевіщує довжина стопи на 10-15 мм. Цю величину Необхідно враховуваті кож при візначенні розміру взуття, Що по сучасній шкалі розмірів дорівнює довжіні колодки (стопи) з точністю до 0,5 див. Визначення відповідності взуття стопі, мала вон або велика, віробляється по відображенню в слідах ознайо зношування взуття. ЯКЩО Більше зношені підбори, то взуття вільне, ЯКЩО ж взуття мале, то ознайо зношування перебувають переважно в шкарпетковій частіні. Про ті, Що взуття велике, Може свідчіті непропечатка носка в об'ємному сліді. Суджень про вид и фасон взуття робіться на підставі Вивчення підошві, Що відобразіліся в сліді форми, и її частин, характеру рельєфного Малюнки. Після Вивчення слідів ніг на місці Події смороду фотографуються й опісуються в Протоколі. При опісі доріжкі слідів вказується її довжина, характер місцевості, следовоспринимающей поверхні й результати вімірів елементів доріжкі слідів. Відносно одиночних слідів Необхідно вказаті Місце розташування сліду Щодо інших нерухлівіх предметів, вид грунту або характер следовоспринимающей поверхні, колір и консістенцію речовіні, Що утворили Поверхнево слід, охарактеризувати слід Відповідно до общетрасологической класіфікації, відбіті форму й розмірі відображення підошві и її частин.Фотографування слідів обов'язково передує іншім методам фіксації й вилучення. Доріжка слідів фотографується методом лінійної панорами з використання велікомасштабної лінійкі, Що має сантіметрові з міліметрові розподілі. Для детальної зйомки відбіраються сліді, у якіх найбільше чітко відобразіліся ідентіфікаційні ознайо. Розташування слідів на місці Події відзначається на загально плані місця Події.Елементи доріжкі й ознайо одиночних слідів ніг показуються на схемах. ЯКЩО сліді залішені на предметах, які можлива Вилучити ЦІЛКОМ або Частково, то віробляється безпосереднє вилучення слідів ніг. У противному випадка обмежуються фотографування и застосовують Інші методи вилучення. Поверхневі сліді ніг, утворені сіпучімі матеріалами на твердих поверхнях рівніх, можут буті откопировать на дактілоскопічну плівку. Такі сліді можут буті кож вілучені за допомога фотопаперу. Сліді, утворені світлою сіпучою речовіною копіюються на фотопапір чорного кольори. Для цього фотопапір Попередня засвічується, проявляється, фіксується, промівається у воді й злегка підсушується. Сліді, утворені темною сіпучою речовіною, копіюються на засвічену, неопрацьовану, зволожену й злегка підсушеній фотопапір. Гума, оброблена наждаковою шкуркою, кож прідатна для откопирования слідів, утворення мелкоструктурнимі сіпучімі речовінамі. Внаслідок своєї еластічності вон вступає в щільній контакт Із віступаючімі й поглиблення ділянкамі слідової поверхні. Для вилучення слідів ніг, утворення сіпучімі речовінамі на нерівніх крупнорельефних поверхнях, рекомендується застосовуватися сіліконові пасти "ДО", "В", "СКТН". Об'ємні сліді ніг, Як правило, вілучаються у вігляді гіпсовіх зліпків, Що виготовляють заливним або засіпнім способом. Заливне способом виготовляють зліпкі Зі слідів на зволоженіх грунтах.Підготовка сліду до заливання полягає в тому, Що з нього віддаляються ВСІ сторонні предмети, Що потрапілі Туди після следообразования. Тверді Частки віддаляються пінцетом, вода, ЯКЩО вон затекла в слід, віддаляється за допомога гумової груші. Потім Навколо сліду, відступівші пріблізно на 1 див, робіться бортик Із грунту, картонної або металевої стрічкі, Що охороняє Розчини від розтікання при заліванні. Гіпсовій Розчини готується з розрахунку 1 Частина води на 1,5 частин будівельного або 1 Частина медичного (просушеного) гіпсу. Гіпс засіпається у воду поступово й ретельно перемішується до одержання однорідної Масі.Залівається Розчини у слід у два прийому. Спочатку слід заливають на половину йо глибини й поверх залитого шару в ЯКОСТІ зміцнювальної слепее арматури кладуть заздалегідь пріготовлені зволожені лучинки, рівні довжіні сліду. У п'яткову Частину сліду укладається відрізок лінві, кінці якої віводяться за край сліду для прікріплення бирки. Після цього слід заповнюється гіпсовім Розчини повністю. Після затвердіння Розчини (через 15-20 хв., А на Дуже волога грунті й на снігу через 1-2 години) зліпок вітягає Із грунту й промівається в струмені води. Засіпній Спосіб застосовується для вилучення слідів на пухкіх перезволоженіх грунтах. Полягає ВІН у ТІМ, Що в попередніх підготовленій слід насіпається ложкою, невеликими порціямі тонкий, пріблізно в 1 див, шар порошку гіпсу. Потім укладаються Деталі каркаса, через марлю або тонко тканин гіпс Волож водою; ложкою Обережно насіпається но куля гіпсу й Знову Волож водою. Ця Операція повторюється кілька разів, Поки пошарово не буде заповненості весь слід. В іншому надходять так само, Як при заливному способі. При вілученні слідів на снігу вікорістають комбінацію ціх двох способів. Гіпсовій порошок наноситися на дно сліду тонким шаром через сито або марлю.З'єднуючісь Зі снігом, гіпс віділяє тепло, у результаті Чого сніг підтає, створюючи тонку кріжану скорінку, Що зміцнює слід. Потім слід повністю заповнюється гіпсовім Розчини, при готуванні Якого вода прохолоджується до нульової температури. Сліді на сіпучіх Матеріалах перед заливанням їхнім гіпсовім Розчини Необхідно зміцніті. Для цього вікорістаються Швидко твердіє Розчини целулоїду, каніфолі або поліхлорвінілової смоли в ацетоні. Обпріскування фіксатором віробляється за допомога пульверизатора, струмінь з Якого направляється нагір'я, щоб розпилений Розчини осаджувався поступово й не ушкоджував слід. Дуже зручні для закріплення слідів на сіпучіх Матеріалах Різні лакові Розчини в аерозольному впакуванні. При прізначенні трасологічної експертизи ідентіфікаційної в розпорядження експерта представляються сліді ніг або їхні копії й порівняльні Зразки. ЯКЩО на експертизу направляється слід босої ноги, то як порівняльний материал представляються відбіткі босіх ніг, залішені тіпографською фарба на чистих аркуша паперу. При напрямком на експертизу слідів ніг у панчохах або шкарпетках для порівняльного Дослідження Необхідно представіті відбіткі босіх щабель, відбіткі ніг у панчохах або в шкарпетках и Самі панчохі або шкарпетки.При напрямком на експертизу відкопійованих на плівку поверхнево слідів або об'ємніх слідів взуття у вігляді гіпсовіх зліпків у розпорядження експерта представляється перевіряється взуття

23. Сліди рук.Сучасний стан криміналістики дає можливість з висо­кою достовірністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є не­заперечним доказом того, що певна особа знаходилась на цьому місці.

Дактилоскопія — розділ трасології, що вивчає влас­тивості й будову папілярних візерунків з метою викори­стання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об'єктом відбу­вається переважно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та ни­жнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дер­ма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, ко­жен з яких займає певне місце протягом усього життя лю­дини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папіляр­ні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папіляр­ні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної повер­хні руки і

підошви стопи. У дорослої людини ширина па­пілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0,1—0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня ін­дивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуаль­ність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дозволяє відрізнити один візерунок від іншого.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узо­рів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох по­токів папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюн­ку; г) дельта — місце зближення чи з'єднання всіх трьох груп папілярних ліній; д) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будо­вою не можуть бути віднесені ні до одного з основних ти­пів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Цугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного'-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній час­тині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки по­діляються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % загальної кількості паль­цьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки складаються не менше ніж із трьох потоків ліній, мають одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерун­ки становлять близько 65 % загальної кількості пальцьо­вих візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будо­вою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі склад­ною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30% загальної кількості візерунків.

24. Засоби вчинення злочину - це матеріальні об'єкти, що так чи інакше ви­користовуються для досягнення злочинного результату: сокира, камінь, пали-Ця, відмичка, автомобіль, вибухівка, отруйна сильнодіюча речовина.

Криміналістична трасологія об'єктом дослідження вважає знаряддя злому, зброю, транспортні засоби, інструменти та предмети.

Знаряддя злому - це спеціально виготовлені, перероблені та пристосовані Для умисного застосування при вчиненні злочинів засоби (лом, «балерина», «клішня рака»). До знарядь злому не можуть належати інструменти побутового та виробничого призначення, які можуть бути використані для здійснення злому. Наприклад, сокира, стамеска - це інструменти, вони можуть виконати роль засобів учинення злочину, але не знарядь злому. Від знарядь злому не­обхідно відрізняти також предмети (камінь, палиця), які не є інструментами, тобто не пристосовані для трудової діяльності, але можуть бути використані з метою злому. За механізмом утворення засоби вчинення злочину доцільно поділити на:

- знаряддя (знаряддя злому, інструменти та прилади, предмети); -зброю (вогнепальна, холодна);

- джерела підвищеної небезпеки (транспортні засоби, механізми, облад­нання виробничого та побутового призначення);

-фізичні явища (електричний струм, випромінювання, сильнодіючі та отруйні речовини);

- сили та явища природи (вогонь, вода).

Сліди знарядь злому утворюються переважно внаслідок механічної вза­ємодії, серед якої розрізнюють такі види руху (переміщення): прямолінійний, прямолінійно-поступальний, зворотно-поступальний, обертально-поступаль­ний та обертання-котіння. Кожному виду руху відповідають певні сліди.

Під час прямолінійного руху слідоутворюючий об'єкт переміщується перпен­дикулярно слідосприймаючому і утворює слід тиснення - шляхом формуван­ня, руйнування, залишкової деформації, нашарування, перерозподілу частин речовини, зміни та перебудови внутрішньої структури об'єкта.

За умови прямолінійно-поступального руху слідоутворюючий об'єкт переміщається під дією двох сил, спрямованих по вертикалі та горизонталі, уздовж слідосприймаючої поверхні та одночасно тисне на неї. Внаслідок цьо­го утворюються сліди ковзання у вигляді системи валиків і рівчачків.

При зворотно-поступальному русі слідоутворюючий об'єкт по черзі нює напрямок горизонтального руху, а під дією вертикальної сили розрізац предмет. Утворюються сліди розпилу або сліди тертя.

У процесі обертально-поступального руху слідоутворюючий об'єкт І тається і одночасно переміщується прямолінійно.

При обертанні-котінні слідоутворюючий об'єкт обертається навколо осі, І реміщується по слідоприймаючій поверхні, утворюючи

поверхневі або об'є' сліди котіння, тобто сліди колісних транспортних засобів. Гусеничний утворює сліди за схемою прямолінійного руху, а сліди полозкового виникають подібно до слідів ковзання під час прямолінійно-поступального руху.

Сліди знарядь злому та інших засобів вчинення злочинів фіксують на основі загальних правил та прийомів: фотографування, вимірювання, копіювання та моделювання, вилучення слідів разом з предметом. Для І лювання слідів на дереві частіше за все застосовують пластилін, пасту І ласт, віск. На металевих об'єктах використовують легкоплавкий сплав Вуда, який застосовується у зубопротезній практиці, пасту К, тощо. Однак найчастіше рекомендується вилучати сліди разом з предк Забарвлені сліди і сліди контакту знарядь обов'язково вилучати з пр на якому вони залишені.

Види слідів транспортних засобів поділяють за видами транспорту - са­мохідним та несамохідним. Кожний з них поділяють на колісний, гусеничний та полозковий. Колісний транспорт має сліди котіння, гусеничний - сліди тис­нення, полозковий - сліди ковзання. Сліди котіння та тиснення можуть бути об'ємними, поверхневими та забарвленими, інколи об'ємні сліди містять час­тинки речовини, яка відрізняється від матеріалу, формуючого слід. Сліди транспортних засобів містять ознаки ходової частини транспорту: а) вид хо­дової частини; б) ширину колії; в) базу транспортного засобу; г) кількість осей та коліс; д) модель шин.

Слід одного колеса, трака, полоза називається біговою доріжкою. Дві па­ралельно розташовані бігові доріжки утворюють колію. Відстань між осями транспортного засобу називається базою. Вона вимірюється між слідами пе­редніх і задніх коліс, які утворюються на місці стоянки транспорту. Ширина колії - це конструктивна ознака. Вона вимірюється між центрами доріжок, а якщо колія складається зі спарених доріжок, від лінії відліку, проведеної між біговими доріжками.

У біговій доріжці виділяють: ширину протектора, тобто ширину малюнка, який утворюється в сліді, і загальну ширину сліду, що називається шириною бігової доріжки.

Слід гальмування - це довжина бігової доріжки від початку гальмування транспорту до повної його зупинки. Слід гальмування складається із двох час­тин: у першій частині відображається початок гальмування, слід переривчас­тий, оскільки колесо повністю не заблоковане і продовжує обертатись, пізніше воно повністю припиняє обертання і ковзає по дорозі, утворюючи слід ковзан­ня, який називається слід юза.

Сліди транспортних засобів фіксують фотографуванням, вимірюванням, описом, копіюванням, моделюванням, вилученням сліду разом з предметом, На місці ДТП виготовляють панорамним способом слід бігової доріжки, довжина якої дорівнює довжині кола колеса; детально фіксують особливості будови ма­люнка протектора та виготовляють зліпки цієї частини сліду. Поверхневі сліди, наприклад, пилові, переносять на копіювальні дактоплівки (обкорована1 гума, липкі плівки, фотопапір). На місці ДТП треба фіксувати: ширину бігової доріжки, ширину протектора та його малюнок, ширину колії, базу транспортного засобу, частки транспорту (вантажу), що відділилися, плями мастил, осколки фарного скла, частки фунту (сліди осипу ґрунту), мікро- та макрочастинки тощо.

25.поняття завдання судової болістики. Об’єкти дослідження. Судова балістика — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи збирання й дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідуваних злочинів, а також рекомендації щодо запобігання злочинам, пов’язаним із вогнепальною зброєю. У військово-технічній галузі означає — це вчення про закони польоту снарядів, випущених із вогнепальної зброї. У судовій же балістиці досліджується вогнепальна зброя і наслідки застосування її зі злочинною метою. Дослідження зброї дає можливість висунути обґрунтовані версії, виявити суттєві обставини у справі, встановити винну особу.

Судова балістика пов’язана з іншими галузями знань. Найбільш близький зв’язок судової балістики з судовою медициною та судовою хімією, методи яких використовуються при дослідженні зброї та слідів пострілу. Судова балістика пов’язана також з іншими галузями криміналістичної техніки — трасологією, судовою фотографією та ін.

Речовими доказами при використанні вогнепальної зброї можуть бути зброя та її частини, патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, пробоїни, пижі, незгорілі порошинки, пристрої, прилади і матеріали, що застосовувалися при кустарному виготовленні зброї та боєприпасів.

Завдання судової балістики:

1) визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів (наприклад, чи є вилучений у затриманого предмет вогнепальною зброєю; чи придатна зброя до стрільби; чи можливий мимовільний постріл із вказаної зброї та ін.);

2) визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин (наприклад, до якого виду чи зразку належать патрон, куля, гільза; зі зброї якої моделі (системи) відстрілено дану кулю, гільзу тощо);

3) ідентифікація зброї та боєприпасів (наприклад, чи з даної зброї відстрілена куля, гільза; з одного чи різних екземплярів зброї відстрілені дві кулі або гільзи, які виявлені в різних місцях; чи були куля і гільза до пострілу частинами одного патрона та ін.);

4) встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї (наприклад, відстань, з якої стріляли; напрямок пострілу; взаємне розташування зброї та перешкоди; кількість пострілів та ін.).

Об’єктами судово-балістичного дослідження є:

1) ручна вогнепальна зброя;

2) окремі частини зброї;

3) боєприпаси;

4) сліди пострілу (сліди застосування зброї);

5) засоби та інструменти, що застосовувалися для спорядження патронів або виготовлення снарядів.

26. Класифікація зброї Що застосовується у злочінній діяльності.Криминалистическая балістика - розділ криміналістики, що вивчає всі види зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів їхнього застосування. Розробляє рекомендації із застосування методів виявлення цих об'єктів, їх вилучення і дослідження. Криміналістична балістика тісно пов'язана з трасологией, теорією криміналістичної ідентифікації, оперативної та дослідницької фотографією, зокрема, при розслідуванні виникає необхідність ототожнення зброї по кулям, гільзам, встановлення виду використаного зброї по залишених слідах на різних об'єктах і т.д. Згідно з Федеральним законом «Про зброю» зброя - це пристрої та предмети, конструктивно призначені для ураження живої або іншої цілі, подачі сигналів. Вогнепальна зброя - зброя, призначена для механічного ураження цілі на відстані снарядом, що одержує спрямований рух за рахунок енергії порохового чи іншого заряду. Холодна зброя - зброя, призначена для ураження цілі за допомогою м'язової сили людини при безпосередньому контакті з об'єктом ураження. Метальна зброя - зброя, призначена для ураження цілі на відстані снарядом, що одержує спрямований рух за допомогою м'язової сили людини або механічного пристрою. Пневматична зброя - зброя, призначена для ураження цілі на відстані снарядом, що одержує спрямований рух за рахунок енергії стисненого, зрідженого або отвержденного газу. Газова зброя - зброя, призначена для тимчасового ураження живої цілі шляхом застосування сльозоточивих або подразнюючих речовин. Боєприпаси - предмети озброєння і метан спорядження, призначені для ураження цілі і містять розривною, метальний, піротехнічний або вишибной заряди або їх поєднання. Сигнальна зброя - зброя, конструктивно призначена тільки для подання світлових, димових або звукових сигналів. Залежно від цілей використання відповідними суб'єктами, а також за основними параметрами та характеристиками зброя підрозділяється на: 1) цивільне; 2) службове; 3) бойове ручне стрілецьке і холодне. До цивільної зброї відноситься зброя, призначена для використання в цілях самооборони, для занять спортом і полювання. Громадянське вогнепальна зброя повинна виключати ведення вогню чергами і мати ємність магазина (барабана) не більш 10 патронів. Цивільна зброя підрозділяється на наступні види. Зброя самооборони: 1) вогнепальна гладкоствольна довгоствольна зброя, у тому числі з патронами травматичної дії, що відповідають нормам федерального органу виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я; 2) вогнепальна бесствольное зброя вітчизняного виробництва з патронами травматичного, газового і світлозвукового дії, що відповідають нормам федерального органу виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я; 3) газова зброя - газові пістолети і револьвери, у тому числі патрони до них, механічні розпилювачі, аерозольні й інші пристрої, споряджені сльозоточивими або дратівливими речовинами, дозволеними до застосування федеральним органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я; 4) електрошокові пристрої і іскрові розрядники вітчизняного виробництва, що мають вихідні параметри, що відповідають вимогам державних стандартів Російської Федерації і нормам федерального органу виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я. Спортивна зброя: 1) вогнепальна зброя з нарізним стволом; 2) вогнепальна гладкоствольна зброя; 3) холодне клинкова зброя; 4) метальна зброя; 5) пневматична зброя з дуловою енергією понад 3 Дж. Мисливська зброя: 1) вогнепальна зброя з нарізним стволом; 2) вогнепальна зброя гладкоствольна, у тому числі з довжиною нарізної частини не більше 140 мм; 3) вогнепальна комбіноване (нарізну і гладкоствольну) зброя, в тому числі зі змінними і вкладними нарізними стволами; 4) пневматична зброя з дуловою енергією не більше 25 Дж; 5) холодне клинкова зброя. Сигнальна зброя. Холодне клинкова зброя, призначена для носіння з козачої формою, а також з національними костюмами народів Російської Федерації, атрибутика яких визначається Кабінетом Міністрів України. До службової зброї відноситься зброя, призначена для використання посадовими особами державних органів та працівниками юридичних осіб, яким законодавством Російської Федерації дозволено носіння, зберігання і застосування зазначеної зброї в цілях самооборони або для виконання покладених на них федеральним законом обов'язків по захисту життя і здоров'я громадян, власності , з охорони природи і природних ресурсів, цінних і небезпечних вантажів, спеціальну кореспонденції. Підприємства та організації, на які законодавством Російської Федерації покладені функції, пов'язані з використанням і застосуванням службової зброї, є юридичними особами з особливими статутними завданнями. До службової зброї відноситься вогнепальна гладкоствольна і нарізна короткоствольна зброя вітчизняного виробництва з дуловою енергією не більше 300 Дж, а також вогнепальну гладкоствольну довгоствольна зброя. Службове зброя повинна виключати ведення вогню чергами, нарізна службова зброя повинна мати відмінності від бойової ручної стрілецької зброї по типах і розмірам патрона, а від громадянського - по следообразования на пулі і гільзі.Ємність магазина (барабана) службового зброї повинна бути не більше 10 патронів. Кулі патронів до вогнепальної гладкоствольної і нарізної короткоствольної зброї не можуть мати сердечників із твердих матеріалів. Патрони до службової зброї повинні відповідати вимогам державних стандартів Російської Федерації. До бойового ручному стрілецької та холодної зброї відноситься зброя, призначена для вирішення бойових і оперативно-службових завдань, прийняте відповідно до нормативних правових актів на озброєння державних воєнізованих організацій. Ручна вогнепальна зброя Може буті класіфікована за різнімі підставамі. За Своїм призначенням зброя поділяється на бойовий, Мисливська та спортивно *. Бойовий зброя (вогнепальна и холодна) призначена для Вирішення бойовий Завдання. Бойовий вогнепальна зброя Буває: короткоствольна - довжина ствола 50-200 мм (пістолеті и револьвери, рис. 10); середньоствольна - довжина ствола 200-300 мм (пістолеті-кулеметі, автомати, карабіні); довгоствольна - довжина ствола 450-850 мм (гвінтівкі, ручні кулеметі). Мисливська зброя призначена для Мисливських цілей (рушніці різніх систем, Мисливські карабіні та ін.). Спортивна зброя призначена для зайняти спортом (спортивні пістолеті, малокаліберні гвінтівкі ТОЩО). За будова каналу ствола зброя Може буті нарізною, гладкоствольна чи комбінованою. У більшості моделей вітчізняної нарізної зброї Чотири нарізі. Наріз слугує для надання кулі обертального руху. Для поліпшення бойовий властівостей дулова Частина стовбура в деяки видах зброї має звуження («чок»), а Інколи но й нарізі («парадокс»). Вогнепальну зброю розрізняють за внутрішнім діаметром ствола - калібром. У нарізній зброї калібр вімірюється у міліметрах и відображає Відстань Між протилежних полями нарізів. Найчастіше бойовий зброя має Такі калібрі: 6,35; 7,62; 7,65; 8; 9; 11,45 мм, спортивна - 5,6 мм. У США та Великій Брітанії калібр візначається в дюймах и лініях (1 дюйм - 25,4 мм, 1 лінія - 2,54 мм). Калібр гладкоствольної зброї візначається кількістю круглих куль, які можут буті віготовлені з англійського фунта свинцю (453,592 г). Мисливські рушніці мают калібрі 12 (відповідає діаметру 18,2 мм), 16 (16,80 мм), 20 (15,70 мм). Калібр зброї наносячи на ділянці казенної частин стовбура и на дінце гільзі. Перелогових від Будови ударно-спускового механізму розрізняють: 1) неавтоматічну зброю (Наприклад, револьвер системи Наган, Сміт-Вессон, Бульдог, гвінтівка Зразки 1891 р.. Та ін.); 2) автоматично самозарядну (Наприклад, пістолеті ТТ, Макарова, Парабелум та ін.); 3) автоматично самострільну (Наприклад, Пістолет-кулемет «СКОРПІОН», рис. 11), автомати ППС, АКМ, АКМС, АК-74 та ін.). За способом виготовлення зброя Буває Заводська, кустарна, саморобна. Вогнепальна зброя, Що вікорістовується Зі злочином Метою, за способом виготовлення поділяється на перероблену Заводська й атипових. Перероблена зброя віготовляється злочинців Зі стандартної зброї шляхом внесення конструктивних змін - укорочування ствола, відсторонення приклада (Наприклад, обрізі бойовий и спортивних гвінтівок, Мисливських рушниця).Атипових зброя Може буті сконструйована Як Таємна зброя (зброя таємної дії) - стріляючі авторучки, парасольки, трості, стовбур, зброя, вмонтована в підбор Черевика та ін. Перелогових від функціонального призначення розрізняють зброю просту, Яка віконує функції одного виду зброї, та комбіновану - функції двох и Більше різніх відів зброї (рис. 12). Серед міслівської зброї Буває одноствольна и багатоствольна (двох-, трьох-, чотірьохствольні рушніці); зброя, Що має горизонтальні та вертикально розміщення стволів. Боєпріпасі. Патрон - Це сполучення необхідніх для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Патрони поділяються на унітарні та патрони окремого запалювання.Стрільба з сучасної зброї здійснюється унітарнім патроном, Який складається з гільзі з зарядом пороху, кулею або дробям и капсулі, а Мисливський патрон має піж и прокладки.Унітарній патрон характерний для вогнепальної зброї казнозарядної. За принципом влаштую капсуля унітарні патрони поділяються на патрони лефорше, голчасті, бічного вогню и центрального бою (рис. 13). Гільза - Це тонкостінна стаканоподібна ємкість для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні - дробу и піжів. Складається з денця, корпусу и дульце, в якому закріплюється куля. У гільзі дробового патрона дульце відсутнє. Гільза віготовляється з металу або картону (рідше з пластмаси). Стрільба з нарізної зброї провадиться кулями, а з гладкоствольної - дробом, спеціальнімі кулями, картеччю.Куля - Це металева (найчастіше свинцево) Тіло, різне за формою, для стрільбі з вогнепальної зброї (рис. 14). Кулі в нарізній зброї бувають оболончасті, напівоболончасті и безоболончасті. У бойовій зброї використовуються кулі спеціального призначення: важкі, бронебійні, трасуючі, запалювальні, розрівні та ін. Розрізняють кож кулю Зі зміщенім центром ваги - куля, осереддя якої розташоване таким чином, Що в момент удару об перешкод вон змінює траєкторію польоту. Кулі до гладкоствольних Мисливських рушниця за формою бувають: круглі (кулясті), стрілочні, турбінні й комбіновані. Дріб - Це свінцеві кульки, рідше шматочкі свинцю, прізначені для пострілу з дробової зброї. Дріб має Діаметр 1,5-5 мм (табл. 1). Дріб, Що має Діаметр більш Ніж 5 мм, назівається картеччю (табл. 2). Порох - Це вибухових речовіна, Яка застосовується у зарядах вогнепальної зброї. Поділяється на Димна (при йо згорянні віділяється певна кількість Діму) i бездімній (згоряє без віділення Діму). Компонентами Димна пороху є калієва селітра (60-70%), сірка (10-12%) i селі Вугілля (2-8%). Основу бездімного пороху складає піроксілін (Наприклад, порох Лішев - Це бездімній порох колоїдного типу, створення Із нітроклітковіні). За формою Димна порох має вид маленьких порошинок різноманітної конфігурації, бездімній порох - платівок або ціліндріків однакових розмірів. Піжі та прокладки використовуються у патронах для гладкоствольних Мисливських рушниця. Піж - шматок повсті або іншого щільного матеріалу, Який відокремлює у заряді порох від кулі чи дробу. Піжі бувають Основні ї Додаткові. За матеріалом піжі поділяються на войлочні, картонні, деревноволокністі та ін. Прокладки прізначені для пом'якшення Поштовх порохових газів и Запобігання деформації заряду.

27. слідчий огляд зброї та слідів її дії. Встановлення обставин її застосування. Огляд зброї, боєприпасів і слідів пострілу здійснюється відповідно до вимог норм КПК (статті 190—193, 195). У разі потреби слідчий запрошує для участі в огляді спеціаліста з судової балістики.

Завданням огляду є виявлення, фіксація, вилучення зброї, боєприпасів, слідів пострілу і дослідження їх на місці події для визначення виду, системи, калібру зброї, кількості пострілів, дистанції, напрямку і місця, з якого було зроблено постріл.

Виявлену зброю фіксують за допомогою фотозйомки та описують у протоколі огляду. При огляді зброї необхідно дотримуватися певних правил. Так, при огляді бойової зброї необхідно:

1) встановити, чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

2) витягти магазин, оглянути його поверхню;

3) розрядити зброю;

4) вжити заходів щодо відшукання слідів;

5) оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

6) встановити, чи немає яких-небудь ушкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

7) визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

У протоколі огляду про зброю слід вказати: місце виявлення, відстань від двох нерухомих об’єктів, положення ствола зброї, вид, систему, наявність і зміст маркувальних позначок, номер зброї або її частин, загальний стан зброї, положення курка, запобіжника, кожуха затвора, наявність патрона (гільзи) у патроннику, магазині (барабані), слідів пальців на зброї, кіптяви і нагару, сторонніх часток у стволі та слідів запаху порохових газів.

Огляд і дослідження боєприпасів. Патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, прокладки, пижі підлягають виявленню, фіксації й дослідженню при огляді на місці події.

У протоколі огляду при описі гільзи вказують: місце виявлення, форму, колір металу, маркувальні позначки, розміри, наявність і форму слідів зброї. При описі кулі (дробу) у протоколі відзначається: вид перепони, розміри ушкодження кулі, наявність на кулі сторонніх речовин.

Під час пошуку гільз необхідно враховувати механізм викидування гільзи (бік викидування). При цьому ефективним буде застосування металошукача.

Дріб може бути виявлений у тілі (або одягу) потерпілого та в інших об’єктах. Гранична дальність польоту дробу 400 м (при діаметрі дробу 5 мм — дальність 500 м, картеч — дальність до 600 м).

Під час огляду вогнепальних пошкоджень фіксують: вид і властивості перепони, форму країв ушкодження та його розміри, взаємне розташування декількох пошкоджень, їх розміщення на перепоні.

При виявленні слідів кіптяви, незгорілих порошинок, частин змазки необхідно описати в протоколі: форму, кількість зон відкладення, інтенсивність кожної зони, колір кіптяви чи порошинок, їх віддаленість від пошкодження та ін.

Визначення напрямку пострілу і місця, звідки він був зроблений. При огляді місця події місце пострілу визначають за допомогою виявлення гільз та за слідами вогнепальних пошкоджень. Напрямок польоту кулі звичайно визначається шляхом візирування (спостереженням крізь канал пробоїни). Наявність двох пробоїн дозволяє визначити напрямок польоту кулі з достатньою точністю. Візирування може здійснюватися за допомогою виготовленої з паперу трубки або протягуванням шнура крізь пробоїни. Місце пострілу, встановлене за допомогою візирування, фотографують. При стрільбі з великої відстані необхідно враховувати траєкторію польоту кулі. У складних випадках доцільно запрошувати спеціаліста з судової балістики.

Виявлена та досліджена на місці події вогнепальна зброя, сліди її дії та боєприпаси підлягають вилученню. Ці об’єкти належним чином упаковуються та опечатуються печаткою слідчого

28. Холодною зброєю є знаряддя, призначене для ураження людини, будь-якого об'єкта матеріального світу за допомогою фізичної си­ли людини при безпосередньому контакті з об'єктом ураження.

Це означає, що саме ураження як мета дії концентрує у свідо­мості виконавця холодної зброї такі три її ознаки:

- матеріал виготовлення холодної зброї;

- розміри холодної зброї;

- конструктивні особливості холодної зброї.

Класифікувати холодну зброю можна за призначенням, виго­товленням і конструкцією. За призначенням холодна зброя є бо­йовою (військовою), мисливською і цивільною. Військова, бойова холодна зброя використовується з метою нанесення людині ушкоджень у рукопашному бою (багнети, шаблі тощо). Мислив­ська холодна зброя призначена для витягування гільз із каналу ду­ла рушниці, оброблення туш звірів. Цивільна холодна зброя вико­ристовується для самозахисту або нападу.

За місцем і способом виготовлення холодна зброя може бути за­водською, ремісничою, саморобною. За конструкцією холодну зброю можна класифікувати на: клинкоподібну, ударно-дріблячу і комбіновану. Клинкоподібну холодну зброю можна поділити:

- за довжиною клинка - короткоклинкова та довгоклинкова;

- за формою клинка - з прямим клинком, із зігнутим клин­ком;

- за дією клинка - колючі, рублячи, колюче-ріжучі та колюче-рублячі.

Короткоклинкова холодна зброя є найбільш поширеною - мис­ливські, фінські ножі, тесаки, кортики, шпички тощо.

Довгоклинковими видами холодної зброї є шаблі з кривим ста­левим лезом, клинки шашки, домахи, мечі. До ударно-дріблячої холодної зброї потрібно віднести булави, кастети, кийки, нунчаки, надолонники тощо.

Комбінована холодна зброя - це поєднання клинкової з удар-но-дріблячою або вогнепальною зброєю.

У тому разі, коли ніж або інший предмет не має явних ознак хо­лодної зброї, суб'єкт криміналістичної діяльності призначає кри­міналістичну експертизу. Основним питанням даної експертизи є вирішення такої проблеми: чи належить досліджуваний об'єкт до холодної зброї і якщо так, то до якого виду. Виявлену і вилучену в процесі розслідування кримінальних справ про злочини холодну зброю потрібно оглянути і описати в протоколі. При цьому необ­хідно зосередити увагу на розмірі холодної зброї — леза, ратища, матеріалі, з якого вона виготовлена, особливостях поверхні, її ко­льорі, наявності направляючої осі (рівчачка), підпори, способі кріплення частин.

29.поняття та Завдання Криміналістичне документознавство являє собою галузь криміналістики, в якій досліджується природа листи, способи виготовлення документів та встановлення за особливостями листи, способів підробки документів конкретних осіб, розробляються наукові основи використання міститься в документах інформації з метою розкриття і розслідування злочинів. Криміналістичне документування грунтується на досягненнях природничих, технічних наук, узагальненні слідчої та судової практики. Завдання, які вирішуються криміналістичним документознавством, можна розділити на три групи. Перша група - встановлення ознак і властивостей виконавця (автора) документа: статі, віку, психічного і фізичного станів, професійних та інших навичок. Друга - визначення природи, якісного складу, групової приналежності, а іноді місця, часу виготовлення матеріалів документа (папір, барвники, сургуч, клей і т. п.), встановлення засобів, умов і способів виготовлення (підроблення) документа або його окремих реквізитів ( підписів, відбитків, печаток, штампів), виявлення невидимих ​​і слабовідімих записів, текстів спалених документів і т. п. Третя - рішення ідентифікаційних завдань: ототожнення виконавця документа - за письмової мови і почерку, друкарської машинки - по машинописному тексту, розмножувальної техніки - за виготовленим на ній відбитках тексту і т. п. Ці завдання конкретизуються і вирішуються при проведенні двох видів досліджень документів - криміналістичного дослідження листа і техніко-криміналістичного дослідження документів. Незважаючи на відоме безліч документів (за призначенням, природі, походженням), на різноманітність способів і засобів їх виконання, копіювання, підробки, використовуваних для цього матеріалів і засобів, а, відповідно, методик дослідження документів і вирішуються за допомогою цих методик завдань, загальними залишаються об'єкти дослідження документи як джерела криміналістично значимої інформації, а в певних межах закономірності відображення та подальшого вивчення такої інформації в процесі розслідування злочинів. Саме в цьому контексті правомірно говорити про криміналістичному документоведении як єдиної галузі криміналістичної техніки, яка вивчає природу документів, закономірності відображення в них ознак і властивостей виконавців, слідів впливу на документи з метою зміни їх змісту. На цій основі розробляються засоби і методи криміналістичного дослідження документів з метою розкриття і розслідування злочинів. У криміналістиці як документи виступають різноманітні матеріальні об'єкти, що містять інформацію про обставини вчиненого або підготовлюваного злочину. Ця інформація має певне смислове зміст і може бути виражена друкованими або рукописними буквами, цифрами, символами, кодами. Залежно від способів фіксації інформації розрізняють письмові акти, графічні зображення (креслення, малюнки, схеми), фото-кіно-відеоматеріали (негативи, позитиви, кінострічки, відеокасети), об'єкти-носії закодованої інформації (магнітні стрічки ЕОМ, і магнітофонів, магнітні диски комп'ютерів, перфострічки, перфокарти і т. п.). Залежно від кримінально-процесуальної значущості виділяють документи-письмові докази та документи-речові докази (ст. 88 КПК України). Документи-письмові докази містять відомості про юридичних фактах, зафіксованих в їх смисловому змісті. Письмовими доказами можуть бути оригінали (диплом, технічний паспорт, накладна), а також дублікати або копії, завірені у встановленому порядку. Документи-речові докази містять сліди злочинного впливу (травлення, підчистка, дописка, наявність підробленого відбитка печатки та ін.) В якості документів речових доказів можуть виступати тільки оригінали. За характером містяться відомостей розрізняють справжні та підроблені документи. Справжніми є такі документи, в яких рек

30. Загальні правила огляд и Вивчення документа. Огляд документів - Це слідча дія, Яка полягає в їхньому вівченні та дослідженні З метою Виявлення и фіксації ознайо, Що надаються документа значення Речовий доказів. Попереднє Дослідження документів Може здійснюваті слідчій.Проведення такого огляд регламентовано статті 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередня дослідженні документів НЕ слід застосовуватися методи, засоби и прийому, які прізводять до змінення зовнішнього вигляда й стану документа. На цьому етапі слідчім з'ясовуються Такі питання: 1) визначення характеру и призначення документа; 2) аналіз зовнішнього вигляда и стану документа; 3) Вивчення змісту документа; 4) аналіз йо реквізітів; 5) Вивчення матеріалів документа; 6) Виявлення ознайо підробкі документа. Під час слідчого огляд документів Необхідно звертати Увага на відповідність форми документа йо змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певне реквізітів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та пронікаючому світлі, за допомога оптичних збільшуючіх пріладів, в ультрафіолетовіх та інфрачервоніх Променя, за допомога електронно-оптичного Перетворювач.При огляді, фіксації, дослідженні документів - речових доказів і при використанні їх у процесі виробництва слідчих дій слідчим, дізнавачем, експертом (фахівцем) повинні дотримуватися деякі загальні правила поводження з ними.Досліджувані документи повинні зберігатися у незмінному вигляді. При ознайомленні з документами на них не допускаються будь-які резолюції, вказівки і тому подібні написи; при огляді і дослідженні не можна підкреслювати олівцем, чорнилом і наколювати твердим гострим предметом слова, вирази, знаки: при використанні в процесі огляду і дослідження променів невидимих ​​зон спектра не можна опромінювати ними документ тривалий час, так як це може спричинити за собою зміни фізичних властивостей матеріалу документа. Необхідно дбайливо ставитися до оглядається документу, особливо це стосується старих. Зношені і розірвані документи для зберігання і використання в ході провадження слідчих дій слід поміщати між скляними або прозорими целулоїдними пластинками (за винятком документів з втиснутими текстами, які зберігаються в коробках). Особливу обережність необхідно дотримувати з спаленими документами. Документи - речові докази не можна підшивати до справи.Зберігати їх рекомендується в окремому конверті відповідного розміру. Згинати документ можна лише за наявними складкам. При пересиланні документів упаковка їх виробляється в щільні конверти між листами чистого паперу таким чином, щоб вони не опинилися проколотими, прошитими нитками, залитими або забрудненими клеєм або сургучем. Документи слід оглядати при оптимальному освітленні (наприклад, на просвіт або в косопадающем світлі для виявлення ознак травлення або підчищення). Документи не можна піддавати тривалому впливу світла, вологи, високої температури щоб уникнути істотних змін їхніх властивостей. При роботі з документами слід мати на увазі, що на них можуть бути будь-які сліди (наприклад, рук), мікрочастинки сторонніх речовин, запах виготовлювача. Тому поводитися з ними треба так, щоб зберегти їх для відповідних криміналістичних досліджень. Потрапили в орбіту розслідування документи повинні бути оглянуті і зафіксовані для справи. Мета огляду полягає в індивідуалізації документа, у фіксації його стану, у виявленні можливих ознак підробки. Огляд документа може бути зроблений в ході огляду місця події або як самостійна слідча дія. Огляд починається з визначення найменування, виду, призначення документа та ознайомлення з його змістом. Документ ретельно оглядається на наявність або відсутність тих чи інших реквізитів. При цьому встановлюється відповідність змісту іншим реквізитам документа - кутовому штампу організації, установи, підписам, друку, дату видачі. Огляду підлягає як лицева, так і зворотний бік документа. Невідповідність будь-яких даних складових частин документа може свідчити про наявність інтелектуальної підробки - про видачу документа неналежним органом, про надання неналежних прав і т. п. Далі звертається увага на ознаки матеріальної підробки - підчищення, травлення, дописки, заміни аркушів у багатосторінкових документах і ін При цьому використовуються необхідні технічні засоби - спеціальні освітлювачі, дозволяють переглядати документ у безтіньовому, направленому освітленні, на просвіт, в ультрафіолетових, інфрачервоних променях, електронно-оптичні та збільшувальні прилади, вимірювальні інструменти. Фіксація результатів огляду виробляється в протоколі огляду, який складається згідно з кримінально-процесуальним законом. У ньому зазначаються: офіційні дані документа (його найменування, реєстраційний номер, дата видачі, від імені якої особи або установи та на чиє ім'я виданий, якими реквізитами завірений); розмір документа, характер країв, наявність складок, розривів, плям і забруднень; характеристика папери, барвника, виявлені при огляді ознаки підробки й матеріальної підробки; короткий зміст документа (основні відомості, що містяться в ньому, або початок і кінець тексту); дані про наявність фотознімків у документі (розмір, прикмети особистості, спосіб скріплення фотознімку з папером, наявність розбіжностей ліній і тексту на документі і фотографії). В якості додаткового способу фіксації може бути зроблене фотографування за правилами криміналістичної зйомки місця виявлення документа, його загального вигляду і окремих особливостей. Огляд документа при необхідності може бути здійснений за участю фахівця-криміналіста або спеціаліста в області іншої професійної діяльності залежно від виду та призначення досліджуваного документа, а також з використанням як еталон справжніх документів, що видаються відповідними державними органами або громадськими організаціями, від імені яких виданийдосліджуваний документ.

візити і зміст відповідають дійсності.

31. Поняття и Завдання техніко-кріміналістічного Дослідження документів.Криминалистическое дослідження документів - це галузь криміналістичної техніки, в якій досліджуються закономірності природи листи, прояв при цьому деяких властивостей особистості, способи підробки документів, а також розробляються засоби і методи пізнання цих закономірностей з метою розкриття і розслідуваннязлочинів. Розслідування злочинів пов'язано з використанням різного роду інформації, що фіксується в рукописах, поліграфічних виданнях, малюнках, схемах, фото-і кінопродукції, аудіо-та відеокасетах, дискетах магнітних комп'ютерів і т. д. Ці носії інформації в криміналістиці виступають в якості документів. Документ як різновид джерела доказів характеризується тим, що міститься в ньому інформація виражена знаками. Під документами слід розуміти певний матеріальний об'єкт, що містить в собі відомості, зафіксовані у вигляді знаків (літер, цифр, символів), призначені для передачі в часі і в просторі. Можлива класифікація документів по різних підставах. З процесуальної точки зору всі документи можуть бути розділені на три групи: документи - речові докази, документи - письмові докази; документи - зразки для порівняльного дослідження. У свою чергу документи - речові докази можуть бути поділені на: документи - засіб скоєння злочину; документи - засіб приховування злочину; документи - засіб, що сприяє розкриттю злочину і встановлення істотних обставин справи. Залежно від способу викладу міститься в них документи можуть бути поділені на: письмові, графічні, аудіо-візуальні.За способом фіксації серед документів виділяють: документи на паперових носіях, на магнітних носіях, документи на інших можливих об'єктах. За джерела, від якого документи виходять, можна виділити: офіційні і приватні документи; з відомим джерелом походження (що мають підпис та інші реквізити) і анонімні (без підпису або з вигаданим підписом). За способом виконання: від руки, на друкарській машинці, друкарським способом і т. д. За своїм призначенням це можуть бути документи, що засвідчують будь-які права чи факти, і документи, що містять будь-які певні відомості. По черговості походження документи діляться на оригінали і копії. За достовірності міститься в них розрізняють справжні та підроблені документи. Серед справжніх можна виділити дійсні та недійсні документи. Залежно від характеру вирішуваних питань криміналістичне дослідження документів ділиться на: 1) криміналістичне дослідження рукописних документів (включаючи в себе дослідження почерку); 2) криміналістичне дослідження машинописних текстів; 3) криміналістична ідентифікація автора тексту; 4) техніко-криміналістичне дослідження документів; Завдання криміналістичного дослідження рукописного тексту полягає у встановленні факту виконання конкретною особою (виконавця) даного тексту або різних текстів або фрагментів тексту, встановлення факту листи в незвичайних умовах і при незвичайному стані писав, встановлення одночасності виконання фрагментів тексту, визначення давності виконання рукописи, визначення статі, віку та інших відомостей про виконавця тексту. Завдання авторознавства полягає у встановленні автора рукописного або друкованого тексту. Завданням техніко-криміналістичного дослідження документів є: визначення способу виготовлення документа і ідентифікація матеріалу і знарядь листи, відновлення пошкоджених документів і записів у них, встановлення наявності та способу підробки, визначення віку документа і записів в ньому, встановлення послідовності пересічних штрихів, прочитання тайнопису і розшифровка записів, виконаних умовними знаками або шрифтами, ідентифікація або діагностика засобів і знаряддя виконання документів, печаток, штампів та ін Повне и всебічне технічне Дослідження документів здійснюється Під час проведення технічної експертизи - техніко-кріміналістічного Дослідження документів. Об'єктами Дослідження є Зміст документа, матеріали и знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізітів и експертизу матеріалів документів. Експертиза реквізітів документів вірішує Такі Основні завдання: 1) встановлення особливостей виготовлення друкарське засобів и їх відбітків; 2) встановлення факту и способу внесення змін до документа (підчістка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток ТОЩО); 3) Виявлення залитих, замазаніх, віцвіліх та інших слабковідіміх або невидимих ​​Текстів (зображені) на різніх Матеріалах, а кож Текстів (зображені) на обгоріліх та згоріліх документах за умови, Що папір, на якому смороду віготовлені, не перетворівся на попіл; 4) встановлення типу, системи, марки, Моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської Техніки, а кож ідентіфікація ціх засобів за відбіткамі їх знаків; 5) ідентіфікація печаток, штампів, факсіміле за їхнімі відбіткамі; 6) ідентіфікація засобів розмножувальної Техніки за їхнімі відбіткамі; 7) ідентіфікація компостерної знаків за просічкамі; 8) ідентіфікація письмово приладдя за штрихами; 9) ідентіфікація особини, Яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вірізала зображення, за особливостях навічок виконавця; 10) встановлення належності літер Певного комплекту шрифту; 11) визначення відносної давності виконання документа або йо фрагментів, а кож послідовності нанесення штріхів, Що перетінаються. Експертиза матеріалів документів встановлюються рід, вид (Інша класіфікаційна категорія) матеріалів, на якіх и за допомога якіх віконувався (віготовлявся) документ (папір, барвнікі ТОЩО), а кож їх Спільна пологів (групова) належність.

32. особливості призначення та проведення ідентифікаційних та діагностичних експертиз письма і почерку.Судово-почеркознавча експертиза — судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком із підробкою (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Типові питання, що вирішуються експертизою, такі: чи виконаний рукопис певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконаний рукопис навмисне зміненим почерком; чи виконаний рукопис у незвичних умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані; чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними шрифтами; особою якої статі виконано рукопис; до якої вікової групи належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

1) попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом та ін.);

2) роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення документа — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма і почерку);

3) порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розробки);

4) оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, що зазнав навмисних змін. Найбільш поширеними видами навмисного змінення почерку є скорописне маскування (навмисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування друкованого почерку (той, хто пише обирає для себе новий вид письма, яким він зазвичай не користується); зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою); імітація чужого почерку (наслідування почерку іншої особи); наслідування шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так, ознаками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий нахил, нерівномірність розташування літер щодо горизонтального рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставляння літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, що виникли внаслідок навмисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки і їх достатність для ідентифікації особи, яка писала. Діагностичні завдання дають можливість отримати відомості про зовнішню обстановку письма та внутрішній стан того, хто писав. Це обумовлено такою властивістю почерку, як здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори. У виключних ви­падках — при значній різниці у часі між написанням документа і його дослідженням можна встановити також час виконання до­кумента.

Необхідність у діагностичних дослідженнях може виникнути під час вирішення ідентифікаційної задачі, коли треба дати оцін­ку виявленим ознакам почерку, яга суперечать висновку експер­та. Нерідко такі завдання носять самостійний характер.

Вирішення діагностичних завдань має багатоступінчасту струк­туру, яка залежить від компонентного складу завдання. Згідно з розробленою класифікацією вони поділяються на дві основні кате­горії: 1) завдання, що реалізуються за наявності досліджуваного об'єкта і порівняльного матеріалу та 2) завдання, які вирішуються за наявності лише досліджуваного об'єкта. Повне діагностичне до­слідження включає обов'язкове вирішення таких підзавдань: роз­пізнавання незвичності письма у досліджуваному документі; вста­новлення факту наявності (відсутності) тотожності виконавця до­сліджуваного рукопису та зразків; визначення тимчасового чи по­стійного характеру незвичності письма; розпізнання виду «збиваю­чих» факторів (природні або штучні); розпізнання певної групи «збиваючих» факторів або конкретної «збиваючої» причини.

Для остаточного формування висновку при вирішенні діагно­стичного завдання необхідна допоміжна інформація у вигляді ві­домостей про виконавця. Висновки при вирішенні цього класу завдань мають імовірний характер.

З метою вирішення завдань діагностичного характеру перед експертом ставлять такі запитання:

Чи придатний певний текст, підпис для дослідження з ме­

тою ідентифікації особи виконавця?

Чи виконано рукопис навмисно зміненим почерком (скоро­

писним, друкованим, незвичною рукою)?

Чи виконано підпис із зміною його ознак?

Чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпи­

су) певної особи?

Чи не виконано рукопис (підпис) у незвичних умовах (відсут­

ність або обмеження зорового контролю, незвична поза, незвич­

не тримання приладу для писання, температурні навантаження

тощо)?

Чи не перебувала особа, яка виконала рукопис (підпис), у

незвичайному стані (захворювання, травми, стомлення, хвилю­

вання, алкогольне або наркотичне сп'яніння, під дією фармако­

логічних препаратів збуджуючої дії тощо)?

Чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками напи­

сання спеціальним шрифтами?

Чи виконано спірний рукопис двома особами одночасно?

Який час минув після виконання тексту, підпису (при знач­

ному розриві у часі)?

33. змістовні і авторські особливості письма. Дослідження почерку виконавця. Криміналістичне дослідження письма (судове по­черкознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослід­ження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішен­ня ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу ста­більність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

При дослідженні письма, як правило, повинен піддаватися весь

комплекс індивідуальних особливостей даного тексту як то:

1. Змістовна – письмова мова (встановлюється автор документа);

2. Графічна – почерк (установлюється конкретний виконавець

тексту). Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторни­ми діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1) технічні навички (спосіб техніки письма);

2) безпосередньо графічні навички (вміння зображува­ти літери (цифри), об'єднувати їх в слова);

3) орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифіка­ційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень во­лодіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, се­редня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови нале­жать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістич­них чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діа­лектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтоло­гії тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікацій­не значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особли­вості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі.

За­гальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при ви­конанні письмових знаків і з'єднань їх.

2) складність почерку — свідчить про те, якими руха­ми виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх бу­дови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;

3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів;

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер;

5) розгін почерку — характеризує протяжність (роз­мір) руху по горизонталі й визначається відношенням ши­рини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмо­вими знаками.

6) зв'язність почерку — полягає в безперервності ви­конання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова.

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків;

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма ру­хів буває прямолінійна і криволінійна;

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які викорис­товуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, пра­во- чи лівоокружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закін­чення руху;

5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікацій­не значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стій­кістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналіс­тичної експертизи, під час якої досліджується текст доку­ментів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є іденти­фікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі со­ціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рі­вень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функ­ціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча екс­пертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тек­сті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси йо­го автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвісти­чні; 2) психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) математичні та ін. Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунк­туаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

34. виявлення змін у документі та підробки його змісту і атрибутів. Можливості техніко-криміналістичних експертиз документів. Документ — це матеріальний об'єкт, у якому зафік­совані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2) графічні (креслення, малюнки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кіно- та відеодокументи;

5) фонодокументи.

За своєю процесуальною природою письмові докумен­ти можуть виступати як письмові та речові докази.

Доку­менти — речові докази мають значення для розслідуван­ня не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші ма­теріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи - письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експер­та, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом кри­міналістичного дослідження і можуть замінюватися у спра­ві копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміна-лістичних досліджень звичайно мають справу з письмови­ми документами як речовими доказами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (пас­порт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, за­писна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не від­повідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить за-відомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелекту­альної підробки за допомогою криміналістичної експерти­зи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто

часткова або повна підробка). Матеріаль­ний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов'язкові відомості, які повинні міститися в доку­менті для визнання його дійсним, наз. реквізита­ми. Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійс­ненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у на­туральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у ви­падках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, ма­шинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим спо­собом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового до­кумента можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текс­том та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу промінів світла, вологості, хімічних речовин). Поширеними способами змінення документів є підчистка, травлення і змивання тексту, дописка і виправлення записів, переклеювання фотокарток та заміна окремих частин документа.

Підчистка — спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється механічне видалення частини тексту. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів. При підчистці текст стирають (тертям гумкою) або зіскрібають гострим предметом (лезом бритви). Ознаками підчистки є порушення верхнього шару паперу, зменшення товщини паперу, ушкодження ліновки або захисної сітки, залишки підчищених штрихів, розпливи барвника в штрихах нового тексту.

Дописка — спосіб змінення початкового змісту документа шляхом внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Дописка проводиться щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки дописки можуть бути виявлені за допомогою оптичних приладів або світлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописка розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження.

Виправлення — спосіб змінення початкового змісту документа шляхом переробки одних письмових знаків на інші. Виправлення проводиться щодо літерних і цифрових записів. Виправляються, як правило, близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у лiтерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводка в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення.

Травлення — спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється видалення тексту за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини використовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є: наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних трiщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів. Ознаки травлення виявляються за допомогою оптичних приладів і ультрафіолетових випромінювачів. Так, під ультрафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесціювати.

Заміна частин документа — один із способів часткової підробки, який полягає в заміні окремих аркушів документа, вклеюванні деяких ділянок або переклеюванні фотокартки.

Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки. Якщо документ є речовим доказом, слідчий повинен детально описати його у протоколі огляду, за можливості сфотографувати і долучити постановою до кримінальної справи.

За допомогою техніко-криміналістичної експертизи розв'язують такі основні завдання:

• встановлюють спосіб виготовлення документа та його окремих фрагментів;

• визначають факт і спосіб внесення змін до змісту документа;

• відновлюють пошкоджені (спалені, розірвані, зотлілі) документи;

• відновлюють слабовидимі і невидимі записи в документах;

• встановлюють давність виготовлення документів;

• ідентифікують цілий документ за його частинами, друкарські машинки, встановлюють групову (родову) належність барвників, паперу та інших матеріалів письма.

Техніко-криміналістична експертиза не вирішує питання про справжність або фальшивість документів, бо воно є правовим і належить до компетенції слідчого чи суду.

Техніко-криміналістична експертиза документів може бути призначена як під час попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи, так і під час розгляду цивільних справ. Право призначати таку експертизу мають також нотаріуси і посадові особи, які виконують нотаріальні дії, якщо справжність поданого документа викликає в них сумнів.

35. типові способи і ознаки підробки відбитків печаток.Відбитки печаток і штампів є одним з основних рек­візитів документів. Вони виконують посвідчувальну і про­філактичну функцію, захищають документ від його під­робки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає від­битки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації ін­коли називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об'єктах; предмет із рельєфним зображен­ням знаків, виконаних друкарським або комп'ютерним на­бором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове на­вантаження і призначені для нанесення відбитків на доку­ментах.

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іме­нується штампом, а невеличкі за розмірами штампи нази­ваються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вка­зівку, де зареєстроване дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяють­ся на ті, що виготовляються тільки з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або ви­давлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Досліджен­ня відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встано­влення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні від­битків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким спосо­бом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печат­кою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку від­тиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп'ютер­ної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висо­та, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків в цілому, взаємне розташування складових час­тин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

36. особливості огляду і дослідження електронних документів та технічного обладнання, пристроїв з їх виготовлення.У відповідності із Законом України "Про захист інформації в автоматизованих системах", об`єктом злочину є правові відносини щодо захисту інформації в автоматизованих системах. Згідно з Кримінальним Кодексом України, предметом злочину виступають:

- автоматизовані системи (АС) - системи, що здійснюють автоматизовану обробку даних і до складу яких входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв'язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення;

- носії інформації - фізичні об'єкти, поля і сигнали, хімічні середовища, нагромаджувачі даних в інформаційних системах;

- інформація, яка використовується в АС, - сукупність усіх даних і програм, які використовуються в АС незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення;

- програмні й технічні засоби, призначені для незаконного проникнення в автоматизовані системи.

Об'єктивна сторона злочинів характеризується втручанням в роботу АС або розповсюдженням програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АС і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації. Суб`єктивна сторона злочину характеризується умислом щодо вчинюваних винним дій, а психічне відношення винного до наслідків у вигляді перекручення чи знищення інформації або її носіїв може характеризуватись як прямим чи непрямим умислом, так і необережністю в обох видах. При розповсюдженні програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматизовані системи, намір є лише прямим, оскільки суб'єктивну сторону цього злочину визначає психічне відношення винного до вчинюваних ним дій. Мотиви і мета вчинення злочинів можуть бути різними і свідчити про те, що робота автоматизованої системи порушена, наприклад, з метою вчинення інших злочинів.

При плануванні і здійсненні оперативнорозшукових заходів треба враховувати багато факторів, які вказують на підготовку або здійснення злочину в сфері комп'ютерної інформації. До складу цих обставин входять:

- обмежене коло осіб, що мають доступ до АС;

- наявність серед них осіб, що мають зв`язки в криміногенному середовищі;

- складнощі оперативного прикриття об`єктів, використовуючих АС.

Крім цього, необхідно знати, що існує багато особливостей, які повинні враховуватися при проведенні таких окремих слідчих дій, як огляд місця події, обшук та виїмка речових доказів, допит потерпілих і свідків, призначення програмно-технічної експертизи. Для того, щоб фактичні дані були визнані доказами, вони повинні бути отримані з джерел і з дотриманням правил, які встановлені кримінально-процесуальним кодексом. А оскільки режим функціонування засобів комп'ютерної техніки та інші особливості даної предметної області залишаються невідомими слідчому-юристу і відповідно не враховуються в процесі проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, то в кінцевому результаті це значно ускладнює виявлення злочинів в сфері комп`ютерної інформації та позначається на повному і об'єктивному розслідуванні кримінальних справ даної категорії. Тому розслідування "комп'ютерних" злочинів вважаємо необхідним в обов'язковому порядку проводити із залученням фахівця в області комп`ютерної техники. Необхідність цього підтверджується і досвідом роботи правоохоронних органів інших країн.

При обшуках і виїмках, зв'язаних з вилученням ЕОМ, машинних носіїв і інформації виникає ряд загальних проблем, пов'язаних зі специфікою технічних засобів, що вилучаються. Так, необхідно передбачати заходи безпеки, що здійснюються злочинцями з метою знищення речових доказів.

Аналіз та вилучення інформації у комп'ютері здійснюється, як в оперативному запам'ятовуючому пристрої (ОЗП), так і на периферійних запам'ятовуючих пристроях (ПЗП) - накопичувачах на жорстких магнітних дисках, оптичних дисках, дискетах, магнітних стрічках та ін. Слід пам`ятати, що при вимкненні персонального комп'ютера або закінченні роботи з конкретною програмою ОЗП очищається і усі дані, які знаходяться в ОЗП, знищуються. Найбільш ефективним і простим способом фіксації даних з ОЗП є виведення інформації на друкуючий пристрій (принтер).

Речові докази у вигляді ЕОМ, машинних носіїв вимагають особливої акуратності при вилученні, транспортуванні та зберіганні.

Оптимальний варіант вилучення ЕОМ і машинних носіїв інформації - це фіксація їх на місці виявлення і пакування таким чином, щоб апаратуру можна було б успішно, правильно і точно, так само, як на місці виявлення, з'єднати в лабораторних умовах або в місці проведення слідства з участю фахівців.

37.мікрообєкти поняття, значення, виявлення дослідження. Велике значення мають вилучені у процесі огляду міс­ця події мікрооб'єкти — дрібні частки скла, обривки волос­ся, волокна органічного і неорганічного походження тощо. Такі об'єкти можуть бути виявлені на одязі жертв, що контактували зі злочинцями, або на інших контактних по­верхнях. Мікрооб'єкти мають вилучатися і пакуватися з дотриманням особливих правил у спеціальні пакети, дуже обережно, можливо, за участю спеціаліста.

Останнім часом в криміналістичній практиці все більша увага приділяється вилученню з місць подій мікрооб’єктів та їх дослідженню. Це пояснюється тим, що разом із загальним зростанням злочинності росте і рівень знань злочинців. Знижується відносний рівень так званої «п’яної» злочинності, підвищується рівень організованої. Як правило злочинці ретельно планують свої дії, прагнучи якомога менше залишати слідів, і після вчинення злочину знищують сліди, які залишилися.

Мікрооб’єкти будучи незначними за розмірами (не більше 2 мм2), практично не звертають на себе увагу, і як правило не знищуються суб’єктом злочину, тому при ретельному огляді їх можна знайти на місці події, а також на людях і предметах, причинно пов’язаних з подією, що розслідується.

В роботі з мікрооб’єктами на місці події можна виділити наступні стадії: підготовчу (профілактична робота і планування), пошук, фіксацію, вилучення, попереднє дослідження і упаковка.

Ефективний пошук мікрооб’єктів неможливий без відповідних технічних засобів. Для цього є засоби з криміналістичного чемодана і набір «Крапля».

Основними засобами пошуку мікрооб’єктів є освітлювачі, у тому числі ультрафіолетового кольору, і лупи. Пошук мікрооб’єктів здійснюється при хорошому освітленні як в прямому, так і в косопадаючому світлі за допомогою сильної лупи. Оглядати предмети необхідно, по мірі можливості, без переміщення. Якщо повністю оглянути предмет неможливо, то його слід помістити на чистий лист білого паперу, щоб не загубити мікрочастинки, які відділилися, при цьому слід застосовувати запобіжні засоби для збереження локалізації мікрооб’єктів на об’єкті-носії. Всі об’єкти необхідно оберігати від забруднень, не допускати контакту об’єктів між собою, загортати об’єкти в тканину або низькосортний папір. Всі дії з об’єктами бажано здійснювати в гумових рукавичках.

Експертне дослідження.

Поширеними є неідентифікаційні питання про наявність певних мікрочастинок:

­ чи є на об’єкті-носії (вказується предмет) привнесені частинки певного виду (вказуються мікрочастинки, що цікавлять слідчого: волокна, осколки скла, шматочки кам’яного вугілля, лакофарбові частинки, нашарування грунту і т. д.);

­ чи є на об’єкті-носії мікросліди конкретних речовин або матеріалів (нафти, фарби, цементу і т. д.)?

­ чи є в наданій масі речовини (матеріалу) сторонні мікрочастинки певного виду?

Ідентифікаційні питання:

- чи не є мікрочастинка частиною конкретного об’єкту (мікроуламок скла - частиною фарного розсіювача, плівка фарби - частиною лакофарбового покриття сейфу і т. д.)?

- чи не походить мікрослід від конкретної обмеженої маси речовини (наприклад, мікрослід-нашарування на одязі - від фарби у вилученому бідоні)?

- чи не належало раніше волокно конкретному предмету одягу?

- чи не походять волокна, знайдені на об’єкті (на одязі, холодній зброї, інструменті, транспортному засобі), від представленого комплекту предметів одягу?

При виявленні мікрооб’єктів в ході слідчої дії, звичайно, немає потреби ставити перед експертами питання про їх наявність. В цьому випадку слідчого можуть цікавити питання групового значення про природу частинок, сфера застосування даної речовини, його основні властивості. Постановка експертних завдань групового значення здійснюється за допомогою питань наступного типу:

­- що за речовина (матеріал), мікрочастинки якої знайдені на місці події (на предметі-носії), де і з якою мети вона застосовується?

­- чи не утворений знайдений мікрослід речовиною, яка володіє певними властивостями (наркотичним, токсичним, самозаймистим і т. д.)?

­- який колір має зовнішня поверхня лакофарбового покриття об’єкта (транспортного засобу), мікрочастинки якого знайдені при огляді місця події? [7.330]

Відповіді на ці і подібні запитання дозволяють пов’язати знайдені мікрочастинки з якою-небудь групою об’єктів і відмежувати їх від всіх інших груп і окремих предметів, що, у свою чергу, допомагає вибрати напрям розшукових заходів і з’ясувати обставини справи.

При дослідженні мікрослідів біологічного походження окремі питання можуть ставитись перед медико-криміналістичною і судово-медичною експертизою.

Комплексна медико-криміналістична експертиза вирішує ряд питань, направлених на ідентифікацію людини. Наприклад, можлива постановка таких питань:

­- чи не є плоска мікрочастинка з нашаруванням червоного кольору частиною нігтьової пластинки пальця руки потерпілої (підозрюваної);

­- чи не знаходилася певна ділянка тіла людини (трупа) в контактній взаємодії з конкретним предметом (зброєю, транспортним засобом і ін.).

При призначенні судово-медичної експертизи по мікрочастинках ставляться як неідентифікаційні, так і ідентифікаційні питання. Ці питання в основному аналогічні тим, які були розглянуті вище. Специфіка їх пов’язана з особливостями мікрочастинок (мікрослідів) і об’єкту-носія (тіло людини). Так, для встановлення наявності

частинок і механізму утворення мікрослідів можуть бути поставлені такі питання:

­- чи є на об’єкті мікросліди крові (виділень) або мікрочастинки (клітинні елементи) людського організму;

­- чи є на тілі людини або в області тілесних пошкоджень (в раневих каналах та ін.) сторонні мікрочастинки;

­- який механізм утворення мікрослідів крові (або інших виділень) людини.

Для вирішення різних завдань групового значення перед експертами судовими медиками ставляться наступні питання:

­- яка статева приналежність мікрослідів крові (інших виділень) або мікрочастинок, які знайдені при огляді;

­- яке регіональне походження мікрослідів крові або мікрочастинок тіла людини органо-тканинного походження;

­- чи однакова групова приналежність знайдених мікрослідів крові (виділень) або мікрочастинок тіла людини і відповідних зразків наданих для порівняльного дослідження.

38.поняття можливості і методи судової одорології Криміналістична одорологія являє собою систему науково розроблених методів і технічних засобів виявлення, вилучення, зберігання й дослідження запахових слідів з метою наступного їхнього використання для рішення ідентифікаційних завдань у карному процесі. Запахове следообразование відбувається практично безупинно й триває доти , поки існує джерело заходу й умови його формування. Індивідуальність заходу, що виходить від людини, визначена генетично.

Дані російських і закордонних криміналістів і кінологів, що застосовують метод криміналістичної одорологии в практичній діяльності, свідчать, що в непровітрюваних, закритих приміщеннях запахові сліди зберігаються на следоносителях з високою адсорбційною ємністю до двох років. Крім того, установлено, що, застосовуючи відповідні прийоми, можна виявити, вилучити, закріпити й тривалий час зберігати молекули заходу людини без зміни їхніх властивостей. Як фонові заходи, так і заходи різних осіб не змішуються й не утворять у результаті цього новий захід. Залежно від способів вилучення, аналізу й реєстрації заходів криміналістичну одорологию розділяють на кинологическую одорологию й інструментальну одорологию (ольфактронику). У кинологической одорологии як аналізатор пахучих речовин використається орган нюху службового собаки. В інструментальної одорологии як аналізатори застосовуються фізико-хімічні прилади, здатні виділяти спектр пахучих речовин, реєструвати його у вигляді ольфактрограммы й детектировать із високою чутливістю окремі компоненти заходу. Службові собаки досить точно роблять вибірки людей по пробах пахучих речовин з повітря приміщень, навіть якщо вони перебували в приміщенні 10-15 мінут. Наявність у приміщенні заходів інших осіб не робить істотного впливу на вибірку конкретної особи. Пахучі речовини людини в повітрі приміщень тримаються тривалий час (2-3 доби). Короткочасне провітрювання приміщення не робить істотного впливу на їхню схоронність. Для надійної одорологической вибірки досить кілька десятків кубічних міліметрів повітря з молекулами пахучих речовин, узятих з людини або пахучого сліду. Службові собаки точно роблять вибірку по заходу, отриманому із дрібних предметів (сірників, кнопок, цвяхів і т.п. ). Для відбору,тривалого зберігання й можливості багаторазового пред'явлення заходу людини в цей час застосовують спеціально розроблений прилад відбору заходу (ПОЗ). В основі цього приладу лежить адсорбційний принцип, що базується на здатності поглинання речовини з розчину або газу поверхневим шаром рідини або твердого тіла. Ступінь адсорбції характеризується кількістю поглиненої речовини й часом його втримання. Різні матеріали й речовини мають неоднакову адсорбційну здатність. Оптимальний сорбентом є активоване вугілля марки АГ-1. Він здатний зберігати на собі пробу до двох років, тому використається в приладах збору й зберігання запахових слідів "Шершень".

Однієї з основних завдань інструментальної одорологии є розробка методів і апаратури, здатних реєструвати спектр летучих речовин, що визначають запах, і документально записувати його у вигляді, що піддається наступній математичній обробці. У цей час розробляється стаціонарна лабораторна установка для підготовки ольфактроактивной проби й хроматографического аналізу з використанням аэрозольно-криогенного методу концентрування летучих метаболітів з метою ідентифікації заходу людини. Метод аэрозольно-криогенного концентрування заснований на сполученні процесів низькотемпературної конденсації й аерозольної фільтрації аналізованої проби. При проведенні невідкладних слідчих дій робота із запаховими слідами здійснюється за загальними правилами, передбаченим законом і підзаконними актами, з урахуванням особливостей, характерних для пошуку й вилучення пахучих речовин людини. До таких особливостей ставляться:

-створення умов, що забезпечують максимальну схоронність запахових слідів (варто накрити сліди яким-небудь чи ящиком коробкою, виставити оточення й т.д. );

- обмеження числа учасників оперативно-слідчої групи тільки особами, без яких ця дія може втратити процесуальне значення або виявитися малоефективним;

-дотримання правил поведінки й пересування, що виключають можливість руйнування слідів або їхнього забруднення сторонніми пахучими речовинами (учасники огляду повинні перебувати в межах

відведеної ділянки, пересуватися тільки з дозволу керівника огляду, не курити й не створювати протягів);

- виконання строгої черговості пошуку й вилучення запахових слідів. Пошук і вилучення запахових слідів повинні передувати роботі з будь-якими іншими слідами або предметами, які можуть стати речовинними доказами. У ході одорологической експертизи або іншого одорологи-ческого дослідження з'ясовуються наступні питання:

- чи є в одорологической пробі, зібраної з об'єкта (предмета), запах людини (якщо так, те чи не відбувається він від особи, що перевіряється,);

- чоловіком або жінкою залишені запахові сліди;

- чиналежать виявлені на місці події кров, волосся, піт перевіряється лицу, що:

- чизалишені сліди ніг (рук), виявлені на місці події, що перевіряється особою;

- чиє індивідуальний захід особи, що перевіряється, на вилученому предметі (одягу, взуттю, зброї, гребінці, недокурку й т.п. ).

39. фоноскопія.До нових видів спеціальних досліджень, які оперативні дані об'ектівізіруют і розширюють коло речовинних доказів у кримінальному судочинстві, відноситься криміналістична фоноскопія, що вивчає звукові сліди з метою ідентифікації та діагностики їх джерела, а також засобів фіксації звукових сигналів, записаних на магнітну відеоплівку чи інший носій інформації .

Термін "фоноскопія" походить від грец. phone звук і skopeo дивлюся, запропонований польськими криміналістами.

Фоноскопічних об'єктами як носіями криміналістично значущої інформації служать магнітні фонограми та технічні засоби, за допомогою яких записуються або відтворюються звукові сигнали.

Фонозапісі можуть містити відомості:

- про результати огляду місця та предметів, пов'язаних з подією злочину, причетних осіб (словесний опис обстановки, положення предметів, слідів і речових доказів);

- висловлені свідками і очевидцями події припущення, версії та здогадки; опис заходів, вжитих для розкриття злочину по гарячих слідах;

- про опитуванні громадян, які можуть дати цінну інформацію про підготовку злочину, суб'єкти, його вчинили, застосованих ними способи і т.д.;

Дані, записані на фонограму і мають істотне значення для справи, використовуються для перевірки висунутих версій, вибору шляхів розкриття злочину і розшуку що зникли злочинця, ототожнення джерела звуку, встановлення монтажу або зміни запису та ін

З фізичної точки зору усне мовлення являє собою акустичний сигнал, який утворюється в результаті складної анатомо-фізіологічної діяльності людини, що включає функціонування центральної нервової системи та мовного апарату. Останній виконує триєдину функцію за освітою повітряного середовища, голоси (фонації) і звуків мови (артикуляція). У процесі утворення повітряного середовища беруть участь діафрагма, легені, трахеї і бронхи. У фонації гортань і голосові зв'язки, а в артикуляції глотка, піднебінна завіска, ротова і носова порожнини, мова, губи і носоглотка.

Анатомічні й фізіологічні особливості органів мовного апарату обумовлюють будову гортані та голосових зв'язок, а також тип дихання. Що проходить через голосову щілину повітряний струмінь приводить голосові зв'язки у коливальний рух, у результаті чого утворюється голос певної висоти, сили й тембру.

До числа основних біологічних факторів людини, що впливають на фонації особливо, включають: будова тіла, симетричність голосового апарату, роботу залоз внутрішньої секреції і вік. Так, залози внутрішньої секреції відіграють значну роль в анатомічну будову гортані і, отже, в голосоутворенні.

Починаючи з крику новонародженого і кінчаючи старечої промовою, людський голос зазнає різкі перетворення, пов'язані як із закономірностями біологічного характеру, так і з випадковими факторами. При цьому з віком змінюються не тільки висота і інтенсивність голосу, а й його тембр. Вже в дитячому віці, але особливо у період статевого дозрівання змінюється будова гортані, перетворюючи хлоп'ячий дискант або альт в голос чоловіка баритон або навіть бас. У дівчаток у цей час спостерігається перехід дитячого дисканта або альта в жіноче сопрано або контральто. У літньому віці, коли завершується процес окостеніння гортані, голос продовжує змінюватися внаслідок зменшення ємності легень, зниження їх еластичності, звуження грудної клітини. Голос стає слабким, деренчливим, глухим.

Крім зазначених характеристик, що обумовлюють індивідуальність людського голоси, великий вплив мають і шляхи формування навичок усного мовлення. Вони складаються як з внутрішніх біологічних факторів, закладених у індивідуумі генетично, так і з зовнішніх. До останніх зазвичай відносять навколишнє середовище, захворювання, перенесені людиною, досягнута освіта, виховання і т.д.

Оволодіваючи промовою, людина вчиться керувати своїм мовним апаратом під впливом названих чинників у відповідності до законів і правил навколишнього мовного середовища. У міру формування механізмів усного мовлення він користується всією системою мовних правил для викладення своїх думок, все більш автоматично підбираючи граматичні та стилістичні засоби мови, логіку висловлювання. Поступово виробляється певний динамічний стереотип, що складають зі звичного повторення (в однотипних ситуаціях) інтонацій і фраз певної конструкції. Зміна динамічного мовного стереотипу так само важко, як і його формування, а тому вимагає значного часу і зусиль.

Таким чином, усне мовлення це особливий вид людської спілкування, заснований на психофізіологічних функціях людини в умовах певного суспільства.

40. призначення й джерела інформаційно-довідкового забезпечення розслідування злочинів.Кримінальна реєстрація — це цілеспрямований систематичний облік певних об'єктів для наступного ви­користання реєстраційних даних при розслідуванні зло­чинів, для розшуку злочинців і речових доказів, з'ясу­вання обставин, які супроводять злочин. Систему кри­мінальної реєстрації утворюють різні види криміналістич­ного обліку.

Криміналістичний облік — це система реєстрації, си­стематизації та зосередження об'єктів або відомостей про них за їхніми ідентифікаційними ознаками з метою вико­ристання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальнен­нях практики боротьби зі злочинністю. Криміналістичні обліки здійснюються органами МВС України відповідно до настанови «Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України», затвердженої наказом МВС Украї­ни від 30.08.99 р.

Безпосереднім призначенням кримінальної реєстрації є утворення попередніх умов для ідентифікації об'єктів, що реєструються, наведення про них відповідних довідок. За допомогою реєстраційних даних здійснюється розшук та ідентифікація об'єктів шляхом порівняння матеріалів реєстрації з ознаками об'єкта, що перевіряється. Кожний вид криміналістичного обліку - це фактично інформацій­но-пошукова система, тому ведення і використання криміналістичних обліків передбачає широке застосування ін­формаційних Технологій та можливостей ЕОМ.

За допомогою кримінальної реєстрації вдається ви­рішувати такі завдання розслідування, як встановлення факту притягнення особи раніше до кримінальної відпо­відальності; виявлення невідомого злочинця, який зник з місця події, або особи, яка вчинила втечу з місць позбав­лення волі; ідентифікацію злочинця за його слідами; вста­новлення особи невпізнаного трупа та ін.

У вузькому розумінні реєстрація являє собою процес фіксації в установленому порядку ознак об'єктів в обліко­вих документах за наявності необхідних підстав. У кри­міналістичному обліку використовуються різні способи ре­єстрації та фіксації ознак об'єкта: описово-письмовий, дак­тилоскопічний, фотографічний, графічний, колекційний.

Наукову основу кримінальної реєстрації складають положення про індивідуальність кожного об'єкта, відносну стійкість його ознак та можливість ідентифікації. Форму­вання криміналістичної реєстрації на науковій основі було започатковано наприкінці XIX ст. французьким криміна­лістом А. Бертильоном, який розробив і впровадив в прак­тику боротьби зі злочинністю антропометричний метод ре­єстрації. Більш прогресивним методом, який прийшов че­рез декілька років на зміну антропометрії, став дактилос­копічний метод реєстрації злочинців.

Система криміналістичного обліку складається з різ­них його видів. Залежно від вирішуваних завдань криміна­лістичні обліки поділяються на оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові, а залежно від рівня концентрації інформації - на центральні, регіональні та місцеві.

Оперативно-пошукові обліки вміщують об'єкти, які безпосередньо пов'язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні опе­ративних заходів та слідчих дій. До них належать дак­тилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підробле­них рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колек­ції суб'єктивних портретів та ін.

Інформаційно-довідкові обліки (колекції й картоте­ки) комплектуються об'єктами та даними, які безпосеред­ньо не пов'язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об'єк­тами інформаційно-довідкових колекцій і картотек мо­жуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фото­графії, таблиці, каталоги тощо.

Центральні обліки здійснюються Державним науко­во-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (ДНДЕКЦ). До центральних оперативно-пошуко­вих обліків відносяться: центральна колекція куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотека); центральна картотека фальшивих грошей; центральна картотека підроблених документів, виготовлених із застосуванням засобів по­ліграфії; центральна картотека слідів рук, вилучених з місць нерозкритих тяжких та резонансних злочинів; цент­ральна колекція макетів вибухових пристроїв і речовин; центральна колекція фонограм з голосами осіб, які анонім­но повідомляли про загрозу вибуху.

У межах центральних обліків утворені інформаційно-довідкові колекції зразків: документів суворого обліку, цінних паперів та грошей; зброї та боєприпасів; наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсо­рів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що викорис­товуються при зламуваннях; лакофарбовим покриттів; ви бухових пристроїв і речовин; протекторів шин; волокон і волосся; паливно-мастильних матеріалів; підроблених но­мерів вузлів, деталей та агрегатів автотранспорту тощо.

Регіональні обліки провадять науково-дослідні експер­тно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Такі обліки комплектуються з об'єктів, які вилу­чені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території відповідного регіону або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків від­носяться: картотеки слідів рук, вилучених з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; кулегільзотеки; картотеки фальшивих грошей; картотеки підроблених документів, які виготовлені з застосуванням засобів поліграфії; колек­ції слідів знарядь зламування, які вилучені з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; та.ін.

Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, гру­пах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани, і комп­лектуються об'єктами, які вилучені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території об­слуговування органу внутрішніх справ або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків від­носяться: картотеки слідів рук, які вилучені з місць нероз­критих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; колекції слідів знаряддя зламування, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які вилу­чені з місць нерозкритих злочинів; суб'єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів.

Поряд з центральною, регіональною і місцевими систе­мами обліків існує також персональний оперативно-довід­ковий і дактилоскопічний обліки, які функціонують на центральному і регіональному рівнях. Центральний облік здійснює Інформаційне бюро МВС України (ІБ МВС), ре­гіональний - інформаційне бюро ГУМВС України в Кри­му, м. Києві та Київській області, а також УМВС в областях. Від своєчасно прийнятої інформації залежить точність оцінки оперативної обстановки, повнота і правильність відповідних рішень, спрямованість планування оперативно-розшукових заходів, чіткість постановки завдань виконавцям, ефективність контролю й досягнення кінцевого результату розкриття та попередження злочину.

У зв'язку з широким впровадженням в правове регулювання й управління інформаційних технологій головною перешкодою є пристосування більшості документів, статистичних та інших матеріалів до машинної обробки.

Усі види інформації складають інформаційну систему управління(ІС) — організаційно оформлену сукупність інформаційних потоків, документів, каналів зв'язку й технічних засобів, які забезпечують взаємозв'язок між елементами систем управління з метою її ефективного функціонування та розвитку. Це характерно для функціонування системи МВС різних країн.

Наприклад, основні завдання, які мають виконуватись за допомогою ІСу Німеччини, сформульовані таким чином: реєстрація й обробка оперативних даних, які надходять до служб і підрозділів управління у вигляді поліцейських протоколів, письмових доведень, телетайпограм і радіоповідомлень;

збирання, обробка та реєстрація повідомлень про правопорушення й карні злочини, розслідування яких знаходиться у компетенції поліцейського управління; передача в земельний карний розшук оперативних повідомлень про карні злочини; реєстрація та передача у відповідне головне управління поліції повідомлень про оформлення посвідчень водія та дорожньо-транспортних пригод для подальшої їх обробки на ЕОМ; проведення інформаційного пошуку за запитами співробітників управління.

З наукової точки зору ІС характеризується такими параметрами: обсягом інформації в ланках її згрупування чи масивах інформації; обсягом надходження інформації, величиною її потоків; пропускною спроможністю каналів інформаційної системи, яка проявляється у безвідмовності її праці;

своєчасністю знаходження та передачі інформації, оперативністю у інформаційній роботі

Залежно від рівня механізації й автоматизації процесу переробки інформації можна виділити такі класи ІС.

Прості ІС — весь цикл збирання та опрацювання інформації проводиться вручну.

Змішані ІС — збирання та опрацьовування інформації за допомогою механізованих й автоматизованих пристроїв.

Інформаційно-пошукові (чи довідково-інформаційні) системи. Такі системи базуються на ЕОМ. Вони здатні накопичувати інформацію в тій чи іншій галузі й видавати її на замовлення, які часто надходять з дистанційних пультів каналами зв'язку. Наприклад, на основі ЕОМ реорганізований облік із застосуванням багатоаспектного опису людей дає змогу опрацьовувати версії щодо варіантів скоєння злочину, який розслідується.

Інформаційно-довідкові системи дають можливість не тільки видавати інформацію про стан керованого об'єкта, але й розробляти певні рекомендації щодо формування управлінської дії.

Системи, що інформаційно розвиваються, самі настроюються, керують своїми інформаційними потоками й разом з тим створюють нову інформацію. Вони здатні при зміні зовнішніх умов в ситуаціях, які не відповідають раніше заданій програмі, автоматично змінювати алгоритм прийняття упра-влньських рішень.

Самонавчаючі системи здатні аналізувати здобуті результати з метою пристосування алгоритму розробки рішення до змінюючих умов.

Інформаційно-управлінські системи сприяють управлінським діям, спрямованим на оптамізацію керованого об'єкта, на основі розроблених управлінським персоналом алгоритмів.

ІС класифікуються й за іншими ознаками: за ступенем централізації — на централізовані та децентралізовані; за ступенем охоплювання інформації — на комплексні та локальні; за ступенем складності перероблюваної інформації— на прості й складні інформаційні системи.

Усі ІС складаються з трьох частин. Перша — це визначені нагромаджені знання (інформація), які дають уявлення про створювані управлінські операції й процеси. Всі об'єкти зберігають інформацію у певній визначеній формі. Вони мають піддаватися запису, зберіганню, пошуку та видачі за вимогою для прийняття управлінських рішень.

Друга частина — технічні засоби зберігання, опрацювання, пошуку інформації (для реєстрації первинної інформації, запам'ятовування великого обсягу інформації, швидкодії обробки даних, зв'язку введення та отримання інформації}.

Третя частина — система управління інформацією. Ефективність управління традиційними виробничими ресурсами на будь-якому рівні визначає-іься тим, наскільки повно здійснюється управління інформацією, яка є каталізатором, «нервовим» центром об'єктів управління всіх рівнів. Якщо інформація розглядається як один з найважливіших ресурсів, то процесами нагромадження, зберігання, розповсюдження й використання, особливо в умовах централізованої обробки даних, слід управляти

Можна назвати ряд моментів, які складають поняття «управління інформацією». Серед них важливіший — визначення необхідних умов для конкретного рівня управління забезпеченням інформаційних потреб.

Потреби вивчаються багатьма науками: філософією, економікою, психологією, соціологією, біологією. Кожна наука підходить до визначення потреб, виходячи з предмету свого дослідження. Звідси багато суперечливих спроб визначити це поняття.

Аналіз інформаційних потреб — основа побудови раціональної системи інформаційного обслуговування. Найбільш рельєфно це можна показати на специфіці інформаційних потреб керівників структурних підрозділів органів внутрішніх справ. Сувора ієрархічність і субординація структурних підрозділів знаходить чітке відображення в пріоритетності принципів неухильної єдиноначальності, що обумовлено специфічністю виконуваних завдань, та умов їх діяльності (прийняття відповідальних рішень, виконання яких часто пов'язане з великим ризиком, швидка і радикальна зміна обстановки, яка потребує підвищеної мобільності, та ін.). Практично це виражається передусім у тому, що управляюча інформація (команди управління, а більш широко — управлінські рішення) надходить зверху до низу, суворо послідовно, по щаблях ієрархії управління. Система прямих зв'язків в органах внутрішніх справ — жорстка система, при якій кожний випадок передачі команди управління, по системі має бути чіткий і послідовний.

Становище керівника відрізняється від становища виконавців, насамперед, широтою тематичних рамок професіональних інтересів. Але, окрім цієї кількісної характеристики різноманіття інтересів керівників, існує якісна різниця функціональної структури органів управління (прогнозування та планування, впровадження нової техніки, стандартизація й уніфікація, соціальний розвиток колективів, наукова організація праці, удосконалення тех-ніко-економічних показників діяльності відповідних колективів). Важливою особливістю інформаційних потреб керівника є те, що в міру зростання його адміністративного рівня зростає потреба в інформації міжгалузевого характеру. З підвищенням рівня керівництва збільшується значення зовнішніх факторів, їх вплив на прийняття певних рішень.

Говорячи про особливості інформаційних потреб керівників, слід підкреслити, що вони мають менше часу на вивчення інформації ніж рядові співробітники. Це зайвий раз підкреслює необхідність суворого обліку конкретних інформаційних потреб керівників, опанування методів масиву інформації у відповідності із змістом та рівнем виконуваних керівником завдань.

Задоволення інформаційних потреб може бути забезпечено як за рахунок відносно невеликого збільшення обсягу масиву даних, так і за рахунок суттєвого підвищення комплексності обробки й використання даних, від підприємств та організацій, міністерств і відомств, органів регіонального управління, а також створення ефективних систем зберігання, пошуку та обробки даних на основі сучасних інформаційних технологій.

Багаторічний досвід і теоретичні розробки засвідчують, що на долю збирання та передачі інформації в сфері управління належить найбільша питома вага в управлінні. Так, збирання й опрацювання інформації про хід виробництва (реєстрація первинних даних та ін.) складає 30-40%: передача інформації (зв'язок, сигналізація) — 10-15%; заповнення та розмноження документації — 20-35% [І]. Отже, найбільш складні й трудомісткі процеси — збирання та передача інформації — складають часто понад 50% загальної трудомісткості її опрацювання

41. Криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить со­бою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Таким чином, криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учас­ників розслідування - слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спе­ціаліста, експерта, громадських помічників, звинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та ін.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійс­нюють органи попереднього слідства та дізнання.

Теоретичні основи тактики: вчення про закономірності поведінки осіб, за­лучених до орбіти кримінального процесу, виявлення у зв'язку з цим їх психіч­них якостей, розробка на цій основі прийомів збирання та дослідження дока­зової інформації. Тому слідчу тактику визначають як лінію поведінки слідчого, дії, вибір їх послідовності та умов виконання найбільш доцільних тактичних прийомів і слідчих дій у певних ситуаціях.

Головне завдання криміналістичної тактики полягає в сприянні більш ефек­тивної організації криміналістичної діяльності згідно з цілями розслідування.

Окремим завданням слідчої тактики є розроблення найбільш ефективних тактичних прийомів на основі використання сучасних наукових даних, уза­гальнення слідчої та судової практики.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступають сучасні досягнення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчис­лювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слід­чої практики, звідки криміналістична тактика переймає ідеї, які потребують наукового обґрунтування. Наукові та практичні джерела криміналістичної так­тики лежать в основі розроблення тактичних прийомів і принципів слідчої діяльності (поведінки службових осіб) у розслідуванні злочинів.

Не менш важливим практичним джерелом криміналістичної тактики є та­кож оперативно-розшукова практика з розкриття злочинів та діяльності орга­нів дізнання на попередньому слідстві.

Засоби криміналістичної тактики - це власне знаряддя праці, за допомо­гою яких слідчий вирішує тактичні завдання розслідування злочинів. Це -засоби його процесуальної, непроцесуальної та організаційної діяльності. Оскільки розслідування є процесуальною діяльністю, закон визначає засоби, якими користується слідчий коли збирає, закріплює, досліджує та використо­вує в доказуванні інформацію. Згідно з законодавством до них належать:

1) слідчі дії;

2) оперативно-розшукові заходи;

3) відібрання пояснень;

4) витребування документів;

5) призначення відомчої ревізії.

Криміналістична тактика є і повинна бути ефективним інструментом швидкого, усебічного і повного розкриття та розслі­дування злочинів. Ніякі порушення законності при застосуванні тактичних прийомів у процесі виконання слідчих дій не можуть бути виправдані. В основі системи тактичних прийомів в умовах правової держави мають бути принципи гуманності й демократії. Така криміналістична діяльність має неухильно відповідати вимо­гам норм чинного кримінально-процесуального законодавства і не може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожного її учас­ника та суспільства в цілому.

Криміналістична тактика має гармонійно-логічне поєднання з іншими розділами криміналістики: криміналістичною технікою, методикою розслідування окремих видів і груп злочинів, організа­цією розкриття і розслідування злочинів. Основою криміналістич­ної тактики, крім кримінально-процесуальної форми, є також знан­ня природничих, гуманітарних та технічних наук. Наприклад, в окремих випадках при боротьбі зі злочинністю в умовах демократії є незаперечною необхідність використання гіпнозу щодо осіб, які володіють гіпнозом і притягуються до кримінальної відповідальнос­ті за вчинені злочинні діяння з його застосуванням.

42.взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами. Обидва види діяльності (оперативна і слідча) спрямовані на припинення злочинних дій осіб, що готуються здійснити якийсь злочин, або вже його здійс­нили. Фактично дані підрозділи вирішують одні і ті ж завдання по боротьбі зі злочинністю, тільки прийоми, способи і засоби розв'язання загальних завдань істотно відрізняються. Тому ці види діяльності зосереджені в різних підрозді­лах і службах органів МВС і СБУ, що зумовлює необхідність злагодженої спіль­ної роботи при вирішенні конкретних практичних завдань, здійснення тісної взаємодії для досягнення поставленої мети.

В результаті взаємодії слідчих і оперативних підрозділів досягається об'єднання сил і засобів сторін для розв'язання різних завдань, які стоять пе­ред правоохоронними органами України.

Взаємодія - це ділова співпраця. Тому необхідне подальше вдосконален­ня взаємодії всіх підрозділів згаданих органів з тим, щоб ефективніше і якіс­ніше використати всі можливості, що є в їхньому розпорядженні.

Під взаємодією оперативних і слідчих підрозділів слід розуміти узгоджену протягом певного часу, чітко скоординовану спільну їхню діяльність, засновану на законі і підзаконних актах і спрямовану на розв'язання завдань по забезпе­ченню належного правопорядку. У даному визначенні можна виділити два ос­новних елементи: по-перше, діяльність між підрозділами повинна бути узго­дженою. Слідчі й оперативні підрозділи, виконуючи кожний свої функції, на ос­нові виробленої узгодженості доповнюють діяльність один одного, створюють взаємні умови для розв'язання конкретних завдань.

Процесуальні дії здійснюються у суворій відповідності з положеннями процесуального закону, а оперативні заходи - на основі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., що регулюють цю діяльність. У діях кожної зі сторін недо­пустимі шантаж, провокація й інші подібні прийоми відносно підслідних та ін­ших осіб, оскільки це може негативно вплинути на кінцевий результат спільної діяльності.

Взаємодія практично здійснюється через співробітників слідчих і опера­тивних підрозділів, тобто через слідчого й оперативного працівника.

Взаємодії між слідчими й оперативними підрозділами повинні здійснюва­тися за такими принципами: при постійному тісному контакті й обміні необ­хідною інформацією; узгодженості та скоординованрсті дій сторін; при най­більш оптимальному поєднанні наявних сил і засобів, без непотрібного дуб­лювання і необгрунтованої підміни; хорошому знанні умов, прийомів, методів і засобів діяльності та можливостей сторін за рішенням конкретних завдань.

Взаємодія між слідчими й оперативними підрозділами здійснюється в різ­них організаційних формах. Основними з них є:

1. Обмін інформацією.

2. Спільне обговорення думок, пропозицій, висновків за матеріалами справи і з питань взаємодії.

3. Спільне планування.

4. Спільна участь у проведенні окремих слідчих та розшукових дій.

Використання ЗМІ у розшуковій діяльності слідчого ефективне у таких основних напрямках:

1. Розшук злочинця, особа якого встановлена.

2. Розшук злочинця, особа якого невідома.

3. Розшук потерпілих, свідків та очевидців вчинення злочину.

4. Встановлення особи вбитого (коли немає даних про особу потерпілого).

5. Пошук викраденого майна, відшукання речових доказів тощо. Використання ЗМІ в розшуковій діяльності слідчого дозволяє:

- економити затрати часу, сили і засоби порівняно з іншими розшуковими заходами;

- оперативно здійснювати ініціюючий вплив на населення;

- практично не обмежувати територію, населення якого може бути залу­чене до розшуку злочинця, розслідування злочину за допомогою ЗМІ. Особ­ливого значення набуває це з розвитком Інтернеттехнологій, включення в цю систему ЗМІ інших країн світу;

- створювати за допомогою ЗМІ обстановку найбільшого сприяння роз­слідуванню злочинів. Тут особливого значення набуває чинник інформування населення про злочинця, що створює для нього умови неможливого перебу­вання на нелегальному становищі, подальшого вчинення злочинів, а також позбавляє можливості уникнути покарання;

- позитивно впливати на рівень правосвідомості і соціально-правову ак­тивність населення.

Ефективність використання ЗМІ в розшукові роботі слідчого залежить від визначення самого об'єкта розшуку, чіткого планування дій слідчого. Значний ефект досягається при взаємодії одночасно з декількома різними ЗМІ. Сього­дні виникла потреба у розробці алгоритму дій при вчиненні окремих видів злочинів і залучення до процесу розслідування різних ЗМІ, також відпрацю­ванні механізму взаємодії між правоохоронними органами та ЗМІ.

43. Планом розслідування кримінальної справи про злочин є система організаційних, процесу­альних і тактичних рішень, які передбачають порядок, терміни, способи, засоби, конкретних виконавців процесуальних та непро-цесуальних дій. При плануванні розслідування злочину багато що залежить від тактичних прийомів. Відповідними тактичними при­йомами з організації планомірного розслідування кримінальної справи про злочин, розробленими на основі наукової організації праці, є:

1) планування досудового слідства кримінальної справи про злочин;

2) мобілізація і розставлення сил;

3) взаємодія слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

4) організація дослідження обставин, що підлягають доказуван­ню в кримінальній справі;

5) організація дослідження матеріальної обстановки.

Важливість зазначених тактичних прийомів з організації плано­мірного розслідування злочину цілком об'єктивна. Адже організа­ція розслідування є вагомою складовою в обсязі належних прав і обов'язків слідчого - повноважень, зміст яких становить вирішен­ня питань найоптимальнішої організаційно-управлінської форми розслідування, розподілу обов'язків між слідчими слідчої групи та їх виконання.

Тобто, організація розслідування кримінальної справи про зло­чин - це застосування суб'єктами криміналістичної діяльності тактичних прийомів щодо планомірного досудового слідства, кри­мінальної справи про злочин, які розроблені на основі науково організованої методики праці, взаємодії слідчих і оперативно-роз­шукових дій, дослідження матеріальної обстановки.

Належна організація розслідування кримінальної справи про злочин упорядковує слідчу ситуацію. Організаційно-процесуаль­ною, упорядкованою слідчою ситуацією є різновидність складної слідчої ситуації, що характеризується специфічним співвідношен­ням суттєвих організаційно-управлінських та кримінально-процесуальних труднощів у ході досудового слідства кримінальної спра­ви про злочин, браком об'єктивних ресурсів і суб'єктивних мож­ливостей слідчого для їх подолання.

Планування розслідування як практичний прийом застосо­вується в організації слідства у справі в цілому і у провадженні окремих слідчих дій є в основних рисах єдиним для цілого і для частини розслідування. Тобто, планування розслідування в кримі­нальній справі про злочин має суцільний характер. Планування слідства є передбаченням роботи з відповідними розрахунками та організаційним забезпеченням її оптимального виконання стосов­но мети, затрати часу і засобів.

Отже, планування розслідування, в широкому розумінні - це скла­дова проблема організації досудового слідства кримінальної справи про злочин, що являє собою визначену законодавством процесуальну форму, а також: відповідні шляхи, засоби і способи.

Планування розслідування злочину може бути письмовим і умовно письмовим (комп'ютерний набір). Письмові плани є тіль­ки технічною частиною планування. План має бути науково обґрунтованим дієвим та ефективним. Відповідно до принципів наукової організації праці планування розслідування кримінальної справи про злочин має віддзеркалювати:

1) загальну мету і проміжні завдання;

2) етапи діяльності;

3) конкретні дії на кожному етапі, необхідні для вирішення зав­дань і досягнення мети кримінального судочинства;

4) засоби й умови, які передбачаються для цих дій;

5) терміни і місце виконання; :

6) склад учасників кожної дії;

7) мобілізацію і розставлення сил, розподіл обов'язків у кож­ній дії;

8) контроль і облік виконання;

9) підведення підсумків.

Письмове планування може бути сітковим, концентрованим ка­лендарним. Сіткове планування є методом планування суб'єкта криміналістичної діяльності у складній, багатоепізодній кримі­нальній справі про злочин, завдання якого полягає у складанні за допомогою умовних схематичних позначень сіткового графіка з указівкою повного переліку запланованих робіт, з урахуванням ча­су, необхідного для їх проведення.

Концентрованим календарним плануванням є метод плануван­ня, що дозволяє узгодити проведення всіх слідчих дій і заходів у кримінальних справах про злочин шляхом чіткого їх провадження з урахуванням основних положень досудового слідства (його стро­ків) та запобіжних заходів.

Сіткове, концентроване календарне, комплексне чи інші пла­нування (шахматне) можуть зазнавати істотних і неістотних змін з урахуванням слідчої ситуації, що склалася на певному етапі роз­слідування кримінальної справи про злочин. Це означає, що кож­ний письмовий план розслідування кримінальної справи про зло­чин на відповідному етапі виходить з її складності (один, декілька епізодів), сукупності тих обставин, що підлягають доказуванню, і є ситуативним. Отже, ситуативний план розслідування злочину потрібно складати з урахуванням умов і обставин, що постали пе­ред слідчим. Ситуативний план розслідування злочину є одним з видів сіткового та концентрованого календарного планування.

44. тактовний прийом Як центральний єлемент кріміналістічної тактики. У літературі зазвичай дається загальне визначення тактичного прийому як найбільш раціональної дії в певних умовах або підкреслюються якісь сторони. Наприклад, Р. С. Бєлкін визначає тактичний прийом як найбільш раціональний і ефективний спосіб дії чи найбільш доцільна в даних умовах лінія поводження особи, що здійснює ту чи іншу процесуальну дію. Відповідно, в предмет слідчої тактики входять: а) тактичні прийоми застосування логічних методів пізнання; б) тактичні прийоми психології відносин слідчого з учасниками слідчих дій; в) тактичні прийоми організації розслідування. Тактичні прийоми повинні мати певні властивості: а) науковий характер тактичного прийому; б) структурна належність до системи прийомів; в) рекомендаційний характер тактичного прийому, можливість його застосування або незастосування і вибору; г) законність; д) відповідність тактичного прийому етичним нормам; е) спрямованість на реалізацію положень норм кримінально-процесуального закону; ж) здатність допомагати ефективному застосуванню науково-технічних засобів. Васильєв О.М. Тактика окремих слідчих дій. Слід погодитися з тими авторами, які вказують і на таку властивість тактичного прийому, як вибірковість, тобтоздатність вирішувати завдання в певних ситуаціях. Для тактичних прийомів характерно те, що вони можуть оформитися з даних не однієї якої-небудь спеціальної науки, а в комплексі з іншою (іншими) науками. У деяких випадках поряд з визначальною наукою, на основі якої сформовано той чи інший тактичний прийом, є елементи інших наук. Наукове обгрунтування тактичних прийомів, наявність в них елементів логіки та інших наук аж ніяк не означає, що всяке застосування логіки в слідчій роботі для вирішення питань, що виникають в процесі розслідування, використання елементів наукової організації праці або психологічно правильного підходу до учасників розслідування може бути тільки у формі тактичного прийому. Ці елементи логіки, психології, наукової організації праці входять у зміст всієї діяльності з розслідування і повсякденної роботи слідчого.Наприклад, вони входять у вирішення питань з моменту порушення кримінальної справи за первинними матеріалами, про організацію ознайомлення слідчого у відповідній справі з процесом виробництва на підприємстві, станом обліку та звітності в установі, про момент пред'явлення обвинувачення, призначення експертизи, про запрошення фахівця для участі в слідчих діях. Тактичні прийоми можна систематизувати за їх видами, визначеними спеціальними науками, покладеними в основу того чи іншого прийому. Це дає більше простору для наукового пошуку, для глибокого проникнення в сутність справи, для його творчого застосування. Визначення тактичних прийомів за ознакою їх наукової природи, загальною для всіх слідчих дій, передбачає можливість розробки специфіки їх застосування в умовах окремих слідчих дій та розслідування окремих видів злочинів. Тактичні прийоми різні за своєю структурою, одні з них представляють собою нескладне разове дію, наприклад, визначення меж досліджуваної матеріальної обстановки або вибір напрямку руху при огляді місця події. Інші є складна дія, що складається з декількох частин, запрограмованих у самому дії, наприклад, слідча версія, що складається з аналізу об'єкта призначення, індуктивного умовиводу і виведення слідства. Нарешті, є тактичні прийоми, кожен з яких складається фактично з декількох прийомів, що мають більш-менш самостійний характер. Такий, наприклад, криміналістичний аналіз свідчень, що включає прийоми оцінки правдоподібності показань, перевірку внутрішнього відповідності показань, відповідності між відомостями, що містяться в свідченнях та іншими доказами. У застосуванні деяких з цих приватних прийомів аналізу показань у конкретних випадках може і не виникнути потреби (на відміну від попереднього прийому - слідчої версії, де повинні знайти застосування всі її частини відповідно до правил логіки). Останній вид тактичних прийомів іноді іменується складним прийомом або тактичними комбінаціями. Мабуть, правильно було б назвати їх тактичними завданнями, що складаються з групи тактичних прийомів. Кримінально-процесуальний закон не передбачає і, природно, не може передбачити заздалегідь застосування наукових рекомендацій у кожному конкретному випадку. Ці рекомендації дуже різноманітні, схильні до змін і постійно розвиваються. Це і обумовлює вільне оперування ними. Імре Кертес правильно пише, що тактика завжди передбачає можливість маневрувати одним з двох і більш можливих, не суперечать нормам КПК прийомів на основі оцінки всіх обставин справи. Кертес І. Тактика і психологічні основи допиту. Можна з цього питання висловити і іншу точку зору: можливість застосування або незастосування і свободи вибору тактичного прийому не є його обов'язковою ознакою, а деякі процесуальні правила, незважаючи на те, що вони обов'язкові до застосування у всіх випадках, є тактичними прийомами. Деякі процесуальні норми мають тактичний сенс, і тому їх слід вважати тактичними прийомами, хоча вони обов'язкові до виконання. Таке правило, наприклад, міститься в ст.167 КПК, згідно з яким свідки, викликані по одній і тій же справі, допитуються порізно і у відсутності інших свідків, а слідчий повинен вжити заходів до того, щоб свідки по одному і тій же справі не моглиспілкуватися між собою. При виборі тактичного прийому разом з оцінкою слідчої ситуації важливе значення мають особисті якості слідчого, його самовідчуття, його краще ставлення до певного характеру дій. Залежність вибору тактичного прийому від особистих якостей слідчого звичайно замовчується, але вона існує. На вибір того чи іншого прийому слідчої тактики впливає іноді навіть настрій слідчого, його самопочуття. Простежити вплив цих факторів при їх різноманітті і дати поради стосовно до кожного випадку навряд чи можливо, але їх необхідно враховувати при виборі тактичного прийому, щоб прийняти правильне рішення. У слідчій тактиці, як проблему, необхідно враховувати законність тактичного прийому. Законність слід розуміти в сенсі точного проходження закону і неприпустимість недотримання вимог закону, невиконання його розпоряджень, порушень порядку виробництва дій, передбаченого законом (наприклад, заборони примушування до дачі свідчень шляхом застосування погроз або інших дій). Залучення до допиту третіх осіб, крім передбачених законом, фактично означає такий вплив на психіку допитуваного, яке розраховане на те, що він втратив контроль над своїми показаннями і розгубився. Це суперечить вимогам закону. Однією з проблем, яка існує в слідчій тактиці, є спрямованість тактичного прийому на здійснення положень і норм кримінально-процесуального закону. Це означає, що призначення тактичного прийому служить завданням кримінально-процесуальної діяльності. Якщо тактичний прийом застосовується в процесі слідчої дії, він спрямований на проведення в життя відповідної норми кримінально-процесуального закону, що передбачає виробництво цієї слідчої дії, на успішне здійснення його конкретного завдання в даній справі. Тактичні прийоми слідчого розробляються і застосовуються на основі уявної прогностичний моделі найбільш оптимальних способів дії і лінії поведінки в процесі виявлення та дослідження, використання інформації, її джерел, досягнення інших цілей кримінального судочинства. Головний зміст процесів використання тактичних прийомів складає розробка і вибір одного або декількох прийомів ефективного проведення слідчих дій, оперативно-розшукових заходів та застосування техніко-криміналістичних засобів.Основна форма реалізації полягає у практичному використанні тактичних прийомів і методів, які виконують головну функцію слідчих дій. З криміналістичних позицій тактичний прийом становить головний зміст слідчої дії. Крім того, в його структуру входять і процесуальні нормативні елементи. Що стосується оперативно-розшукових, підготовчих та деяких інших заходів, то вони в основному збігаються за змістом і обсягом з тактичними прийомами (одним або декількома), через відсутність нормативної регламентації і суворої правової процедури їх проведення. Заходи оперативного і розшукового характеру (наприклад, переслідування злочинця по гарячих слідах, спостереження за підозрюваним і окремими об'єктами) є, по суті справи, нічим іншим, як тактичними операціями. Зрозуміло, внутрішня структура оперативних і розшукових заходів може бути різною, нерідко дуже складною, особливо коли до їх складу включається цілий ряд маскирующих (відволікаючих) дій і тактичних прийомів різного рівня спільності. Однак це не змінює суті розглянутих заходів, які по природі, як правило, відносяться до тактичних прийомів і методів, залежно від ситуації і готівкових коштів змінюється лише структура, ступінь складності і форми. Тактичні прийоми і методи виконують пошукові, дослідницькі, що забезпечують і інші функції не тільки в складі процесуальної дії. Структурні складові тактичних прийомів і слідчих дій більш різноманітні: а) один тактичний прийом безпосередньо входить до складу слідчої дії; б) кілька тактичних прийомів безпосередньо входять у зміст слідчої дії. Тут в рамках єдиного процесуальної дії використовується кілька тактичних прийомів (відволікання уваги, несподівана постановка питання і раптове пред'явлення найбільш сильного докази; в) виконання одного або декількох тактичних прийомів передує виробництву слідчої дії (дій), до складу яких входить один або кілька тактичних прийомів; г) один або кілька тактичних прийомів здійснюється і після виробництва слідчої дії. При цьому обидві групи прийомів з'єднують послідовно в єдиний комплекс, істотно підвищують його загальну ефективність. д) тактичні прийоми виконуються паралельно з виробництвом одного або декількох слідчих дій, не входячи безпосередньо в їх склад, але функціонально їх обслуговуючи. Наприклад, у той час, як слідчий проводить огляд місця події, оперативні працівники МВС перекривають шляхи можливої ​​втечі злочинців, виявляють очевидців. Тактичні прийоми, безпосередньо не охоплені процесуальними рамками окремих слідчих дій, крім загальних завдань (пізнавальних, спеціальних, пошукових, логіко-психологічних) виконують функцію структурного об'єднання всіх, елементів тактичної операції в єдиний комплекс - взаємозалежну, оптимальну, упорядковану підсистему з високим ступенем ефективності. У той же час тактична операція має відносну автономність по відношенню до інших підсистем і елементів, що входять в загальну систему розслідування кримінальної справи.

45. Найбільш загальними слідчими ситуаціями при розслідуванні вбивств і зґвалтувань є ситуації, коли на момент порушення кримінальної справи: 1) особа, що зробила злочин, наслідку не відомо; 2) злочин, що зробив, особа відомо наслідку. Крім того, на специфіку слідчої ситуації впливає період часу, що пройшов з моменту здійснення злочину до моменту початку розслідування. Висунуті в ході розслідування злочинів проти особистості слідчі версії можуть бути розділені на три групи: 1) версії, що не мають вираженої специфіки й висунуті при розслідуванні різних категорій злочинів, засновані на аналізі слідів рук, ніг, транспортних засобів і інших слідів (до подібним до версій ставляться версії про фізичних даних злочинців, способи їхнього проникнення в приміщення, використаних ними транспортних засобах і т. п.); 2) версії родового характеру, типові для злочинів проти особистості: а) про насильницький характер події злочину: б)про події, що передували злочину; в) про знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень; г) про здійснення поряд з розслідуваним іншого злочину (крадіжки, грабежу); д) про психічні аномалії злочинця: 3) версії, обумовлені слідчою ситуацією того або іншого різновиду злочинів. Типові слідчі ситуації по справах про вбивства можуть бути зведені до наступним:

- виявлення трупа з явними ознаками насильницької смерті, заподіяною сторонньою рукою;

- виявлення трупа з ознаками насильницької смерті при неясності її конкретної причини;

- виявлення трупа без явних тілесних ушкоджень і при відсутності видимих факторів, що травмують, але при обставинах, що можуть свідчити про насильницький характер смерті; - зникнення людини при наявності даних, що дозволяють припустити його вбивство;

- виявлення частин розчленованого трупа. При цьому висуваються й підлягають перевірці версії про настання смерті в результаті: а) убивства: б) самогубства; в) нещасного випадку: г) якого-небудь захворювання; д) раптової смерті. Елементи первісної слідчої ситуації є відправними моментами для висування ряду приватних слідчих версій про механізм убивства, його знаряддях; про положення, у якому перебував потерпілий у момент заподіяння поранень; про здійснення вбивства за місцем проживання або роботи злочинця й т.д. Слідчі ситуації, що складаються на момент на чалу розслідування зґвалтування, можуть бути класифіковані залежно від того:

- чи був підлоговий акт із потерпілою зроблений із застосуванням фізичного або психічного насильства або з використанням її безпомічного стану:

- чизроблене насильство у відношенні неповнолітньої або малолітньої;

- чизроблене насильство в приміщенні або на відкритій місцевості. Висуваються й підлягають перевірці версії про те, що: а) зґвалтування мало місце при обставинах, повідомлених потерпілої: б) зґвалтування не було, а відбулися добровільні полові зносини, в оцінці обставин якого потерпіла сумлінно помиляється: в) зґвалтування не було, мала місце інсценівка злочину. Залежно від обставин розслідуваної справи мо гут бути висунуті й іншої версії, зокрема , про особливості сприйняття потерпілих конкретних дій злочинця: про характер існуючих між ними відносин: про інтенсивність надаваного нею опору; про причини зміни показань і т.п.. У випадках, що коли потерпів від зґвалтування є неповнолітня, самостійною завданням розслідування є з'ясування питання про те, чи була ця обставина відома підозрюваному Щодо тактичного завдання розслідування, то в криміналістичній літературі пропонувалися різні його визначення. Так, А. Волобуєв розглядає тактичне завдання розслідування як окреме завдання на шляху вирішення загального (стратегічного) завдання кримінального судочинства, пов’язаного із застосуванням криміналістичних засобів і прийомів[12]. С. Здоровко під тактичним завданням розуміє певну проблему, яка потребує свого вирішення в процесі розслідування, має відокремлений характер різного ступеня, передбачає використання різноманітних засобів (тактичних операцій, слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, тактичних комбінацій, тактичних або інших прийомів)[13]. На думку В. Корноухова, тактичне завдання -це частина процесу розслідування, що відображає співвідношення між ситуацією розслідування і тактичною метою та визначає спосіб дії. У його структурі як вимога (мета) виступає встановлення правової або проміжної мети розслідування; як умова (відоме) -ситуація розслідування; як шукане (невідоме) -окрема система доказів[14]. Ми готові погодитися з В. Кор-ноуховим щодо змісту і структури тактичного завдання, окрім посилання на те, що тактичне завдання спрямоване на встановлення правової мети, тобто реалізацію повного і всебічного розслідування і остаточне встановлення винної особи. Як видається, останнє є безпосередньою метою досудового розслідування в цілому, досягненню якої підпорядкована ціла низка проміжних, локальних цілей, що формують завдання відповідного рівня, реалізація яких і є прерогативою тактичних операцій. У зв’язку з цим тактичні завдання треба розглядати як необхідний елемент у досягненні проміжної, локальної мети розслідування, а відтак і засобом їх вирішення можуть бути лише тактичні операції.Як видається, при формулюванні визначення поняття «тактичне завдання» треба шукати такі ознаки, які б дозволяли більш чітко відрізняти це поняття від суміжних і виражали б його сутність. До таких ознак, на нашу думку, передусім слід віднести природу походження цього різновиду завдань (ситуаційна зумовленість, локальність масштабу, варіантність виникнення тощо) та засоби їх вирішення. Саме ці ознаки надають можливість визначити критерії відокремлення одних видів завдань розслідування від інших, зокрема стратегічних від тактичних.

46. Тактика слідчих дій. Тактичні комбінації. Тактичні операції.У криміналістичній теорії тактичні прийоми традиційно розглядаються ізольовано, а не у певних комплексах чи системах. Разом з тим саме комплексне використання тактичних прийомів слід здійснювати у процесі тієї чи іншої слідчої (судової) дії. Використання типових систем набагато ефективніше, ніж застосування окремих неузгоджених прийомів.

Система тактичних прийомів — це упорядкована сукупність (комплекс) взаємопов’язаних і взаємозумовлених прийомів, яким притаманні цільова спрямованість і вибірковість у процесі їх реалізації.

Така система повинна становити не просту сукупність прийомів, не будь-який їх перелік, а лише таку побудову, що припускає організацію їх у вигляді цілісного утворення, в якому взаємопов’язані компоненти посідають відповідне місце у певній послідовності та виконують необхідні функції.

Системі тактичних прийомів властиві такі загальні ознаки:

1) цілісність. Елементи системи повинні бути безпосередньо чи опосередковано взаємопов’язані і вибірково взаємодіяти, тобто система має функціонувати як певний цілісний ансамбль. Кожний тактичний прийом повинен посідати своє місце в системі та виконувати необхідні функції. Системі мають бути притаманні нові інтегральні властивості, які не входять порізно як складові до системи елементів;

2) наявність певної структури, яка передбачає існування відповідних підсистем і окремих тактичних прийомів, що залежать від мети і ситуацій. Розташування тактичних прийомів у системі пов’язано з їх тактичною доцільністю та ефективністю використання у певній послідовності;

3) ієрархічність системи тактичних прийомів, яка виступає як компонент більш широкої системи — криміналістичної тактики. У свою чергу, кожний компонент системи тактичних прийомів (огляду, обшуку, допиту, пред’явлення для впізнання та ін.) може розглядатися як система (чи підсистема), яка диференційована відповідно до мети і ситуаційної зумовленості;

4) множинність опису кожної системи. Система тактичних прийомів може співпадати за формою прийомів, але відрізнятися за їх конкретним змістом і особливостями використання.

Існують і специфічні ознаки (властивості) системи тактичних прийомів:

а) цільова спрямованість — відповідність меті процесуальної дії;

б) вибірковість — можливість ефективної роботи тільки у певній ситуації;

в) динамічність і гнучкість — наявність широкого діапазону проявів у своєму конкретному змісті і особливостях використання. Гнучкість системи полягає у зміні лiдерства застосування тактичних прийомів;

г) варіантність — множинність слідчих (судових) дій, а також різноманітних ситуацій, які зумовлюють і варіантність систем тактичних прийомів;

ґ) алгоритмічність — своєрідність алгоритмів для слідчого чи судді у процесі використання тактичних прийомів системи. Вона полягає в тому, що системи припускають певний порядок використання тактичних прийомів — їх форму, зміст, послідовність застосування тощо.

У сучасній криміналістичній тактиці використовуються поняття «тактична комбінація» і «тактична операція», визначення яких має дискусійний характер.

Тактична комбінація — це певне поєднання тактичних прийомів чи слідчих дій та інших заходів, що має на меті вирішити конкретне завдання розслідування, та зумовлене цією метою і слідчою ситуацією.

У криміналістичній теорії історія виникнення тактичних комбінацій пов’язана з концепцією правомірності «слідчих хитрощів» і «психологічних пасток», що розглядаються як різновиди тактичних комбінацій. Визначення поняття тактичної комбінації викликає заперечення з таких міркувань:

1) має місце гіперболізація «слідчих хитрощів» («психологічних пасток»); фактично виходить, що «слідчі хитрощі» — це комплекси (поєднання) тактичних прийомів. Цим поняттям охоплюють як припустимі, правомірні тактичні прийоми, так і способи дії, які порушують вимоги етичності, а навіть й комплекси, групи, сукупності прийомів;

2) недоцільно об’єднувати в одному понятті дві самостійні категорії — «поєднання тактичних прийомів» (система прийомів) і «поєднання слідчих (або інших) дій» (тактична операція). «Поєднання тактичних прийомів» і «поєднання слідчих (або інших) дій» переслідують різну мету і є нерівнозначними;

3) в етимологічному смислі термін «комбінація» тотожний терміну «система прийомів» для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише у межах однієї слідчої (судової) дії і не припускає поєднання з тактичними прийомами іншої процесуальної дії. Тому тактичну комбінацію необхідно розглядати як синонім системи тактичних прийомів.

Тактична операція передбачає поєднання однойменних і різнойменних слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на виконання проміжного завдання розслідування у даній слідчій ситуації.

Тактична операція передбачає вирішення тактичного (проміжного) завдання. При розслідуванні тих чи інших злочинів застосовують тактичні операції: «встановлення очевидців», «відшкодування матеріальних збитків», «документ», «розшук злочинця», «атрибуція трупа», «захист доказів» та ін.

47. Поняття слідчого огляд йо віді.Следственний огляд - одне з найбільш поширених слідчих дій. Це - основний спосіб безпосереднього сприйняття слідчим різних об'єктів, що відносяться до справи. Слідчий проводить огляд місця події, місцевості, приміщень, предметів та документів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки події, а також інших обставин, що мають значення для справи Слідчий огляд можна визначити як слідча дія, що полягає у безпосередньому виявленні, вивченні та фіксації слідчим різних матеріальних об'єктів і слідів на них, які можуть мати відношення до справи, їх ознак, стану, властивостей і взаєморозташування. Вирішуючи питання про необхідність проведення огляду, і зокрема огляду місця події, слідчий завжди виходить з конкретних обставин справи. Однак, як показує практика, слідчий огляд в тому чи іншому його вигляді повинен проводитися при розслідуванні більшості злочинів - завжди, коли шляхом огляду можуть бути виявлені речові сліди події. Огляд також дозволяє слідчому повніше ознайомитися з обстановкою місця події, глибше зрозуміти сутність розслідуваного злочину. Існує кілька класифікацій видів слідчого огляду. Так, по об'єкту розрізняються: огляд місця події; первинний зовнішній огляд трупа на місці його виявлення (або просто огляд трупа); огляд предметів; огляд документів; огляд тварин; огляд приміщень та ділянок місцевості, не є місцем події. Особливий вид слідчого огляду - огляд живих людей (огляд). За часом розрізняються первинний і повторний огляд; за обсягом - основний і додатковий. Початковий - це перший огляд слідчим даного об'єкта; повторний - будь-який наступний огляд об'єкта, який раніше вже піддавався слідчому огляду. При повторному, як і при первинному огляді, об'єкт досліджується повністю, разом з усіма виявленими на ньому слідами (у тактичному відношенні повторний огляд істотних особливостей не має). Додатковий огляд - це огляд окремих елементів об'єкта, який раніше вже був оглянутий в цілому. Зазвичай необхідність в додатковому огляді виникає, коли якісь ділянки місця події, сліди або речові докази при основному (початковому) огляді залишилися недослідженими або були досліджені недостатньо повно, однак у цілому початковий огляд був проведений на належному рівні і проводити повторний огляд недоцільно. Відповідно до закону слідчий огляд завжди проводиться у присутності понятих. Слідчий вправі залучити до огляду підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка. Він може також запросити для участі в огляді особа, що володіє спеціальними знаннями (спеціаліста). При огляді трупа участь фахівця - судового медика (а при відсутності його - іншого лікаря) є обов'язковим. Огляд всіх об'єктів, виявлених при огляді місця події, обшуку, виїмки, провадиться за місцем відповідного слідчої дії; хід і результати огляду фіксуються в протоколі відповідної слідчої дії. Якщо для огляду предметів або документів потрібен тривалий час, або з інших підстав (темрява, погодні умови, скупчення людей) слідчий може провести огляд у себе в кабінеті. При огляді не допускаються дії, що принижують честь, гідність чи небезпечні для здоров'я його учасників. Сутність та завдання огляду місця події Огляд місця події - це самий складний і трудомісткий вид слідчого огляду, має величезне значення для розслідування злочинів. Однак у практиці дуже часто зустрічаються випадки некваліфікованої та недбалого проведення цієї слідчої дії; зазвичай це призводить до непоправних втрат слідів і речових доказів, т. к. компенсувати прогалини, допущені при первинному огляді, шляхом повторного огляду, як правило, вже не вдається. Огляд місця події - це невідкладна слідча дія, яка полягає у безпосередньому вивченні та фіксації слідчим обстановки місця події, що знаходяться на ньому слідів і інших об'єктів з метою отримання фактичних даних, що мають значення для справи. Необхідно розрізняти два різних поняття - місце події і місце злочину. Місце події - це приміщення або ділянка місцевості, в межах якого виявлені сліди скоєного злочину (викрадене майно, труп або частини трупа, заховане злочинцем зброю і т. д.).

48. Огляд місця події - це оперативно-слідче захід, який направлено на з'ясування, фіксацію і подальше дослідження обстановки місця події, слідів злочину та інших фактичних даних, які дозволяють зробити відповідні висновки про механізм події і обставини даної справи. Огляд місця події є важливим засобом отримання інформації про розслідуваної злочині. Найчастіше від якості процедури огляду місця події залежить успіх подальшого розслідування, тому що отримана в ході огляду місця події інформація може носити доказовий характер. Під місцем події розуміють приміщення або частина місцевості, на периметрі яких знайдені сліди злочину, але варто зазначити, що злочин могло бути скоєно як на місці події, так і за його межами. А під місцем злочину варто розуміти безпосередньо те місце (район), в якому було скоєно злочин чи настав злочинний результат, сліди якого могли бути знайдені і поза місця злочину. В якості загальної завдання огляду місця події є з'ясування всіх обставин події (що саме сталося, яким чином та ін.) Загальну завдання огляду місця події можна підрозділити на ряд приватних завдань: 1). Вивчення обстановки місця події; 2). Встановлення характеру впливу злочинця на навколишнє середовище (місце події); 3). Встановлення мотиву злочину; 4). Виявлення причин скоєння злочину; 5). Отримання необхідної інформації для здійснення подальших оперативно-слідчих дій. Об'єктами огляду місця події можуть бути: 1). Труп; 2). Сліди злочину (злочинця); 3). Ділянка місцевості чи приміщення, з яким пов'язано уявлення про місце пригоди; 4). Різні предмети і об'єкти, що знаходяться на місці події і мають відношення до нього; Огляд місця події може бути первинним або повторним, тобто огляд вже дослідженого місця події, і при цьому об'єктами дослідження можуть бути окремі елементи місця події. Також буває додатковий огляд місця події, який спрямований на вивчення конкретних об'єктів (предметів), які в свою чергу в силу сформованих обставин не були оглянуті при первісному або повторному огляді.

49. Існують три основні етапи огляду місця події: підготовчий, робітник і заключний етап. Підрозділ на етапи необхідно для систематизації дій учасників огляду. На підготовчому етапі огляду місця події необхідно: 1). Перевірити справність і готовність усіх технічних засобів, необхідних для огляду; 2). З'ясування всіх обставин події; 3). Уточнення завдань, які необхідно вирішити в результаті огляду; 4). Створення плану дій, який забезпечить виконання поставлених завдань; 5). Узгодження плану дій зі слідчими. Робочий етап огляду місця пригоди включає в себе загальний і детальний огляд місця події. При загальному огляді передбачається вирішення наступних питань: орієнтування, вибору позиції для виробництва орієнтує та об'ємної фотозйомки, а також вирішення питання про вихідної точки і спосіб огляду. В даний час існують три основні способи огляду місця події: фронтальний, ексцентричний і концентричний. При концентричному способі огляду - процедура огляду проводиться по спіралі (від периферії до центру місця події). При ексцентричному способі огляд проводиться від центру місця події до його периферії. При фронтальному способі огляд ведеться у вигляді лінійного огляду площ від однієї їх межі до іншої. Варто зазначити, що при виборі способу огляду місця події враховуються конкретні обставини, а якого-небудь постійного правила застосування способів не існує. Але взагалі, рекомендується проводити огляд приміщень концентричним способом. А огляд відкритій місцевості рекомендується проводити ексцентричним методом, тобто від центру до периферії, тому що не завжди представляється можливим відразу ж визначити межі місця події. Огляд відкритій місцевості також можна виробляти і фронтальним способом, якщо площа оглядається території дуже велика і її можна розділити на смуги. Коли стадія загального огляду закінчується, то починається стадія детального огляду, в результаті якого виробляється наступне: 1). Вузлова і детальна фотозйомка; 2). Ретельний огляд предметів і слідів, предмети учасникам огляду рекомендується брати обережно і з найменшим зіткненням, щоб не зіпсувати сліди на місці злочину; 3). Приймаються всі доступні методи і способи для виявлення на місці події слідів злочину; 4). Попереднє дослідження слідів, необхідних для розкриття злочину і розшуку підозрюваних і злочинців. 5). Вилучення слідів з об'єктів, а в тому випадку якщо неможливо вилучити сліди, то вилучається об'єкт зі слідами злочину для подальшого дослідження. У заключному етапі огляду місця події слідчому належить: 1). Cоставіть протокол огляду місця події та необхідні плани, креслення і схеми; 2). Вилучення об'єктів з місця події (слід також провести упаковку об'єктів або слідів, а також різних речових доказів, і після цього все це доставляється до експертного установи для подальшої експертно-криміналістичної експертизи); 3). Вжити відповідних заходів до збереження об'єктів, що мають доказове значення, і які неможливо вилучити з місця події; У протоколі огляду місця події повинна бути наступна інформація: 4). Спосіб додаткової фіксації слідів. 2). Місце знаходження слідів; 3). Кількість слідів, а також їх вид, форма, розміри, а також інші особливості та відмінні риси; 1). Способи та методи вилучення слідів, а також засоби для їх виявлення;

50. Огляд трупа — це слідча дія, що провадиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, на місці знаходження трупа з метою виявлення ознак, що дозволяють встанови­ти особу потерпілого, місце, час, обставини і причини смерті, а також для знайдення ознак, які вказують на мо­жливого злочинця. Огляд трупа провадиться в присутності двох понятих і за участю судово-медичного експерта (або іншого лікаря). Порядок огляду трупа регламентований ст. 192 КПК.

При огляді трупа встановлюють фактичні дані, доступ­ні безпосередньому спостереженню, фіксуються положен­ня і поза трупа, стать, приблизний вік, особливості одягу і взуття, предмети, сліди, документи, що є на трупі і біля нього, а також тілесні ушкодження та трупні зміни.

Огляд трупа складається з двох етапів — загального і детального.

При загальному огляді досліджуються:

1) поза трупа і його положення на місці події;

2) зовнішній стан одягу на трупі;

3) знаряддя заподіяння смерті, що знаходяться на трупі.

При детальному огляді досліджуються:

1) ложе трупа (ділянка підлоги або ґрунту під трупом);

2) одяг трупа;

3) тіло трупа та ушкодження на ньому.

При огляді оголеного трупа фіксуються:

1) угодованість, колір шкіри, статура, вік і стать;

2) трупні явища (охолодження, висихання тіла, трупні плями, ознаки гниття);

3) вид голови та обличчя;

4) вид живота;

5) індивідуальні особливості, які спостерігаються на тілі;

6) ушкодження на трупі.

Частини трупа описуються в такій послідовності: голо­ва - обличчя - шия - груди - живіт - спина - руки - ноги.

При огляді одягу і взуття на трупі звертається увага на те, що саме одягнуто та в якій послідовності; стан одягу і взуття; ушкодження (розриви, розрізи, відірвані части­ни) і забруднення; конфігурація країв ушкодженого одягу (рівні, нерівні та ін.); вміст кишень.

Труп фотографують, складають схеми, виготовляють зліпки і відбитки слідів, беруть зразки Огляд трупа може бути як самостійною слідчою дією (при ексгумації або огляді в морзі), так і складовою частиною огляду місця події. У всіх випадках, відповідно до вимоги карно-процесуального закону, труп оглядають за участю судового медика або іншого лікаря. Якщо труп перебуває на місці події, те насамперед з'ясовується особистість (в бесіді зі свідками, шляхом вивчення виявлених у кишенях або особистих речах померлих документів). Установлення особистості звільняє слідчого від докладного опису його прикмет і деяких інших дій, проведених в розпізнавальних цілях. При огляді трупа на місці події збираються дані, що вказують на певні обставини, що дозволяють припускати, чи відбулося вбивство, самогубство або нещасний випадок. Для цього докладно вивчають позу трупа, тілесні ушкодження й механізм їх заподіяння, сліди боротьби й переміщення трупа, знаряддя злочину, передсмертні записки. Якщо доводиться оглядати жіночий труп, то по позі судять про можливість убивства з метою зґвалтування. При цьому в загиблої беруть уміст з-під нігтів і вилучають зразки волось із різних частин тіла для наступного їхнього порівняння з волоссями, які можуть бути виявлені на підозрюваному. Якщо умови дозволяють, труп на місці події роздягають (повністю або частково) і ретельно вивчають посмертні явища й характер поранень ( чивогнепальні вони або заподіяні холодною зброєю, їх форма, розмір, глибина, місце розташування вхідного й вихідного отворів, наявність ознак пострілу в упор або із близької відстані й т.д.). Рани обов'язково фотографують із масштабною лінійкою.

При знятті із трупа одягу уважно стежать за тим, щоб не випали куля, дробинки, мікрочастинки. Для їхнього пошуку треба також ретельно досліджувати ложі трупа (місце під трупом). Знятий одяг детально оглядають, вивчають наявні ушкодження, забруднення, відшукують волосся, волокна, інші сторонні частки, які можуть належати злочинцеві. При огляді одягу обов'язково вивертають кишені й витягають всі уміст. Підлягають ретельному огляду й особисті речі загиблі (сумки, портфелі, рюкзаки). Вологі речі й речі, просочені кров'ю й різними виділеннями, обов'язково просушують і впаковують. Якщо умови не дозволяють зробити огляд трупа в оголеному виді, труп з метою запобігання втрати куль, дробинок, мікрочастинок загортають у целофановую плівку й відправляють у морг, де буде провадитися більше ретельний його огляд. Невпізнаний труп обов'язково дактилоскопируют, фотографують його лівий і правий профіль і у двох екземплярах становлять розпізнавальну карту установленого зразка. Один її екземпляр потім направляють у територіальний інформаційний центр МВС, УВС, а другий - у Головний інформаційний центр МВС Російської Федерації, у картотеку невпізнаних трупів. З метою впізнання трупа його варто також пред'явити місцевим жителям. Якщо особа забруднена або спотворено, перед пред'явленням роблять туалет трупа: особа промивається, рани на особі зашиваються й загримировываются, якщо труп жіночий - губи підфарбовуються, при необхідності в очні яблука впорскується розчин гліцерину для додання їм прижиттєвого блиску. Після туалету трупа його особа знову фотографують. Досить бажано з особи трупа виготовляти посмертну гіпсову маску. Для цього накладається джгут (скручений рушник) по тім'яним, вушний областям, по кадыковой частини шиї й закріплюється на груди, особа змазується вазеліном і заливається розчином гіпсу. Посмертні гіпсові маски мають деякі переваги перед фотознімками як при пред'явленні для впізнання, так і при проведенні портретних експертиз, оскільки вони містять ряд додаткових ідентифікаційних ознак. Наприклад, при експертному дослідженні маски дозволяють створювати будь-які ракурси й умови висвітлення, що полегшують оцінку порівнюваних ознак, що відобразилися на масці особи загиблого й фотознімку без звістки зниклого. З розпізнавальними цілями, а також з метою експертного дослідження із трупа беруть зразки волосся.

Якщо на особі трупа м'яка тканина дуже сильно ушкоджена (поїдена тваринами, згнив) і туалет трупа неможливий, після огляду за допомогою працівників моргу голова трупа отчленяется, череп виварюється й направляється в Експертно-криміналістичний центр МВС Російської Федерації для реконструкції особи по методу проф. Герасимова. Виготовлена тут реконструкція фотографується й використається в розпізнавальних цілях. При необхідності ексгумації трупа з метою його огляду слідчий виносить про цьому постанова, залучає судового медика, фахівця-криміналіста, понятих. Після розкриття труни труп фотографують і описують зовнішнє його стан. Потім з урахуванням поставлених завдань провадять детальне його обстеження, фотографування й становлять протокол

51. Огляд предметів і документів є самостійним видом слідчої дії, якщо здійснюється не на місці події, а окремо. В іншому разі їх огляд є складовою частиною огляду місця події, місцевості або приміщення (приміщень). Необхідність в огляді бухгалтерських документів виникає, зокрема, у зв'язку з вказівкою на них в акті ревізії, коли потрібно вирішити питання про виїмку. Такий огляд іноді передує виїмці (потрібні документи відбираються і вилучаються), а іноді навпаки: спочатку вилучаються цілі томи документів, а потім вже в слідчому кабінеті проводиться їх огляд. Потрібні документи долучаються до кримінальної справи, інші повертаються.Предмети і документи можуть підлягати огляду поза зв'язку з оглядом місця події і в тих випадках, коли вони представлені як джерела доказів різними учасниками кримінального процесу: підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним особою, цивільним відповідачем і їх представниками, а також громадянами, установами, підприємствами та організаціями. Предмети і документи, виявлені при обшуку або виїмці, огляді місця події, оглядаються на місці виробництва відповідної слідчої дії, якщо для цього не потрібно багато часу і є належні умови; результати огляду фіксуються в протоколі зазначеного слідчої дії. Якщо огляд предметів і документів, виявлених при обшуку, виїмки та огляді місця події, вимагає тривалого часу або для нього відсутні належні умови, він проводиться за місцем провадження слідства. 52. Огляд - це самостійна слідча дія, що проводиться на підставі постанови слідчого, здійснюване або самим слідчим, або (за його дорученням) лікарем і спрямоване на безпосереднє обстеження тіла людини з метою виявлення, виявлення і фіксації слідів злочину, особливих прикмет і ознак функціонального і анатомічного характеру . Огляд є своєрідним видом слідчого огляду і в той же час самостійною слідчою дією, передбаченим ст. 180 КПК. Цілями цієї слідчої дії є виявлення і фіксація на тілі підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка слідів злочину або особливих прикмет. Слідами злочину в даному випадку можуть бути садна, рани, синці, укуси, подряпини, а також сліди крові, виділення людського організму, плями або частинки фарбувальних або інших речовин. Особливі прикмети - це ознаки зовнішності, що виділяють дану людину з середовища схожих на нього: шрами, татуювання, родимі плями, бородавки, рубці, фізичні недоліки, сліди раніше перенесених хвороб. При провадженні слідчого огляду (огляду) дотримуються наступні процесуальні вимоги. Проводиться воно тільки за вмотивованою постановою слідчого, яке є обов'язковим для тих, щодо кого воно винесено. Підозрюваний і обвинувачений піддаються огляду для виявлення на їхньому тілі слідів боротьби, залишених потерпілим, пошкоджень, випадково заподіяних самому собі при скоєнні злочину, слідів різних речовин. Потерпілий може бути оглянутий для виявлення на його тілі різних пошкоджень і слідів - крові, сперми та інших людських виділень. Свідок підлягає огляду з метою виявлення на його тілі слідів, що мають відношення до події злочину в основному у вигляді різних речовин. При відмові особа може бути оглянуте в примусовому порядку. Огляд здійснюється слідчим з обов'язковою участю понятих. Якщо відбувається оголення тіла оглянутого, то поняті повинні бути однієї з ним статі; в огляді може брати участь фахівець (судово-медичний експерт або інший лікар). Свідок не присутній при огляді особи іншої статі, якщо необхідно оголення його тіла. Огляд у такому разі виробляє спеціаліст-лікар при понятих тієї ж статі, що і оглянутий. При огляді неприпустимі дії, що принижують честь і гідність освідельствуемого особи, а також заподіяння будь-якої шкоди його здоров'ю. Про виробництво огляду складається протокол, в якому детально і послідовно викладаються хід і результати проведеного дії. Огляд слід відрізняти від слідчого огляду, судово-медичної експертизи і особистого обшуку. Виявлені при огляді сліди і особливі прикмети фіксуються шляхом складання протоколу, фотографування, викреслювання плану тіла, виготовлення об'ємних зліпків.Сліди та речові докази слід не тільки детально описати в протоколі, а й вилучити в натурі для залучення до матеріалів кримінальної справи. Огляд - Це огляд тіла жівої особи: потерпілого, підозрюваного, обвінувачуваного. Воно провадиться по постанові слідчого З метою Виявлення важливими для розслідуваної справи доказів, а кож установлення сховок Під одягу особливий прикмети (татуювань, шрамів, рідних плям и ін.). При необхідності для участі в огляді залучається лікар и Фахівець-кріміналіст.ЯКЩО при огляді оглядаються відкріті частин тіла (особа, руки), слідчій, поняті можут буті будь-якої статі, а при обстеженні сховок частин смороду повінні буті одного статі з оглянутих. Огляд почінається з ознайомлення особи (потерпілого, підозрюваного, обвінувачуваного) з ухвалив, потім, ЯКЩО в цьому є необхідність, Йому пропонують роздягнутіся й обстежать йо Тіло. Перелогових від обставини справи звертається УВАГА на Наявність и характер тілесніх ушкоджень, які могли утворітіся у зв'язку з здійсненням злочину (подряпіні, сліді зубів, сінці). При віявленні їх фотографують Із застосуванням масштабної лінійкі. ЯКЩО огляд проводитися у зв'язку з розслідуванням убивства, згвалтування або інших полових злочінів, то при йо проведенні звертається УВАГА на Наявність на тілі обстеженим крові, сперми, інших віділень, виявлення якіх полегшується при застосуванні ртутно-кварцової лампи. За даній категорії справ Необхідно брати вміст з-Під нігтів, де надалі при віробніцтві експертизи можут буті виявлено Частки крові, шкірі, волокна одягу. При огляді підозрюваніх по справах про крадіжкі Варто звертати Увага на плями техніко-кріміналістічніх следообразующих речовін, якімі часто блокують об'єкти з матеріальнімі цінностямі. При влученні на Тіло смороду трівалій годину зберігаються й легко можут буті віявлені в ультрафіолетовіх Променя. Доцільно кож у таких підозрюваніх брати мазки з вушніх раковин и вміст з-Під нігтів. Огляд часто сполучається з оглянувши одягу, на якій можут буті віявлені Такі ж сліді, Як и на тілі. У цьому випадка складається єдиний протокол огляд й огляд одягу. До нього додаються фотознімкі тілесніх ушкоджень, особливо прикмети (татуювань, родімок, шрамів) i вилучення Речовий доказів. При віявленні тілесніх ушкоджень оглянутий Може буті спрямований на судово-медичний експертизу для одержання висновка про механізм і час їхнього утворення, ступінь ваги, можлівості їхнього заподіяння при обставинах, пов'язаних з розслідуваною подією

53. Обшук - це слідча дія, змістом якого є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості та окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення для справи, а також виявлення розшукуваних осіб. Виїмка - це слідча дія, що складається в витребування і вилучення у будь-якої особи або установи предметів або документів, що мають значення для справи. Відмінності між обшуком і виїмкою: 1) предмети, що підлягають виявленню та вилученню при обшуку, можуть бути відомі слідчому тільки орієнтовно або зовсім невідомі; при виїмці вилучаються строго певні предмети або документи; 2) при обшуку місцезнаходження предметів і документів невідомо, а при виїмці вилучаються предмети, що знаходяться в певному місці. Обшук проводиться на підставі мотивованої постанови. Завдання обшуку: виявлення предметів, що мають доказове значення; виявлення розшукуваних осіб та матеріалів, що полегшують їх розшук; виявлення майна, що забезпечує відшкодування збитку і можливу конфіскацію. Види обшуку: - По об'єкту (особистий, приміщень, ділянок місцевості, транспорту); - По послідовності проведення (первинний і повторний); - За часом проведення (одночасний і різночасних). Особистий обшук можливий без винесення спеціальної постанови у двох випадках: при затриманні та арешті; при проведенні обшуку або виїмки в приміщенні, якщо є підстави вважати, що будь-хто з присутніх приховує при собі предмети, що підлягають вилученню. Підготовка до обшуку складається з наступних етапів: - Прийняття рішення про проведення обшуку; - Збір ориентирующих відомостей; - Визначення часу обшуку; - Підбір його учасників; - Підготовка технічних засобів. Підстави для проведення обшуку: наявність даних, що дозволяють припускати, що в тому чи іншому місці, у того чи іншого особи є предмети, що мають значення для справи. Обов'язкові учасники обшуку: слідчий або особа, яка провадить дізнання; поняті, обшукуваний або дорослі члени його сім'ї, а при їх відсутності - представник місцевої адміністрації; представник організації (державної, приватної), в приміщенні якої проводиться обшук. Необов'язкові учасники обшуку: технічні співробітники, фахівці, свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений. Обшук - слідча дія, Що полягає в примусового обстеженні пріміщень, місцевості й інших об'єктів, а кож окремих громадян З метою Виявлення й вилучення знарядь злочину, предметів и цінностей, добути злочину шляхом, а кож інших предметів и документів, Що мают значення для розслідуваної крімінальної справи. Крім того, обшук Може буті зробленій для виявлення розшукуваніх ОСІБ и Приховане трупів. Перелогових від спеціфікі підлягаючому обшуку об'єкта, умов йо виробництва, особливостей планування й тактики пошукових Дій розрізняють обшукі: у житла и інших пріміщеннях (господарських будівлях, на робочому місці, місць у готель, гуртожитка і т.п.): на відкрітій місцевості : повторний: "екстренних", проведений у випадка, Що не терпить зволікання, без йо Попередня санкціонування прокурором; одночасній (йо назівають кож "груповим"), що представляє собою тактовно операцію по проведенню одночасно за єдінім планом декількох самостійніх обшуків з рамках однієї крімінальної справи : у пріміщеннях, займаною дипломатичними представництва: транспортних засобів (щоперебувають на стоянці особистих автомобілів, маломірніх судів); Особистий обшук. Примусових характер пошукових Дій и неминучий у зв'язку Із ЦІМ вторгнення в сферу особистих інтересів Що обшукується, а в окремих випадка и інших особах, становляться одну з характерних рис обшуку, Що дозволяє відмежовуваті йо від інших слідчіх Дій, зокрема, від огляді місця Події . Так, при огляді місця Події, розташованого, Наприклад, у лісовому масіві, можут віроблятіся пошуки Закопаного трупа, знарядь злочину й інших речовінніх доказів. Однак віроблені при цьому пошукові дії НЕ зачіпають безпосередню інтересів громадян. У тих випадка, коли Такі дії Сполучені з обмежень суб'єктивних прав тої або іншої особи (Наприклад, у випадка пошуків слідів злочину в житло родини без звісткі зниклого, у дворі й надвірніх будівлях, на прісадібній ділянці, у саду, городі й т.п.), по своєму змісті смороду віходять за рамки слідчого озирніться, и їхнє виробництво винні здійснюватіся в точній відповідності з Карно-процесуальним законом, Що регламентує обшук. Підставою для виробництва обшуку можут буті будь-які Фактичні дані, Що втрімуються в показаннях свідків, Що потерпілі, підозрюваніх и обвинувачених, а кож в інших джерелах доказів, Що свідчать про знаходження в якому-небудь місці або в якої-небудь особи предметів або документів , Що мают значення для справи. Віхіднімі джерела таких фактичних Даних можут служити кож матеріали оперативно-розшукової діяльності.Рішення про обшук слідчій наділяє у форму постанови, Що є правовою Із для йо виробництва. У ньому вказується особа, у Якого слід сделать обшук, визначаються границі пошукових Дій (житло, присадибна ділянка й т.п.), по можлівості перераховуються підметі відшуканню й вилучення предмети й документи, що наводить Фактичні дані, Що послужили причиною обшуку. Обшук повинен буті санкціонованій прокурором. Лише у винятково випадка, тобто. коли зволікання з йо виробництвом Може призвести до Приховане або зніщення доказів, а дорівнює спричинитися Інші серйозні ускладнення в розслідуванні, законодавець допускає можлівість проведення обшуку без санкції прокурора, но з Наступний повідомленням Йому в добовому рядків у пісемній формі про зробленій обшук. За ціх же підставах допускається йо виробництво в нічний час. Кожний обшук у тактичному відношенні індівідуальній. На йо підготовку й виробництво вплівають Особливості конкретної крімінальної справи, характер предметів, Що відшукуються, Особистість Що обшукується, спеціфіка підлягаючому обшуку об'єкта й ряд інших обставин. Разом з тім ця слідча дія у всіх випадка опірається на ряд Загальні положення. Так, до віїзду на обшук слідчій повинен скластись СОБІ чітке Подання про Місце йо виробництва. Інформація про Це Допоможи Йому в рішенні питаня про обсягах пошукових Дій, дозволити Попередня намітіті послідовність Дій, підготуваті необхідні технічні засоби. Для одержання Такої інформації слідчій Може зажадаті з відповідного житлового органу поверховий план Будинку, Особисто ознайомітіся з місцем намічуваного обшуку або з місцевістю, де передбачається робіті пошукові дії. На Основі матеріалів крімінальної справи й Даних, Отримання у процесі оперативно-розшуковіх заходів, слідчій повинен скластись уявлення про Особистість Що обшукується й членів йо родини, їхньому способі життя, Заняття, розпорядку дня. Це дозволити Йому віробіті правильно лінію поводження на місці обшуку, намітіті тактікові пошукових Дій. Основне тактовно правило обшуку - раптовість. Його виконання слідчім позбавляє особу, Що зроби злочин, можлівості знікнуті, дозволяє запобігті Приховане або зніщення речовінніх доказів зацікавленімі в цьому особами. При зборі інформації про Місце майбутнього обшуку, особістості Що обшукується й віконанні інших підготовчіх заходів Необхідно Дотримуватись обережності, щоб віключіті передчасній розголос проведення заходів.ЯКЩО є Підстави думати, Що Що обшукується зроби протідія або збройно Опір, то заздалегідь Варто передбачіті заходь Щодо Попередження й припиненням подібніх Дій. Для успішного виробництва обшуку важливе значення має правильне визначення чісельності й персонального складу слідчої групи. ЯКЩО обшуку підлягають кілька пріміщень або більші по площі ділянкі місцевості або мают буті значні по обсязі пошукові дії, до складу груп, крім слідчого, можут буті включені Інші слідчі або оператівні працівнікі, Яким буде доручено робіті пошукові дії на певне ділянках. Оскількі НЕ віключається, Що в ході обшуку Що обшукуються можут спробуваті зніщіті або позбутіся від їхніх предметів, Що вікрівають, (Наприклад, викинути у Вікно) або Яким-небудь чином подати сигнал співучаснікам злочину про віробленій у них обшуку, до складу слідчої Групи включаються оператівніпрацівнікі міліції, Яким поручається зовнішнє спостереження за пріміщенням, де відбувається обшук, а кож охорона місця обшуку. Перелогових від характеру підметів відшуканню й вилучення предметів до складу слідчої Групи можут буті включені відповідні фахівці. ЯКЩО на місці обшуку передбачається великий обсягах технічних робіт (виробництво розкопок, розкриття підлог і т.п.), то для ціх цілей запрошується допоміжній персонал. ЯКЩО на місці обшуку передбачається сделать Особистий обшук НЕ Тільки підозрюваного, но й інших ОСІБ, Що перебувають там, до складу слідчої Групи завчасно повінні буті включені оператівні працівнікі й поняті обоего Підлоги. Перелогових від конкретних обставини справи до складу слідчої Групи можут буті включені й іншої особини. При підготовці до обшуку слідчому слід перевіріті комплектність и справність наявних у йо розпорядженні науково-технічних засобів. З урахування особливостей місця обшуку й характеру предметів, Що відшукуються, слідчій, крім наявних у слідчій валізі засобів кріміналістічної Техніки, винен підготуваті пошукові прилади й Інші прістосування, які можут знадобітіся для пошукових Дій. У випадка виробництва по крімінальній справі серії одночасніх обшуків за єдінім планом (Наприклад, у співучасніків розкрадання) Необхідно вірішіті питання про одночасній початок обшуків у всіх місцях, Щоб не дати можлівості одному Зі співучасніків сповістіті інших ОСІБ про віробленій у нього обшуку. Слідчому слід кож підготуваті засоби й спосіб зв'язку для забезпечення оперативного обміну інформацією Між слідчімі групами, сделать інструктаж членів ціх груп Віїмка Багато в Чому подібна з обшуком. Як и обшук, ця слідча дія спрямована на вилучення в громадян, а кож різніх підпріємств, установ и організацій предметів и документів, Що мают значення для крімінальної справи.Однак на відміну від обшуку віїмка віробляється Завжди у відношенні конкретних, індівідуально певне предметів и документів, и у випадка, коли точно відомо, де й у кого смороду перебувають. При віїмці Немає необхідності робіті пошукові дії, а отже, у меншими ступені в порівнянні з обшуком зачіпаються права й інтересі громадян при її проведенні. У силу цього постанова слідчого про виробництво віїмкі підлягає санкціонуванню прокурором Лише у випадка вилучення поштово-телеграфної кореспонденції, а кож предметів и документів, Що містять Відомості, Що є державною таємніцею. При віїмці поштово-телеграфної кореспонденції Як поняття для участі в її огляді можут буті запрошені Лише працівнікі установ зв'язку. При віїмці в громадянина предметів або документів, Що ставлять до інтімної Сторони йо життя, кращє Запрошення поняття тої ж Підлоги. У тих випадка, коли віїмка сполучена з відбором предметів, документів з Масі однорідніх об'єктів, для участі в ній доцільно залучіті відповідного фахівця (Наприклад, бухгалтера при віїмці з бухгалтерії підпріємства документів).ЯКЩО підлягаючій віїмці предмети або документи Під тім або іншім приводом не відаються слідчому, ВІН вправі здійсніті віїмку примусово. У випадка, коли ці предмети й документи ховаються зацікавленімі особами, Замість віїмкі віробляється обшук

54. Обшук у приміщенні є найбільш розповсюдженим видом обшуку. Тактичні прийоми обшуку приміщення поділяють на загальні та окремі. До загальних прийомів належать:

а) планомірність та послідовність обстеження приміщення;

б) активне використання технічних засобів і спеціальних знань (спеціа­лістів);

в) використання логічних і психологічних прийомів. Особливу увагу слід звертати на дії осіб, які виявляють послужливість, прагнення у всьому полег­шити роботу слідчого і таким чином залишити тайники не дослідженими, створити невірне уявлення, що шукати даремно.

Окремі тактичні прийоми залежать від виду приміщення й характеру обстановки, де проводиться обшук, зокрема, обшук в окремій ізольованій квартирі або приватному будинку необхідно розпочинати з обстеження жит­лового приміщення. Особи, які знаходяться в приміщенні, крім господаря, запрошуються до іншої кімнати або на кухню та за ними встановлюється спо­стереження. Під час обшуку із приміщення не дозволяється виходити. Особи, які знаходяться в приміщенні, можуть піддаватися особистому обшуку.

Під час обстеження підлоги, стін, сховищ застосовуються аналітичні ме­тоди та технічні засоби виявлення тайників (рентген, вимірювання та розра­хунки, ультрафіолетова та лазерна техніка, щупи, магнітні підйомники, трали та інша пошукова апаратура). У приміщеннях (складах), загромаджених предметами останні переміщуються для дослідження підлоги, стін. Досліджу­ють окремо упаковані об'єкти (ящики, кіпи), сипкі речовини пересипають, а рідини переливають із місткості в місткість. Особливу увагу необхідно зверта­ти на обстеження кухонь, туалету, ванної кімнати, балконів, горища та підсоб­них приміщень - комор, ніш.

При обстеженні конструктивних вузлів будівлі необхідно звертати увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих деталей, неод­норідність фарбування, відмінності у кольорі штукатурки, пошкодження па­вутиння.

При провадженні обшуку необхідно враховувати професійну діяльність обшуканої особи, її схильності та захоплення, так як це може бути пов'язано із способами переховування предметів і документів, а також обранням місць для обладнання тайників.

В окремих випадках на правильність напряму пошуків може вказувати по­ведінка обшуканого або членів його родини. На місця переховування шуканих предметів може вказувати реакція обшукуваної особи на ті чи інші дії слід­чого - зміна тембру голосу, кольору шкіри, тремтіння рук тощо, які свідчать про високу нервову напругу у випадках, коли слідчий наближається до тайників або сховищ. З метою спостереження за обшукуваною особою та іншими осо­бами, що перебувають на місці обшуку, доцільно спеціально доручити одному із членів групи постійно спостерігати за ними та їх реакцією на дії слідчого.

Необхідно враховувати, що деякі особи можуть переховувати речові до­кази серед використаної білизни, у дитячих речах, у ліжку дитини або тяжко­хворої людини, предметах культу, серед книжок домашньої бібліотеки.

У ході проведення обшуку слідчому можуть стати відомими певні обстави­ни, що стосуються особистого або інтимного життя обшуканої особи. У тих ви­падках, коли ці обставини не мають значення у розслідуваній справі, слідчий не повинен акцентувати на них увагу понятих та інших учасників обшуку. У випад­ках, коли є необхідність у ознайомленні понятих та інших учасників з цими об­ставинами, слідчий попереджає 'їх про недопустимість розголошення цих да­них, про що у разі необхідності у них може бути відібрана підписка.

Обшук в комунальній квартирі, в гуртожитку, на робочому місці також має свої тактичні особливості.

1. У комунальній квартирі обшук слід починати з місць загального корис­тування (кухня, коридор, туалет, комора, горище, підвал). Обслідуванню під­лягають тільки ті об'єкти, які належать обшуканій особі; наприклад, кухонна шафа, плита, умивальник у загальній кухні. Інші речі обслідуються з дозволу їхніх господарів, які повинні бути присутніми. Останнім пропонується перегля­нути свої речі - чи немає там сторонніх, що не належать їм, предметів Якщо господар дає дозвіл, то слідчий може сам провести дослідження. Аналогічним чином проводиться обслідування приміщення в гуртожитку.

2. Після обслідування приміщень загального користування проводиться обшук житлового приміщення за загальними правилами. Під час обшуку в гуртожитках обов'язково повинен бути присутній представник адміністрації (комендант, майстер).

3. Обшук на робочому місці у службових приміщеннях необхідно розпочи­нати з робочого місця обшукуваного. У першу чергу оглядають робочий стіл, сейфи, шафи. Тайників, як правило, на робочих місцях не роблять, але пред­мети можуть бути схованими або замаскованими серед книжок, документів, папок.

Під час здійснення обшуку вилученню підлягають не тільки предмети і речі, що мають значення у розслідуваній справі, а й речі та документи, що свідчать про вчинення обшукуваною особою іншого злочину, а також речі, вилучені із цивільного обігу.

Враховуючи примусовий характер обшуку, слідчий під час його проведен­ня має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володар від­мовляється їх відчинити, але при цьому слідчий повинен уникати не виклика­них необхідністю пошкоджень замків, дверей та інших предметів.

55. Допит при виробництві розслідування - це процес отримання показань від особи, яка має відомості, що мають значення для розслідуваної справи. Допит - найпоширеніший спосіб отримання доказів і в той же час одне з складних слідчих дій. Його виробництво вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання людей, їх психології, оволодіння тактико-криміналістичними прийомами допиту. Складність допиту полягає не тільки в тому, що слідчому у ряді випадків протистоїть людина, що не бажає говорити правду і навіть взагалі не бажає давати показання, а й у тому, що в свідченнях людини, щиро прагне повідомити слідчому все відоме йому в справі, можуть бути помилки і перекручування, помилки і вигадка, які при допиті належить своєчасно виявити і врахувати при оцінці та використанні показань. Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображають дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а які у них фактичні дані - доказами. Для підозрюваного і обвинуваченого показання є, крім того, і засобом захисту від виниклого проти них підозри або пред'явленого обвинувачення. Це слід враховувати при оцінці значення допиту як слідчої дії. Допит являє собою процес передачі слідчому допитуваним інформації про розслідуваної події або пов'язаних з ним обставин та осіб. Така інформація надходить до допитуваного в момент сприйняття нею тих чи інших явищ або предметів, запам'ятовується їм і потім при допиті відтворюється і передається слідчому. Процес формування показань-від сприйняття до передачі інформації - носить психологічний характер, на всьому його протязі на психіку людини впливають численні об'єктивні і суб'єктивні чинники, дія яких в кінцевому рахунку відбивається на повноті і об'єктивності свідчень. Такими об'єктивними факторами, що перешкоджають сприйняттю розслідуваної події або його елементів, є несприятливі для спостереження погодні умови, віддаленість спостерігача від місця події, короткочасність події або спостереження і т. і. Навпаки, сприяє спостереженню освітлення, близькість до об'єкта сприйняття, тривалість спостереження і т. п. сприяють отриманню більш повної і точної інформації про подію. Такий же вплив мають і суб'єктивні чинники: перебування людини в стані сильного збудження, страху, втоми, наявність інтересу до спостережуваного та ін Дія всіх цих факторів (вони спеціально вивчаються наукою судової психології 1 і тому в цьому підручнику не розглядаються) повинно бути відомо слідчому . Він повинен знати і засновані на даних судової психології тактичні прийоми, що дозволяють послабити шкідливий вплив перерахованих факторів на повноту і об'єктивність показань, заповнити виникли в результаті їх впливу прогалини, оживити пам'ять про сприйнятому, впорядкувати відтворення зберігається в пам'яті допитуваного інформації. Щоб успішно здійснити допит, слідчий повинен чітко уявляти собі, яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має намір отримати від допитуваного. Коло обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані із самою подією злочину (його способом, місцем і часом скоєння, наслідками тощо), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також пов'язані з характером і розміром шкоди, заподіяної злочином. У предмет допиту можуть входити обставини, що сприяли вчиненню злочину. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі розслідується.Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, якою інформацією допитуваний може розташовувати. Залежно від процесуального становища допитуваного, а отже, і від предмета допиту розрізняють такі види допиту: допит свідка, допит потерпілого, допит підозрюваного, допит обвинуваченого (підсудного), допит експерта. Особливим видом допиту є допит на очній ставці. Кожен вид допиту процесуально регламентований і тактично проводиться по-різному. Однак існують деякі загальні положення процесуального та тактичного характеру, які застосовуються при виробництві допиту будь-якого виду. Розрізняють первинний, повторний і додатковий допит. При первинному допиті предмет допиту з'ясовується в повному обсязі (за винятком випадків, коли з тактичних міркувань слідчий вважає за необхідне не стосуватиметься тих чи інших обставин, з'ясування яких пов'язане з попереднім проведенням інших слідчих дій). При повторному допиті слідчий знову звертається до з'ясування тих обставин, про які допитуваний вже давав свідчення на попередньому допиті (всіх або деяких). Цілями повторного допиту є деталізація раніше отриманих свідчень, їх уточнення; отримання повторних показань для порівняння їх з первинними на предмет виявлення між ними можливих протиріч; переконання допитуваного в неправильності і даремність його позиції, якщо є підстави вважати, що колишні його свідчення неправдиві. На відміну від повторного додатковий допит - це процес отримання показань про ті обставини справи, про які не йшла мова на попередніх допитах. Завдання додаткового допиту - заповнення вже отриманих свідчень. Тому додатковий допит може будуватися за питально-відповідної системи, без вільної розповіді допитуваного. Тактика допиту як розділ слідчої тактики має своїм предметом вивчення таких положень, які характерні для кожного виду допиту незалежно від того, за якої категорії справ він проводиться. Особливості ж тактики допиту в залежності від виду розслідуваного злочину розробляються методики розслідування злочинів і розглядаються у відповідних приватних методиках.