3) Ринок праці:

• зростання попиту на робочу силу, зокрема на висококваліфі­ковану, спроможну скоро адаптуватися на виробництві, працю­вати високопродуктивної

• досягнення рівня безробіття, який не перевищує 1,5 — 2 % від кількості працездатного населення. Ринкові ціни:

• коливання цін на ринку засобів виробництва і на споживчо­му ринку в межах 2 — 3 %, що не потребує спеціальних координа­ційних, регулювальних заходів, оскільки збалансованість забезпе­чується конкуренцією виробників і посередницьких організацій;

• відсутність гіперінфляції;

• згортання діяльності спекулянтів, представників "тіньової" економіки або звуження сфери їх діяльності до незначних масш­табів.

Ринкові критерії національно-економічної збалансованості, ста­більності мають важливе значення щодо регулювання економіч­ної системи загалом. Вони відображають стан виробництва, роз­поділу, обміну і споживання. Тенденції ринкових макроекономічних показників дають змогу визначити заходи регулювання і вста­новлення збалансованого та стабільного розвитку.

Соціальні критерії національно-економічної збалансованості. До них належать:

• пріоритет національно-демократичної ідеології у державо­творенні, перевага реформаторів національно-економічної систе­ми над консерваторами, підтримка державотворчих і демокра­тичних перетворень провідними країнами Європи і світу, реальна фінансова допомога міжнародних банків і МВФ, реальні кроки щодо співпраці з європейськими структурами і вступу до СОТ, еконо­мічне зростання;

• поліпшення співвідношення розподілу національного доходу на фонд нагромадження і фонд споживання;

• незначні коливання у Державному бюджеті;

• поліпшення пенсійного, стипендіального забезпечення, утри­мання шкільних установ, підвищення розмірів дотації малозабез­печеним, будинкам сиріт, інвалідам, виділення коштів на охорону природи, упорядкування територій;

• скорочення до мінімуму зовнішньої та внутрішньої заборгованостей.

Соціальні критерії національно-економічної збалансованості виявляють стан реальної політики розподілу і споживання націо­нального продукту. Через формування бюджету, доходів просте­жується відповідність обсягу і структури національного продук­ту потребам населення і виробництва, стан платоспроможності уряду і населення, можливості національних заощаджень і капіта­ловкладень для економічного зростання.

Отже, пріоритетними завданнями державних інститутів як стрижневої підсистеми господарського механізму є забезпечення збалансованості і стабільності національної економіки, досягнення яких можливе лише за умови формування такого інституційного середовища, яке б забезпечило дію та розвиток пріоритетних інститутів національної економіки.

Господарська збалансованість і стабільність національної економіки

Уряд країни має виходити з того, що перехід до економіки рин­кового типу передбачає насамперед стабілізацію у сфері вироб­ництва, у соціальній сфері, на товарних ринках та суспільстві за­галом. Стабільність здебільшого супроводжується незначною інфляцією, відносною платоспроможністю покупців, соціальним спокоєм, хоч соціальних проблем ще не розв'язано, позаяк обсяг і структура валового внутрішнього продукту ще не відповідають потребам населення.

Складність процесу стабілізації, який супроводжується знач­ними збитками для всієї національної економіки, частково пояс­нюється недостатнім розумінням проблеми інфляції і, отже, одно­бічною економічною політикою. Інфляцію іноді розуміють як суто економічну проблему, інтерпретують як наслідок надмірного попиту або тиску з боку витрат, не беручи до уваги той факт, що її породжують незбалансованість економіки і, відповідно, неналеж­на економічна політика. Водночас вона є і політичною проблемою, відображенням економічних диспропорцій і нерозв'язаних на полі­тичному рівні проблем розподілу. Загалом до національного про­дукту висуваються вищі вимоги, ніж їх можна виконати за наяв­них обсягів виробництва. В економіці, де ціни фіксовані держа­вою, таке становище призводить до перебоїв у постачанні. У рин­ковій економіці з її гнучкими цінами це має своїм наслідком інфля­цію. Отже, економічна політика держави повинна ґрунтуватися на оптимізації економічних пропорцій, тобто збалансуванні еко­номіки, за якої стабілізація є надійною.

Національна економіка є складною (охоплює виробничі, соціальні, духовні, політичні та ідеологічні підсистеми) динамічною системою. Існування будь-якої системи, у тому числі національ­но-економічної, передбачає мінімально необхідний рівень її збалан­сованості, визначення якого, а також умов його збереження за об­ставин, що змінюються, — важлива складова методів управління і регулювання. Особливого значення вона набуває у дослідженні економіки з різними рівнями пропорційності, динамічності, тобто нестійкості.

Збалансованість — стан економіки, за якого національно-господарські пропорції перебувають в оптимальному щодо потреб і технологій співвідношенні та рівновазі.

Розрізняють такі аспекти збалансованості економіки:

натурально-вартісний:Qц, де Q — натуральна кількість то­варів, робіт і послуг; ц —ціна одиниці товару, робіт і послуг;

грошовий:v Гм де Гм — грошова маса на рахунках і на руках у споживачів і покупців: v — коефіцієнт оборотності грошової маси.

Натурально-вартісний аспект збалансованості — це передусім забезпечення виробництва, національної сфери та споживчого рин­ку матеріальними ресурсами і товарами та послугами широкого вжитку.

Практичне вирішення цього завдання уможливлює система контрактів між партнерами про здійснення гуртової торгівлі сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва, товарами, а в роздрібній торгівлі — товарами широкого вжитку, послугами тощо, тобто реалізація створеного продукту Qц.

Грошовий аспект збалансованості передбачає відповідність пропозиції Qц платоспроможному попиту vГ_ч. Пропозиція пов­ністю визначає виробництво, а попит значною мірою залежить від доходів і цін — інструментів ринкового регулювання збалансова­ності. Рівняння збалансованості національної економіки має та­кий вигляд:

Qц = vГм

Важливим елементом грошового аспекту збалансованості є співвідношення доходів Б і видатків Б* Державного бюджету (до­ходи повинні перевищувати видатки: (Б > Б*). На збалансованість економіки помітно впливає і структура доходів Державного бюд­жету: чим вища питома вага коштів від реального обігу товарів і послуг, тим простіше забезпечується узгодженість натурально-вартісного і грошового аспектів збалансованості.

Режим збалансованого розвитку економіки є найефективнішим, позаяк норма споживання у національному доході протягом три­валого періоду зберігається на найвищому рівні, а отже, струк­турні зміни і темпи економічного зростання у найкращому випад­ку є помірні. Прискорення економічного розвитку супроводжується підвищенням норми нагромадження і зміною пропорцій, що скла­лися. Це призводить до посилення ролі таких факторів, як еко­номічні зв'язки, що можуть впливати на забезпечення пропорцій­ності й, відповідно, збалансованості.

Інструментом оцінювання збалансованості міжгалузевих зв'яз­ків є міжгалузевий баланс.

Міжгалузевий баланс — економіка-математична балан­сова модель у вигляді системи лінійних рівнянь, яка характе­ризує зв'язки між: випуском продукції в одній галузі (у варті­сному виразі і і витратами всіх галузей, необхідними для за­безпеченим цього випуску.

Зовнішньоекономічні зв'язки оцінюють за платіжним балансом

Платіжний баланс — баланс сум потоків валютних пла­тежів, які отримує з-за кордону і здійснює за кордон країна у процесі зовнішньоекономічної діяльності за певний період (рік, квартал, місяць).

Отже, платіжний баланс фіксує стан стабільності і збалансова­ності економіки через зовнішньоекономічну політику уряду, яка має головним за мету формування довіри учасників-ринку до того, що фінансування очікуваного дефіциту платіжного балансу за ра­хунком поточних операцій (імпорт > експорту) забезпечене при­пливом капіталів. Якщо така довіра існує, вітчизняні та іноземні суб'єкти господарської діяльності сподіваються, що українські підприємства та держава використають капітали, які надходять до них (у формі приватних та офіційних іноземних кредитів і пря­мих капіталовкладень), у такий спосіб, що це сприятиме поліпшен­ню основних фондів, підвищенню темпів економічного зростання та обсягу експорту настільки, що буде достатнім для забезпечен­ня обслуговування чужоземних кредитів та репатріації (повернен­ня у країну) доходів, отриманих на основі чужоземних капіталов­кладень. Тому політика уряду має бути спрямована на залучення іноземних капіталів в Україну, захист цих капіталів і отриманих доходів їхніми власниками.

Національно-економічні пропорції. Збалансованість національ­ної економічної системи досягається з оптимізацією національних ідеологічних, політичних, демократичних, економічних та соціаль­них пропорцій.

Пропорції — стійкі співвідношення між: двома показника­ми протягом декількох років.

Для України актуальною є оптимізація пропорцій в усіх сфе­рах національно-державного і економічного будівництва. Вона визначає стан економічного зростання і підвищення добробуту населення. Своєю чергою, оптимізація національних пропорцій у сфері державотворення і економіки залежить від національно-дер­жавного і національно-економічного мислення громадян країни. З' урахуванням того, що перехід до ринку — це перехід до нової системи мислення, передусім мають відбутися зміни у співвідношенні прихильників і неприхильників ринкових реформ на користь перших.

Національні пропорції є складною системою співвідношень та­ких основних груп показників:

> пропорції національної самосвідомості — виражають співвідношення населення і влади за критеріями свідомості: націо­нального патріотизму, національного нігілізму, національної ви­нятковості;

> пропорції національно-державного мислення — виражають співвідношення населення і влади за критеріями ідеологічного, полі­тичного і державного мислення, зокрема національної чи соціальної демократії; створення державного механізму для дотриман­ня законів, які захищають права людини, чи механізму, в якому домінує культ державної установи, державного чиновника або природного господарського монополіста та ін.;

пропорції національно-економічного мислення — виражають співвідношення населення і влади за критеріями економічних прав і економічної свободи людини та виробничого колективу, зокрема створення економіки на приватній чи неприватній власності; лібе­ралізації чи централізації руху праці і капіталу; стимулювання праці і виробництва методами економічними чи "тіньовими", кри­мінальними; розподілу доходів за результатами праці кожного чи за посадами, титулами, званнями, державним статусом та ін.;

> пропорції виробництва В і споживання В* — співвідношен­ня виробничих і споживчих потреб В* та виробничих можливо­стей економіки В.