3. Задачи курса.

Конкурентне законодавство регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і кон­тролю з суб´єктами господарювання; суб´єктів господарю­вання з іншими суб´єктами господарювання, із споживача­ми, іншими юридичними і фізичними особами у зв´язку з економічною конкуренцією.

Основне завдання курсу — сформувати у студентів тео­ретичне розуміння суті конкурентних правовідносин, що складаються в ринковій економіці, і вивчити практичне застосування конкурентного законодавства в Україні.

Відносини, пов´язані з процесами конкуренції, є однією з найбільш спірних сфер правового регулювання. Законо­давчі акти про конкуренцію є достатньо складними, містять непрості юридичні і економічні поняття, що ви­магає спеціальної підготовки фахівців у сфері їх застосу­вання, навчання розуміти і застосовувати нові правові по­няття й інститути.

Запровадження нового курсу обумовлене ще й тим, що за­стосування конкурентного права як частини господарського права особливо тісно зв´язано з розумінням процесів, які відбу­ваються в українській економіці, що реформується.

4. Понятие конкурентного законодательства и его состав.

Формування ринку і ринкових відносин зумовило об´єк­тивну необхідність у законодавстві, що забезпечує нормаль­ну поведінку суб´єктів господарювання на нім.

ст. 42 Конституції Українивиз начила, що «держава забез­печує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросо­вісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Нове законодавство, що регулює поведінку на ринку його учасників, почало створюватися з прийняттям у 1992 р. Закону України «Про обмеження монополізму і недопущен­ня недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяль­ності» . У 1993 р. був прийнятий Закон України «Про Антимонопольний комітет України», яким визначено орган, що здійснює контроль за дотриманням суб´єктами господарю­вання норм конкурентного законодавства, позначено його права і компетенція. З прийняттям у 1996 р. Закону Украї­ни «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнача­ються правові норми захисту господарюючих суб´єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, які за своїм характером не є антимонопольними.

У 2000 р. вводиться в дію Закон України «Про природні монополії», що регулює відносини у сферах діяльності, в яких конкуренція неефективна, і містить норми прямого втручання в діяльність суб´єктів природної монополії.

Указані закони є спеціальними, оскільки повністю при­свячені конкуренції.

Серед інших законів України потрібно виділити ті, які включають окремі норми антимонопольного і конкурентно­го законодавства: «Про ціни і ціноутворення», «Про підприє­мства в Україні», «Про господарські товариства», «Про транспорт», «Про зв´язок», «Про електроенергетику» таін.

ЗУ «Про ціни і ціноутворен­ня»; ЗУ «Про підприємництво»; ЗУ «Про підприємства в Ук­раїні; ЗУ «Про зовнішньоеко­номічну діяльність»; ЗУ «Про господарські товари­ства» ЗУ «Про цінні папери і фондовий ринок».

Нині антимонопольні і конкурентні норми наявні в 59 законах України і близько 600 нормативно-правових актах.

Сукупність згаданих законів і різного рівня норматив­них актів, що їх розвивають, складає конкурентне законо­давство України.

В зависимости от содержания нормы конкурентного законодательства делятся на: исходные (первичные), общие и специальные. Первые определяют основы правового регулирования конкурентных отношений, его цели, задачи, принципы или дефиниции, а вторые конкретизируют их. В системе конкурентного законодательства к первым можно отнести Конституцию Украины и нормы Хозяйственного кодекса Украины. К специальным нормам относятся нормы Законов Украины «О защите экономической конкуренции», «Об Антимонопольном комитете Украины», «О защите от недобросовестной конкуренции» и другие нормативно-правовые акты, которые регламентируют отношения конкуренции в Украине.

В зависимости от их характера нормы конкурентного законодательства подразделяются на материальные и процессуальные.