51. Правовий статус голови уряду, членів уряду

У сучасному державознавстві уряд визнається вищим колегіальним органом виконавчої влади і у кожній країні виступає вагомим чинником побудови національної конституційної моделі поділу державної влади. І саме тому всі ключові “параметри” формування статусу, організації та діяльності уряду потребують закріплення на рівні Основного закону і у такий спосіб, який би унеможливлював неоднозначне тлумачення відповідних конституційних приписів та забезпечував чітке виконання встановлених ними принципів, прав, обов’язків і процедур.

Фактичне становище уряду у механізмі здійснення державної влади ґрунтується на ключових рисах конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів.

Вихідне значення має конституційне визначення Кабінету Міністрів "вищим органом у системі органів виконавчої влади" (ч. 1 ст. 113). Тим самим визнається, що Кабінет Міністрів посідає місце вищої ланки стосовно всіх інших органів виконавчої влади, тобто він очолює систему цих органів. Таку роль Кабінет Міністрів виконує завдяки, зокрема, включенню до його компетенції положення про те, що він "спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади” (п. 9 ст. 116 Конституції).

Разом з тим, визначаючи Кабінет Міністрів вищим органом в системі органів виконавчої влади, Конституція враховує наявність так званого “дуалізму” виконавчої влади, тобто певного розподілу повноважень цієї гілки влади на рівні її вищих суб’єктів - Президента України і Кабінету Міністрів. Ця властивість, як свідчить світова конституційна практика, є іманентною республіканській формі державного правління змішаного (а конкретно: президентсько-парламентського) типу, яка, власне, й встановлена чинною Конституцією України.

Відповідно до такої моделі Президент має значні компетенційні преференції (насамперед, кадрові (номінаційні) та установчі) у сфері виконавчої влади. Але вони належать йому як “главі держави”, а не як "главі виконавчої влади". Сучасна конституційно-правова теорія виходить з того, що за будь-якої форми державного правління пост Президента не можна цілком ідентифікувати з якоюсь однією – зокрема, виконавчою – гілкою влади. Хоча Президент і є функціонально “носієм” важливих повноважень виконавчої влади, проте структурно він не належить до системи органів виконавчої влади. Юридично маючи статус "глави держави", він не є "органом” виконавчої влади.

Суттєвою ознакою конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів є його відповідальність перед Президентом України (ч. 2 ст. 113 Конституції). Вона, згідно з усталеною термінологією, має політичний (ідентичним є термін “конституційно-політична відповідальність”) характер, позаяк зводиться до можливостей Президента на власний розсуд достроково припинити повноваження як у цілому Кабінету Міністрів, так і окремих його членів. Відтак використання інституту відповідальності є найрадикальнішим важелем впливу на уряд з боку Президента.

Нарешті, суттєвою рисою конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів Конституція визначає обов’язковість складання його повноважень (через подання Прем’єр-міністром заяви про відставку) перед новообраним Президентом України (ч. 1 ст. 115). Це необхідно для того, щоб новообраний Президент мав можливість виконати передбачені ст. 114 Конституції прерогати¬ви щодо призначення Прем’єр-міністра, а також інших членів уряду на строк своїх повноважень. Водночас встановлена чітка співвіднесеність строку повноважень Кабінету Міністрів зі строком повноважень Президента: уряд утворюється на термін, який не може перевищувати строк повноважень Президента України.