56. Поняття облікової політики суб’єкта господарювання та її документальне оформлення

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, яких дотримується підприємство під час складання фінансової звітності, враховуючи діючі нормативно-правові акти та особливості діяльності підприємства.

Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком, з іншого — як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

Для обрання облікової політики підприємства необхідно володіти обсягом знань, у складі яких:

1)знання нормативно-правових аспектів організації та ведення обліку

2)знання методологічних аспектів

3)знання технологічних аспектів.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку тощо.

Обов’язковим додатком до наказу про облікову політику є робочий план рахунків бухгалтерського обліку, в якому зазначається лише ті синтетичні рахунки та субрахунки, які використовуються підприємством. Також, обов’язковим додатком до наказу про обл. політику під-ва є зведений графік документообігу, в якому зазначаються всі види документів, суб’єкти їх складання, а також час їх надходження до бухгалтерського під-ва.

57. Помилка у фінансовій звітності.

Помилка — це ненавмисне викривлення фінансової звітності.

МСА 240 (Відповідальність аудитора за рогляд шахрайства та помилок під час аудиторських перевірок фінансових звітів) визначає, що обман і помилка можуть виникнути внаслідок тих самих дій, які розрізняються лише за єдиним критерієм – наміром їх виконання. У МСА виділяють такі дії, які належать до помилки: математичні помилки або похибки, упущення фактів або їх неправильна інтерпретація, неправильне застосування облікової політики.

Основними причинами викривлень фінансової звітності є свідомі й несвідомі дії посадових осіб. Свідомі дії призводять до обману держави чи власників підприємств.

Несвідомі дії можуть бути наслідком недобросовісного ставлен­ня до виконання службових обов'язків під час підготовки інформації, що може призвести до виникнення перекручень, які можна назвати помилками. Помилки виникають з причин припущення арифметич­ної чи граматичної помилки в записах облікових даних або випад­кового пропуску записів господарських операцій чи документів, або відображення операцій без розкриття їхнього змісту.

Відхилення у ФЗ: від чинного законодавства, від нормат актів, в наслідок недотримання тотожності даних аналітичного і синтетичного обліку, невідповідність фактичної наявності активів, зобов’язань, капіталу обліковим даним.