3. Головні соціополітичні поділи

У сучасній політологічній літературі до головних соціополітичних поділів належать поділи, які грунтуються на соціально-економічній, етномовній, релігійній і територіальній (регіональній) основах78. Аренд Лейпхарт у відомому аналізі '' демократи до головних "...тривалих протиріч, які впливають на вибори, а не є тимчасовими, швидкоплинними суперечностями," відносить: соціально-економічні, релігійні, культурно-етичні, місто-село, підтримка уряду, міжнародна політика та постматеріалізм" Соціально-економічний або класовий поділ вперше детально охарактеризували К. Маркс та Ф. Енгельс. Пізніше класовий підхід отримав подальший розвиток у комуністичній і соціалістичній літературі. Протягом значного періоду у колишньому Радянському Союзі та залежних від нього "соціалістичних країнах" оцінка будь-яких соціополітичних явищ обов'язково вимагала застосування класового підходу. Обгрунтованість зв'язку між соціально-економічним положенням класів і позицією відповідної політичної/них партії/ій, які обстоювали інтереси власне цього класу, визнавали вчені багатьох країн світу особливо у XIX та першій половині XX ст. Сьогодні поняття класу продовжує виконувати методологічну роль у суспільствознавству хоча суттєво відрізняється від класичного трактування поняття "клас" В.Леніним. Він під класами розумів великі групи людей, які відрізняються між собою за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за відношенням, у переваги більшості випадків закріпленим та оформленим у законах, до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці відповідно за способом отримання та розміром тієї частки суспільного багатства, якою вони розпоряджаються. Р.Роуз так трактує це поняття: "Термін клас може належати і до професійного статусу, та слугувати коротким означенням сукупності таких факторів, як дохід, освіта, рід занять і спосіб життя. В Англії професійна діяльність найбільш вживаний показник приналежності до того або іншого класу. Людей, зайнятих фізичною працею відносять до робітничого класу, людей розумової праці - до середнього". Подібний підхід щодо розуміння головної відмінності між сучасним робітничим і середнім класами властивий також Малкольму Гамільтону та Марії Хершовіч. Вони Зазначають, що ця відмінність добре корелюється з іншими відмінностями: рівень тощо.

Таблиця 1

Структура зайнятого населення у державах Західної Європи

	Країна	Загальна к-сть працю­ючих, млн.	Сфера серві­су,* %	Промис­ловість, %	Сіль­ське, лісове госп-во, %	К-сть безробіт них на 2002 р.,%
	Австрія**	4,3 (2001)	67,0	29,0	4,0	4,8
	Бельгія	4,4(2001)	73,0	25,0	2,0	7,2
	Греція	4,3 (1999)	59,0	21,0	20,0	10,3
	Данія	2,8 (2000)	79,0	17,0	4,0	5,1
	Ірландія	1,8(2001)	64,0	28,0	8,0	4,7
	Іспанія	17,1 (2001)	64,0	29,0	7,0	11,3
	Італія	23,6(2001)	63,0	32,0	5,0	9,1
	Нідер­ланди	7,2 (2000)	73,0	23,0	4,0	3,0
	Німеч­чина	41,9 (2001)	64,0	33,0	3,0	9,8
	Норвегія	2,4 (2000)	74,0	22,0	4,0	3,9
	Португа лія	5,1 (2000)	60,0	30,0	10,0	4,7
	Сполуче не Корол-во	29,7 (2001)	74,0	25,0	1,0	5,2
	Фінляндія	2,6 (2002)	72,0	30,0	8,0	8,5
	Франція	26,6(2001)	71,0	25,0	4,0	9Д
	Швей­царія	4,0(2001)	69,0	26,0	5,0	1,9
	Швеція	4,4 (2000)	74,0	24,0	2,0	4,0
	Разом		68,1	26,2	5,7	6,4

На сьогодні сфера сервісу в усіх розвинених державах домінує. Вона охоплює багато складових напрямів. Наведемо А структуру на прикладі США, де вона вважається найбільш розвиненою, працюючі у ній становили 76 % від зайнятого населення на 1999 р.: 25 % - персональний сервіс (готельний і ресторанний бізнес); 23 % - гуртова та роздрібна торгівля; 17 % -освіта, поліція, пошта та органи державного управління, місцевого самоврядування; 6 % - фінанси, страхова справа та робота з нерухомістю; 5 % - комунікація, транспорт та комунальне обслуговування. Відповідно до зайнятих у промисловості відносять - працюючих власне на виробництві (16 %), на будівництві (4 %), у гірничій справі (1 %); працюючі у сільському господарстві (3 % зайнятих) охоплювали: працюючих власне в аграрному виробництві, лісовому господарстві та тих, що займаються рибальством.

В Австрії частина населення працює у міжнародних організаціях, які розташовані на території країни. Офіційна статистика не враховує їх у загальному числі працюючих в Австрії.

Як бачимо, на початок XXI ст. частка населення зайнятого у сфері промислового виробництва у західноєвропейських країнах, що мало би відповідати частці робітничого класу, становила - 26,2 %. Ця частка має стабільну тенденцію до зменшення щодо загальної сукупності зайнятого населення. На середину 90-х років частка зайнятих у промисловому виробництві у країнах Західної Європи становила - 27,7 %, а на середину 60-х років - 42 %. Одночасно зі скороченням абсолютної частки зайнятого населення у сфері промисловості відбуваються й якісні зміни, які полягають у зростанні рівня освіти, відповідно праця стає більш високотехнологічною, що зумовлює високий рівень продуктивності та зростання рівня життя представників робітничого класу. Об'єктивне економічне зростання країн Європи і відповідне зростання рівня життя населення європейських країн робить різницю між класами, а відповідно і міжкласове протистояння менш гострим. На збереження важливості класового чинника і значну його впливовість на результати виборів звертають увагу Крістофер Андерсон,84 Пауль Ньюбірт, Воут Ульті85. Актуальність соціополітичного поділу на підставі класової моделі голосування досліджував також Девід Віклієм.86

Класовий чинник вважали і продовжують вважати найбільш дієвим щодо характеристики взаємовідносин робітничого класу та партій лівого спрямування - комуністичних, соціалістичних, содіал-демократичних. У працях, присвячених проблематиці соціополітичних поділів, визнано вагомість і коректність зазначеного поділу, наголошуючи, що і сьогодні він актуальний і виявляється у діяльності партій "лівого" спрямування.87 Розглянемо як голосували різні класи за політичні партії у Сполученому Королівстві у 1997 р.

Таблиця 2

Соціальні відмінності та голосування на виборах 1997 р. (відсоток виборців)

Клас	Лейбористи	Консерватори	Ліберальні демократи	Інші
Середній	31,0	41,0	22,0	6,0
Нижній сегмент переднього класу	37,0	37,0	18,0	8,0
Кваліфіковані .робітники	50,0	27,0	16,0	7,0
декваліфіковані робітники	59,0	21,0	13,0	7,0

Лейбористська партія Сполученого Королівства вважається класичною партією робітничого класу ("лівою"), відповідно Консервативна - партією заможних верств населення, або за марксистською термінологією - партією буржуазії ("правою"). Як видно з табл. 2, вже у позиції різних категорій середнього класу щодо партій лівого спрямування простежуються певні відмінності. Частка підтримки Лейбористської партії зменшується серед представників середнього класу залежно від рівня доходів, рівня життя та суспільного статусу. Особливо наочно простежується зв'язок робітників з "лівими" партіями. Зокрема 50 % кваліфікованих робітників і ще більша частка некваліфікованих віддають свої голоси за "ліву" партію. Тобто, зв'язок між робітничим класом і партією лівого спрямування, яка представляє переважно його інтереси, наявний у Сполученому Королівстві, що дає підстави говорити про дієвість економічної основи соціополітичного поділу у цій країні.

Для дослідження класової моделі голосування, тобто з'ясування наявності зв'язку між приналежністю до певного класу і відповідним типом політичної партії, який розглядається лише у право-лівому спектрі, використовують індекс Алфорда (іпсіек$ Аіїогсіа). Його обчислюють, визначаючи різницю між відсотком голосів, відданих робітничим класом за "ліві" партії, та відсотком голосів середнього класу, відданих за "лівих". До "лівих" належать партії соціал-демократичного спрямування та решта партій, які у партійному спектрі займають ще лівішу позицію. Шкала індексу Алфорда коливається у проміжку від - 100 (відсутність класової орієнтації у виборчих рішеннях) до + 100 (абсолютний класовий спосіб голосування).

Показники індексу класового голосування (Алфорда)

для держав Західної Європи

	Країна	Рік	Показник індексу	Рік	Показник індексу
	Австрія	1967	31,0	1986	25,0
	Бельгія	1956	25,0	1974	25,0
	Греція	-	-	1981	18,0
	Данія	1963	44,0	1987	29,0
	Ірландія	1969	19,0	1987	6,0
	Іспанія	-	-	1979	20,0
	Італія	1959	19,0	1976	31,0
	Нідерланди	1956	26,0	1986	26,0
	Німеччина	1959	27,0	1987	14,0
	Норвегія	1957	46,0	1985	29,0
	Португалія	-	-	1983	26,0
	Спол. Корол.	1959	37,0	1983	30,0
	Фінляндія	1958	59,0	1987	39,0
	Франція	1956	15,0	1078	18,0
	Швейцарія	1963	26,0	1975	15,0
	Швеція	1955	53,0	1985	34,0
	Середній показник		32,8		25,9

Як бачимо, відбулося відчутне зменшення показників індексу Алфорда у середньому для всіх країн Західної Європи з 32,8 до 25,9 та для більшості країн (обчисливши показник індексу Алфорда для Сполученого Королівства на підставі результатів наведених у табл. 2, ми отримали результат - 20,5). Зменшення показника індексу свідчить про поступове послаблення значення соціоекономічної підстави соціополітичних поділів.

Найважливішим положенням марксистсько-ленінської ідеології було твердження про те, що найповніше інтереси робітничого класу представляють комуністичні партії. Розглянемо рівень їх підтримки на парламентських виборах.

Таблиця 4

Електоральна підтримка комуністичних партій на парламентських виборах

	Країна	1945-1949	1950-1959	1960-1969	1970-1979	1980-1989	1990-2002
1	Австрія	5,3	4,6	1,7	1,15	0,7	0,0
2	Бельгія	10,1	3,05	1,75	2,95	1,2	0,0
3	Греція	-	13,65	13,6	5,35	12,2	5,2
4	Данія	9,7	4,08	1,05	2,9	0,9	2,9
5	Ірландія	-	-	-	-	-	-
6	Іспанія	-	-	-	10,1	5,75	0,0
7	Італія	20,6	22,65	26,1	29,8	28,25	6,7
8	Нідерланди	9,2	4,9	3,2	2,95	1,35	0,0
9	Німеччина	5,7	2,2	1,45	0,3	0,1	3,9*
10	Норвегія	8,9	4,25	2,05	0,7	0,7	1,3
11	Португалія	-	-	-	17,6	16,15	8,4
12	Спол. Кор.	0,4	0,15	0,2	од	0,0	0,0
13	Фінляндія	21,8	22,4	21,6	17,6	13,85	10,5
14	Франція	27,0	24,65	21,35	21,0	13,35	7,9
15	Швейцарія	5Д	2,7	2,55	2,45	0,85	0,0
16	Швеція	6,3	4,25	3,95	5,15	5,6	7,7

Зростання показника електоральної підтримки партії уністичного спрямування у Німеччині пов'язано з об’єднавчими процесами. Якщо у ФРН до об'єднання підтримка [уністичної партії майже не простежувувалась, то у східній едстині Німеччини (колишній НДР), з огляду на різні причини, така підтримка була. Партія демократичного соціалізму до грудня 1989 р. діяла на території НДР під назвою Соціалістична єдина партія Німеччини, після об'єднання вона стала загальнонаціональною, змінила свою назву на зазначену і продовжує діяти у східних землях.

Як видно з табл. 4, у п'яти країнах Європи після падіння Берлінського муру комуністичні партії перестали проходити до йарламенту, тобто вони або зійшли на маргінес, або припинили взагалі своє існування. У решті країн ці партії пережили процеси Трансформації. Загальним щодо більшості країн, де вони діють, є відчутне зменшення їхньої підтримки виборцями. На сьогодні "спір" між соціал-демократичними та комуністичними партіями вирішився однозначно на користь соціал-демократичних і власне вони уособлюють "ліву" позицію у партійному спектрі країн Західної Європи.

З.Хармел та К.Джанда виділили чинники, які на їхню думку зумовлюватимуть актуальність класового соціополітичного поділу, пов'язуючи їх із перманентною актуальністю для сучасних «суспільств відповідей на дихтомні питання:

• державна або приватна власність на засоби виробництва;

• сильна або слабка роль держави (уряду) в економічному плануванні;

• підтримка або опозиційне ставлення до редистрибуції доходів багатих на користь бідних;

• схвалення або прагнення обмеження соціальних програм з боку держави.91

Аренд Лейпхарт, досліджуючи важливість соціально-економічних чинників, звернув увагу не лише на соціально е^омічну зумовленість політичної діяльності, а й наголосив на наярності політичної залежності соціо-економічних відмінностей, зазначивши, що політичні дії здатні "...збільшувати випуклість с0ц)ально-економічного протистояння."92 Він також зазначив, що: "За?кливість політичного впливу на економічну політику і діяльність ...показує важливу різницю між соціально-економічною політикою, яку проводять лівозорієнтовані та правозорієнтовані уряди. "Ліві" уряди систематично у своїй діяльності прагнуть зростання публічного сектора економіки, мають державний бюджет, більшою мірою проводять політику спрямовану на вирівнювання доходів населення, докладають більших зусиль до зменшення безробіття, акцентують на сусііільній освіті, охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги населенню порівняно з "правими" урядами"93. Значення соціально-економічних чинників для політичного життя автор не пов'язує лише з робітничим класом, вважаючи, що це стосується всіх категорій найманих працівників.

Підтвердження тез А.Лейпхарта ми знаходимо у Яна Баджа та Дайкла Лейвера, які провели ґрунтовне дослідження діяльності Урядів восьми європейських країн. Головні питання - з'ясувати заданості спрямованості урядової політики від того, які партії з діво-правого спектра становлять більшість в уряді. Наведемо приклад їх дослідження: "Під час проведення урядової політики, вираженої у термінах ліво-правої шкали, все таки є тенденція різниці щодо приєднання або неприєднання конкретних партій до цієї політики, цей підхід в одних країнах набагато сильніший, ніж в інших. Наприклад, у Норвегії, Данії, Люксембурзі та Швеції ця модель цілком очевидна. Уряди, які включають головну партію з лівого крила - проводять політику з лівим ухилом, порівняно з урядами, де такої партії немає. І навпаки, уряди з партіями толку проводять відповідно і політику з правим ухилом,

Отож, ми можемо констатувати, що соціополітичний поділ на соціально-економічній (класовій) основі властивий усім без винятку державам Західної Європи. Соціальна складова цього соціополітичного поділу - робітничий клас, а політична - партії лівого спрямування. Характер цього поділу безперечно зазнав суттєвих трансформацій, пов 'язаних передусім із соціально-економічними змінами, які відбулись у європейських країнах. Важливою особливістю цього поділу є невпинне зменшення частки робітничого класу, але низка суспільних проблем, пов'язаних із становищем у західних суспільствах найманих працівників, буде ще досить довгий час сприяти актуалізації цього соціополітичного поділу. Наступна особливість цього поділу полягає у тому, що політичну складову, після падіння Берлінського муру представляють лише соціал-демократичні партії. Комуністичні партії у багатьох державах перестали отримувати підтримку виборців на парламентських виборах і зникли або зійшли на маргінес політичної сцени. Утих державах, де вони продовжують діяти, рівень їхньої підтримки не дає їм змоги впливати на політичне життя.