37. Кирило-Мефодіївське братство

Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Ініціаторами його створення виступили вчитель з Полтави Василь Білозерський, чиновник канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до товариства вступив Тарас Шевченко. Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Восени 1846 р. вона налічувала 12 осіб. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці» В. Білозерського. Концепція кирило-мефодіївців містила: * створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік; * знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства; * утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян; * досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами. Головною метою товариство вважало досягнення Україною державної незалежності на зразок США або Французької республіки. Державна незалежність країни бачилась у федеративній спілці таких само незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Центральним містом цієї федерації мав бути Київ. Ідею визволення слов'янських народів з-під іноземного панування та їх єднання передбачалося поширювати головним чином за допомогою просвітницької діяльності. Члени товариства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали свої ідеї за допомогою прокламацій («До братів українців», «До братів великоросів і поляків»), творів Т. Шевченка; піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У березні 1847 р. за доносом воно було викрите. Члени товариства були вислані у різні губернії Російської імперії. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, відданого на військову службу в Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати -- за радикальні погляди, висловлені в його творах. Розгром товариства завдав великої шкоди українському національному рухові, загальмувавши його розвиток на більше ніж десятиліття.

38. Українські землі у складі Австрійської імперії у першій половині 19 століття. Початок національно-культурного Відродження

Національне відродження, що розпочалося на Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості у Галичині, яка перебувала у складі Австрійської імперії.

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут в Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів та єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та інших духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіальні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури.

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І.Я.Франко (1856 - 1916 рр.) - видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський та культурний діяч. І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвиток національної і соціальної свідомості українського народу.

Творчий талант І.Франка як письменника виявився в ряді його оповідань та повістей, де реалістично відображено життя робітників та селян Галичини: “На роботі”, “Навернений грішник”, “Борислав сміється”, “Захар Беркут” та ін.

В історії української літератури І.Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. Велике народне визнання принесли йому поетичні збірки: “З вершин і низин”, “Давнє і нове”, “Зів'яле листя” та ін.

У 1877 - 1882 рр. І.Франко написав визначні твори політичної лірики - “Вічний революціонер”, “Каменярі”, “Товаришам із тюрми”, в яких чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості.

І.Франко - найбільший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. І.Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість.

Поряд з іменами Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка слід назвати М.С.Грушевського (1866 - 1934 рр.) - видатну постать української духовної культури. Він є автором понад двох тисяч наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства. Понад 15 років М.С.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Товариство об'єднало майже всіх провідних східно- і західноукраїнських, а також багатьох європейських вчених. Поруч з М.С.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Гнатюк, І.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк.