21. Економічні, соціальні та культурні права.

Особливу групу прав і свобод людини утворюють економічні, соціальні та культурні права. Вони належать до, так званого, “другого покоління” прав людини. У національному і міжнародному праві їх стали визнавати у другу половину XIX – першу половину XX століття.

До складу економічних прав, визначених нашою Конституцією, належать: право на приватну власність (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на користування об’єктами державної та комунальної власності (ст. 13 і 14). Реалізація громадянами економічних прав створює матеріальні умови їх свободи і незалежності. Держава гарантує захист власності, набутої законним шляхом. Право власності є непорушним. Якщо суспільні потреби диктують необхідність відчуження приватної власності, держава повинна попередньо відшкодувати вартість відчужуваної власності її власникові. Держава підтримує розвиток підприємницької діяльності. Разом з тим держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю усіх видів послуг і робіт.

соціальні права: право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст.  46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50). До складу соціальних прав належать також права, спрямовані на захист сім’ї та дітей (ст. 51 і 52), як клітини суспільного організму.

Призначення соціальних прав полягає в тому, щоб: (1) допомогти тим, хто не має власності і з різних причин (стан здоров’я, вік, тимчасова відсутність праці, низька професійна кваліфікація та ін.) не може власною працею забезпечити собі і своїй сім’ї достатній життєвий рівень; (2) не допустити надмірної поляризації суспільства, коли маленька купка має все, а більшість людей - нічого; (3) створити можливості для підйому людини вгору по соціальний драбині, зростання її добробуту і суспільного визнання відповідно до її зусиль. Ці завдання дуже складні. Не завжди держава має достатні можливості для їх виконання або знаходить ефективні методи вирішення цих завдань. Але сучасне суспільство так чи інакше розв’язує ці проблеми. Існувати за принципом “хай виживає найсильніший” ми не можемо, бо це знов повертає нас до права сили.

Культурні права, проголошені в Конституції України - це право на освіту (ст. 53) і право громадян на свободу творчості та захист інтелектуальної власності, авторських прав (ст. 54). Культурні права забезпечують духовний розвиток особистості і суспільства, який, в певному розумінні, є найважливішою умовою ствердження в країні демократії і прав людини.

22. Гарантії прав і свобод людини і громадянина

Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином.

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і громадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпосередньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава.

Особливе місце в цій системі посідає Президент України - гарант прав і свобод людини і громадянина. Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність, призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зокрема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парламентського контролю, що його здійснює Уповноважений:

Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхніми посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і саме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж1. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України.