92. Основні економічні критерії поділу країн

Ця класифікація країн світу є одним з найважливіших завдань суспільно-географічних досліджень світу та його регіонів. Здійснення її надає можливість згрупувати країни за особливостями та рівнем їх соціально-економічного розвитку, виявити характерні риси, визначити їх місце у світовому господарстві й міжнародному географічному поділі праці, а також визначити вірогідні перспективи розвитку. Класифікація має й велике практичне значення для пізнання багатовимірності й закономірностей сучасного світу.

Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є:

— макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);

— рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

— структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

— структура експорту (переважання в ньому сировини або готової продукції);

— продуктивність праці;

— самозабезпеченість країни продуктами харчування;

— рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

— гострота соціальних проблем та ін.

У сучасній науковій літературі існують різноманітні варіанти типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку, які різняться теоретико-методичними підходами, критеріями, ознаками тощо.

 Типологія країн за рівнем ВНП.

Головним критерієм цієї класифікації є показник внутрішнього національного продукту (ВНП), абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі.

ООН проводить межу між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, за рівнем ВНП на душу населення в розмірі 6000$. З урахуванням цього у 1997 р. Південна Корея, Сінгапур і Тайвань були переведені 00Н до категорії розвинутих країн.

Першу десятку могутніх держав світу утворюють країни, що належать до різних типів: високо- й середньорозвинуті, ті, що розвиваються, та країни з рисами планової економіки. Починає її США, економічний потенціал яких становить 20 % ВНП світу. Оскільки абсолютний рівень економічного потенціалу певною мірою залежить від чисельності населення, то в першу десятку країн світу з максимальними показниками ВНП увійшли Китай і Бразилія.

Крім абсолютного рівня ВНП, важливим показником соціально-економічного розвитку країн є ВНП у розрахунку на душу населення. Більшість дослідників вважають саме цей показник найбільш об'єктивним критерієм соціально-економічного стану будь-якої держави.

За останні 50 років ВНП на одного мешканця зріс більш ніж утричі. До першої десятки найрозвинутіших країн світу належать вісім європейських країн, Японія і США. Найбідніші країни світу мають низькі доходи на душу населення, у них частка обробної промисловості в структурі господарства становить менше 10 %, кількість неписьменних серед дорослого населення — понад  80 %.

Нині існує багато варіантів типологій країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Використовують різні методики та різноманітні критерії об'єднання країн у типологічні групи.

За однією з типологій всі країни світу відповідно до їх місця в системі світової економіки і міжнародних відносин розподілено на кілька груп.

1. Економічно високорозвинуті країни:

1.1. Головні капіталістичні країни (великі держави): США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада.

1.2. Економічно високорозвинуті невеликі країни Західної Європи («привілейовані дрібні нації»): Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія.

1.3. Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

2. Країни із середнім рівнем розвитку капіталізму:

2.1. Середньорозвинуті країни Західної Європи: Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія.

2.2. Середньорозвинуті країни Центрально-Східної Європи: Чехія, Угорщина, Словенія, Польща, Словаччина.

3. Економічно слаборозвинуті (країни, що розвиваються):

3.1. «Ключові країни»: Бразилія, Мексика, Індія, Китай.

3.2. Країни відносно зрілого капіталізму:

3.2.1. Переселенські країни раннього розвитку залежного капіталізму: Аргентина й Уругвай.

3.2.2. Країни «великоанклавного розвитку» капіталізму: Венесуела, Чилі, Іран, Ірак, Алжир.

3.2.3. Країни зовнішньоорієнтованого «пристосовницького розвитку» капіталізму: Болівія, Колумбія, Парагвай, Перу, Еквадор, Малайзія, Тайвань, Таїланд, Філіппіни, Південна Корея, Єгипет, Марокко, Туніс, Туреччина, Сирія, Йорданія, Румунія, Болгарія, Югославія.

3.2.4. Невеликі країни залежного плантаційного господарства: Нікарагуа, Гватемала, Коста-Ріка, Гондурас, Сальвадор, Домініканська Республіка, Гаїті, Куба, Шрі-Ланка.

3.2.5. Малі країни «концесійного розвитку» капіталізму: Ямайка, Трінідад і Тобаго, Суринам, Папуа-Нова Гвінея, Габон, Ботсвана.

3.2.6. Дрібні та найдрібніші «держави-квартироздавачі»: Мальта, Кіпр, Панама, Ліберія, Багамські Острови, Бахрейн, Сінгапур, Сянган, Бермудські Острови, Барбадос тощо.

3.2.7. Невеликі країни — фінансове надлишкові значні нафтоекспортери: ОАЕ, Катар, Кувейт, Бруней, Саудівська Аравія, Оман, Лівія.

3.2.8. Значні низькоприбуткові країни: Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Нігерія, В'єтнам.

3.3. Молоді держави, що звільнилися (нації, що формуються); майже 60 найменш розвинутих країн Африки, Азії й Океанії.

Крім наведених, можуть бути виділені й інші типи країн, оскільки критерії, покладені в основу будь-якої типології, здебільшого суб'єктивні. А спроба глибшого врахування специфіки країн світу зумовить збільшення кількості їх типологічних груп.