2Виникнення державності у сх.слов’ян Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього лов'янстваУперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське,ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.Окрім цього,річка Дніпро,яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче.Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів.Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі: поляни, древляни, дреговичі,дуліби,волиняни,бужани,уличі,тиверці,білі хорвати, сіверяни,в'ятичі,кривичі,радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.

Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада передається у спадок.Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями.Вже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

3. Утворення держави Київська Русь. Норманська теорія.

У середньовічних джерелах Київську Русь називали Руссю або Руською землею. Давньоруська держава постала внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні)та Великого Новгорода.У IV-XII ст. утворюється державне об’єднання Русь(Русь земля),з центром у м. Київ.Кий – засновник Києва і поклав початок династії Киїєвичів. З цієї династії пішли Аскольд та Дір.У 838-839 рр. Аскольд посилає своє військо до Візантії. В результаті чого у 860р. підписано Візантійський договір.У 863 р. Аскольд прийняв християнство. У 862р. варяги надають допомогу Новгородському князівству і князь Олег зі своїм військом спускається по Дніпру до Києва, і вбиває Аскольда та проголошує Київ центром Русі – утворилась Київська Русь(об’єднання Новгородських, Чернігівських, Переяславських та інших земель). НОРМАНСЬКА ТЕОРІЯ- наукова теорія, що заклала підвалини норманізму - напрямку в українській і зарубіжній історіографії 18-20 ст., прихильники якого вважають норманів засновниками східнослов'янської державності, в Київської Русі. Творцями Н.т. були німецькі історики Г.3.Байєр, Г.Ф.Міллер і А.Л.Шлецер, які працювали у другій пол. 18 ст.Наукову критику Н.т. (антинорманізм) започаткував у другій пол. 18 ст. М. Ломоносов. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше - відомі російські вчені С. Гедеонов, Д.Iловайський, В.Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні. Видатний український історик М.Грушевський доводив, що Н.т. є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. М. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднавчий процес давньоруських земель під владою Києва.

4Соціально-економічний розвиток та державний устрій Київської Русі.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ментом цієї системи була данина.У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ня великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті-бояр та православної церкви.У X—XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села, дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина- спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися у спадок, даруватися). У X—XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники..

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство.Великого розвитку досягло землеробство(розвтвалися знаряддя праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підгрунтям для розвитку приселищного скотарства. Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів.Активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України з'явилися в II--III ст. З часом східні слов'яни запровадили власну специфічно місцеву грошову одиницю - куну (хутро куниці або білки).Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця - гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті -- гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160--196 г. Лише наприкінці XIII ст. з'являється карбованець -- срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники -- перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематичне, масове карбування монет.ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ Р. д. була монархією. На чолі її стояв В.князь.В його руках була зосереджена найвища законодавча, виконавча, судова і військова влада. Дорадчим органом князя була боярська рада. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча, зборів вільних горожан, які часто не погоджувалися з княжими директивами. Виконавчими службовцями, що діяли від імені князя, були намісники, посадники, воєводи, тисяцькі, тіуни, митники та ін.

5.Правління Ігоря, Ольги та Святослава Після смерті Олега великим київським князем став Ігор (912—945). Для зміцнення держави він організував 914 р. похід проти деревлян, які намагалися відокремитися від Києва, вів тривалу війну з уличами і зруйнував їхню столицю Пересічен. Головним змістом зовнішньої політики Ігоря було зміцнення авторитету держави й забезпечення інтересів торгівлі з іноземними країнами, особливо Візантією. Намагання оволодіти Чорноморським узбережжям привело до війни 941 р., яка закінчилась втратою основної частини флоту. В 944 р. був здійснений ще один, більш вдалий похід. Мирний договір, хоч і вводив деякі обмеження купцям з Київської держави, все ж забезпечував її основні інтереси. Черговий похід Ігоря проти деревлян і намагання обкласти їх ще більшою даниною викликали повстання, яке очолив князь Мал. Дружину київського князя було розгромлено, а його самого вбито. Вдова Ігоря Ольга (945—964), очоливши державу від імені свого малолітнього сина Святослава, рушила війною на деревлян і жорстоко розправилася з ними. Щоб запобігти новим виступам з боку підлеглих племен, Ольга провела реформу, якою унормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. У міжнародній політиці Ольга намагалась забезпечувати інтереси своєї держави дипломатичним шляхом.У 946 р. княгиня була прийнята візантійським імператором.У переговорах йшлося про відносини двох держав й актуальну для Русі справу християнізації... В часи її правління зріс міжнародний авторитет Київської держави. Після Ольги, досягнувши повноліття, в Києві став князювати Святослав (964—972). За своїм покликанням він був більше воїном, ніж політиком і державним діячем. Він здійснив 964 р. похід на Оку і Волгу, де жили вятичі і фінські племена, які сплачували данину Хазарському каганату. Підкорення цих племен неминуче зіткнуло Русь з хазарами. І Розгромивши каганат, Святослав необачно відкрив кочовикам Азії шлях на захід. Не принесли бажаних наслідків походи Святослава на Балкани. Він втрутився у боротьбу між Болгарією і Візантією. Святослав на початку 968 р. вирушив у Болгарію, розгромив її військо і розташувався у Переяславці на Дунаї. Підкуплені греками печенізькі орди напали на Русь і Святославові з військом довелося повернутися назад.' Перед другим походом Святослав розділив землі між своїми синами. У Києві сів старший син Ярополк, у Деревлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир. В 969 р. Святослав вирушив у новий похід на Балкани.' Візантія виступила з великим військом проти Русі. Обидві сторони змушені були піти на переговори.. Повертаючись додому 972 р., Святослав у районі дніпровських порогів зіткнувся з печенігами, які діяли за вказівками Візантії, і загинув у бою. . Дбаючи про зміцнення міжнародних позицій своєї держави, він мало займався її внутрішніми проблемами.

7.Русь-Україна за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.Князь Святослав залишив трьох синів: Ярополка, Олега й Володимира. Князем у Києві і на цілу країну захотів стати Ярополк. Він побив молодшого брата Олега, який княжив у Овручі, а тоді Володимир, який сидів у Новгороді, рушив на північ за море до варягів і просив у них помочі. Варяги дали йому поміч, і він побив Ярополка та в 980 році став київським князем. Злучивши всі українські землі в одне ціле, князь Володимир забезпечив їх від ворогів. Він жив у згоді з сусідніми народами й державами, як-от з поляками, греками, болгарами, чехами й мадьярами. Забезпечивши Державу від зовнішніх ворогів, Володимир почав скріплювати її і з середини. Щоб здобувати собі вірність і любов народу, Володимир не владарював сам-один, але прикликав на пораду старих мудрих людей, вибраних з волі народую.Найважливіше, що він зробив для України, було те, що сам прийняв християнську віру й охрестив увесь народ.Він був одружений з сестрою візантійського імператора, Анною, яка була християнкою. У 988 році, влітку, він запросив, грецького митрополита і священиків, і вони почали хрестити народ, найперше в Києві, а потім у цілій державі. Людей хрещено в ріці (в Києві у Дніпрі).Володимир понастановлював по різних городах (містах) своїх синів, а сам сидів у Києві і правив цілою державою. Він заснував інші нові міста, серед них - Володимир на Волині. Побудував князь також багато церков( Найкращою була Десятинна церква у Києві). Володимир наказав карбувати перші срібні гроші. На одній стороні монети було зображення Володимира на престолі, а на другій державний герб-тризуб. Володимира названо Великим тому, що зробив він великою і міцною, свою державу. Він помер у 1015 р., отже, князював 35 літ. Його поховали в Десятинній церкві.

Після смерті Мстислава 1036 р. Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави. 1038 — 1042 Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів попало в полон чи загинуло.Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над р. Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав. 1036 Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 р. Софійський собор.Було значно розширено межі її столиці-Києва, насипано нові оборонні вали, збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом було поховано в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину. Створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління було засновано міста Юр'єв (нині - Тарту), Корсунь, Гюргів (нині - Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.Сам Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля Олафа — Інґигердою.Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права -Руської Правди.За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі,а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопольського патріарха. Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілість своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідства — сеньйорату.Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. По смерті Ярослава Мудрого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.

6. Прийняття християнства Поширення християнства на Русі починається за київського князя Аскольда, який у 60-х роках ІХ ст. разом з частиною дружини приймає християнство, що сталося в результаті його походу (або походів) на Константинополь. Але після вбивства Аскольда відбулося затвердження в Києві нової династії. Перші Рюриковичі були язичниками.Серед перших правителів Русі з династії Рюриковичів християнство сповідувала княгиня Ольга, проте її син Святослав був запеклим язичником. Ситуація змінилася за її онука Володимира, який виявив себе найбільшим реформатором. Уже в перші роки правління Володимир здійснює релігійну реформу, в якій можна виділити два етапи. На першому етапі він спробував модернізувати язичництво, зібравши в Києві в єдиному святилищі найшановніших в різних землях Русі богів (Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Сімаргл, Мокош), намагаючись зробити Київ єдиним духовним центром держави, що повинно було її консолідувати. Але скоро визначилася недостатність цього, відчутною стала потреба в новій, більш досконалій ідеології, в релігії, яка б краще тримала в покорі поневолені маси, задовольняючи соціальні інтереси феодалів. Тому у 988 р. християнство проголошується державною релігією на Русі. Це був другий етап релігійної реформи Володимира.

При Володимирі була створена митрополія з центром у Києві. Першим Київським митрополитом був Феофілакт, грек за походженням, призначенийконстантинопольським патріархом.Ця практика продовжувалася й далі, окрім поодиноких винятків. У 50-ті рр. ХІ ст. при Ярославі Мудрому митрополитом було призначено слов’янина Іларіона. При Володимирі наприкінці Х ст. у Києві була побудована Десятинна церква, яка дістала назву від того, що князь виділив десяту частину своїх прибутків на утримання церкви на Русі. Тобто вже при Володимирі християнська церква на Русі дістала організацію та міцну фінансову базу.

Із затвердженням християнства на Русі у духовному житті її населення відбуваються радикальні зміни, правда, не відразу, а поступово, шляхом трансформації язичницьких обрядів в християнські, їх своєрідного синтезу, наповнення старих форм новим, вже християнським змістом.Прийняття християнства відіграло величезну роль у розвитку культури Давньої Русі. Перш за все, це сприяло розвиткові освіти та писемності, центрами яких ставали монастирі (Києво-Печерська лавра та ін.). За Володимира та Ярослава Мудрого вже існували школи та бібліотеки. Певний розвиток дістають наукові знання. У Х ст. в Києві діяв відомий лікар Агапіт. Розвивається й література. Серед оригінальних творів ХІ-ХІІ ст. найбільш відомі: “Слово о законе и благодати”(автор Іларіон), “Повчання дітям”(автор Володимир Мономах). Видатним твором давньоруської літератури ХІІ ст. є “Слово о полку Ігоревім”, в якому описується похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Найвідомішим давньоруським літописом, автором якого є Нестор, є “Повість минулих літ” (ХІ – початок ХІІ ст.), пізніше з’являються Київський, Галицький та інші літописи.Споруджуються визначні пам’ятки архітектури. При Ярославі Мудрому у Києві споруджуються собор Святої Софії (на честь перемоги над печенігами), Золоті ворота, Успенські собори в Чернігові та Володимирі-Волинському, церква св. Пантелеймона у Галичі та ін. Високого рівня досягають витвори образотворчого та прикладного мистецтва – іконопис, фресковий розпис, мозаїка, різьблення по каменю, ювелірні вироби та ін.