24 Багатозначність слова в сулм

1 Явище багатозначності

У кожній мові є певна кількість слів, що мають одне лексичне значення (ЛЗ), тобто за співвідношенням плану вираження і плану змісту вони симетричні: одній формі відповідає одне значення. Такі слова називаються однозначними або моносемантичними.

Проте величезна кількість слів має не одне, а два і більше значень. Між значеннями цих слів відчувається тісний смисловий зв’язок: їх об’єднує спільна тема.

Причини виникнення багатозначності

В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву.

Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному – вироби з такого скла. Отже, умовою виникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на осові порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв’язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.

Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.

2. Структура багатозначного слова

Багатозначне слово не проста сукупність лексико-семантичних варіантів. Усі ЛСВ у такому слові перебувають у певних зв’язках і являють собою мікросистему з чіткою організацією складових частин.

Організація багатозначного слова: а) значення сприймається як основне, таке, що безпосередньо спрямоване на предмет. Воно є опорою, фундаментом усіх інших значень та вживань слова. Це значення пряме номінативне; б) інші ЛСВ також виконують номінативну функцію в мові, але вони спрямовані не безпосередньо на предмет, а усвідомлюються через пряме номінативне.

Можливі ситуації, коли у багатозначного слова важко визначити пряме і похідні значення. Такі багатозначні слова називаються дифузіями.

25=14

26 Тире між підметом і присудком

ставиться:

1. Якщо головні члени речення виражені іменником у називному відмінку, кількісним числівником або неозначеною формою дієслова, а дієслова-зв'язки в теперішньому часі немає: Пісня і праця — великі дві сили (Фр.); Чорнобиль — попередження, набат. Його уроків людство не забуде (Лук.); П'ять на п 'ять — двадцять п 'ять; Вік прожити — не ниву пройти гомінливу (Мал.); Яке то щастя — свій народу світлі бачити (Павл.).

2. Якщо перед присудком, вираженим іменником або неозначеною формою дієслова, є вказівні частки це, то, ось, значить: Мрія про загальний мир на землі — це мрія всього людства (Збан.); Лиш боротись — значить жить (Фр.).

Тире не ставиться:

1. Якщо підмет або присудок виражений займенником, прикметником, дієприкметником, порядковим числівником:

Ми гінці весни крилаті, знаменосці днів нових (Сое.); У справедливих армій доля завжди прекрасна (Гонч.); Семикласники перші на спортивних, змаганнях.

2. Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе, що:

В чужих краях і хліб неначе вата (Тар.).

3. Якщо перед присудком стоїть заперечна частка не:

Але життя не сон... воно не склянка чаю (Сос.).

4. Якщо між головними членами речення є вставне слово, прислівник або частка:

Ялина також дерево хвойне; Книга ця, безумовно, рідкість.

Проте для інтонаційного та стилістичного виділення присудка у подібних випадках перед ним може ставитися тире:

А тільки Дніпро там — як море (Іванч.); Наука — найбільш важливе, найбільш прекрасне і потрібне в житті людини (Чехов); Це —мій народ (Ол.); Ми — крила бур, ми — велетні, ми — день (Сос.).