- •1. Формування основних лексичних шарів сучасної української мови
- •3Предмет і завдання лексикографії
- •4Відокремлення обставин
- •6 Складнопідрядні речення
- •9 Ускладнені прості речення
- •11 Односкладні речення
- •12 Омоніми
- •13 Лексико-грамматические разряды фразеологизмов
- •14 Регресивна асиміляція
- •15 Складносурядне речення
- •Розділові знаки між простими реченнями в складносурядному
- •16 Творення і правопис дієприкметників
- •17 Складнопідря́дне ре́чення
- •19 Частка
- •20 Пряма мова, непряма і невласне-пряма мова
- •21 Дієприслівник
- •22 Приголосний звук
- •23 Правопис складних прислівників
- •24 Багатозначність слова в сулм
- •26 Тире між підметом і присудком
- •27 Особливості відмінювання числівників?
- •Непохідні і похідні сполучники
- •Поділ сполучників за вживанням
- •Сурядні і підрядні сполучники
- •Сурядні сполучники
- •Підрядні сполучники
- •31 Прислівник
- •32 Дієслово
- •33 Займенник
- •34 Числ́івником
- •35 Прикме́тник
- •36 Іме́нник
- •37 Словотвір
- •38 Слово як одиниця мови
- •39 Лексичне значення слова
- •41 Поняття фраземи, її ознаки
- •42 Підмет
- •43 Присудок
- •44 Однорідні члени речення
- •45 Милозвучність української мови
- •46 Зміни приголосних при словотворенні
- •47 Фонетичний склад
- •48 Фонетична транскрипція
- •49 Спрощення у групах приголосних
- •50 Закінчення іменників другої відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини
- •51 Кличний відмінок в українській мові
- •52Правопис іншом. Слів
- •53 Українські прізвища
34 Числ́івником
називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? Числівники за значенням поділяються на кількісні і порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, не означено кількісні і власне кількісні.
Числівник, у давньоукраїнській мові був семантичною (назви чисел), а не граматичною категорією. Граматично слова один, два, три й чотири були прикметниками, що відмінялися в роді й відмінку (а один також у числі) і сполучалися з іменником у однині (один), двоїні (два, також оба) або множині (три, чотири). Дальші назви були іменниками, що відмінялися лише у відмінках і керували родовим відмінком іменника (пять слуг, пяти слуг, пятью слуг).
Унаслідок занепаду двоїни, з 15-16 ст. форми множини стали вживатися також при числівнику два (але зі старим наголосом двоїни; два бр́ати), а під впливом конструкцій з два — чотири узгодження поширилося також на вищі назви чисел, але тільки тоді, коли назва числівника була в непрямому відмінку (сучасне п'ять слуг, але п'яти слугам). Це викликало також морфологічне вирівнювання і поруч форм давального-місцевого-родового типу п'яти за зразком трьом-двом тощо постали форми типу п'ятьом, п'ятьох (з 16 ст.).
В орудному відмінку нова форма типу п'ятьма (замість старої пятью) стала єдиною можливою. Унаслідок цих змін, властивих тільки назвам чисел, витворилася для таких слів окрема система відмінювання і синтаксичних зв'язків, що дає можливість говорити про числівник як окрему частину мови. Але ці процеси не закінчені, і такі слова, як тисяча або мільйон і далі зберігають властивості іменника. Збірні числівники втратили окрему відміну (двоє — родовий двох і т. д.). Порядкові числівники не відрізняються від прикметників (перший, третій....).
35 Прикме́тник
— частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове.
Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через відношення до інших предметів та через відношення до особи чи істоти.
Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:
-
якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість
-
відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост;
-
присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.
Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад:
золотий ланцюжок (відносний) — золота душа (якісний);
срібний перстень (відносний) — срібний голос (якісний);
лебединий пух (відносний) — лебедина пісня (якісний);
зміїна отрута (присвійний) — зміїний характер (якісний).
Ступенювання прикметників
Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.
Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.
-
Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш:
добрий - добр-іш-ий, милий — мил-іш-ий,
довгий — дов-ш-ий, міцний — міцн-іш-ий.
У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-:
тон-к-ий — тон-ш-ий,
глибо-к-ий — глиб-ш-ий,
дале-к-ий — даль-ш-ий.
При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.
-
Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:
яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.
Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.
-
Проста форма найвищого ступеня порівння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.
-
Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.
[ред.] Утворення присвійних прикметників
Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої відміни — назв людей — присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестр-ин, баба — баб-ин, Ольга — Ольж-ин, тітка — тітч-ин, Солоха — Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Ліді-їн, Євдокія — Євдокі-їн.
Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):
-
якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько — дядьк-ів, дядьк-ов-ого;
-
якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ —ев (-єв): Андрій — Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар — лікар-ів, лікар-ев-ого.
Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, пташ-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.
[ред.] Повна та коротка форми прикметників
Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.
Повні форми прикметників існують у двох різновидах:
-
стягненій і
-
нестягненій формах.
-
Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії.
-
Стягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій — -а(я), -е(-є), -і(-ї).