13.3 Соціальний захист населення

В умовах переходу до регульованої ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави , підприємства.

Соціальна політика сучасної держави - комплекс соціально-економічних законів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Виділяють два основних напрямки соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:

а) регулювання рівня й тривалості безробіття;

б) соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем і за тривалістю. Згідно з кейнсіанською теорією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією й попитом на товар „робоча сила”, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб’єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державного попиту допомагає пом’якшити циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці(безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту. А саме:

1) соціальне страхування - складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне, медичне страхування здійснюється шляхом відрахування від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США – це 7,5%, Японії – 7%, Швеції соціальні фонди формуються за рахунок держави. Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить від тривалості безробіття, від специфічних умов певної країни;

2) програми працевлаштування та перекваліфікації. В них беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на такі програми до 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікацію працівників більшу частину відповідних коштів. Щоб створити нові робочі місця, держава бере на себе виконання громадських робіт (будівництво шляхів, каналізацій, водоводів тощо). Під час економічної кризи вона збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програма працевлаштування реалізується через пільгове оподаткування компаній, які створюють робочі місця. Держава намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього проводять „політику доходів”, активну кредитно-грошову політику тощо;

3) правове регулювання найманої праці. Воно здійснюється через встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладання колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо;

4) захист прав споживача. Згідно з прийнятим в Україні Законом „Про захист прав споживачів” держава повинна гарантувати належну якість продукції, торгівельного та інших видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент її, відшкодування збитків , заподіяних продукцією неналежної якості та ін.