48 Фонетична транскрипція

Для правильного засвоєння фонетики слід опанувати фонетичну транскрипцію. Вона грунтується на таких вимогах: кожна літера позначає на письмі лише один і той самий звук, а кожен звук передається завжди тією самою літерою (окрім літер є, ї, щ, ю, я та ь). Ґрунтуючись на основі української абетки, фонетичне письмо використовує ще й додаткові літери та надрядкові діакритичні (роз'яснювальні) знаки, які наведено нижче в таблиці. Усі слова у фонетичній транскрипції пишемо з малої літери, наприклад: Мав я раз дівчиноньку чепурненьку любу щебетушечку рум'яненьку, [м а у йа раз д'іучйнон'ку ч еи п у р н є н' ку/л'убу шчеибеитушеичку р у м й а н е н' к у //].

є, и, і		пишуться праворуч зверху літери відповідно до голосного [еи], [и'], [ие] для позначення звучання голосних у слабких позиціях	[виес6кий] [6леин'] [ки'п'іти]
3, С		пишуться праворуч зверху літери [зс], [с3] для позначення додаткового звучання відповідного пригол.	[р6зсклад] [с3 сеила]
оу		перед складом із наголошеними [у], [і]	[сполука], [ноуж'і]
[у]		для позначення [у] нескладового на початку слова перед пригол., після голосного в кінці слова, після голосного перед пригол.	[удома] [харк'іу] [крйуда]
й		для позначення звука [й] та початкової частини йотованих голосних	[йаблуко] [мойі], [мойе] [мойу], [йод]
[ ]		у квадратних дужках позначається окремий звук, звукосполука, слово, текст	[а], [й є] [пйсар]
		рисочка над голосною літерою позначає наголос — акут	[поле] [калеиндар]
		скісна рисочка вгорі праворуч від пригол. позначає його м'якість чи пом'якшеність, а також Ь	[ал '66м] [т 'урма] [Р'ік]
		кома вгорі праворуч від пригол. позначає його часткову м'якість	[с'в'ато] [ноужЧ]
		двокрапка після літери означає подовжений звук	[запоур'іж':а] [п'ід:аш':а]
дж		дужка над сполученням літер дж, дж', дз позначає один звук	. [джип], [др'іждж'і] [дзиґа], [дз'об]
/	скісна риска — для позначення паузи в середині речення
II	дві скісні риски — для позначення тривалої паузи

 

У творенні звуків беруть участь різні частини людського орга­нізму: легені, гортань, голосові зв'язки, ротова й носова порож­нини, язик, зуби, губи, піднебіння тощо. Це органи мовлення.

За акустичними властивостями звуки мови поділяють на го­лосні та приголосні, дзвінкі й глухі, високої та низької тональ­ності тощо. У творенні звуків одні мовні органи людини відігра­ють активну роль (голосові зв'язки, задня стінка глотки, піднебін­на завіса, язичок, язик, губи), інші — пасивну. Звідси існує поділ: голосних звуків — на переднього, середнього і заднього ряду, високого, середнього й низького підняття; приголосних — на губні, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові та глот­кові, або фарингальні й т. д.

Голосні утворюються видихуванням повітря, що вільно прохо­дить крізь ротову порожнину (ротовідкриваючі); основою їх є голос. В українській мові для позначення голосних звуків слу­гують десять літер абетки: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї. За участю губ у творенні голосних звуків вирізняють лабілізовані (о, у) й нела-білізовані голосні (а, є, и, і).

При написанні одна літера може відповідати одному звуку, наприклад, літери а, о, у, є, и, і завжди позначають відповідні голосні наголошені й ненаголошені: бажання, водойма, зулус, не­залежність, витримка, зігріти, а літери я, ю, Є, ї можуть позна­чати:

 Звукосполучення й+а, й+у, й+е:

 а) на початку слова (яблуко, юрта, євшан-зілля);

б) після голосних (секвоя, раювати, конвеєр);

в) після апострофа (в язати, під 'юджувати, об'єднання);

г) після ь (мільярд, Ньютон, кольє, канотьє);

д) після й (війя, майя, фойє, Гойя, Рамбуйє).

Літера ї завжди позначає два звуки й+і (їхати, зїзд , Київ, Ільїн). Літери я, ю, є можуть позначати також голосні а, у, є та вказу­вати на м'якість чи пом'якшеність попереднього звука,

наприклад: лямка, ряжанка, майбуття, дяк, люстро, тюркський, миттю, життєвий.

Приголосні: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.