- •Методологія аналізу національної економіки.
- •Основні економічні показники національної економіки
- •Предмет та завдання дисципліни ” Національна економіка“
- •Базисні відносини та інститути національної економіки
- •Основні типи національних економік
- •І. За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
- •За даним критерієм визначають такі типи економічних систем:
- •. Характеристика загальних та специфічних рис національної економіки
- •Національній економіці, як цілісному організму, властиві наступні загальні риси:
- •До найсуттєвіших специфічних рис національної економіки відносять:
- •Завдання державних інститутів національної економіки.
- •3) Ринок праці:
- •Господарська збалансованість і стабільність національної економіки
- •Зовнішньоекономічний потенціал
- •Національний ринок та його складові
- •Проблеми національного ринку
- •Економічна безпека та формування інституційного середовища
- •Система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам:
- •Фактори ( внутрішні й зовнішні), що представляють загрозу економічній безпеці.
- •Суспільні потреби як соціальна база добробуту
- •Трудоресурсний потенціал України.
- •Інформаційний потенціал
- •Науково-технічний потенціал, та його значення в розвитку господарства країни.
- •Інститути права, управління і власності.
- •1. Інститути права. Так, поняття "право" має два значення:
Питання до модульної контрольної роботи № 1 НЕ
1.Основні типи національної економічної системи.
2. Інститути права, управління і власності.
3. Трудоресурсний потенціал України та рівень його використання.
4.Інформаційний потенціал
5.Зовнішньоекономічний потенціал
6. Науково-технічний потенціал, та його значення в розвитку господарства країни.
7.Суспільні потреби як соціальна база добробуту.
8. Предмет та завдання дисципліни ”Національна економіка “.
9.Методологія аналізу національної економіки.
10. Характеоистика загальних та специфічних рис національної економіки.
11. Основні економічні показники національної економіки.
12. Основні завдання державних інститутів національної економіки.
13. Базисні відносини та інститути національної економіки.
14.Господарська збалансованість і стабільність національної економіки
15.Національний продукт як виробнича база добробуту .
16.Економічна безпека та формування інституційного середовища.
17.Фактори (внутрішні й зовнішні), що представляють загрозу економічній безпеці.
18.Структурне утворенням ринкової економіки - ринкова інфраструктура.
19. Національний ринок - як полісистемне утворення. Складові національного ринку.
Матеріал до відповідей
Методологія аналізу національної економіки.
Курс національної економіки, враховуючи специфіку для даної галузі знань задач, виробляє власні методологічні принципи та засоби їх дослідження і вирішення. До таких принципів відносяться:
Принцип системності - дослідження національної економіки як цілісного господарського комплексу, який складається зі взаємопов'язаних підсистем, елементів цих підсистем, ієрархічних рівнів та постійних взаємозв'язків між ними.
Принцип науковості - намагання відійти від суб'єктивізму в дослідженні свого предмету, подолати власні симпатії та антипатії, вигоди і інтереси, тобто вирішення задач дисципліни об'єктивно, у тому вигляді, в якому вони представляються в об'єктивній реальності.
Принцип діалектичної єдності - врахування при дослідженні господарського комплексу держави загальних, специфічних і одиничних особливостей та тенденцій її розвитку.
Принцип історичності - господарський комплекс суспільства повинен розглядатись через призму його історико-економічного розвитку: у ретроспективі та перспективі.
Принцип динамізму і безперервності - національна економіка як явище соціально-економічної реальності є динамічним, рухливим, тобто перебуває у постійному розвитку, так само наукове знання повинно відслідковувати та аналізувати динаміку її розвитку.
Принцип цілепокладання — будь-яке знання повинно отримуватись та використовуватись для досягнення певних цілей. Воно вже у зародковому стані повинно враховувати та обґрунтовувати цілі, кінцеву мету та засоби її досягнення.
Принцип збалансованості - тобто необхідної і достатньої кількісної відповідності та оптимального поєднання наукового знання та його практичного застосування.
Кожна наука має арсенал засобів для дослідження власного предмету. Він становить методологію даної науки- сукупність методів пізнання явищ і процесів об'єктивної реальності, категорій та закономірностей їх розвитку.
Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонаукові та спеціальні методи.
До загальнонаукових методів курсу національна економіка можна віднести: системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного.
Спеціальні методи національної економіки представляють собою сукупність засобів та заходів, підходів і шляхів вивчення предмету науки, які використовуються і в інших сферах наукового знання. Це такі методи, як: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз.
Курс „національна економіка" розглядає свій предмет через призму економічного розвитку економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей власне вітчизняної практики господарювання.
Основні економічні показники національної економіки
Національна економіка - це сукупність всіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об'єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв'язками; історично сформована в певних територіальних межах система суспільного відтворення. Складовими частинами національного господарства виступають: галузі, народногосподарські комплекси, сектори, сфери, а суб'єктами національного господарського комплексу є домашні господарства, підприємства, держава, фірми, корпорації та нерезиденти (у відкритій економіці).Їх ефективне функціонування визначається шляхом визначення загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.
Пропорції суспільного виробництва - співвідношення матеріально-речових елементів виробництва і робочої сили, а також галузей виробництва і частин суспільного продукту в процесі відтворення.
Пропорції загальноекономічні (національної економіки, макроекономічні) - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, між сферою матеріального виробництва і сферою послуг, між І та II підрозділами суспільного виробництва тощо. Існують також пропорції галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні тощо.
В країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють чотири ключові групи проблем, що визначають рівень розвитку національної економив, кількісну та якісну зміну загальноекономічних пропорцій:
- рівень обсягу національного виробництва (структура та динаміка суспільного продукту);
- рівень зайнятості і безробіття;
- рівень цін;
- розвиток міжнародної торгівлі.
Найважливішою проблемою в національній економіці є обчислення обсягу національного виробництва.
Суспільний продукт - це узагальнюючий результат діяльності суб'єктів національного господарства; вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).
Досить тривалий час одним з найбільш загальних показників національної економіки у нашій державі вважався сукупний суспільний продукт (ССП), валовий суспільний продукт (ВСП).
Сукупний суспільний продукт - це сума валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. До складу ССП враховували як кінцевий продукт сфери матеріального виробництва, так і проміжний продукт галузей і виробництв. В результаті цього відбувалось подвійне рахування результатів матеріального виробництва. Ще одним недоліком цього показника було те, що він не враховував внесок нематеріальної сфери у формування суспільного продукту національної економіки.
Існують різні способи аналізу результатів суспільного виробництва. Най більш відомі такі способи обліку результатів суспільного виробництва.
Валовий суспільний продукт (ВСП) - це вартість всієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року або сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. ВСП містить у собі, аналогічно до ССП, подвійний розрахунок - результати проміжного виробництва (вугілля, чавун, сталь, прокат тощо), а незавершене виробництво.
ВСП = ССП – нематеріальне виробництво.
Кінцевий суспільний продукт (КСП) - вартість всієї маси товарів і послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання.
КСП = ВСП - подвійний рахунок і незавершене виробництво .
У той же час у розвинених країнах світу була поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН.
Система національних рахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспільного продукту усіх сфер суспільного виробництва.
Порівнюючи показники, що входять до СНР за певний період часу, можна робити висновки про ефективність функціонування економіки, будувати прогнози на майбутнє. Тобто це своєрідна система бухгалтерського обліку на рівні держави.
СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.
Ринкова інфраструктура — сукупність організаційно-правових форм, за допомогою котрих як єдине ціле функціонують ринкові відносини.
Відносини між тими, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес, на ринку опосередковані відповідними організаційними формами, які й забезпечують реалізацію суб'єктами ринку їхніх ділових інтересів.
Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:
кредитна система і комерційні банки;
емісійна система й емісійні банки;
організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;
система регулювання зайнятості населення і центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
інформаційні технологи і засоби ділової комунікації;
податкова система і податкові інспекції;
системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії;
спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової інформації;
торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;
митна система;
професійні спілки тих, хто працює за наймом; комерційно-виставочні комплекси;
система вищої і середньої економічної освіти;
консультативні (консалтингові) компанії;
аудиторські компанії; громадські і державно-громадські фонди, створені для стимулювання ділової активності;
спеціальні зони вільного підприємництва тощо.
Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах — вони зумовлені потребами ринку, діловими відносинами. Сучасна інфраструктура ринкової економіки формувалася у процесі еволюції товарного виробництва. Вона виконує такі чотири функції:
- організаційне оформлення ринкових відносин;
- полегшення реалізації інтересів учасників ринкових відносин;
- спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їхньої роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;
- полегшення форм юридичного і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.
Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види:
спеціалізована ринкова інфраструктура;
загальна ринкова інфраструктура.
Перша обслуговує окремі ринки: ринок товарів, послуг, цінних паперів тощо, друга — всю економічну систему, від виробництва до споживання.
Спеціалізована ринкова інфраструктура
Забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.
Загальна ринкова інфраструктура
Об'єднує безпосередні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух фінансів, товарів, капіталів, праці та ін.
Національний продукт як виробнича база добробуту
Добробут пов'язаний з потребами, а потреби визначають структуру виробництва і споживання продукту. Отже, створений національний продукт є кінцевим результатом управлінських рішень уряду та діяльності зайнятих у сферах виробництва товарів та надання послуг. Практично національний продукт як суспільне благо, багатство стає економічним інтересом для усього суспільства. Адже виявляється: можна споживати лише те, що вироблено. Скільки нація виробляє, стільки й споживає. Від рівня і структури виробництва національного продукту загалом і на душу населення залежатиме і відповідний рівень задоволення потреб, тобто рівень добробуту нації. Щоб підносити рівень добробуту, насамперед необхідно підносити обсяг виробництва національного продукту та приводити його структуру до обсягу і структури потреб людей. Національний продукт виступає не лише суспільним інтересом, а й стимулом.
Теорія національного продукту В обґрунтовує його як результат відповідних суспільних витрат В*. Тобто, що виробили, те й спожили. Проте економічна теорія обґрунтовує витрати виробничі— О (оборотний капітал— сировина, матеріали, енергія і т. ін.) та споживчі — dВ* (населення, держава і ін.). Тому уряд країни і виробники повинні бути зацікавленні у створенні такої вартісної структури національного продукту, щоби виробничі витрати зменшувалися— ↓О, споживчі зростали— ↑dВ*.
В = ↓О + ↑dB*.
Валовий внутрішній продукт ЛВ є національним стимулом, оскільки виражає кінцевий продукт споживання у країні. Від його розподілу залежать і стан економіки, і рівень життя населення. Теорія макроекономіки розподіл валового внутрішнього продукту dВ* обґрунтовує такими показниками:
dВ* = С + Б + К + (Е-І), де С — споживання домашніх господарств; Б — споживання держави (бюджетні надходження і витрати держави); К — капітальні вкладення; Е — експорт; І — імпорт.
Для кожного суб'єкта ринку стимулом є отримання якнайвищого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівником — у формі заробітної платні, власником капіталу — у формі прибутку, державою — у формі бюджету, зовнішньою торгівлею — у формі чистого експорту (ЧЕ = Е - І). Валовий внутрішній продукт здійснює рух у формі товарів, послуг, капіталів і грошей. Різні суб'єкти ринку неоднаковою мірою причетні до його створення, розподілу, обміну і привласнення: власники капіталу і наймані працівники створюють ВВП, держава на основі трудового і податкового законодавства розподіляє його, торговельні організації — реалізують ВВП.
У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів можуть спонукати для їх отримання до використання таких методів:
економічних (через формальне (зареєстроване) здійснення капітальних вкладень, створення виробництва, наймання працівників, виробництво продукту, його реалізацію, отримання заробітної платні і прибутку та сплати податків згідно із законодавством);
''тіньових" (через неформальну (незареєстровану) виробничу, торговельну чи іншу діяльність, що не контролюється податковими і державними інститутами, усі доходи і прибутки від якої привласнюються, податки не сплачуються);
кримінальних (через вилучення і привласнення частини національного продукту причетними до його руху і контролю за цим рухом особами державного, правового чи господарського управління в обхід (ігнорування) статей Кримінального кодексу).
Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій ініціативі власників капіталу, лібералізації видів діяльності, високопродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає лише економічні методи стимулювання. Це пояснюється тим, що використання тіньових" і кримінальних методів призводить до катастрофічних наслідків: якщо, наприклад, половина національного капіталу і продукту перебуватимуть "у тіні" або якщо з формального обороту товарів і грошей постійно вилучатимуть (розкрадатимуть) бюджетні кошти, чужоземні кредити, товари, привласнюватимуть їх чи переказуватимуть на таємні рахунки в іноземних банках, це спричинить занепад економіки, держави і рівня життя народу й унеможливить перехід до ринку.
Успішний перехід до ринку потребує запровадження лише економічних стимулів:
В = 0 + Т + А+ЧП.
Вартісна структура національного продукту показує, що економічним стимулом для власника капіталу є відшкодування оборотного капіталу О, частини основного капіталу А і чистий прибуток ЧП; для найманого працівника — заробітна платня Т. Створений валовий внутрішній продукт dВ - Т + А + ЧП спрямовується на розвиток виробничої сфери і сфери послуг та фінансування державних інститутів через систему сплати податків на доходи і прибутки виробників, на основі яких формується Державний бюджет. Держава безпосередньо впливає на встановлення пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту, створюючи правову базу стимулювання виробництва, праці, руху капіталів, товарів, грошей. Державні чиновники можуть приймати рішення як на посилення стимулів зростання виробництва національного продукту, так і на його розподіл в інтересах зміцнення своєї влади, окремих бізнесових чи політичних угруповань, олігархів та ін. Для ринкової економіки характерним є посилення стимулів до зростання виробництва національного продукту і його розподіл за внеском кожного суб'єкта у створення НП:
dВ* = С + Б + К + (Е-І). З рівняння розподілу валового внутрішнього продукту випливає, що чим більшим він є, тим більше коштів отримають домашні господарства С, Державний бюджет Б, більшими будуть капітальні вкладення А" і експорт Е > І (унаслідок переважання експорту над імпортом можливе зростання інвалютних резервів через позитивне сальдо платіжного балансу). У ринковій економіці неприйнятним є розподіл ВВГІ, який знижує стимули до виробництва, тобто економічні стимули виробників, і сприяє збагаченню окремих осіб або кланів за рахунок "тіньового" чи кримінального привласнення продукту навіть за скорочення ВВП. Економічне стимулювання має охоплювати сфери виробництва, послуг і державну систему влади та управління.
Отже, економічна теорія виробництва, розподілу, обміну і споживання ґрунтується на основі вимог законів товаровиробництва, товарообміну і господарської збалансованості. Дотримання цих вимог забезпечує формування продуктивної і ефективної системи виробництва, справедливого розподілу продукту і доходів, збалансованості і стабільності економічних і соціальних процесів, підвищення стимулів виробництва і праці, ресурсів економічного зростання загалом.
Чистий економічний добробут – синтезований показник, що враховує додатково до ВНП товари і послуги (забезпеченість населення житлом, зв’язком, соціальною інфраструктурою (заклади освіти, медицини, громадський транспорт), послуги державних службовців, послуги суддів, правозахисників і т.д.), які не враховуються в національних рахунках, проте, збільшують/зменшують загальний добробут нації. До складу чистого економічного добробуту включаються:
- суспільно корисні товари і послуги, вироблені в тіньовій економіці;
- вартісна оцінка робіт по будинку, що виконуються не по найму;
- «виграш» від скорочення робочого часу (збільшення вільного часу).
При цьому з ВНП віднімається забруднення довкілля, яке знижує загальний добробут нації.
За оцінкою Роберта Фішера, скоректований показник національного добробуту відрізняється від реального ВНП досить істотно, він може перевищувати/бути меншим його на 50%.