55. Конституційні принципи діяльності судової влади у зарубіжних країнах

Основою законодавчої регламентації судової влади є конституція. Практично немає такої сучасної конституції, в якій не було б розділу про цю гілку публічної влади ("Про судову владу" – конституції Іспанії, Франції, Японії; "Правосуддя" – Основний закон ФРН; "Суди" – конституція Португалії; "Судочинство" – конституція Угорщини; "Судова система" – конституція Македонії тощо), де в стислій формі встановлено те, що прийнято об'єднати під назвою "конституційні засади судової влади". Сюди входять:

– визначення судової влади як однієї зі складових системи розподілу влад;

– основні принципи організації та діяльності судової системи;

– правовий статус суддів;

– судові гарантії прав і законних інтересів громадян.

Отже, трактування поняття судової влади та її конституційне регулювання в різних країнах різне.

Конституції більшості держав у тому чи іншому обсязі фіксують і принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя, тобто при розгляді конкретних справ. Зрозуміло, що не лише незначна частина правил, які регламентують діяльність суду (для повної регламентації існують процесуальні кодекси). Проте саме ті правила, які зафіксовані в конституціях, можна назвати основоположними. У цілому "каталог" цих принципів і гарантій досить великий; і в правових державах усі вони діють, будучи передбачені якщо не конституціями, то судовим і процесуальним законодавством. Коротко зупинимося на деяких з них.

1. Гарантія підсудності (ст. 101 Основного закону ФРН має такий припис: "Ніхто не може бути вилучений із провадження свого законного судді"). Це означає, що кримінальна або цивільна справа буде розглядатися в суді, який наперед визначений правовими нормами про підсудність. Забороняється утворення спеціальних судів для розгляду будь-якої конкретної справи, як і передавання справ із суду до іншого суду, крім випадків, передбачених законом.

2. Відкритість і гласність правосуддя означає, що судові засідання відкриті для публіки і засобів масової інформації. Так, ст. 209 Конституції Португалії фіксує таке положення: "Судові засідання є відкритими, за винятком випадків, коли сам суд ухвалить про зворотне у мотивованій постанові з метою захисту гідності особи і суспільної моралі або забезпечення нормальної діяльності суду". У будь-якому разі ухвали суду оголошуються публічно.

3. Усний характер процесу (ст. 120 Конституції Іспанії говорить: "Судовий розгляд є переважно усним, особливо в кримінальних справах"). Цей принцип надає найбільші можливості для з'ясування усіх обставин справи, з'ясування позиції всіх учасників процесу.

4. Змагальність. Він означає, що всі сторони в процесі рівноправні, мають рівні можливості для відстоювання своїх правових позицій, а хід їх змагальності одного з іншим допомагає суду об'єктивно оцінювати всі обставини справи. В силу цього принципу сторони вільні у наданні суду доказів, але сам суд не вправі спиратися на докази, отримані з порушенням закону.

5. Право громадян на захист охоплює не тільки судовий процес, але й усі стадії досудового провадження у справі. Ще Білль про права 1791 р. у шостій поправці до Конституції США прописував, що в усіх випадках кримінального переслідування звинувачений має право на допомогу адвоката для свого захисту. З того часу цей принцип увійшов у більшість конституційних текстів. У Конституції Італії він відбитий таким чином: "Захист є непорушним правом на будь-якій стадії і в будь-якому стані процесу".

6. Презумпція невинуватості. Цей принцип означає, що особа, яка звинувачується у здійсненні злочину, вважається не­винною, доки її вина не буде доказана у передбаченому законом порядку і встановлена у вироку суду, який набрав чинності.

7. Ще один принцип діяльності судів випливає з формули: "усі дії судової влади повинні бути мотивовані" (ст. 111 Конституції Італії).