Олігополія та монополістична конкуренція

1. Сутність і характерні риси олігополії.

2. Моделі дуополії і теорія ігор.

3. Монополістична конкуренція, сутність і характерні риси.

4. Прибутковість та збитковість підприємства за монополістичної конкуренції у коротко- і довгостроковому періоді.

5. Наслідки нецінової конкуренції для споживачів.

Модуль 4. Ринки факторів виробництва.

Тема 11. Утворення похідного попиту. Ринок землі.

1. Ринки факторів виробництва, їх функції в економіці.

2. Пропозиція факторів виробництва,

3. Рівновага на ринку факторів виробництва,

4. Ринок землі.

Тема 12. Ринок праці

1. Праця як фактор виробництва. Досконало конкурентний ринок праці.

2. Еластичність пропозиції праці. Обґрунтування вибору робітника щодо праці і відпочинку.

3. Рівновага на ринку праці.

4. Ринок праці за умов різних ринкових структур.

Тема 13. Ринок капіталу

1. Структура і роль ринків капіталу.

2. Інвестиційний попит. Міжчасовий вибір фірми.

3. Обґрунтування інвестиційних рішень щодо придбання основних фондів.

Модуль 5. Рівновага та ефективність ринкової системи

Тема 14. Загальна рівновага конкурентних ринків

1. Часткова та загальна рівновага.

2. Ефективність у виробництві.

3. Ефективність розміщення ресурсів.

4. Економічна теорія добробуту.

Тема 15. Інституціональні аспекти ринкового господарства

1. Поняття про зовнішні ефекти. Негативні та позитивні зовнішні ефекти.

2. Приватний сектор і зовнішні ефекти. Теорема Коуза-Стіглера.

3. Держава і зовнішні ефекти.

4. Класифікація економічних благ.

5. Забезпечення суспільними благами : можливості ринка і держави.

6. Суспільний вибір.

6. Зміст лекцій курсу

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

1.Предмет дисципліни мікроекономіка

2.Методологія мікроекономіки. Альтернативна вартість

3.Проблема координації в різних економічних системах. Модель кругообігу

1.Предмет дисципліни мікроекономіка

Як самостійний розділ економічної теорії мiкроекономiка сформувалася в кiнцi ХIХ — на початку ХХ ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мiкроекономiчного виявляються ще в класичній полiтичнiй економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Смiт досліджує зовнiшнi форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин i тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економiстiв, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономiцi. Основоположниками мiкроекономiки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мiкроекономiчному аналiзi. Однак при всій значущості вiдкритiв мiкроекономiчного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пiзнiше і пов’язується передусім з неокласикою.

У другій половині ХIХ ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з’ясування загальних Принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономіка як самостійна наука у процесі еволюційного розвитку пройшла два етапи і зараз перебуває на третьому етапі.

І етап (1845 -1890).Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідоміші представники цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Вiзер, Е. Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кiлькiсний (кардиналiстський) пiдхiд до визначення;

в) Дж. В. Кларк, представник американсько школи, який порушив питання про необхiднiсть визначення гранично корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію гранично корисності. у теорію гранично продуктивності факторів виробництва.

II етап (1890—1933). На цьому етапі мiкроекономiка видаляється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизацi і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла “Принципи економіки”. Представниками другого етапу є:

а) А.Маршалл, який запропонував компромісний аг визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва сформулював закони попиту та пропозиції значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б)математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л.Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок ,конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний(ординалiстський) пiдхiд до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

ІІІ етап (1933— до сьогодення).Мiкроекономiка :розвивається на власний основі i поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і замащення (б. Луцький, Хiкс, П, Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робiнсон); теорія монополістичної конвенції (Е. Чемберлiн); теорія ігор (Дж. Неш, Моргенлiтерн, Дж. фон Нейман).

В залежності від рівня на якому ведеться розгляд економічна теорія поділяється на мікроекономіку та макроекономіку.

Макроекономіка – розділ економічної теорії, що вивчає економіку як єдине ціле.

Мікроекономіка – розділ економічної теорії, що вивчає економіку на рівні окремих економічних агентів(фірми, домогосподарства та інші). Друга назва мікроекономіки – це теорія цін.

Метою дослiдження мікроекономіки є виявлення, витлумачення, оцінювання та використання притаманних об’єкту рис, властивостей, законів та закономірностей, якi можуть мати як позитивний, так i негативний вплив на суб’єкт та на iншi об’єкти. Знання позитивного впливу об’єкта, що дослiджуеться, необхідне для найповнішого використання цього впливу, а знання негативного впливу потрiбне для того, щоб можна було обмежити цей згубний вплив, запобiгти його дiабо ж просто пристосуватись до нього, якщо нi запобiгти цьому впливу, нi обмежити його неможливо.

Те, на що спрямовується дослідження, називається об'єктом, а те, заради чого здійснюється дослідження, називається предметом.

Об’єктом дослідження мiкроекономiки як науки, з огляду на сказане вище, є мiкрорiвень господарської системи. Цей рівень складається з окремих господарських одиниць, основними серед яких є домогосподарства та підприємствах (фірми), які можуть виступати самостійними об’єктами теоретичного аналізу. Об’єктами дослідження мiкроекономiки е також рiзнi типи ринкових структур, на яких зустрічаються та вступають у ринкові зв’язки покупці та продавці. Об’єктом мiкроекономiчного аналізу можуть бути умови частково та загально рівноваги тощо.

Предметом мiкроекономiки е економічна поведінка суб’єктів господарювання, на основі якої вони здійснюють свій вибір стосовно того, які товари (що) виробляти; як їх виробляти; як мають бути розподiленi ресурси для виробництва належного обсягу благ належно структури; для кого виробляти блага в умовах обмежених економічних ресурсів.

Мiкроекономiка вивчає також проблеми iндивiдуального вибору та поведінки груп людей на окремих ринках. І цьому випадку маємо справу з агрегованим суб’єктом (група продавців чи група покупців), хоча рівень агрегування в мiкроекономiчному аналiзi завжди значно нижчий, ніж це має місце в мікроекономiцi.

Незважаючи на те, що мiкроекономiка вивчає iндивiдуальну поведінку економічних суб’єктів i знання цієї науки може позитивно впливати на прийняття економічного рішення окремою особою стосовно того, як краще витратити доходи, якій роботі надати перевагу з огляду на більшу значущість (для того, хто робить вибір) стабiльностi чи величини заробітної плати, вона не є наукою, яка навчає заробляти гроші. Головне призначення мiкроекономiчної теорії — суспільне. Саме тому вона посідає чільне місце серед фундаментальних академічних, а не прикладних наук.