13.4 Причини виникнення і сутність інфляції

Явище інфляції відоме з 4-3 ст. до н.е., або з часу коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найбільш загальному розумінні інфляція означає знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, що перебувають у обігу, суми товарних цін. Але не будь-яке підвищення цін є інфляційним. Якщо підвищення цін відбулося через подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то в цьому разі знецінення грошей є результатом зростання цін. Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу, то зростання цін є результатом знецінення грошей. Другий випадок відображає реальний зміст поняття інфляції, означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Інфляція – знецінення грошей, що виявляється у зростанні цін.

У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу порівняно з офіційно встановленою кількістю. Така інфляція мала обмежений характер. В період домонополістичного капіталізму інфляція виникала лише під час війн та повоєнної розрухи. На вищий стадії капіталізму інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши майже всі розвинуті країни. У розвинутих країнах Заходу причинами інфляції є: крах золотого стандарту, панування монополії, надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, що пов’язано насамперед з війковими витратами.

Причинами інфляції в країнах СНД і в т.ч. Україні є: глибока деформація основних пропорцій народного господарства, надмірна мілітаризація економіки, значна монополізація економіки, руйнування старої грошово-кредитної системи, наявність маси посередників між виробниками і споживачами.

З’ясування основних причин інфляції дає змогу визначити шляхи боротьби з нею. Розрізняють три методи стабілізації грошового обігу:

1) нуліфікація — коли знеціненні грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними;

2) ревалоризація - повернення купівельної сили грошовим знакам;

3) девальвація - зниження обмінного курсу однієї країни до грошової одиниці іншої.

Інфляцію класифікують по різним факторам:

По темпам виділяють:

1) повзучу - ціни зростають до 10% за рік;

2) галопуючу, ціни зростають від 20% до 200% за рік;

3) гіперінфляцію, коли ціни зростають на сотні і тисячі відсотків за рік.

По характеру знецінення грошей визначають:

1) відкриту, яка формується через механізм адаптивних інфляційних очікувань, або через взаємозв’язок витрат і цін;

2) подавлену - зростання цін може не спостерігатися під жорстким державним контролем над цінами, в умовах товарного дефіциту; по місту розташування існує локальна або світова.

Крім того існує інфляція попиту, яка виникає при певній завантаженості виробничих потужностей, і певній зайнятості і інфляція пропозиції - визначає зростання цін, в результаті збільшення витрат виробництва.

Розрізняють дві теорії інфляції (монетариську і кейнсіанську): монетариська - фактичне самоусунення держави із економічного життя і використання тільки фінансово-кредитних важелів для регулювання інфляції; і кейнсіанська — розширення регулюючої ролі держави на економіку і фінансово-кредитну систему, використання бюджетної політики.

Наслідки інфляції неоднозначні.

Кейнс доказував і практика підтвердила, що помірна інфляція корисна для економіки, тому що зростання грошової маси стимулює ділову активність, сприяє економічному зростанню, прискорює процес інвестицій.

Надмірний випуск грошей породжує негативні наслідки:

1) погіршує стан людей з фіксованим заробітком, у яких обмежується споживання і зменшуються заощадження;

2) відбувається прихована державна конфіскація грошей у населення;

3) знижується рівень підприємницької діяльності, капітал залишає сферу виробництва і рушає в сферу обігу або за кордон.

В економічній політиці, спрямованій проти інфляції розрізняють два підходи: один передбачає пристосування до інфляції; другий - ліквідацію її антифляційними засобами.