Інститути права, управління і власності.

Стає очевидним, що регулювання відносин між усіма суб'єктами господарського механізму потребує насамперед правової бази та впорядкування власності на землю, капітал, ре­зультати виробництва як основного економічного відношення. Отже, систему інституційних чинників складають: 1.інститути права; 2.інститути управління; 3.інститути власності.

Так, інституція в першоджерелах являє собою сукупність усталених звичаїв, неформальних настанов, традицій, способів мислення та поведінкових стереотипів індивідів, соціальних груп та суспільства в цілому, що вироблені попереднім соціальним розвитком і успадковані наступними його фазами у вигляді усталених ментальних та поведінкових зразків, що, в свою чергу, регулюють, унормовують на звичаєвому та правовому рівні, людську взаємодію.

Інститут - формальні правила (офіційні правові обмеження, які є результатом надання правових рамок інституційним нормам суспільства, тобто їх юридичним закріпленням та відповідним організаційним втіленням) та неформальні обмеження (традиції, усталені звичаї, неписані кодекси поведінки, господарська етика, культурна спадщина, ментальні стереотипи), так і визначені характеристики примусу до виконання тих чи інших. Коротше кажучи, інститут - формальні і неформальні «правила гри», що існують в суспільстві, та структурують і впорядковують людську діяльність, є довговічними, стійкими й інертними.

Єдність і взаємодія чинників права, управління і власності ство­рюють надійну систему продуктивного й ефективного функціо­нування виробничого та соціального потенціалів.

1. Інститути права. Так, поняття "право" має два значення:

по-перше, право як найвищі вартості людини, а саме право на життя, свободу, освіту, переміщення, працю, оплату праці та Ін., тобто всі життєві вартості, дані людині Богом;

по-друге, як система затверджених законодавчим органом за­конів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Отже, інститути права формують щонайменше два рівні пра­вових актів національного значення, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдеться верховенство права над законом держави. Рівнями правових актів є: 1) інститут конституції держави та 2) інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

2. Інститути управління. Практично йдеться про інститути влади та їх функції в управлінні національною економікою. Конститу­ція України стверджує, що державна влада в Україні здійснюєть­ся на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Орга­ни законодавчої, виконавчої та судової влад здійснюють свої пов­новаження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до підконституційних законів.

Однак практика показує, що функції влади мають трохи інший поділ з їх інститутами управління.

Інститут законодавчої влади. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Інститут законоґарантійної влади. Функції забезпечення Га­рантій конституційного ладу в Україні і виконання підконституцій­них законів покладено на інститут Президента України. Консти­туція України запевняє, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Водночас, Президент України є Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, до­держання Конституції України, прав та свобод людини і громадя­нина.

Інститут господарської влади. Він представлений Кабінетом Міністрів України. Конституція України зазначає, що Кабінет Міністрів України є найвищим органом господарської влади з системі управління економікою. Кабінет Міністрів України відпо­відальний перед Президентом України і Верховною Радою Украї­ни. У своїй діяльності керується положеннями Конституції та за­конами України, а також Указами Президента України та поста­новами Верховної Ради України, ухваленими відповідно до Кон­ституції та законів України.

У своїй господарській діяльності Кабінет Міністрів України опирається на органи місцевої влади в областях, АР Крим, містах, районах та сільських населених пунктів.

3. Інститут власності. Власність визнана найголовнішою економіч­ною категорією, яка виражає відношення привласнення засобів виробництва і результатів праці. Права власності визначені Кон­ституцією України. Земля і всі ресурси господарювання в Україні є об'єктами права власності українського народу.

Теорія власності і практика господарювання обґрунтовують необхідність запровадження двох інститутів власності: 1) інсти­туту приватної власності та 2) інституту неприватної власності.

1) Інститут приватної власності. Передбачає реального суб'єкта власності та форми її функціонування. Насамперед приватна власність має єдиного суб'єкта— індивіда, особу. Проте може функціонувати в таких формах:

• індивідуальна, коли власником є індивід;

• сімейна, коли власником є члени сім'ї, родини;

• колективна (корпоративна), коли приватні власники пере­дають свою власність у колективне управління.

Отже, суб'єктами приватної власності в Україні є фізичні осо­би, тобто кожен індивід має право бути власником засобів вироб­ництва і результатів праці.

2) Інститут неприватної власності передбачає суспільного чи колективного власника з відповідними формами функціонування. Неприватна власність належить групі людей як сукупному вла­сникові засобів виробництва і результатів спільної праці. Непри­ватна власність має такі форми:

• державна, коли власником є держава, в Україні Фонд Дер­жавного Майна;

• комунальна (муніципальна), коли власником є міська (селищ­на) рада;

• кооперативна, коли власником є кооператив;

• колективна (змішана), коли приватні і неприватні власники передають свою власність у колективне управління.

Форми двох інститутів власності функціонують як для реалі­зації інтересів їх власників, так і для суспільства загалом. Держава, своєю чергою, забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість еко­номіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Таким чином, Конституції України зазначено, що земля є основним націо­нальним багатством і перебуває під особливою охороною держа­ви. Водночас право власності на землю є гарантованим - це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою лише відповідно до закону. Також кожен має право володіти, користуватися і розпоряджа­тися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, твор­чої діяльності. Право приватної власності набувається за поряд­ком, визначеним законом. Також громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права власності держав­ної та комунальної власності відповідно до закону. . Особливим є питання відчуження об'єктів власності. Консти­туція України стверджує, що ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушне.