3. Види розміток, інструменти та пристрої для розмітки

Заготовки надходять на обробку у вигляді виливків (одер­жують з металу, що заливається в попередньо підготовлені фор­ми земляні, металеві тощо), поковок (одержують куванням або штампуванням), або у вигляді кусків прокатного матеріа­лу листів, прутків тощо (одержують, пропускаючи метал між валками, що обертаються в різні боки і мають профіль, який відповідає одержуваному прокатові). Розміри заготовки завжди більші від розмірів майбутнього виробу. Під час обробки з поверхні заготовки видаляється пси­ний шар металу (припуск), внаслідок чого зменшуються \'І роз­міри.

Щоб не допустити помилки під час виготовлення деталі на заготовці відкладають точно за кресленням розміри деталі і поз­начають їх лініями (рисками), що вказують межі обробки, до яких слід знімати шар металу.

Операцію по нанесенню па поверхню заготовки ліній, які ви­значають форму і розміри деталі, називають розмічанням.

Розмічання застосовується переважно в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. На заводах великого серійного і масового виробництва потреба в розмічанні відпадає внаслідок використання спеціальних пристроїв — кондукторів, упорів тощо.

Тепер застосовують три основні групи розмічання: машино­будівне, котельне і суднове. Машинобудівне розмічання є найпо­ширенішою операцією слюсарної обробки. Котельне і суднове розмічання мають деякі особливості, і їм присвячена спеціальна література.

Залежно від форми заготовок і деталей розмічання буває площинне і просторове (об'ємне).

Площинне розмічання — це нанесення рисок на поверхні плоских деталей, листовому і штабовому металі, а також па по­верхнях литих і кованих деталей.

При просторовому розмічанні розмічальні лінії наносять у кількох площинах або на кількох поверхнях.

Застосовують різні способи розмічання: за кресленням, шаб­лоном, зразком і за місцем. Вибір способу розмічання визначає­ться формою заготовки, потрібною точністю і кількістю виробів, що їх треба виготовити.

Точність виконання розмічання значною мірою впливає на якість обробки. Ступінь точності розмічання коливається в ме­жах 0,25—0,5 мм. Помилки, допущені під час розмічання, зви­чайно приводять до браку і псування цінного матеріалу. На машинобудівних заводах розмічають робітники-розмічальники, проте і слюсареві часто доводиться розмічати

Інструменти для площинного розмічання

Рисувалки (голки) застосовують для нанесення ліній (рисок) на розмічуваній поверхні за допомогою лінійки, кутника або шаблона. Виготовляють рисувалки з інструментальної сталі 10 або У12. Для розмічання на стальній добре обробленій по­верхні застосовують рисувалки з латуні, а на алюмінії риски на­носять добре загостреним олівцем.

У практиці застосовують в основному три види рисувалок:

Кругла рисувалка являє собою стальний стержень завдов­жки 150 і 200 мм і діаметром 4—5 мм, один кінець якого загар­тований на довжині 20—ЗО мм і загострений, а другий зігнутий у кільце діаметром 25—ЗО мм .

Рисувалка—стальний стержень, загострений з двох бо­ків, один кінець якого відігнуто під кутом 90°. Середня частина рисувалки потовщена, щоб її зручніше було тримати в руці. Загнутим кінцем наносять риски у важкодоступних місцях. Рисувалка з вставною голкою (рис. 79, в) виготовлена за типом годинникових викруток; як вставна голка може бути ви­користана патефонна голка. Рисувалки мають бути добре загостреними. Чим гостріша робоча частина їх, тим тонша буде розмічальна лінія і тим, отже,

Рис. 81. Прийоми розмічан­ня розмічальним штанген­циркулем.

а)

Рис. 80. Розмічальні циркулі:

простий; б г— зі змінними голками;

вища точність розмічання. Заточують рисувалки на заточуваль­них верстатах, їх притискають до абразивного круга і рівномір­но обертають.

Для нанесення прямих ліній застосовують лінійки. Ліній­ки з скошеними ребрами (кромками) забезпечують вищу точ­ність розмічання.

Розмічальні циркулі (рис. 80) бувають трьох типів: звичайні з змінними голками і пружинні. Розмічальні циркулі застосовують для розмічання кіл, дуг, поділу кутів і кіл, пере­несення розмірів і інших геометричних побудов. Кінці ніжок розмічальних циркулів на довжині 20—ЗО мм загартовані.

Рейсмус застосовують для нанесення на заготовки рисок на певній віддалі від робочої поверхні плити.

На стальній (або чавунній) основі рейсмуса шарнірно за­кріплений вертикальний стояк, на якому переміщується муфта з встановленою на ній рисувалкою. Муфта може переміщувати­ся по стояку і закріплюватися на будь-якій висоті гвинтом. Але така конструкція рейсмуса не забезпечує точного встановлення

рисувалки на розмір, внаслідок чого розмічання буває не зов­сім точним.

Для точного розмічання часто застосовується штангенрейс- мус, будову якого описано в розділі XI, і розмічальний штанген­циркуль (рис. 81).

Перенесення розмірів з однієї площини на іншу, проведення концентричних кіл і радіусних кривих, розмічання деталей з бо- бишками важко виконувати простими інструментами. Для такого розмічання застосовують удосконалений розмічальний штанген­циркуль (рис. 82). Він має штангу 9 з потовщеним кінцем,

Рис. 82. Удосконалений розмічаль­ний циркуль.

в який вставляють різець 2. По штанзі переміщується рамка 6 з ноніусом 3. У нижній частині рамки є центр ІЗ, в отвір якого вставляється змінна центруюча конічна опора, що закріплює­ться затискачем 12.

Рамка 6 за допомогою мікрометричного гвинта 11 з'єднує­ться з хомутиком 8. Переміщують рамку 6 по штанзі вручну і закріплюють затискачем 4. Мікрометричне подавання рамки здійснюють, повертаючи гайку 10 при закріпленому хомутику гвинтом 7.

Під час розмічання спочатку встановлюють центруючу опо­ру, що відповідає базовому отворові, потім на площину розмічу- ваної деталі ставлять різець. Після цього перевіряють горизон­тальне положення штангенциркуля за рівнем 5, закріплюють різець стопорним затискачем і роблять розмічання.

Кернер застосовують для нанесення заглиблень (кернів) на попереду розмічених лініях. Заглибини роблять для того, щоб лінії було виразно видно і щоб не стиралися в процесі об­робки деталі. Виготовляють кернери з інструментальної вуглеце­вої сталі марок У7А, а також У7, У8 і У8А. Вістря кернера заточується на шліфувальному кругу під кутом 60°. При точнішому розмічанні користуються малими кернерами з вістрям, заточеним під кутом ЗО—45°.

У кернерів для розмічання центрів отворів, що підлягають свердлінню, вістря заточують під кутом 75°.

Кернер звичайний (рис. 83, а) являє собою стальний стержень завдовжки 90; 100; 125 і 150 мм і діаметром 8; 10; 12

Рис. 83. Кернери: а — простий; б — пружинний; в — електричний*.

і 13 мм (ГОСТ 7212—54); бойок кернера має сферичну поверх­ню, ударна частина кернера загартовується на довжині 15— 20 мм середня частина має накатку для того, щоб кернер зручно було тримати.

Кернер зазначеної конструкції внаслідок неоднакової сили удару молотком наносить керни різної глибини. Крім того, в мо­мент удару він може бути зсунутий з риски і кернування буде неточним. Цих хиб не мають пружинні і електричні кернери.

Пружинний кернер (рис 83, б) має корпус 5, в якому містяться дві пружини 3 і 7, стержень І з кернером ударник 8 з зміщуваним сухарем 10 і плоскою пружиною 4. При натисканні на гайку 61 кінець стержня 2 упирається в су­хар 10 внаслідок чого ударник 8 переміщується і стискає пру­жину 7. Упершись в ребро заплічника Ц сухар зсувається вбік і кромка його сходить з стержня 2 У цей момент ударник під дією сили стиснутої пружини 7 наносить по кінцю стержня 2 удар, після чого пружина 3 повертає ударник у вихідне Поло­ження.

Електричний кернер (83, в) складається з корпуса б, пружини 2 і 5, ударника З, котушки 4, кернера /. При натисканні встановленим на рисці вістрям кернера електричне коло замика­ється і струм, проходячи через котушку, створює магнітне поле, ударник миттю втягується в котушку і наносить удар по стерж­ню кернера. Під час перенесення кернера в іншу точку пружина 5 розмикає коло, а пружина 2 повертає ударник у вихідне поло­ження.

Електричний кернер визначається високою продуктивністю.