44. Характеристика повноважень президента (парламент. Форма правління)

При парламентській системі державного управління, якщо така передбачає наявність посади президента, останній не має, як правило, реальної політичної влади. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних, представницьких, тут зазвичай здійснюються з дозволу й ініціативи уряду. Це означає, що уряд і його діяльність практично виведені зі сфери прерогатив президента. Прем´єр і його уряд підзвітні вищому законодавчому органові і можуть бути звільнені парламентом у відставку в разі винесення їм вотуму недовіри. А президент в умовах парламентського правління не відповідальний за дії уряду і залишається надпартійною фігурою.

У той же час президент у парламентській республіці не обов´язково повинен розглядатись як виключно номінальний глава держави, адже він залишається гарантом правопорядку й уособленням непорушності конституційного ладу. Нерідко він грає роль своєрідного резервного інструменту політичної системи, який активізується в умовах кризи і нестабільності. Якщо уряд втрачає підтримку парламентської більшості або його діяльність паралізується боротьбою різних угруповань, роль глави держави значно зростає, а коло питань, яке вирішує президент на свій

розсуд, розширюється. Президент, таким чином, нерідко стає тим сильнішим і самостійнішим, чим слабкішою стає позиція прем´єр-міністра і його підтримка з боку парламенту. Так було, зокрема, восени 1979 р. в Індії, де президент Н. Редді в умовах кризи уряду Ч. Сінгха дозволив собі дії, не зовсім типові для глави парламентської республіки.

Найтиповішими парламентськими республіками на чолі з президентом є ФРН, Швейцарія, Ірландія, Угорщина, Індія та низка інших європейських й азіатських країн.

45. Характеристика повноважень президента (президентська форма правління)

Американська модель президентства є класичною моделлю президентської республіки. Вона відзначається своєю раціональністю: у ній немає властивого деяким іншим країнам дуалізму виконавчої влади, при якому президент і прем´єр-міністр часто суперничають за переважний вплив на урядову політику. Ця модель президентства не допускає і виникнення двовладдя в політичній системі США, коли президент проводить свою політику, а конгрес здійснює свій курс. Система поділу і балансу влади навіть в умовах, коли президент представляє одну партію, а більшість у конгресі належить опозиційній партії, забезпечує єдність державної політики.

Президентську модель правління, що сформувалася в США, впроваджено (з багатьма її атрибутами) й у деяких країнах Латинської Америки, Азії й Африки. Афро-азіатська модель, однак (за рідкісним винятком), відрізняється великим авторитаризмом, який нерідко набуває форми відверто тоталітарного режиму. Конституційно парламенти не захищені від сваволі правлячого президента і можуть бути розпущені за його вказівкою. Судова влада так само, як і законодавча, дуже залежить від президента, який особисто призначає суддів і контролює їхню діяльність. Відсутність парламентаризму і демократичних традицій, особливо в багатьох африканських країнах, призвела до концентрації величезної влади в руках президента, який до того ж є, здебільшого, лідером правлячої і нерідко єдиної легально діючої партії, що дозволяє йому фактично одноосібно вирішувати питання державного управління.

У Західній Європі взяв гору не американський і тим більше не афро-азіатський варіант президентської влади. Тут сформувалася суто європейська модель у формі напівпрезидентської чи парламентської системи правління.

Характеризуючи президентську владу в Азії й Африці, необхідно все ж зазначити, що в окремих країнах на цих континентах (в Індії, Ізраїлі, Лівані) виникли такі системи президентського правління, які більше відповідають європейській моделі президентства. Вони передбачають більш обмежені прерогативи президента, ніж в американській, латиноамериканській і афро-азіатській моделях президентської влади.

Попри прагнення окремих країн, які розвиваються, модифікувати й пристосувати до своїх умов "класичну" президентську республіку, остання все-таки залишається переважно суто американським феноменом, для успішного функціонування якого необхідні певні умови: достатньо високий рівень політичної культури, ретельно розроблена й збалансована система стримувань і противаг тощо. Зазначена модель має низку суттєвих переваг і недоліків, причому останні нерідко переважають у разі трансплантації ЇЇ на інший, неамериканський, ґрунт.

Президентська модель створює умови для достатньо стабільного функціонування політичної системи, і в цьому, як не дивно, її і сила, і слабість. Так, главу президентської республіки не можна звільнити у відставку за політичними мотивами. Так само й доля уряду тут безпосередньо не залежить від змін у співвідношенні сил між різними партіями в парламенті. Але оскільки в умовах президентської республіки і законодавча і виконавча влади значною мірою віддалені одна від одної, маючи фіксований незалежний мандат, можуть самостійно існувати протягом усього терміну своїх конституційних повноважень, то пошук компромісів може бути ускладненим. Тим більше, що "класична" президентська модель, по суті, не має механізму вирішення суперечностей між цими гілками влади. Відсутність у парламенту повноважень змістити за політичними мотивами главу виконавчої влади, а в президента — розпустити парламент робить обидві гілки влади неспроможними розв´язати політичний конфлікт, що базується на взаємному протистоянні. Особливо затяжним і гострим може бути подібний конфлікт в умовах ще не сформованої демократії, про що свідчить, зокрема, невдала спроба запровадити "класичну" президентську модель у Росії (1993 p.), яка вилилась у криваве протистояння між президентом і парламентом.