2.Закон неминучого зростання граничних витрат

Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу про­дукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції.

Ізокоста — лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів (у нашому випадку праці і капіталу) при фіксованих витратах виробництва. Скорочення витрат одного фактора приводить до можли­вості використання певної кількості (відповідно до ціни) іншого.

Функція витрат показує взаємозв’язок між обсягом випуску, що описується ізоквантою, і мінімальною кількістю витрат, необхідних для виробництва даного випуску продукції, що описується ізокостою.

Умова мінімізації витрат виробництва заданої кількості продукції

Нахил ізокванти для двох видів ресурсів повинен бути  рівним нахилу ізокости для цих ресурсів, і вони повинні мати спільну точку.

Принципом найменших витрат є стан, коли відношення граничних продуктів факторів вироб­ництва (K, L) на одиницю витрат (Р_L, P_K) дорівнюють одне одному. 

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а покости — співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги виробника, тобто такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі, можна подати як рівність: MRTS_LK=P_L/P_K.

3.Оптимальний розмір виробництва

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними. У межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця.

.

LAC  (Long Average Cost)- крива середніх витрат довгострокового періоду.

Довгострокова крива середніх витрат LAC отримується з короткострокових кривих середніх витрат (АС₁, АС₂, АС₃, АС₄).

.

Середні витрати у довгостроковому періоді

LMC  (Long Marginal Cost) — граничні витрати у довгостроковому періоді - це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливості зміни розмірів підприємств.

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва при заданих витратах (як і мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А нарис.

Умову рівноваги виробника, можна подати як рівність: MRTS_LK=P_L/P_K.

Оскільки то MRTS_LK=MP_L/MP_K, то справедливим буде рівняння:

MP_L/MP_K=P_L/P_K.

MP_L/P_L=MP_K/P_K

Рівняння (1) відображає принцип найменших витрат, суть якого у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, то фірма може отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва

Траєкторія зростання показує як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати при збільшенні обсягів виробництва.

Рис. 1. Траєкторія зростання

Правило найменших витрат (Least Cost Combination Rule of Recourses) - це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, коли кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу - однаковий граничний продукт (МР). Воно забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема "їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які могли б принести більший доход. Виробник знаходиться у стані рівноваги, коли досягається оптимальна комбінація факторів виробництва, при якій забезпечується максимізація випуску.

Дане правило має важливе значення для раціонального ведення господарства в умовах об­межених ресурсів.

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді - основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон'юнктури ринку.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними.

Розбіжність довгострокового і короткострокового аналізу витрат виробництва полягає у відмінності ступеня еластичності факторів виробництва.

Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість (яка нездійсненна у короткостроковому періоді) контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.