2. Особливості геополітичного становища України

Геополітичне становище України. Регіони, їх особливості.Кінець XVIII -- початок XIX ст. характеризуються значними змінами в геополітичному становищі Центральної та Східної Європи. Зникають сусідні з Україною держави, що віками загрожували агресивними нападами існуванню українського народу. Продовжується нарощення могутності Російської імперії. Тепер до Росії була приєднана Волинь, Холмщина, Правобережна Україна, а також Крим і прадавня територія Київської Русі -- Північне Причорномор'я, куди переселилися великі маси українського населення. Виникає ще один український регіон -- Південна Україна. У цей період українці створили свою етнічну територію Лівобережжя -- це землі колишньої Гетьманщини, де існував свій суспільно-політичний лад та культура, що відрізняли їх від інших.Цей регіон мав густу мережу міст і містечок, де значна частина населення, як і в селах, вела сільське господарство.Слобідська Україна, започаткована українським селянством і козацтвом у середині XVII ст., багато в чому нагадувала Гетьманщину. Створивши тут напівавтономну адміністративно-полкову систему, ліквідовану царизмом у 1765 p., козацтво і старшина утвердили на довгий час своєрідні українські національно-культурні традиції, які з часом переросли в боротьбу за національне відродження. Економіка Слобожанщини, соціальна і національна структура в основному аналогічні тій, що існувала в Гетьманщині.Значно відрізнялася в соціальному і етнічному відношенні Правобережна Україна. Тут царизм зберіг без змін соціально-економічний лад, який був за Речі Посполитої. Південна Україна була приєднана до Російської імперії в кінці XVIII ст.Відсутність класичного російського кріпосництва, хоча в 1796 р. деякі кріпосницькі повинності і вводилися, можливість без особливих труднощів придбати землю, прекрасні природні умови і родючі чорноземи привабили сюди великі маси населення. Для Півдня України характерною була атмосфера підприємництва, сприяння торгівлі і промисловому та сільськогосподарському виробництву товарного характеру. Це сприяло до переорієнтації значної частини виробництва України на міжнародні торгові операції через південноукраїнські порти, на економічну інтеграцію з Півднем всіх регіонів. Через чорноморські порти для України відкривався шлях до швидкого економічного розвиткуЗавдяки ініціативі Григорія Потьомкіна на Півдні України на кожну селянську сім'ю виділялося 60 десятин землі. Він також підтримував в містах південного регіону діяльність іноземних, особливо французьких купців.Таким чином, геополітичне становище України визначало деякою мірою сприятливі умови для прискорення економічного прогресу. Однак кріпосницький лад гальмував розвиток виробничих сил.

3. Національна українська символіка

Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага завжди була прикована донаціональної символіки. Це цілком природно, бо національні символи - не випадкові знаки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов`язані з його духовністю, прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Українська державна символіка відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

Герб

Ключем до розуміння української символіки є чільний її елемент, нині відомий під назвою"Тризуб" . Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується Х ст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого - тризуб. Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя). Тому тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції тощо. На час прийняття Руссю-Україною християнства тризуб був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний). Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, так і троїстість полум`я-енергії, принцип вогню і поступу . У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також "русь" і "сколоти", як і в їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів, які "сіли" на трьох київських горах. Зверхники полян-русів, київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб . Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні також широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так і в рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді. Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVII ст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так, у Карпатах, під Різдво чи Йордан, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба. Прапор Крім містичного знаку-тризуба українська державна символіка включає жовто-сині барви.

На відміну від однозначного слова "колір", слово "барва" багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова "барва" набув значення матеріального барвника, це слово "фарба", інший "варна" - зберіг лише його друге значення: певної групи людей. У давніх аріїв було три барви (варни): біла - старшина, жреці-правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно-малинова - воїни (шатри, кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї та шудри). Запорожці, як люди, які повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, крім мирного жовто-синього, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білий прапор, військово-магнатські формування - червоно-білий, а військово-народні - червоно-чорний. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася на Україні і до сьогоднішнього дня в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) в одному народі. Однак, жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша з них полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна синьо-жовта. Національна барва з`являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах - ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-синіх тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом. Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною синьо-жовтою барвою, яка виразно виявилася під час середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина у цей період встановила гербом золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі . Жовто-синя барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-синього прапора як державного символу, не викликало жодного сумніву, що до правомірності цього акту. Сьогодні наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу й Кіліманджаро, а жовто-синя барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети. Гімн Що стосується національного гімну України, то ним став вірш визначного патріота і вченого, поета і громадського діяча Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", написаний у 1862 році. Вперше вірш було надруковано у львівському журналі "Мета", 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами - 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний гімн України" запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме "Ще не вмерла України і слава, і воля".