35.Утворення рсдрп. Утворення большивизму.

Консолідація соціал-демократичного руху. Восени 1895 р. майже два десятки санкт-петербурзьких соціал-демократичних гуртків об'єдналися під керівництвом В. Леніна в «Союз бороть­би за визволення робітничого класу». Через півтора року, у бе­резні 1897 р., таку ж організацію створили київські соціал-демо­крати. У київському «Союзі боротьби» керівне становище по­сіли Ю. Мельников, Б. Ейдельман, П. Тучапський. «Союз» налагодив випуск і поширення нелегальної загальноросійської «Рабочей газети». Підприємства цього промислового центру бу­ли засипані листівками й прокламаціями, які закликали робіт­ників боротися за свої права.Консолідація гуртків являла собою крок на шляху до ство­рення загальноросійської соціал-демократичної партії. Пер­шу спробу об'єднатися в партію зробили московські соціал-де­мократи ще на поч. 1896 р. У березні 1897 р. у Києві відбулася нарада, що мала передувати з'їзду. Обидві спроби було зірвано арештами.І з'їзд соціал-демократичних організацій Росії відбувся 1— З березня 1898 р. у Мінську. Були присутні 9 делегатів від 6 ор­ганізацій. З'їзд проголосив урочистим маніфестом створення Ро­сійської соціал-демократичної робітничої партії і визнав «Рабо-чую газету» її центральним органом.«Маніфест», яким заявила про своє існування РСДРП, стур­бував царську владу. В ніч на 12 березня жандарми і поліція зробили арешти у 27 містах. Зокрема, були заарештовані 142 члени Київського комітету РСДРП, розгромлена типогра-фія, де друкувалася «Рабочая газета». Соціал-демократичний рух знову став роз'єднаним. Конкуруючі течії у російському со-ціал-демократичному русі. Більшовизм догматично відтворював лозунг К- Маркса про диктатуру пролетаріату, встановлювану насильницьким, революційним шляхом. Меншовизм являв собою російський різновид європейської соціал-демократії, яка з кін. XIX ст. піддала ревізії політичну платформу Маркса, відмо­вилася від його революційних лозунгів і прагнула захищати інтереси людей найманої праці в рамках закону і парламентсь­кої боротьби. Творцем більшовизму є В. Ульянов-Ленін. У сер. 1900 р. він дістав можливість виїхати з Росії і налагодити за кордоном ви­пуск загальноросійської соціал-демократичної газети «Искра». Газета, за його задумом, повинна була підготувати ідейно-по­літичні та організаційні передумови відтворення соціал-демокра­тичної партії. Розрахунок виправдався. У багатьох містах, у то­му числі Харкові, Києві, Полтаві, було організовано іскрівські групи, які склали ядро майбутніх партійних комітетів.Незаба­ром іскрівці дістали перевагу у Катеринославському, Одеському та ін. комітетах РСДРП. Агенти «Искры» в Україні М. Бауман, Р. Землячка, В. Ногін, М. Скрипник, О. Цюрупа, О. Шліхтер та ін. вели активну пропагандистську роботу. В перших п'яти де­сятках номерів «ИскрьІ» містилося понад 500 матеріалів про події в Україні.Тим часом у країні наростав революційних рух. Навесні 1902 р. селянські заворушення у Полтавській і Харківській гу­берніях переросли у повстання, спрямовані проти поміщиків і місцевої адміністрації. Влітку 1903 р. робітничий рух на Півдні Росії набув форми загального політичного страйку. У липні — серпні 1903 р у Брюсселі І Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП Основна частина делегатів дотримувалася плат­форми, яку пропагувала газета «Искра» Найважливішими її елементами були тези про диктатуру пролетаріату І про побудо­ву партії на засадах так званого «демократичного централізму». Це означало на практиці жорстку підпорядкованість місцевих комітетів центральному керівництву Ленін негативно ставився до демократичної побудови соціал демократичних партій За­хідної Європи І розглядав створювану РСДРП як Інструмент за­воювання політичної влади І здійснення диктатури від Імені ро­бітничого класу.Незгодні з платформою «Искры» соціал демократи («еконо­місти», бундівці) залишили з'їзд І тим забезпечили Іскрівцям аб­солютну перевагу серед депутатів Однак самі Іскрівці розколо­лися на «твердих» І «м'яких» Лінія розколу проходила у питан­нях організаційної побудови партії Прибічники Леніна, тобто «тверді» Іскрівці, відстоювали необхідність створення централі­зованої партії «нового типу» Вони вважали, що тільки органі­зація професійних революціонерів, яка підтримує в своїх лавах залізну дисципліну І постійно очищається від шакомислячих, мо­же бути ефективним Інструментом боротьби з царизмом Так званим «м'яким» Іскрівцям,які гуртувалися навколо Ю. Марто-ва, була до вподоби демократична побудова європейських партій парламентського типу.Вибори центральних органів партії закріпили перемогу ленінців, яких з цього часу почали називати більшовиками. Відповідно «м'яких» Іскрівців стали називати меншовиками.

36. Виникнення українських політичних партій.У історії У, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утворення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л. Матусевич, Д. Познавский і ін. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети «Селянин» і часопис «Гаснуло». Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В. Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національною партією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм і марксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Михновского виступала з націоналістичних позицій за «самостійну У» під гаслом «У. для українців». 3) Група М. Меленевского вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації, стати автономною частиною Російської соціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол був неизбежен. Народна укр.ая партія (НУП) - у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. «Спілка» - у 1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко, Н. Порш, Д. Антонович, С. Нетлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г. Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко- практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов». Bo-главі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябристи) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. «Спілка Російського Народу» - чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М. Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями).Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.

37.38 Революція 1905-1907 рр. і Україна,її впливЧисленні феодальні пережитки, національний та соціальний гніт, посилення економічної кризи і, врешті, поразка Росії у війні з Японією - все це призвело Російську імперію до революції 1905-1907 рр. Почалася вона 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, яка була розстріляна царськими військами. Цей день потім стали називати «Кривавою неділею».На знак протесту відбулися страйки і в Україні — у Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. Робітників промислових центрів підтримало українське селянство, яке влаштовувало масові погроми поміщицьких маєтків. Помітно активізувався український національний рух. Кращі представники інтелігенції, які самовіддано працювали в культурно-освітніх організаціях — «Просвітах», піклувалися про організацію бібліотек, читалень, шкіл з українською мовою навчання, видавали газети та книги, читали лекції, проводили літературно-музичні вечори. У багатьох школах вчителі самовільно переходили на викладання рідною мовою. В Київському, Харківському та Одеському університетах запроваджується курс української літератури.З'явилась україномовна преса: зокрема газета «Хлібороб», яка стала виходити в Лубнах з ініціативи В. Шемета. Революційні настрої охопили армію та флот. 14— 25 червня 1905 р. вибухнуло повстання на панцернику «Потьомкін». До складу комітету, який готував повстання, ввійшли матроси — члени різних політичних партій, у тому числі більшовики, анархісти тощо. Повсталі протрималися недовго. Вади організації, відсутність підтримки — все це змусило команду припинити боротьбу і здатися румунським властям в м. Констанца. 15— 16 липня 1905 р. в Севастополі повстали моряки 12-ти кораблів Чорноморського флоту, їх очолив лейтенант П. Шмідт. Повсталі висунули вимогу до царя скликати Установчі Збори. Після 13-годинного бою виступ було придушено. Заявили про себе і військові Києва. Тут 18 листопада 1905 р. виступили сапери на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським. До майже тисячі військових приєдналися 4 тис. робітників міста. Проти повсталих були кинуті регулярні війська та місцева поліція. Загальні втрати з обох сторін становили 250 вбитих і поранених.Жорстоко придушувались і селянські виступи. У жовтні 1905 р. починається загальний політичний страйк. Під тиском революційної хвилі 17 жовтня 1905 р. цар Микола II підписує маніфест, у якому обіцяє підданим громадянські права, політичні свободи, а також скликання Державної Думи з законодавчими правами. Цей документ розмежував політичні сили на три основні групи. Перші — головним чином ліберали — сприйняли маніфест із надією на конституцію, парламент, демократичний устрій. Другі вважали, що маніфест — це тактичний маневр із боку влади, і вимагали продовжувати боротьбу до ліквідації самодержавства. Це була точка зору головним чином партій ліворадикального спрямування, насамперед більшовиків на чолі з В. Ульяновим-Леніним. Третя група складалася з тих, хто цілком заперечував будь-які нововведення і захищав існуючу політичну та економічну систему. Не випадково, що після виходу маніфесту події розгорталися досить гостро і драматично. Сталися погроми в Одесі, Києві, Катеринославі, на Донбасі. Відбулися збройні виступи робітників Горлівки, Олександрівська, Харкова, Миколаєва, інших міст України. Це було в грудні 1905 р. — в момент найвищого піднесення революційної хвилі в Україні. У цей період відчутно активізується український національний рух. Українською мовою виходять «Громадська думка», «Рада». Активно працюють просвітянські організації, кооперативи, профспілки. У грудні 1905 р. на своєму II з'їзді РУП була перетворена в Українську соціал-демократичну робітничу партію, лідерами якої стали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра. Українська демократична партія була реорганізована в Українську радикально-демократичну партію на чолі з С. Єфремовим, Б. Грінченком, Д. Дорошенком та ін. Важливою подією стали вибори до 1-ої Державної Думи навесні 1906 р. Ліві партії, за винятком радикальної і демократичної, бойкотували вибори. Загалом від України було обрано 102 депутати. 45 із них об'єдналися в Українську парламентську громаду, головою якої було обрано адвоката з Чернігова І. Шрага. Громада мала свій друкований орган — "Украинский вестник". Політичною платформою громади була вимога автономії України, українізації державного управління та освіти. З відповідною декларацією з думської трибуни мав виступити М. Грушевський, проте 8 липня 1906 р. 1-ша Дума була розпущена. Вибори до 2-ої Державної Думи відбулися в січні 1907 р. На цей раз у них брали участь усі політичні сили України. Як і раніше, Україну представляли 102 депутати, а українська громада складалася з 47 депутатів. Громада видавала часопис «Рідна справа — Вісті з Думи». Більшість депутатів становили представники лівих партій, котрі, як і в 1-й Думі, вимагали автономії України, допущення української мови в систему державного управління та освіти. Через 102 дні роботи, 3 червня 1907 р., 2-га Дума була також розпущена, не розв'язавши багатьох важливих питань. До виборчого закону були внесені зміни, внаслідок яких селянство України позбавлялося права надсилати до Думи своїх представників. Українська фракція більше не відновлювала своєї роботи в Думі. Події, пов'язані з революцією 1905— 1907 рр., справили вплив і на Західну Україну. Ще в листопаді 1905 р. для керівництва революційним рухом у цьому регіоні створено народний комітет, одним із керівників якого був К. Левицький. У Галичині в цей період відбулося 211 робітничих страйків, активізувалися селянські виступи. Влітку 1906 р. розпочався великий страйк сільськогосподарських робітників 380 галицьких сіл. Страйкарі висували як економічні, так і політичні вимоги, і австрійський уряд вимушений був піти на деякі поступки. Були, зокрема, скасовані обмеження у виборах до парламенту. Попри те, що революція 1905— 1907 рр. була жорстоко придушена, вона все ж була важливим кроком у національно-визвольній боротьбі українського народу. Революція сприяла пробудженню національної свідомості, а українські партії набули вкрай необхідного досвіду політичної боротьби. Саме під час революції1905— 1907 рр. були досягнуті певні здобутки у справі українізації освіти, культури. У 1906 р. М. Грушевський перевів зі Львова до Києва видання «Літературно-наукового вісника». Часопис «Киевская старина» отримав назву "Україна" і видавався українською мовою. Виходила чимала кількість інших українських видань - "Українська хата", "Рідний край", "Дзвін", "Село" тощо.

39.Столипінська аграр.реформа З 1906 по 1911 рр. в Російській державі була проведена аграрна реформа, що дістала назву «столипінської» за ім’ям її автора і втілювача в життя, голови Ради міністрів П.Столипіна. Основні положення реформи були викладені в указі 9 листопада 1906 р. Уряд під час революції 1905-1907 рр. домагався стабілізації становища в країні в напрямі перебудови земельно-аграрних відносин, створивши стан заможних селян, який став би новим соціальним підґрунтям влади. Водночас передбачалося відвернути селян від боротьби за поміщицьку землю та послабити земельний голод в країні, переселивши значну частину селян на вільні землі на сході імперії. Все це, на думку уряду, повинно було послабити соціальне протистояння на селі. У Російській імперії селянам належало 165, в Україні - 91 млн. десятин надільної і 5,4 млн. десятин приватної землі. Землевласники в Росії володіли 53, в Україні -10,9 млн. десятин. Тому уряд вирішив розв’язати аграрне питання, зберігаючи поміщицьке землеволодіння, конфіскація якого, на погляд П.Столипіна, не могла радикально змінити становище селян. Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких основних заходів: 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль у масових селянських виступах 1905-1907 рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частки в особисту приватну власність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення замість черезсмужних земель однієї компактної ділянки - відрубу. Передбачалося переселення на хутори. У власність передавалися надлишки землі понад норму на одну душу, якщо селянин заплатить за них громаді за викупною ціною 1861 р., коли ціни були нижчими. Для виходу з общини потрібна була згода сільського сходу, проте, якщо він не давав її протягом 30 днів, селяни наділялися землею за розпорядженням земського начальника. У громадах, де не було переділу землі протягом 2 років, вона закріплювалася у власність обов’язково і незалежно від бажання селян, а за надлишки землі не треба було платати взагалі. За законом про землеустрій від 29 травня 1911 р., у селах, де були проведені землевпоряджувальні роботи, земля автоматично переходила у спадково-подвірне емлеволодіння. Здійсненням земельної реформи займалися Міністерство внутрішніх справ та Головне управління землеустрою і землеробства, на місцях — губернські та повітові землевпоряджувальні комісії.

Що ж принесла Столипінська аграрна реформа Україні? За час її здійснення землю в індивідуальну власність на Правобережжі закріпило 48,9 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %. У 1906-1912 рр. утворено 226 тис. хуторів, або 5,1 % усіх господарств. Позики для купівлі землі Селянський банк надавав у розмірі 95 % купівельної ціни, під хутори — 100 %. Проте через встановлені Селянським банком високі ціни на землю більшість селян не могли користуватися його допомогою. Протягом 1906-1916 рр. банк продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, піднявши ціни із 105 крб. у 1907 р. до 136 крб. у 1914 р. за десятину. За цей час банк скупив 579 поміщицьких маєтків із 572,2 тис. десятин землі. Столипінська аграрна реформа збільшила масштаби переселення з українських земель до Сибіру та Далекого Сходу. Їхали українські селяни, головним чином, з Лівобережжя, а саме з Чернігівської та Полтавської губерній, де найгостріше відчувався земельний голод, поширена була відробіткова система. Протягом 1907-1912 рр. з України виїхало близько 1 млн. осіб. Однак багато селян (приблизно 25%) повернулося внаслідок погано організованої переселенської компанії. Отже, столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала проведення агрономічних заходів. У 1909-1913 рр. продуктивність сільського господарства зросла у півтора рази. Земські агрономи організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Реформа сприяла промисловому піднесенню в країні, яке починається в 1909 р. Не зважаючи на зростання посівних площ, валового збору зернових,товарності сільськогосподарського виробництва, реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 р. кількість малоземельних селян сягнула 2 млн., разом з цим бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними. Реформа також не створила, як передбачалося, нового соціального підґрунтя царизму в особі заможних селян. Останнє пояснювалося тим, що не тільки біднота а й заможні селяни, хуторяни, прагнули до перерозподілу поміщицької землі, чого реформа якраз не передбачала. Отже, останній чинник і був визначальним у тому, що реформа так і не досягла своєї політичної мети.

40.Боротьба політичних партій та організацій за автономію України в роки Першої Світової війни..З метою консолідації національно-визвольних сил 27 липня 1914 р. представники українських політичних партій Галичини І Буковини, посли до сейму об'єдналися у Головну Українську Раду, яка 3 серпня зі сторінок львівського часопису "Діло" звернулася до населення з маніфестом. У ньому говорилося, що Росія с "історичним ворогом України" І війна "кличе український народ стати однодушно проти царської Імперії Нехай на руїнах царської Імперії зійде сонце вільної України" Звернення підписали голова Ради Кость Левицький, й члени Михайло Павлик, Микола Ганкевич та Інші Подібну політичну відозву до буковинських українців видав Союз українських парламентарних І сеймових депутатів Із Буковини за підписами Миколи Василька, Еротея Пігутяка, Юрія Лисака та священика Теофіля Драчинського.

Соцыалісти-емігранти з Наддніпрянщини — Володимир Дорошенко, Дмитро Донцов, Андрій Жук, Мар'ян Меленевськии, Олександр Скоропис-Иолтуховсь-кии, Микола Залізняк створили у ті ж дні у Львові позапартійну Спілку Визволення України (СВУ), яка своєю метою проголосила відродження самостійної Української держави Згідно з платформою СВУ, Україна мала бути конституційною монархією з демократичним ладом, однопалатною системою законодавства, громадськими, мовними та релігійними свободами для всіх національностей І віросповідань, Із самостійною українською церквою В одному зі своїх ранніх звернень "До громадської думки Європи" Союз доводив що незалежна Україна могла б слугувати твердинею проти експансії Роси в Європу Для досягнення цієї мети його діячі встановили тісні зносини з урядовими колами Німеччини та Австрії Від них СВУ регулярно отримувала матеріальну допомогу, що вважалася державним боргом майбутньої Української держави Водночас Союз розвинув активну видавничу діяльність різними мовами І розіслав своїх представників до нейтральних країн, щоб звідти Інформувати світ про важливість розв'язання української проблеми Вдалось також організувати окремі табори для українських полонених в Німеччині (Раштат Вецляр, Зальцведель) та Австрії (Фраиштадт), налагодити там випуск табірної преси, відкрити освітні курси й аматорські гуртки У часи російської окупації Львова СВУ діяла у Відні, де призупинила свою діяльність наприкінці червня 1918 р.У той же час представники різних народів Роси з трибуни Державної думи заявили про свою лояльність щодо уряду І нової війни 3 початком війни українці не робили подібних заяв, І соціал-демократ Симон Петлюра (на той час редактор російськомовного журналу "Украинская жизнь" в Москві) дійшов висновку, що Імперський уряд цю мовчанку трактуватиме як вияв вічного українського сепаратизму, намагатиметься знищити рештки національно-куль­турного життя 3 Іншого боку, необхідно було нагадати російському та європейським суспільствам про Існування тридцятимільйонного українського народу, втягнутого в страшну Імперіалістичну бойню Власне з цією метою Петлюра опублікував в "Украинскои жизни" статтю-відозву "Війна І українці" У ній зазначалось, що, вибираючи між Росією й Австро-Угорщиною, наддніпрянські українці пристають на бік Роси Висловлювалась також надія російських властей, що недовіра до українців мине І їх проблеми у майбутньому будуть вирішені

Товариство українських поступовців не погодилось стати на платформу СВУ чи Петлюри І зайняло очікувальну позицію Однак незважаючи на ці вияви підтримки чи нейтральності російський уряд продовжував душити практично всі паростки національного життя українства А це лише радикалізувало український рух, посилило його спротив царизмові.

42.Утворення Центральної Ради. І та ІІ універсали.Утворення Центральної Ради датується 4 березня 1917р. Ініціатором створення цього штабу української революції виступило "Товариство українських поступовців". Головою Укр. Центр. Ради було заочно обрано М.Грушевського. Представником Центр. Ради в Петербурзі був М.Славінський. Він виконував функції посередника між УЦР і Тимчасовим урядом. До Центральної Ради ввійшли представники всіх провідних національних партій. Великий моральний вплив на розвиток української революції справила петроградська маніфестація українців 12 березня та українська маніфестація 19 березня у Києві, в якій під сотнями прапорів взяли участь близько 100 тис. осіб. Вона стала кульмінаційною подією у відродженні національного руху. Повернувшись до Києва, М.Грушевський висунув гасло автономії України у складі Федеративної Російської республіки. М.Грушевський не сприйняв поміркованого лібералізму своїх товаришів-тупівців і став на радикальну позицію.І Універсал Центральної Ради.Для підтвердження своїх повноважень і надання їм більшої ваги Центральна Рада скликала 6—8 квітня Український національний з'їзд. Її головою більшістю голосів знов обрали М.Грушевського. Делегати доручили Центральній Раді домагатися від Тимчасового уряду автономії України. 16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда свою делегацію на чолі з В.Винниченком.Українська делегація подала "Декларацію Української Центральної Ради" з домаганням автономії України. Вимоги Центральної Ради було відхилено; питання про надання автономії Україні також відхилено, Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу. За таких умов розпочалася підготовка до скликання 2-го військового з’їзду. Політика Росії спонукала Центральну Раду до активних дій. 10 червня 1917 р. УЦР схвалила і врочисто проголосила на цьому військовому з'їзді свій І Універсал. Основними положеннями І Універсалу були такі: проголошення національно-територіальної автономії України, надання Центральній Раді статусу найвищого державного органу в Україні, проголошення необхідності скликання Установчих зборів — законодавчого органу Української держави. 28 червня Центральна Рада створила тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком, який водночас виконував обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ.

43.Жовтневі події в Росії.3універсал25(7)листопада 1917 року більшовики захопили владу в Петрограді і скинули тим час.уряд. Рос.проголошена республ.в якій уся влада належить радам. Уряд очолив Ленін. Видано Декрет про мир і Декрет про землю. Земля поміщиків передавалася селянам без викупу. Рос.закликала всі країни припинити війну і була готова розпочати мирні переговори з нім. Цим більшовики сподівалися завоювати довіру трудящих і швидко захопити владу на всій терит колишньої Рос.імперії. В Укр становище було дуже складним. Частина військ зберігала вірність скинутому уряду, частина підтримувала більшовиків, частина була на боці УЦР. Рада спочатку мала нейтральну позицію, але незабаром усвідомила, що більшовики спробують отримати і контроль над Укр. вони встан.свою владу в Донбасі, 29 жовтня підняли в Києві повстання проти сил, вірних Тимчас.уряду. УЦР вирішила діяти. 31 жовтня війська УЦР становили контроль над Києвом, а 7(20)листопада рада виступила з ІІІ-м універсалом: проголошувалося створ.автономної Укр.Народної Респуб.,що в майбутньому мала стати частиною нової феративної Рос. УЦР не визн владу більшовиків законною і не збиралася виконувати розпорядження Раднаркому. ЦР висунула програму перетворень: наділення селян поміщ.землею без викупу, забезпеч.демократичних прав і свобод впровадження 8-ми год роб дня і надання права неукраїнському населенню країни на нац.-персональну автономію. Універсал формально проголосив відновлення Укр.державності і визначив курс на глибокі соц..реформи в інтересах селян і робітників.

45.4 Універсал ЦР. Проголошення незалежної самостійної УНР.На початку 1918 р. ЦР почала схилятися до ідеї проголошення повної незалежності України. Зробити це необхідно було також у зв'язку з необхідністю підписання мирного договору з Центральними державами. 4й універсал було датовано 9 січня, а проголошено 11.01.1918 р. Україна заявляла про готовність жити у злагоді з усіма сусідніми державами за умови їх невтручання у внутрішні справи УНР. Раді Народних Міністрів доручалось якнайшвидше завершити мирні переговори, очистити Україну від російських інтервентів. Після війни ставилося завдання розбудови місцевого самоврядування й розроблення закону про передачу землі народу без викупу. Історичне значення Четвертого універсалу полягає в тому, що він проголосив Україну незалежною державою, завершив важливий етап складного й суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, що відтепер позбувся ілюзорного сподівання на можливість існування Української держави на засадах автономії чи федералізму. IV Універсал, оприлюднений 22 січня 1918 р., зафіксував, що «віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам. Рефреном IV Універсалу була ідея незалежності та самостійності України.Проте домогтися цього Центральній Раді не вдалося. Загальна ситуація ставала дедалі складнішою. Більшовицькі війська стрімко наближалися до Києва. Через три дні після проголошення IV Універсалу останні військові підрозділи уряду покидали Київ і направлялися до Житомира, куди вже переїхали ЦР та уряд. У бою під Крутами героїчно загинули студенти й учнівська молодь Києва, які виступили на захист Центральної Ради. 16 січня 1918 р. більшовики підняли повстання в Києві. Його центром став завод «Арсенал». Січовим стрільцям та загонові Вільного козацтва вдалося придушити цей виступ. Однак невдовзі, 26 січня, Київ був взятий радянськими військами під орудою колишнього полковника царської армії М. Муравйова. Внаслідок терору з боку нової влади в місті постраждало понад 5 тис. осіб.