Тема 3.Теорія граничної корисності, поведінка споживача

1.Поняття потреба, економічні блага, корисність

2.Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної корисності

3.Обмеження можливості споживача

4.Рівновага споживача

1.Поняття потреба, економічні блага, корисність

Потреби – це прояв необхідності певних речей, бажання володіти ними, відчуття нестачі, якщо це бажання залишається незадоволеним. Потреба – всякий стан незадоволення людини, з якого вона намагається вийти.

За характером виникнення потреби поділяють на базові та на ті, що породжені розвитком цивілізації.

Базові потреби - у повітрі, воді, їжі, захисті від різних погодних проявів – виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти.

Породжені розвитком цивілізації - тобто ми бажаємо не просто захисту від дощу і вітру, а комфортабельного житла з усіма зручностями; не просто одягу - а таких речей, які відповідатимуть сучасній моді та інше.

Потреби класифікуються за суб’єктами та об’єктами. Тобто – хто виступає носієм певних потреб та що може виступити засобом задоволення тих чи інших потреб.

За суб’єктами існує 3 способи класифікації потреб:

1)Згідно з першим потреби поділяються на індивідуальні, колективні та суспільні.

Індивідуальні потреби – це потреби конкретного індивіда(людини),яка відчуває необхідність в отриманні їжі ,одягу ,житла , уваги з боку оточення та інше.

Колективні потреби - виникають там ,де у певної кількості осіб виникають спільні інтереси.(отримання прибутку від спільної економічної діяльності, потреба в перемозі на виборах).

Суспільні потреби - це потреби у гарантуванні національної безпеки країни( потреба в збройних силах та ін..),у розробці та втіленні у життя економічних та соціальних програм розвитку суспільства.

2)Згідно за другим поділяється на потреби що виникають в економічній діяльності: потреби домогосподарства, підприємства та держави.

Фізіологічні потреби породжують необхідність виживання людини , як біологічної істоти.

Духовні потреби – потреби у спілкуванні , в отриманні знань в мистецтві та творчості.

Фізіологічні та духовні потреби можна ще поділити на 2 види потреб: першочергові та не першочергові .

Першочергові потреби – це потреби, без задоволення яких людини взагалі не може нормально існувати.( З мінімальних фізіологічних потреб – це необхідна кількість їжі для життєдіяльності; потреба десь жити, та захисті здоров’я. З мінімальних духовних потреб – це спілкуватись з кимось, отримати необхідні знання.)

Не першочергові потреби – потреби ,що виникають як продовження і розвиток першочергових потреб.(З фізіологічних - це не просто Їжа, а вишукана, делікатесна їжі, житло з усіма зручностями та ін.. з матеріальних потреб – це знання в області спеціаліста, та ін..)

3) Згідно з третім підходом:

За ступенем важливості для ступеня життєдіяльності:

• первинні;

• вторинні;

За ступенем рівня детермінованості:

• еластичні;

• нееластичні (жорсткі).

Блага — матеріальні речі та послуги, які використовуються для задоволення потреб людини.

Блага бувають вільні, суспільні та економічні. Вільні блага споживаються шляхом простого привласнення. Економічні блага споживаються шляхом купівлі або продажу. Суспільні не можуть бути привласнені окремим індивідом, так як не можуть бути сплачені ним за ринковою ціною.

Економічне благо можна використовувати для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. Класифікація економічних благ:

1. За кратністю їх використання:

• довготривалі;

• разові;

2. За ступенем замінності:

• взаємозамінні;

• взаємодоповнюючі;

• незалежні;

3. За часом використання:

• сучасні;

• майбутні;

4. За характером задоволення потреб:

- прямі;

- непрямі;

Корисність - здатність економічного блага задовольняти одну чи декілька людських потреб.

Продукт, що є результатом виробництва, повинен задовольняти ту, чи іншу потребу.

Розрізняють загальну і граничну корисність.

Сукупна корисність(TU) визначається задоволенням від споживання певної кількості блага.

Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого блага.