4. Ринок землі

Земля як фактор виробництва – це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси – ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R – орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року).

Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціни її Рl визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (1), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме: P=R/i, R-рента, і-ставка банківського відсотку.

Виділяють монопольну, абсолютну та диференціальну ренти.

Монопольна рента – це одна з форм ренти, яка утворюється при продажу продукції за ціною, що перевищує її вартість внаслідок виробництва такої продукції у надзвичайно вигідних умовах. Монопольна рента є додатковим прибутком, який отримується в результаті перевищення ціни товару над його вартістю за ціною виробництва. Монопольна рента у вигляді додаткового доходу звичайно привласнюється власникам земельної ділянки.

Абсолютна рента виникає через механізм підвищення цін на продукцію вище суспільної ціни виробництва. Необхідною умовою виникнення абсолютної ренти є монополія власності на землю, на ділянки для будівництва, на площі, які містять корисні копалини.

Диференціальною рентою є стійкий додатковий прибуток, який являє собою економічну реалізацію монополії на землю як на об'єкт господарювання. Розрізняють два види диференціальної ренти – диференціальна рента І та диференціальна рента ІІ.

Диференціальна рента І – стійкий додатковий прибуток, який отримано як результат різної продуктивності однакових затрат праці на рівних земельних ділянках із неоднаковою насиченістю корисними копалинами та неоднаковим місце розташуванням. Зростання диференціальної ренти І відбувається по мірі розвитку екстенсивного методу господарювання.

Диференціальна рента ІІ – стійкий додатковий прибуток, який отримано як результат різної продуктивності послідовних вкладень капіталу на одній і тій самій ділянці землі. Диференціальна рента ІІ у вигляді надприбутку шляхом підвищення орендної плати за дану ділянку переходить у власність орендодавця.

Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції S землі є вертикальною лінією (мал.3). сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це е впливає на її сукупний обсяг.

Пропозиція землі (R - ціна землі, SLd – пропозиція землі, Ld - обсяг землі)

Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва – капіталом.

Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм - користувачів.

Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі; знову ми зустрічаємось із дією закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.

Розглянемо, як функціонує ринок земельних ресурсів, тобто як встановлюється орендна плата.

Pz= R/і * 100%, де R- рента, i – банківський відсоток

На мал. 4 зображені криві попиту на земельні ділянки у приміській зоні: D – сільськогосподарський попит, D' – несільськогосподарський попит (будівництво). Якщо б кожен із цих двох напрямків попиту існував окремо, то для сільськогосподарського використання на ділянку площею QE була б встановлена орендна плата PE. Для будівництва встановилась би орендна плата у розмірі PA. Коли на одну й ту саму ділянку існує попит на землю для її використання у різних напрямках, то власники землі, які максимізують свої вигоди, будуть здавати землю в оренду тому орендареві, попит якого вищий і, відповідно, готовність платити більше, а отже, і орендна плата як рівноважна ціна буде вищою.

Попит на землю – неоднорідний: складається з двох складових – попиту на сільськогосподарські землі і несільськогосподарські землі.

Сільськогосподарський попит на землю – це похідний попит від попиту на продовольчі товари.

Зважаючи на спадний характер родючості землі (закон спадної родючості Д. Рікардо), крива попиту на сільськогосподарські землі має від'ємний нахил, тому що при збільшенні використання землі залучається все менш родючості (менш якісні) землі (мал.5.а).

Попит на несільськогосподарські землі пов'язаний з містобудівництвом: житлове будівництво і виробниче. Крива попиту на несільськогосподарські землі має також від'ємний нахил, тому що при забудові міста використовуються все більш віддалені ділянки та незручні.