42. Правові наслідки порушення господарських договорів.

Однією з форм (мір) відповідальності за порушення господарського договору є штрафні санкції, які покладаються на контрагента за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе зобов’язання. Застосування такої форми відповідальності в господарських відносинах набуло значного поширення, оскільки вона є зручним засобом спрощеної компенсації втрат кредитора, які викликані невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов’язань.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення, це:

1) відшкодування збитків

2) штрафні санкції

3) оперативно-господарські санкції.

Відшкодування збитків – як вид відповідальності чітко визначене законом. В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна, доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником.

Даний вид відповідальності застосовується як майнова санкція.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу (ГК) України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Штрафні санкції виконують каральну функцію. Законодавство встановлює штрафну відповідальність, коли доцільно застосовувати штрафні економічні санкції. Розмір штрафної санкції залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення. Штрафна відповідальність може застосовуватися «понад завдані збитки», якщо законом або договором не визначено інше.

Неустойка являє собою різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання. Неустойка в основному застосовується як штрафна санкція при простроченні виконання майнових зобов’язань.

Пеня застосовується як штрафна економічна санкція в разі затримки виконання суб’єктами господарської діяльності грошових зобов’язань. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми за кожний день прострочення. Якщо розмір неустойки не залежить від терміну прострочення виконання, то розмір пені збільшується залежно від продовження правопорушення.

Оперативно-господарські санкції – це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу спрямовані на попередження господарського правопорушення. Дані санкції в свою чергу поділяються на два види: 1) спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушені; 2) спрямовані на зміну правовідносин(переведення несправного платника на попередню оплату товару або акредитивну форму розрахунків).

43. Загальна характеристика засобів забезпечення зобов’язань. Неустойка, притримання як засоби забезпечення зобов’язань.

Способи забезпечення виконання зобовязань – такі заходи, що застосовуються для його виконання, які носять не загальний, а додатковий характер і застосовуються не до всіх, а тільки для тих зобов’язань, для яких вони встановлені законом або угодою сторін. Мають акцесорний х-тер.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Неустойка — це один з найпоширеніших засобів забезпечення виконання договірних зобов'язань. Вона визначається як грошова сума або інша встановлена в договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Основним призначенням неустойки є звільнення кредитора від необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, які передбачені в договорі, він просто може вимагати від боржника сплатити відповідну суму неустойки. Якщо реальні збитки перевищують розмір неустойки, кредитор може довести це в судовому порядку і вимагати відшкодування дійсної шкоди.

Неустойкою визнається певна грошова сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

Переваги (значення) неустойки:

· сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання боржником, визначена заздалегідь;

· стягнення неустойки не пов'язується з необхідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причинний зв'язок між збитками, які можуть виникнути у кредитора, і порушенням зобов'язання з боку боржника;

· стягнення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуванню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням;

· неустойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушення зобов'язання швидко стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити незалежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Різновид неустойки виступають штрафи та пеня.

Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у наперед визначеному розмірі або в процентному відношенні до суми боргу або всього предмету виконання (суми договору).

Пенею називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день або інший період прострочення.

Види неустойки.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:

законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому правовому акті;

договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється на чотири види;

1) залікова;

2) штрафна;

3) виключна;

4) альтернативна.

Заліковою називається неустойка, що передбачає можливість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.

Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнення або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушення зобов'язання і встановлено розмір збитків.

Притримання є новим видом забезпечення виконання зобов`язання. Сутність його полягає в можливості кредитора притримувати річ, що належить боржнику, до тих пір, доки останній не виконає свої зобов`язання, або задовольнити з неї свій інтерес.

Згідно зі статтею 594 ЦКУ суть притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Це – загальна норма, яка дозволяє кредитору захистити свої права у разі відсутності спеціальних норм.

Суб`єктами права притримання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і суб`єкти підприємницької діяльності.

Специфіка притримання полягає в тому, що це – єдиний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, який виникає із закону. Для застосування права притримання не потрібна згода сторін, тобто право притримання є односторонньою угодою, яка являє собою дії кредитора щодо неповернення речі боржнику.

Водночас, зважаючи на диспозитивні основи цивільного права та відсутність прямої заборони про це в законі, сторонни можуть відступити від положень ст. 594 ЦКУ і домовитися про те, що правила притримання у правовідносинах між ними застосовуватися не будуть або їх застосування буде обмежуватися певним видом речей, і зробити у договорі спеціальне застереження.

Статті, що регулюють питання притримання, не встановлюють, яким чином мають бути оформленні дії кредитора. Аналізуючи положення частини першої ст. 595 ЦКУ, яка передбачає, що кредитор, який притримав річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника, та частини першої статті 547, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі, можна дійти висновку, що кредитор має письмово попередити боржника про притримання речі.

Право притримання виникає у кредитора з моменту прострочення виконання зобов`язання. Якщо ж притримання забезпечення виконання не основного, а деліктного зобов`язання, то право притримання виникає у кредитора з моменту закінчення встановленого частиною другою статті 530 ЦКУ загального 7-денного строку з моменту пред`явлення відповідної вимоги боржникові.

До моменту виникнення права на притримання кредитор не може залишити у себе річ, якщо його обов`язком є передання речі до моменту виконання обов`язків боржника (оплата її вартості, відшкодування збитків тощо). Адже це призвело б до того, що боржник, який у частині отримання речі є кредитором, обґрунтовано сам би притримував кошти, що належать іншій стороні.

Після передачі речі боржнику в межах виконання основного зобов`язання кредитор не має права ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість.