69. Партійні системи у зарубіжних країнах

Партійна система – це політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади.

Одним з найпоширеніших підходів до типології політичних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем. У сучасному світі виділяється сім основних видів партійних систем: однопартійні (Китай, Куба, Заїр), з партією-гегемоном (Мексика, колишні країни соцтабору), з домінуючою партією (Японія, Індія в окремі періоди своєї історії), двопартійні (США, Канада, Великобританія), поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція), поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія), автомізовані (Малайзія).

У нормально функціонуючій державі демократичного типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво в парламенті внаслідок проведення демократичних, прямих, загальних виборів. У багатопартійній політичній системі, як правило, характер парламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті, змінюється після кожних виборів. Відповідно здійснюється і зміна урядових кабінетів.

Багатопартійна система – цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв’язків між політичними партіями, які відрізняються між собою програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою.

Однопартійна система – неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників однієї політичної партії.

Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується наявністю трьох-п’яти партій, жодна з котрих не переважає і не може самостійно утворити правлячу коаліцію.

Поширеною є поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу несуть більше шести партій. При наявності великої кількості невеликих партій, як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час проведення передвиборчої кампанії.

70. Конституційні гарантії багатопартійності

Партійні системи зарубіжних країн характеризуються значною розмаїтістю, що пояснюється наявністю соціальних, національних, історичних, релігійних та інших особливостей, властивих кожній державі. Для цих країн за демократичного режиму характерна наявність кількох політичних партій.Соціальною основою багатопартійності є саме суспільство, що складається з різних соціальних та інших інституціалізованих груп із суперечливими інтересами. Кожна соціальна та інша група може бути представлена на політичній арені відповідною партією або партіями. Численні варіанти багатопартій-ної системи можна згрупувати.

Багатопартійні системи без монопольно панівної партії. 8а цієї форми багатопартійності жодна партія не має у своєму розпорядженні абсолютної більшості у парламенті, а тому змушена йти на різноманітні політичні союзи, щоб створити коаліційний уряд.

Типовим прикладом є партійна система Італії. До 1993 р. там існувала низка партій, найстарішими з яких були Республіканська партія, створена у 1832 р. (її членами свого часу були Дж. Гарібальді й Дж. Мадзіні), і Ліберальна партія, заснована у 1845 р. Найвпливовішою була Християнсько-демократична партія, що спиралася на підтримку Ватикану й широко використовувала у своїй ідеологічній діяльності соціальну доктрину християнства.

Багатопартійні системи без монопольно панівної партії, за яких створюються зазвичай коаліційні уряди, існують і в таких країнах, як Бельгія, Данія, Нідерланди та ін.

Багатопартійні системи а монопольно панівною партією. За цієї форми абсолютна парламентська більшість належить одній партії, що формує однопартійні уряди.

Багатопартійна система такого типу існувала, наприклад, у Мексиці, де панівне становище в парламенті мала Інституціонально-революційна партія.

Багатопартійна система з монопольно панівною партією існувала (з невеликою перервою, коли з 1977 по 1980 р. і з 1989 по 1992 р. правила Джаната парті) в Індії. З моменту здобуття країною незалежності й до травня 1996 р. при владі перебувала партія Індійський національний конгрес (ІНК), створена ще наприкінці XIX ст. ліберально налаштованими колами індійського суспільства під егідою британської адміністрації. Протягом свого існування ІНК зазнав істотних змін. Сучасний ШК(І) протистоїть Бхаратія джаната парті, що була головною опозиційною партією й користувалася впливом у штатах хіндімовного поясу, а також партії Джаната дав і партіям лівого руху – Комуністичній партії Індії та Комуністичній партії Індії (марксистській).

Двопартійні системи є своєрідним різновидом багатопартійності, що виникла в певних зарубіжних країнах за різних обставин. Для двопартійних систем найтиповішою відмітною рисою є монопольне панування на політичній арені двох головних партій, які поперемінно змінюють одна одну. Одна з цих партій виступає в ролі правлячої, інша – опозиційної. Час від часу вони міняються місцями. Подібна система створює серйозні перешкоди для формування інших партій.

Класичним зразком є двопартійна система США. Більше ста років на політичній арені США монопольно панують дві головні партії – Республіканська і Демократична.

Свого часу (незадовго до початку й під час Громадянської війни 1861–1865) Республіканська партія представляла інтереси буржуазії Півночі, а Демократична партія була політичною організацією рабовласників з Півдня. Потім політичні розбіжності між партіями стерлися, але вони, як і раніше, ведуть запеклу виборчу боротьбу на рівні федерації, штатів, міст і графств.

Двопартійна система Великобританії складається з Консервативної та Лейбористської партій. Третя за величиною політична партія Великобританії – Ліберально-демократична. Вона виникла у 1988 р. шляхом злиття Ліберальної та Соціал-демократичної партій, які на початку 80-х років створили двопартійний блок, що виступив на виборах 1983 і 1987 pp. як альянс і зібрав, відповідно, 25,4 і 23 % голосів. На сьогодні ліберально-демократична партія не становить серйозної небезпеки для головних партій – Консервативної та Лейбористської.