7.3 Соціально-економічний зміст капіталу

Процес виробництва – це взаємодія факторів виробництва, одним із яких є капітал. В буденному житті капіталом називають гроші. Але це зовсім не так. Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої звичайні функції , вони виступають лише в ролі загального еквівалента, опосередковуючи мінові відносини людей. Проте за певних умов гроші можуть стати капіталом. Передумовами виникнення капіталу були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. Як це розуміти? При простому товарному обігу дрібні товаровиробники продають вироблені ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою: Т(товар)-Г(гроші)-Т(товар). У даному випадку гроші виконують функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т).

На певному історичному етапі в міру розвитку продуктивних сил просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже формула простого товарного обігу Т-Г-Т (продаж ради купівлі) замінюється принципово іншою формою: Г-Т-Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г , у перетворенні в Г’, тобто в Г+∆Г, де Г’ означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г-Т-Г’.

Приріст грошей (∆Г), який отримується в кінці цього руху, називається додатковою вартістю. Додаткова вартість — це надлишок над первісно авансованою сумою грошей (Г’-Г=∆Г). А первісна сума грошей яка принесла додаткову вартість, перетворилася в капітал. Отже капітал — це вартість, яка приносить додаткову вартість.

Формула Г-Т-Г’ отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли приносять додаткову вартість. Єдиним джерелом додаткової вартості є робоча сила.

В різних економічних школах капітал визначається по різному. Але головними є три напрямки: речова або натуралістична концепція, грошова або монетариська концепція і теорія «людського капіталу».

С точку зору речової концепції капітал - це засоби виробництва або готові товари, що призначені для продажу.

Так, А.Сміт трактує капітал як накопичений запас речей, Д. Рікардо — як засоби виробництва. В теорії Маршала капітал - це речі, що створюють передумови виробництва. Переважна більшість сучасних західних науковців спрощено тлумачать сутність цього поняття. Так американський економіст Г. Манків стверджує, що капітал — це знаряддя, які використовують працівники: підйомний кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера. Професор Дьюі до капіталу відносить все, що грає корисну роль у виробництві.

З точки зору монетарійської теорії, капітал - це гроші, які приносять відсоток.

Теорія людського капіталу з’явилася в 60-ті роки 20 ст. Її розробили представники неокласичного напрямку Г. Бекер, Т. Шульц та ін.. З їх точку зору, в виробництві взаємодіють два фактори: «фізичний капітал», який включає засоби виробництва і «людський капітал», який охоплює набуті знання, звички, енергію людей. Величина людського капіталу виміряється потенціальним доходом, який він здатен принести.

Найбільш об’ємне розуміння капіталу міститься в концепції К.Маркса Ні гроші, ні засоби виробництва, на його думку, самі по собі не є капітал. Вони перетворюються в капітал лише тоді, коли використовуються для привласнення чужої праці. Тому, по перше, капітал — це не річ, а певні суспільні відносини. По-друге, капітал-це постійний рух всіх його елементів. По-третє, капітал — це самовозрастаюча вартість. Ці три моменти характеризують сутнісне визначення капіталу.

К.Маркс визначив і конкретні форми прояву капіталу.

У будь-якому виробництві беруть участь різні фактори: а) засоби виробництва — речовий фактор, б) робоча сила — особистий фактор. Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення вартості і додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійним капіталом і означив буквою с. Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили, і яка змінює свою вартість у процесі виробництва — це змінний капітал, він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок вартості, тобто додаткову вартість m.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, виражений в процентах, називається нормою додаткової вартості. Якщо норму додаткової вартості позначити через m`, то формула цього відношення буде така:

m`=m/v·100.

Для того, щоб визначити масу додаткової вартості, виробленої не одним, а всіма робітниками даного підприємства, необхідно норму додаткової вартості помножити не на вартість однієї робочої сили, на всю величину змінного капіталу.

Розрахунок робиться за формулою:

M=(m/v)  V,

де М - маса додаткової вартості

m - додаткова вартість створена одним робітником.

v - змінний капітал, що витрачається щоденно на купівлю однієї робочої сили.

V - загальна сума змінного капіталу.

7.4 Капітал підприємства, його кругооброт і оборот

Поділ на основний і оборотний капітал (фонди) здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці свої вартості на створений продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди — кілька десятків років), тому переносять свою вартість на новостворений продукт не одразу. Якщо, наприклад, ткацький верстат використовується 10000 днів, кожен день він переносить одну десятитисячну своєї вартості на створені тканини. Предмети праці (сировина, паливо, енергія) у процесі виробництва переносять свою вартість на новостворений продукт одразу. Наприклад, певна кількість бавовни на прядильній фабриці є сировиною, повністю споживається протягом дня і переносить цілком свою вартість на вироблену тканину.

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування.

Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт.

На основні і оборотні поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів підприємств, яка перебуває в грошовій і товарній формі, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу - оборотні засоби.

Розрізняють фізичне і моральне зношування основних фондів. Фізичне або матеріальне зношування - поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і вартості. Моральне зношування — втрата основним капіталом своєї вартості, яка не переноситься на вартість створеного продукту. Моральне зношування буває двох видів: 1)на основі зростання продуктивності праці дешевшають елементи основного капіталу, 2) пов’язане з появою нових, досконалих засобів праці. Процес перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування називається амортизацією. Щоб своєчасно замінили зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти.

Оборот фондів має місце тоді, коли гроші, витрачені підприємцем на придбання засобів праці, повністю повертаються до нього. Це означає, що фонди підприємств здійснили один оборот.

У свою чергу, поняття „оборот капіталу” нерозривно пов’язана з кругооборотом капіталу. Процес кругообороту капіталу охоплює три стадії, внаслідок чого формуються три різні функціональні форми капіталу. Перш ніж почати виробництво товарів, підприємець повинен мати певну суму грошей. Це означає, що він володіє капіталом у грошовій формі. Але перетворення грошей у грошовий капітал відбувається лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку. Відтак підприємець купує необхідні засоби виробництва і робочу силу, внаслідок чого відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний, що означає першу стадію руху капіталу.

Друга стадія здійснюється у процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених підприємців коштів на засоби виробництва і робочу силу.

На третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється в грошовий.

Зі сказаного випливає визначення кругообороту капіталу. Кругооборот капіталу — безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом.

Названі три форми капіталу (грошову, продуктивну і товарну) називають функціональними. Проте рух капіталу не обмежується одним кругооборотом. Оборот капіталу — процес його кругообороту, що постійно повторюється.