7 Підприємство, капітал, витрати виробництва, ціна,

ПРИБУТОК

7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

Підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб’єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:

1) саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальних благ, надання послуг;

2) підприємство має закінчений цикл відтворення ( випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто діє на основі комерційного розрахунку;

3) підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом з правами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

Підприємства діють у найрізноманітніших сферах і умовах. Це породжує багато чисельність їх видів. Основним якісним параметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є власність. Згідно з законом України „Про власність”, „Про підприємства України”, „Про господарські товариства”, підприємства України поділяють на такі види: індивідуальні, сімейні (приватна форма власності); колективні, акціонерні, кооперативні, релігійних організацій (колективна); державні, комунальні, муніципальні (державна); спільні внутрішні, спільні з іноземним капіталом (змішана форма власності).

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості працівників підприємства поділяються на великі і малі. Так, згідно з Законом України „Про підприємства” до малих підприємств належать підприємства: в промисловості – з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери—до 50 осіб; у невиробничій сфері – до 25 осіб; у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. За американською класифікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю зайнятих – до 500 осіб.

Як свідчить світовий досвід, на сучасному етапі найбільший ефект підприємництво дає в малому бізнесі. На малий бізнес припадає близько 40% ВНП США, в Україні менше 10%. Нажаль половина з них займається не виробництвом, а торгівельною, посередницькою діяльністю. В загалі малі підприємства характеризуються чисельністю, здібністю швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури, швидким обновленням. Вони постійно підтримують конкуренцію, не допускають появу „лоскутної економіки”. Водночас на переважній більшості малих підприємств нижча продуктивність праці, вони не спроможні впроваджувати новітні досягнення науки і техніки, підвищують інтенсивність праці за рахунок використання сімейної праці, подовження робочого дня. Ці підприємства також економлять на техніці безпеки, покращенні умов праці та ін.

Найбільш типовими формами підприємств в останні два десятиріччя стали системи франчайзінга та венчурного підприємництва. Щоб якнайповніше використати позитивні сторони малих підприємств і послабити негативні сторони їх діяльності, держава повинна надавати їм всебічну підтримку. З цією метою держава допомагає у підготовці кадрів, розповсюджує науково-технічну інформацію, надає податкові пільги для створення нових підприємств, стимулює впровадження нових технологій, субсидіює науково-дослідницькі роботи.

За способами формування статутного капіталу та відповідальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємства з обмеженою відповідальністю (акціонерні товариства).

Акціонерне товариство – основна форма організації підприємств, власність яких формується в результаті злиття капіталів засновників компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу. Отже , акціонерне товариство – це підприємство, основане на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства у цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє. Акціонерне товариство відрізняється від одноосібного за такими признаками: випуск і функціонування акцій, демократична організація управління справами, можливість бути більш ефективним.

Якщо власник одноосібного підприємства не отримує прибуток, але й немає збитків, він може ще існувати. В акціонерному товаристві ситуація інша. Відсутність прибутку – означає загибель, тому що прибуток потрібен для розрахунків з акціонерами, виплати їм дивідендів по акціям. Невиплата породжує масовий продаж акцій, які катастрофічно починають падати в ціні. За ним наступає банкрутство товариства.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті ( акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись за підпискою, вільно купуватися і продаватися на ринку цінних паперів) і відкриті ( акції яких вільно розповсюджуються за підпискою, купуються і продаються на фондовій біржі).

Акція - це цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власнику на отримання доходу у формі дивіденду.

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане на приватній власності, й орендні, де користування зумовлене правом тимчасового володіння.

Кожне підприємство незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв повинно в результаті своєї діяльності отримувати дохід (прибуток). Для цього воно повинно діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку. Такими основними принципами є самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства в поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.

Найважливіші риси господарського розрахунку: 1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів та послуг і підвищення ефективності виробництва; 2) економічна відповідальність за результати невмілого господарювання, неефективного використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком такого господарювання може стати банкрутство.