1. Передісторія україни археологічна періодизація

Приступаючи до розгляду першого питання, слід зазначити, що в археологічній періодизації визначаються такі загальноприйняті періоди: а) кам'яний вік, який поділяється на палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік) та неоліт (новий кам'яний вік); б) енеоліт — міднокам'яний вік або перехідний від каменю до бронзи; в) бронзовий вік, що дістав назву від нового матеріалу — бронзи, з якої почали виробляти знаряддя та зброю; г) залізний вік — останній в археологічній періодизації. Починається він з рубежу II та І тисячоліть до н. є. В основі визначення хронологічних рамок кожного періоду лежить домінуюча роль того чи іншого матеріалу у виготовленні знарядь праці — каменю, міді, бронзи та заліза. У першій половині кам'яного віку — палеоліту, за так званої ашельської доби, що датується часом від 1,5 млн. до 150 тис. років тому, відбулося заселення територій сучасної України первісною людиною. Розквіт родоплемінного ладу припадає на добу неоліту, який почався в Україні близько 7 тис. років тому. У цей час вдосконалюються знаряддя праці й вся господарська діяльність людини. На зміну загостреному каменю та палиці приходять різання, шліфування і свердління. Це дало можливість виготовляти більш досконалі кам'яні сокири: насаджені на рукоять, вони перетворилися на основне знаряддя праці. Такі сокири допомагали людям освоювати лісові простори, будувати житла, виготовляти човни — перший транспортний засіб людини. Крім того, на добу неоліту припадає поява принципово нових матеріалів — ліпної кераміки, обпаленої глини, глиняного посуду і тканин.

2.Неолітична революція

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Культурне пристосування до життя у післяльодовикових природних умовах спочатку вилилося в активізацію збиральництва. На території Східного Середземномор'я і Малої Азії вперше виникла й одержала поширення практика розведення тварин і культивування рослин.

З переходом до виробництва продуктів харчування людина одержала вільний час, тому не дивно, що виникли нові види ремесла: ткацтво, обробка обсидіану (вулканічного скла) і початки металургії. Прогрес господарства й ускладнення соціального життя вплинули на розвиток духовної культури неолітичного суспільства. З'явились перші карти — означення маршрутів, нанесені на деревну кору, дерево чи шкіру. Дуже поширився декоративний напрямок в образотворчому мистецтві, тобто оздоблення всіх предметів побуту, особливо одягу, начиння і зброї художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією і т.п. Широко розповсюдився розпис кераміки, часто багатоколірний. На початку І тис. до н.е. поширюється металургія заліза і виготовлення залізних знарядь праці і зброї — розпочинається залізний вік. Застосування заліза дало могутній стимул розвиткові виробництва і тим самим прискорило суспільний розвиток. У період залізного віку у більшості народів Євразії розпочинаються процеси державотворення. Це час розквіту цивілізацій Стародавньої Греції і Риму, Індії і Китаю.

3.Кочові племена на території України і антична колонізація північного Причорномор’я Півні́чне Причорномо́р'я — історично-географічний район на півдні України.Заселення території датується епохою середнього палеоліту. Першими мешканцями краю, відомими з писемних джерел, були кіммерійці (кінець II — поч. I тисячоліття до н. е.). Їх змінили інші кочові народи: скіфи (IX—III ст. ст. до н. е.), сармати (III ст. до н. е. — IV століття н. е.).Внаслідок грецької колонізації (V - IV століття до н. е.) в регіоні виникли античні міста-держави.Наприкінці IV ст. н. е. територія Північного Причорномор'я зазнала руйнівного нашестя гунів. Згодом західну частину регіону заселили слов'янські племена уличів і тиверців, яких витіснили у Х столітті печеніги, а згодом - торки та половці.Зі середини XIII століття регіон - у складі Золотої Орди, а з 1430-х рр. — його правонаступника — Кримського ханства.З кінця XIV до кінця XV століття західна частина регіону перебувала у складі Великого князівства Литовського.З утворенням Запорозької Січі Північне Причорномор'я стало ареною боротьби козацтва проти турецько-татарських набігів на українські землі. Протягом XVII — середини XVIII ст. відбувалася колонізація краю українськими селянами й козаками.У середині XVIII ст. почалося входження регіону до складу Росії, де воно отримало офіційну назву Новоросії. Після виходу цього терміна з ужитку його замінив термін Південна Україна.

4.Стародавні слов’яни : перші згадки, територія розселення

Прабатьківщина слов’ян не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про слов'ян трапляються у римських авторів I—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни виступають як венеди або венети. Етнонім слов’яни вперше використовують візантійські автори. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже були три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Наддніпрянщина) і слов’яни, або склавіни (Подунав’я). Більшість вчених вбачає у процесі розселення антів та склавінів початок формування окремих слов'янських народів, зокрема українського.Між V—VІІ ст. на території склавінів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Серед них: поляни — на Київщині й Канівщині, деревляни — на Київському Поліссі й Східній Волині, уличі — на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці — у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби — у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати — у карпатському регіоні, сіверяни — на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли алани, булгари і слов'яни, залежні від заснованого у VІІ ст. тюркськими народами Хозарського каганату^[18].Другою половиною IX ст. датуються дані арабських джерел про формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії — Київська Русь, Славії — північні слов'янські землі з центром у Ладозі та Артанії — на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були болгарська та угорська, які вже припадають на часи існування нашої першої держави — Київська Русь.