97. Приклади економічних районів України

В Україні виділяють 9 економічних районів, які характеризуються спільними фізико-географічними й соціально-економічними умовами, схожими передумовами розвитку промисловості.

Донецький економічний район розташований на сході і південному сході України. Включає Донецьку і Луганську області.

Район має сприятливі природні умови. Рельєф: Донецька і Приазовська височини, відроги Середньоросійської височини, Придніпровська і Причорноморська низовини. Клімат помірно континентальний, досить сухий. Ґрунти – чорноземи звичайні.

Природні ресурси досить різноманітні. Головне багатство району – паливні корисні копалини. Тут розташований найбільший вугільний басейн України – Донецький. На території Донецького кряжу видобувають руди різних металів: ртутних, свинцево-цинкових, алюмінієвих тощо. Район багатий на будівельну сировину: вапняки, глини, гіпс, графіт тощо.

У Донецькому економічному районі зосереджені значні людські ресурси. За кількістю і густотою населення район посідає перше місце в Україні.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: електроенергетика, вугільна, металургійна, важке машинобудування, промисловість будівельних матеріалів.

Вугільна промисловість сформувалася на базі Донецького кам’яновугільного басейну. На ній базується потужна електроенергетика, представлена ТЕС, основні з них – Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Старобешівська тощо.

Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат. Найбільші підприємства – „Азовсталь” у Маріуполі, Донецькій, Макіївський, Алчевський заводи. Кольорова металургія поступається чорній за масштабами виробництва.

Район має розвинену хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні (Горлівка, Сєверодонецьк) і фосфорні добрива (Костянтинівна), працює лакофарбова промисловість (Рубіжне). Виробництво соди розвинене у Лисичанську та Слов’янську. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сєверодонецьку, гумовотехнічні вироби – у Лисичанську.

У машинобудівному комплексі переважає металоємне машинобудування. Добре розвинене транспортне машинобудування: в Луганську виробляють тепловози, трамваї, в Стаханові – вагони, в Маріуполі – цистерни.

Потужна сировинна база сприяє розвитку промисловості будівельних матеріалів, особливо цементній (Амвросіївна, Макіївка, Єнакієве, Краматорськ), виробництво скла (Костянтинівна), залізобетонних конструкцій (Донецьк, Луганськ).

Природні умови району сприяють розвиткові сільського господарства. Тваринництво переважає над рослинництвом. Розвинені молочно-м’ясне та молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві переважають зернові (озима та яра пшениця, кукурудза, ячмінь) і технічні (соняшник) культури. В індустріальній частині району сільське господарство має приміський характер. Район має добре розвинений транспортний комплекс. Тут найгустіша сітка залізничних шляхів, розгалужена мережа автомагістралей.

Донецький економічний район має найвищий рівень економічного розвитку в Україні.

Столичний економічний район розташований у басейні Дніпра на півночі країни. Включає Київську, Чернігівську та Житомирську області. Район має одночасно центральне і вигідне прикордонне економіко-географічне положення.

Природні умови сприятливі для розвитку господарства. Переважає рівнинний рельєф: Поліська і Придніпровська низовини, Придніпровська височина.

Клімат помірно континентальний з теплим та вологим літом і відносно м’якою зимою. Ґрунти дерново-підзолисті, сірі лісові, на півдні – чорноземи. Район добре забезпечений водними ресурсами. Тут зосереджені значні лісові ресурси. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р. завдано великої шкоди природним ресурсам, особливо рекреаційним, лісовим і ґрунтовим, завдано великої шкоди.

Район багатий на природні ресурси. Серед паливних ресурсів є відносно значні родовища нафти, торфу, бурого вугілля. Серед рудних корисних копалин промислове значення мають розсипні титанові руди. З нерудних корисних копалин переважає будівельна сировина: граніт, лабрадорит, габро, доломіт, крейда.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузь спеціалізації: машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс Столичного району працює в основному на привізних кам’яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах. Енергетика представлена Трипільською ДРЕС, кількома ТЕЦ та Київськими ГЕС і ГАЕС на Дніпрі.

Машинобудування виробляє понад 25% валової продукції промисловості. У районі випускають будівельно-шляхові і транспортні машини, розвинуті сільськогосподарське і транспортне машинобудування, виробництво обладнання для харчової і хімічної промисловості, точне і неметаломістке машинобудування. Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Ніжин, Фастів, Коростень, Чернігів.

Підприємства хімічної промисловості виробляють хімічні волокна, пластмаси, гумотехнічні вироби, лаки, фарби, товари побутової хімії. Головні центри – Київ, Житомир, Чернігів, Бровари, Прилуки, Біла Церква.

На місцевій і привізній сировині працює лісовиробничий комплекс. Виробляють пиломатеріали, паркет, папір, меблі. Головні центри – Київ, Житомир, Бровари, Обухів, Малин, Коростень.

Центри виробництва будівельних матеріалів розташовані в Білій Церкві, Борисполі, Києві, Малині, Ірпені, Житомирі. Там виробляють залізобетонні вироби, цеглу, асфальт. У районі сформувався найпотужніший у країні комплекс скляної і порцеляно-фаянсової промисловості. Скляна промисловість дістала найбільшого розвитку у Києві, порцеляно-фаянсова – у Житомирській області.

Найважливішими галузями харчової промисловості є цукрова, молочна, м’ясо-молочна, борошномельна, круп’яна, хлібопекарська, кондитерська, плодоовочева, спиртова. Підприємства харчової промисловості розміщені у великих і середніх містах: Бердичеві, Києві, Чернігові, Житомирі, Прилуках, Білій Церкві, Ніжині.

Легка промисловість представлена текстильною (Житомир, Коростень, Новгород-Сіверський, Київ, Чернігів, Дарниця), швейною (Київ, Житомир, Бердичів, Коростень), шкіряно-взуттєвою (Київ, Прилуки, Біла Церква, Чернігів). Народні художні промисли розвинуті в Богуславі, Ніжині, Прилуках.

У сільському господарстві за обсягами продукції тваринництво дещо переважає рослинництво. Тваринництво Столичного району має м’ясо-молочний напрям. Найінтенсивніше воно розвинуте поблизу Києва та обласних центрів. Вирощують зернові, технічні і кормові культури. На півночі району переважають посіви жита і гречки, на півдні – озимої пшениці і кукурудзи. З-поміж технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце в країні.

Добре розвинуті всі види транспорту. Район відрізняється великою густотою шляхів сполучення. Особливе місце належить повітряному транспорту. Київ – найбільший вузол повітряних сполучень країни.

Столичний район має особливе економіко-географічне положення, що впливає на розвиток його господарства.

Причорноморський економічний район розташований на півдні України. Включає Автономну Республіку Крим, Одеську, Миколаївську й Херсонську області. Район має приморське положення, яке сприяє розвитку портового і рекреаційного господарства, міжнародних зв’язків.

Рельєф: Причорноморська низовина, відроги Поліської і Придніпровської височин; Крим поділяється на рівнинну, гірську і південнобережу частини. Клімат: помірний континентальний, досить посушливий, на південному березі Криму – субтропічний середземноморський. Ґрунти району найкращі в Україні: чорноземи типові, чорноземи звичайні, каштанові. Водні ресурси недостатні. Лісів практично немає за винятком гірського Криму.

Район багатий на корисні копалини. Паливні ресурси представлені невеликими покладами бурого вугілля (Миколаївська обл.), торфу (Херсонська і Миколаївська обл.). Перспективними щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Головне значення мають залізні руди Керченського півострова. Є сировина для виробництва цементу, будівельні та флюсові вапняки, лікувальні грязі та мінеральні джерела.

Провідними галузями господарства Причорноморського району є машинобудування і металообробка, харчова та легка промисловість, сільське господарство, курортно-туристичне господарство.

Головною галуззю є машинобудування і металообробка. Підприємства виробляють морські (Миколаїв, Херсон, Керч) і річкові судна (Херсон), сільськогосподарські машини (Херсон, Одеса, Сімферополь, Джанкой), верстати (Одеса), шляхобудівельні машини (Миколаїв), обладнання для хімічної, легкої та харчової промисловості (Сімферополь). Підприємства електротехнічного машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру, працюють в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче устаткування виробляють і ремонтують у Керчі.

Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив, сірчаної кислоти, лаків, фарб, добрив. Найбільші центри: Одеса, Херсон, Красноперекопськ, Армянськ.

Підприємства легкої промисловості району зосереджуються в обласних центрах. Виробляють бавовняні тканини, трикотаж, шкіряні вироби, взуття, шпагат, килими. Найбільші центри: Одеса, Херсон, Миколаїв, Сімферополь, Севастополь, Феодосія.

Сільське господарство району розвинуте добре. Рослинництво переважає над тваринництвом. Провідну роль відіграє зернове господарство. Біля 1/3 посівної площі зайнято озимою пшеницею. Друге місце належить кукурудзі. Вирощують також ячмінь, просо, рис. На основі зернового господарства працює потужна борошномельно-круп’яна промисловість. З-поміж технічних культур виділяється соняшник. Вирощують також цукрові буряки, сою, льон-кучерявець, тютюн, гірчицю, арахіс. На базі рослинної сировини розвинуті галузі харчової промисловості: олійна, олійно-жирова, ефіроолійна, цукрова, тютюнова, ферментаційна.

У Причорномор’ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та вирощування баштанних культур. Переробляють цю продукцію підприємства плодоовочевої та виноробної промисловості.

У тваринництві переважають молочно-м’ясне скотарство, свинарство м’ясного напрямку, птахівництво і вівчарство. На їх основі розвиваються м’ясна, молочна, шкіряна галузі. Підприємства харчової промисловості є в кожному адміністративному районі, багатьох селах.

Великі перспективи для подальшого розвитку району має курортне господарство. Майже все узбережжя Чорного моря придатне для рекреаційного освоєння.

Розвинуті всі види транспорту. Головну роль має річковий та морський транспорт, особливо у міжнародній торгівлі.

Причорноморський економічний район має приморське положення і розташований на перехресті транспортних шляхів державного і міжнародного значення. Господарство району базується на багатогалузевому машинобудуванні і потужному сільському господарстві.

98.Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна­чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія­льності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре­сурси, і як умови. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1]. Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин­цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль­шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів) [2].