58 Договір поставки (ст.Ст. 245-253 цк України).

За договором поставки організація постачальник зобов'язується передати у певні строки або строк організації покупцеві (замовникові у власність (з оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; або за їх розсудом, а організація покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

Договір поставки - двосторонній (багатосторонній), консенсуальний і сплатний. Сторонами по договору поставки є постачальник і покупець(замовник). Договір на поставку продукції, відповідно до ст. 44 ЦК України, повинен укладатись у письмовій формі.

Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам або зразкам. У разі поставки продукції більш низької якості, ніж передбачено стандартами, технічними умовами, покупець зобов'язаний відмовитись від прийняття і оплати продукції, а якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена сума підлягає поверненню. У випадках, коли недоліки поставленої продукції можуть бути усунені, покупець вправі вимагати усунення виявлених недоліків.

Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому договором. Поставка продукції одних видів, що входять до даного асортименту, в кількості більшій, ніж передбачено договором, не зараховується у покриття недопоставки продукції інших видів, крім випадків, коли така поставка проводиться за згодою покупця. За недопоставку продукції постачальник сплачує встановлену неустойку.

Строки і порядок пред'явлення претензій у зв'язку з недоліками поставленої продукції визначає ст. 250 ЦК України.

Для позовів, що випливають з поставки продукції неналежної якості, встановлюється шестимісячний строк позовної давності з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Положень про поставки товарів народного споживання і продукції виробничо-технічного призначення за порушення зобов'язань за договором поставки стягується встановлена неустойка(штраф), а також завдані такою поставкою збитки.

59. Правове регулювання договору міни

Згідно зі ст. 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

Загальне визначення бартеру міститься і в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого бартером (товарним обміном) є господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Договір бартеру є різновидом договору міни, і на сьогодні ці правові інститути ототожнюються.

Характеристика договорів міни (бартеру) 1. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством.

2. Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська операція із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень немає.

3. Згідно з ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України). 4. Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового статусу сторін договору міни. 5. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - бартер "передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)". 6. Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквівалентності їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру податок на додану вартість і податок на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).

7. Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації. Що ж до строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.