16.Утворення Запорозької січі

Внутрішня нестабільність Польщі, чвари між шляхтою дали можливість козакам побудувати власну політичну структуру. Військова-політична організація низового козацтва - Запорізька Січ (це також назва їх столиці, дерев’яної фортеці) вперше була створена у 1554 р. канівським старостою Д.Вишневецьким (Байдою) на острові Мала Хортиця. Вона займала сучасну територію Херсонської, Дніпропетровської та Запорозької областей. Січ мала демократичну організацію. Раз на рік козаки обирали власну старшину – кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула, обозного та інших чиновників. Всього відомо про існування в Україні 8 січей - Томаківської 1557-1593 рр., Базавлуцької1593-1647, Микитинської1647-1652, Чортомлицької1652-1709, Кам’янської 1709-1711, Олешківської 1711- 1734, Нової (Підпилинської) 1734-1775 рр. Остання з них зруйнована за наказом Катерини ІІ у 1775 р. В адміністративному плані Січ поділялася на 8 паланок на чолі із полковниками. У військовому плані тут існував поділ на курені, яких було 38. Їх очолювали курінні отамани.Створена низовими козаками організація мала й інші ознаки державності. Так, запорожці вели власну зовнішню політику. Зокрема підтримували зносини з іншими країнами. В 1595 р. на Січ прибув австрійський посол Е.Лясота з пропозицією спільних бойових дій проти Туреччини. В наступному році на Січ із закликом до війни з турками прибув папський легат Комулович. В 1600 р. запорожці відправили послів у Москву для ведення переговорів з царем Борисом Годуновим. В 1604 р. цар дає січовикам гроші та зброю, заохочуючи до походу у Крим. Здійснюючи напади на татарські та турецькі володіння, козаки сварили своїми діями Польщу і Туреччину (з цього приводу султан неодноразово скаржився у Варшаву на козаків). В 1625 р. польський король повідомляв сейм, що козаки ігнорують владу, «ані магістратів по містах, ані старостів не слухають, самі собі права встановлюють, урядовців не визнають, в державі другу державу заводять».

Таким чином в 16 ст. виникла козацька демократична республіка. Значення її в історії українського народу полягало в наступному:1)Січ продовжила традиції державотворення в українських землях;2)вона була центром антифеодальної і національно-визвольної боротьби, звідси починалися всі повстання, сюди тікали кріпаки, йшли скарги на панів. Серед козацько-селянських виступів слід згадати: повстання 1594-1596 рр. під приводом С.Наливайко, повстання Жмайла 1625 р., повстання, яке очолив Тарас Трясило в 1630 р., взяття козаками Івана Сулими в 1635 р. польської фортеці Кодак, повстання під приводом Павлюка та Гуні в 1637р., повстання на чолі з Остряниним в 1638 р.;3)Січ зіграла велику роль у боротьбі проти татаро-турецької агресії;4)козаки виступали проти католицької експансії, на захист православ’я (в 1620 р. на чолі з Сагайдачним козацтво записалося у Київське братство), зберігали стійки ознаки українського етносу.

13.Міжконфесійна ситуація в Україні.Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої», 1577 р.), працюють на ідею унії.У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини-уніатську та православну.Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької.Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками.Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

17.Початок Нац-визв.війниЗ-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька.Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого — посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов'язувалися з нещадною експлуатацією селян. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж стосується української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси — все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення

населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів суб'єктивну причину війни, як особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.Об’єктивні:перше,козацько-селянські повстання кінця XVI — першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну. По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави. По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу.

18.Військові дії,перші успіхиЦя війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький, козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр.е козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У. Але були й спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польського національного та релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не були чітко визначені, в ході війни вони дещо змінювалися. В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол..). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. – битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. – підписано Зборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. – битва під Берестечком (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. – Білоцерківський мир; г) 1 травня 1652 р. – битва під Батогом (перемога козаків).

19.Зборівський та Білоцерківський мир18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр установлювався 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де урядові посади дозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, а православному митрополиту обіцяли місце у польському сенаті. Хоча всім учасникам повстання дарувалося амністія, більшість селян мали повернутися у кріпацтво. Польській шляхті в свою чергу, навпаки, дозволялося повертатися до своїх володінь. Лише тиск татар змусив Хмельницького піти на цю угоду, котре викликала широке невдоволення по всій Україні. Але оскільки поляки вважали, що поступилися надто великим, а козаки були переконані, що отримали замало, ця угода так і не була повністю виконана. Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав вважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Доля козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак уже у Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну владу козацького устрою, що формувався в Україні.Після укладення Зборівської угоди 1649 р. відносини між козацькою Україною і Польщею залишалися вкрай напруженими. Збирання нових великих військ Польщею на кордоні з Гетьманщиною, молдовські походи Б.Хмельницького, небажання селянства коритися панству робили неминучим відновлення великої війни козацької України і Польщі. Сейм прийняв рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та про скликання посполитого рушення. Районом зосередження польського війська було обрано спочатку район біля Старокостянтинова, а згодом містечко Сокаль. У відповідь на ці заходи Б.Хмельницький оголосив збір війська до Білої Церкви.У польському таборі під Сокалем було зосереджено 70 тис. чол., з них 40 тис. посполитого рушення, 12 тис. піхотинців і драгунів, а також біля 200 тис. обозної челяді. Це було найбільше військо, яке будь-коли вдавалося зібрати польському урядові. Затримка хана перешкодила Хмельницькому піймати королівську армію на марші і дозволила королівській армії зайняти вигідні позиції під Берестечком.

20.Переяславсько-московський договір та його значення для України.Після численних прохань У о спілці Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття У під протекцію Російської -держави. Для проголошення цього акта на У було спрямовано повноважне посольство, що очолив В. В. Бутурлин, 8 січня 1654 р. у Переяславле відбулася генеральна військова рада на котру прибули представники багатьох полків і станів (старшина, козаки, міщани, селяни, духівництво).На ній одностайно було прийняте рішення про спілку з Російською державою.Після промови Б. Хмельницького ті, що зібралися одностайно проголосили: «... Боже, затвердь, Боже, зміцни, щоб усі ми повік єдино були». Відчинилася нова сторінка в історії У. Решения Переяславской Ради були по-різному прийняті на У. Конфликт виник вже в самому Переяславле: коли козацька старшина присягав царюю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царя завірили козаків у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно У. На це пішла відмова, посли заявили, що цар, як самодержець, не зв'язує себе присягою стосовно своїм подданным. Конфлікт завершився поступкою Б. Хмельницького російським послам. Не захотіли прийняти присягу на вірність Росії полковники Іван Богун і Іван Сирко і полки Уманьский і Брацлавский. Виникнули хвилювання в Полтавському і Кропивнянском полках. Але в цілому в 117 містах У присяга пройшла спокійно. 26 березня 1654 р. цар Адексей Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так називані «Березневі статті»), що визначили положення У в спілці з Росією: а)гетьмана обирає військо і тільки сповіщає царський уряд; б) гетьман і військо можуть зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною під контролем царської влади; в) реєстр визначався в 60 тисяч; г) про збір засобів на утримання козацького війська й оплату старшине; д) про зберігання вдача станів, світських і духовних; е) про зберігання в містах виборного керування і т.д. Богдан Хмельницький фактично зберіг положення незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславского угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина ринулися до розширення і зміцнення укр.ой автономії, то царський уряд ринувся розширити згодом свою участь у внутрішніх справах У, перетворюючи її поступово в звичайну провінцію Московської держави. Так вже в 1654 р. воно поставило в Києві сильний гарнізон, почавши будівництво для нього окремої міцності і посадивши воєводу, що і став безпосереднім представником царської влади на У. Таких же воєвод Московський уряд мав намір ввести і у всі значні міста У, щоб передати їм адміністрацію в збір податків. Наукові оцінки договору 1654 р.На думку російського исюрика В. Сергійовича, угода було персональною унією між Москвою й У, що мали загального монарха, зберігаючи кожна своє особливе положення. Такі історики, як російський В. Мякотин і Уц М. Грушевський, вважали, що Переяславское угода була формою васальної залежності, при котрої сильніша сторона (цар) зобов'язався захищати слабейшую (українців), не утручаючись у внутрішні справи.Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середнього сторіччя нитка укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що знову ввело У в сьома самостійних держав.

21.Борьба за владу в Україні Після смерті Богдана Хмельницького розпочалася боротьба за владу.  Продовжуючи й розвиваючи почи­нання та звершення Богдана Хмельницького, Виговський виявився талановитим організатором державності в різних сферах життя: в адміністрації, війську тощо. У своїй закордонній політиці Виговський прагнув утримувати приязні відносини з усіма сусідніми державами, не віддаючи жодній з них особливої переваги. Він вважав, що система міжнародної рівноваги забезпечить Україні незалежність. У своїй соціальній політиці Виговський спирався тільки на старшинську верхівку та українську покозачену шляхту, а тому передусім сприяв збільшенню та розширенню старшинського й шляхетського землеволодіння.В козацькому середовищі утворились дві партії - старшинсько-аристократична і демократична. Виговський вважав основою держави саме старшинсько-аристократичну частину українського суспільства. Селянсько-козацьку масу він прагнув утримати в покорі адміністративними засобами. Відверта орієнтація гетьмана на панівну старшинсько-шляхетську верхівку дратувала та обурювала не тільки козацтво, а й міщанство та селянство, котрі жили недавніми традиціями боротьби проти чужоземного гноблення та за соціальну справедливість. Рух протесту розгорнувся й серед нижчих прошарків українського населення.Так розпочалася в Україні кривава братовбивча війна, викликана боротьбою за гетьманську владу. Почався розпад збройних сил України, порушилася їхня монолітність. Уперше козацькі полки воювали один проти одного. Ситуація, що склалася в Україні, певною мірою була наслідком підступної двоєдушної політики Москви, яка й розпалювала, й використовувала громадянську війну в Україні. Агенти царського уряду доводили, що слід обмежити владу гетьмана й старшини, посадити в містах царських воєвод, піддати цілковито Україну під царя, який і захистить народ.І. Виговський переконався, що царська політика несе згубу. Гетьман приймає рішення розірвати союз із Москвою. Виговського підтримала більшість козацьких полковників зі своїми полками, а також генеральна старшина, які добре розуміли антиукраїнську політику Москви. 16 вересня 1658 р. у місті Гадячі укладено трактат про унію України з Польщею. Вища виконавча влада надавалася гетьманові та затверджувалась королем. У Гадяцькому договорі визначалася також спільна міжнародна політика. Республіки мусили об'єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря й відкриття на ньому вільної навігації, взаємно допомагати одна одній у війні, зокрема проти Москви.

22.Гетьман І.Виговський.Смерть Хмельницького застала українців у нещасливий момент. Напівсформоване українське суспільство, яке оточували хижаки-сусіди й роздирали внутрішні проблеми, охоче прийняло його провід. Але для наступників Хмельницького, які не мали його популярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку. Перед смертю Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом обрали його сина Юрія. Але незабаром 16-річний хлопчина сам переконався, що не готовий правити в такий переламний момент. Тому в 1657 р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького-І. Виговського.Він був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Але народ не підтримав цієї ідеї. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря. Московіти стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський.Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат.За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд із Польщею та Литвою ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої. Новоствореному князівству надавалася широка автономія.Хоч Гадяцька угода викликає серед істориків захоплення своїми потенційними наслідками для історії України, Польщі та Росії, її реальний вплив був мізерним, оскільки вона лишилася невиконаною. Ще навіть до її підписання Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно зібравши сили та з'єднавшись із своїми союзниками – поляками та кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч загарбникам. 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок.Проте гетьман не зміг скористатися своєю блискучою перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад запорожців на Крим змусив союзників Виговського – татар – повернутися додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення. Кілька промосковських полковників звинуватили гетьмана в тому, що "він продає Україну полякам", і повстали. Це було останнім ударом. У жовтні 1659 р., не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі.

23.Гетьман Ю.Хмельницький Слободищенський трактат.Руїна Юрій Хмельницький (1641—1685) — Гетьман України в 1657, 1659—1663 рр. і Правобережжя (1677-81, 1685), молодший син Б. Хмельницького. Перебував під впливом старшинських угруповань. Скинутий з гетьманства, постригся в ченці. У 1677 і 1685 рр. був проголошений гетьманом України як, підданий турецького султана, але незабаром страчений турками.

Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657, але через молодість тимчасово передав владу у руки козацтва, яке обрало на гетьмана І. Виговського (1657—1659). Після відходу І. Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині (11 вересня 1659) гетьманом України обрано Xмельницького. Його кандидатуру підтримувала промосковська група. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубецкой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у 5 містах України.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Xмельницький перейшов на польський бік, і московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом. Юрій уклав 27 жовтня 1660 з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки, а Хмельницький, відчуваючи неспроможність опанувати ситуацію, на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона. Цей трактат розколов Україну на Лівобережну та Правобережну.

Орієнтація то на Польщу, то на Москву підштовхнула 1663 до поділу Козацької Держави на Правобережну і Лівобережну Україну. 1664 польський уряд звинуватив Xмельницького в зраді й ув'язнив його у Марієнбурзькій фортеці. Після звільнення (1667) він жив в Уманському монастирі, де його 1670 (за іншими джерелами 1673) захопили кримські татари і відправили до Константинополя.Після ув'язнення в Едичкульській в'язниці Xмельницький був архимандритом в одному з грецьких монастирів. За посередництвом французького посла (маркіза де Ноантель), турецький уряд намагався використати Xмельницього для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

1677 він прибув в Україну й у зверненні до народу титулував себе «Князем Малої Росії-України і вождем Війська Запорозького»; її столицею був Немирів. 1678—1679 він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Однак йому не вдалося створити міцної влади, а деякими заходами він відштовхував від себе навіть близьких співробітників. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, і люди втікали за Дніпро. Після цих невдач і примирення між Москвою, Туреччиною і Кримом (Бахчесарайський мир) 1681 Xмельницького позбавлено гетьманства. 1685 Туреччина призначила його Гетьманом України, але через півроку за непослух турецькому урядові його страчено в Кам'янці-Подільському.

Юрій Хмельницький був слабою, незрівноваженою людиною, яка своєю діяльністю немало спричинилася до того, що цю добу в історії України названо «Руїною»

24..Гетьманування І. Мазепи. Обєднання українських земель Петро І шукав шлях до Європи і покладав великі надії на козацьке військо. Москві потрібна була лояльна людина на посаду гетьмана. В.Голіцин рекомендував генерального осавула Івана Мазепу (1687-1708 рр.). І.Мазепа підписав в 1687 р. з Росією Коломацькі статті, що складалися з 22 пунктів. Постать Мазепи є надзвичайно суперечливою в українській історії. Народився він у березні 1639 р. у с. Мазепинцях на Білоцерківщині у родині місцевого шляхтича.Мазепа був надзвичайно талановитою людиною. Гетьман знав 8 мов, був поетом, меценатом. Історики нараховують 12 новозбудованих і майже 20 відреставрованих храмів за кошти гетьмана. За клопотанням Мазепи Києво-Могилянська колегія отримала в 1701 р. від Петра І статус Академії.За часів його правління Гетьманщина не знала великих потрясінь. Разом з тим, Мазепа був людиною свого часу і захищав інтереси заможної верстви суспільства. Поступово повертається панщина, що викликає незадоволення найбідніших верств суспільства. Гетьманування Мазепи припадає на період зміцнення самодержавної влади Петра І. Цар використовував козацьке військо під час ведення Північної війни. Росія у серпні 1700 р. уклала Константинопольський мир з Туреччиною і оголосила війну Швеції. У битві під Нарвою прийняли участь 3 тис. полтавських і 4 тис. слобідських козаків. Битва закінчилася поразкою російських військ та козацьких загонів.У грудні 1700 р. було мобілізовано 14 тис. козаків. Війна за чужі інтереси привела до зростання незадоволення українського селянства та значної кількості козацтва. У 1706 р. в Україну були передислоковані царські полки. Розпочався тиск на місцеве населення. В таким умовах І. Мазепа в 1705 р. починає таємне листування зі Станіславом Лещинським. Пізніше до контактів з польським королем і Мазепою приєднався і Карл ХІІ. На початку 1708 р. було підписано тристоронню угоду. Угода опиралася на умови Гадяцького трактату, а шведський король виступав гарантом її дотримання.Все робилося в умовах втаємничення. Про переговори знало вузьке коло соратників Мазепи. Успіхи Карла ХІІ, а саме поразка росіян у Прибалтиці, завоювання Данії і Прусії, полишення влади польського короля Августа ІІ, який був союзником Росії, стали зовнішнім чинником переорієнтації гетьмана. У жовтні 1708 р. шведські війська несподівано вступили на територію Стародубського полку. Україна стає ареною військових дій. В таких умовах Мазепа рушив назустріч військам Карла ХІІ.За наказом царя у листопаді 1708 р. Меншиков зруйнував столицю Гетьманщини Батурин. Жителі міста (від 6 до 15 тис.) були винищені протягом одного дня. Розпочався терор.

Маєтки мазепинців були конфісковані і роздані московським генералам. У листопаді у Глухові Гетьманом було проголошено Стародубського полковника І.Скоропадського.Народ не підтримав наміру Мазепи здобути в Україні державну незалежність з допомогою Швеції. Французький посол у Росії доносив у Париж: „Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”.Останнім актом тяжкої драми для Мазепи стала поразка шведів у битві під Полтавою у липні 1709 р. Карл ХІІ з частиною своїх військ, Мазепа та незначне його оточення виїхали у м. Бендери, де отримали притулок. У жовтні 1709 р. гетьман І. Мазепа помер.

25.Перша та Друга Малоросійська Колегії В 1722 р. помер гетьман Скоропадський. Для управління Україною було утворено Першу Малоросійську колегію (1722-1727). Таким чином, Москва вдалася до відвертого порушення умов „Березневих статей”. В Україні утворилося двовладдя. Діяла козацька Генеральна військова канцелярія і водночас Малоросійська колегія.Президент Малоросійської колегії С.Вільямінов направив царю „Дванадцять пунктів” про необхідність зміни державного устрою України. У жовтні 1764 р. Генеральна військова канцелярія була замінена Другою Малоросійською колегією, яку очолив генерал-фельдмаршал, граф Рум’янцев. Розпочалася уніфікація губернського правління, Гетьманщину розділили на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, ліквідувавши її полковий устрій (1781 р.). В 1783 р. козацькі війська були перетворені на полки російської кінноти. У тому ж році українське селянство було остаточно закріпачено.

26.Гетьман К.Розумовський. Руйнація автономії Боротьбу за автономію очолив наказний гетьман Павло Полуботок. У червні 1723р. цар викликав Полуботка до Петербургу, кинув його у в’язницю де той і помер. Були збільшені податки, полковники українські замінювалися російськими офіцерами.Деяке послаблення відбулося після смерті Петра І. У 1727 р. Верховна таємна рада прийняла рішення про відновлення гетьманства. Цар призначив гетьманом України миргородського полковника Д. Апостола (1727-1734). Нове призначення не принесло відновлення автономії, а тільки деяке пом’якшення ситуації, про що свідчать так звані „Рішительні статті” 1728 р., які юридично вже не визнавали Гетьманщину самостійним суб’єктом. Д.Апостолу вдалося провести деякі реформи. Після смерті Д. Апостола виборів гетьмана не відбулося. Владні повноваження передавалися „Правлінню Гетьманського уряду” (1734-1750). Правління складалося з 3 росіян і 3 українців. Керував – князь Шаховський. Під час правління імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761) ситуація змінилася на краще. У 1744 р. імператриця здійснила візит на батьківщину свого чоловіка Олексія Розумовського. У Глухові козацька старшина звернулася з проханням відновити гетьманство. Вибір імператрицею було зроблено на користь брата Олексія – Кирила Розумовського. Останньому гетьману тоді було 16 років. За нього територія України звільнялася від армійських постоїв. Мешканцям дозволено вести вільну торгівлю збіжжям; поновлено Київську метрополію. Розумовський повертає у Батурин столицю Гетьманщини. Відроджується шляхетський стан, Литовські статути були покладені в основу судочинства, реформа якого проводилася протягом 1760-1763 р. Гетьман скасував внутрішні мита та домагався дозволу на вільну торгівлю українських купців за межами Російської імперії. Велику увагу він приділяв розвитку освіти. У 1760р. було розроблено проект заснування Батуринського університету. Ці наміри не входили в плани нової імператриці Катерини ІІ. У лютому 1764 року вона змусила К. Розумовського підписати „добровільне” зречення гетьманства.

27.Зруйнування зап.Січі та закріпачення селянства У жовтні 1764 р. Генеральна військова канцелярія була замінена Другою Малоросійською колегією, яку очолив генерал-фельдмаршал, граф Рум’янцев. Розпочалася уніфікація губернського правління, Гетьманщину розділили на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, ліквідувавши її полковий устрій (1781 р.). В 1783 р. козацькі війська були перетворені на полки російської кінноти. У тому ж році українське селянство було остаточно закріпачено. Судова система була наближена до загальноросійської. Водночас українська старшина в 1785 р. була зрівняна в правах з російським дворянством. Отже, автономна держава Гетьманщина остаточно була ліквідована царизмом.Руйнація Гетьманщини нанесла великий удар по формуванню національної самосвідомості українців. Єдиним острівцем залишалася Запорізька Січ.Наступ на запорожців розпочався ще за часів Петра І. Так, у 1709 р. була зруйнована Чортомлицька січ за те, що частина запорожців, на чолі з кошовим отаманом К.Гордієнко, підтримала виступ Мазепи. Запорожці у 1712 р. заснували Олешківську січ на території Кримського ханства.Серед січовиків не було єдності. Значна їх кількість орієнтувалися на Росію. У 1733 р. запорожці отримали жалувану грамоту від імператриці Анни Іоанівни і через рік заклали Нову Січ. Але існування Січі постійно дратувала царизм, але він змушений був терпіти, адже козаки були вартовими південних кордонів імперії. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 р. Запорізьке Військо надало допомогу російській армії. В операціях брало участь 11 тис. козаків. Про те, що вони воювали гідно, свідчать 17 золотих медалей на Андріївській стрічці, наданих Катериною ІІ гетьману Калнишевському та старшинам. Закінчивши війну укладенням Кучук-Кайнарджинського миру, Росія вже не потребувала військової підтримки з боку Запоріжжя.Використовуючи новий розклад сил у ніч на 17 червня 1775 р. 100 тисячна армія вступила в Запоріжжя. Кошовий отаман Петро Калнишевський вступив у переговори з генерал-поручником Петром Текелєм. Генерал зачитав маніфест імператриці,де запорожці звинувачувались у тому,що заволоділи багатьма землями для влаштування на них власного хліборобства.В результаті останнього кошового отамана запорожців - П. Калнишевського було заарештовано і відправлено на Соловки, де 31 жовтня 1803 р. він і помер у віці 113 р. Так було покінчено з українським державотворенням в Гетьманщині та Запорізькій Січі.

28. Діяльність масонів та декабристів Відсталість Російської імперії вже у 18 ст. ставала все більш відчутною, що добре розуміли передові діячі країни. В результаті на початку XIX ст. оформилася політична опозиція царату.Спочатку опозиційні царизму діячі брали активну участь в таємних організаціях – масонських ложах, які діяли у 1817 – 1822 рр. Масони кінцевою метою ставили об’єднання всіх народів світу в “розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для усіх”. У цілому це був поміркований демократизм. Масонські ложі діяли у Києві – “З’єднаних слов’ян” (1818 – 1822 рр.), в Одесі – “Понт Евксинський” (1817 р.), “Трьох царств природи”, у Полтаві – “Любов до істини” (1818 – 1819 рр.). У діяльності полтавській ложі виразно виявилася її національно-визвольна спрямованість. Її засновниками були С. Кочубей, І.Котляревський, Г. Тарновський та ін. У 1822 р. царський указ заборонив діяльність масонських лож.З’являються в Україні і організації декабристів – дворянських революціонерів. У 1821 – 1825 рр. діяло “Південне товариство”, керівником якого був Павло Пестель. Воно налічувало 101 члена. Існували три управи товариства: Тульчинська, Васильківська, Кам’янська. Програмним документом була “Руська правда” (автор Пестель). Програмні вимоги: повалення самодержавства, встановлення республіки, скасування кріпацтва, без викупу наділення селян поміщицькою землею, ліквідація станів, надання всім рівних прав та ін. Але Російська держава за устроєм вбачалася унітарною, а національні регіони ніякої автономії чи самостійності не отримували.У 1823 – 1825 рр. діяло “Товариство об’єднаних слов’ян”, з центром у Новгороді-Волинському. Його організаторами стали брати Борисови, Горбачевський, Люблінський. Усього товариство налічувало до 60 членів. Метою його було визволення слов’янських народів від монархічного деспотизму та іноземного панування і об’єднання їх у федеративну республіку, ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва. Досягти цього планували шляхом військового повстання за участю народу.Восени 1825 р. обидві організації об’єдналися в єдине „Південне товариство”. 14 грудня 1825 р. у Петербурзі відбулося повстання декабристів на Сенатській площі, а 29 грудня 1825 р. повстав Чернігівський полк в Україні. Обидва повстання були придушені, а їх учасники жорстоко покарані.

29Кирило-Мефодієвське товариствоУ 1846–1847 рр. діяло Кирило-Мефодіївське товариство, в якому було 12 постійних членів, з яких 5 – студенти Київського університету, а інші – вчителі, письменники, поети, професор, чиновники, журналісти, тобто представники інтелігенції. Серед них найбільш відомі були: Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Головою організації був історик Микола Костомаров. Серед кирило-мефодіївців виділилося 2 напрями: радикальний, який представляли Шевченко, Гулак і студенти, та поміркований, репрезентований Костомаровим та Кулішем. Програмним документом кирило-мефодіївців була “Книга буття українського народу” (або “Закон Божий”) і “Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”. В основі їх програмних цілей були покладені ідеї панславізму (ідеї всеслов’янської єдності), тобто визволення українського народу пов’язувалося із визволенням усіх слов’янських народів Європи, а Україні в цьому відводилася месіанська роль – стати ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов’янських народів. Далі потрібно було об’єднати новостворені слов’янські республіки у федеративну державу. Київ ставав центральним містом федеративної спілки. Раз на чотири роки обирали собор (сейм). Населення діставало широкі громадянські права. Проголошувалося повалення самодержавства, ліквідація кріпацтва і скасування станів. Основні положення програми кирило-мефодіївців перекликалися з програмними положеннями “Товариства об’єднаних слов’ян”. За доносом студента Петрова у березніквітні 1847 р. у Києві були проведені арешти, товариство розгромлено. У Петербурзі відбулося слідство, в якому брав участь сам Микола І. Найсуворіше покарали Т.Шевченка, якого відправили солдатом до оренбурзьких степів із забороною писати і малювати.

32. Особливості селянської реформи (1861 р.) в Україні. Причини скасування кріпосного права: 1) криза феодально-кріпосницького ладу в 1859-1861 р. досяг вищої точки, що висловилася у величезному відставанні Росії від країн Заходу, у принизливій поразці в Кримській війні, у рості селянських повстань; 2) бажання скасування кріпосного права було в селянства і буржуазії, що зароджується ліберальної і революційно-демократичної інтелігенції;3)необхідність зміцнення оборони країни після поразки в Кримської воїні, що було неосуществимо без капіталістичного перетворення країни;4) кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасовано, через що кріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталої, забитої, патріархальної; 5) повернути колишню могутність після поразки в Кримської війни і на рівних конкурувати з Англією, Францією й ін. країнами Росія могла, лише вступивши вслід, за ними на капіталістичний шлях розвитку. У результаті; у 1859-1861 р. у Росії укладається революційна ситуація, і в умовах, коли була ясна безперспективність кріпосницької системи, Олександр II для запобігання можливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест» про скасування кріпосного права. Принципи скасування кріпосного права. Позитивні (буржуазне утримання): а) селяни одержували особисту свободу і цивільні права: можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати угоди й ін. від свого імені, а не від імені поміщика, як це було колись, тобто селяни стали юридичними особами; б) селяни звільнялися з землею (за викуп). Негативні (кріпосницькі риси): а) поміщики залишилися власниками більшості земель у державі; б) в особисте користування селянин одержував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівництвами, а польовий наділ він зобов'язаний був викупити в поміщика; в) протягом 20 років селянин рахувався «временнообязанным» і повинний був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або сплачувати оброк, як і до 1861 р.; р ) зберігалася община, як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком (тому що з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому); д) для дозволу споровши був створений інститут світових посередників, що призначалися винятково з дворян і тому не могли бути «безсторонніми примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків. Здійснення реформи в поміщицьких селян: 1) помещик давав селянину землю в такій малій кількості, щоб економічно змусити селянина звернутися по допомогу і потрапити в нову економічну залежність від поміщика; 2) система відрізків, коли для кожного регіону установлювалася вища і нижча норма наділу; 3) вага відрізків полягала не тільки в розмірах, але й у методах здійснення, тому що: а) поміщик відрізав найбільше необхідні для селян землі, чим змушував селян орендувати ці ж землі на кабальних умовах; б) черезсмужжя, коли поміщик, що мав право відрізати будь-яку частину селянської земли-отрезал її смугами, розташованими найчастіше на значному видаленні друг від друга, у результаті чого один селянський наділ надавався в 5-6 місцях, для з'єднання яких селянин змушений був орендувати свою колишню землю в поміщика на його умовах. Значення реформи 61 року: 1) реформи поклали початок капіталістичному розвитку Росії й У, перетворивши феодально-кріпосницьку монархію в монархію - буржуазну; 2) реформа сприяла більш швидкому капіталістичному розвитку країни; 3) Відбулася деяка демократизація товариства, якщо порівнювати внутрішню і зовнішню політику Миколи I і Олександра II; 4) проте через той, що буржуазні реформи проводилися «поверх», тому в країні залишилися многие феодальні пережитки.

33. Реформи 60-70х рр. 19 ст. 1. Курс проведення реформ було проголошено царем Олександром. У промові перед московським дворянством 30 березня 1856 р. У кожній губернії створюються комітети по розробці реформ, які потім мала опрацювати Головна комісія у Петербурзі, до складу якої ввійшли і ряд українських дворян, такі, як Григорій Галаган, Василь Тарановский. В результаті комісія запропонувала царю компромісний варіант аграрної реформи.2. 19 лютого 1861 р. царський маніфест проголосив скасування кріпосного права, що поклало початок проведення реформ у Російській імперії. в т. ч. і в Україні.3. Аграрна реформа в Україні проходила за місцевими положеннями. Так, територія України була поділена на ряд регіонів по специфіці проведення аграрної реформи:а) губернії Новоросійського краю — тут переважно общинне землеволодіння.

Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, частково Харківська губ.) — тут переважно подвірне землекористування.4 За аграрною реформою скасовувалась особиста залежність селянина від поміщика, селяни чорноземних районів отримували 3-5 десятин землі на душу, нечорноземних районів — 4-7 десятин, земельні надлишки забирались на користь поміщика. Так. на півдні та сході селяни втратили до 30% своїх наділів. Виняток ставило правобережжя, де панувала польська шляхта, і уряд, щоб привернути на свою сторону населення, збільшив селянські земельні наділи на 20%. Всі селяни за отримані наділи повинні були сплатити викупні платежі протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважались тимчасово зобов’язаними і мали виконувати повинності. Лише на Правобережжі вони були переведені на обов’язковий викуп, а викупна плата зменшувалась на 20%. Вводилась загальноросійська система селянського управління:

сільські громади, об’єднані у волості, та кругова порука за сплату податків. Поміщицьке господарство та земельна власність залишались недоторканими.5. За аграрною реформою було проведено ряд реформ, що стосувались питань державного устрою Російської імперії: земську, судову, освітянську, міського самоврядування, цензурну та військову6. В 1864 р. було проведено земську реформу:

створювалась система місцевого самоврядування під зверхністю дворянства. В Україні реформа поширювалась на південні та лівобережні губернії, де було утворено 6 губернських та 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні зекіське самоврядування було введене лише аж у 1911 р. Земськими органами самоврядування були: губернські земські собори та їх виконавчі органи — губернські та повітові земські управи. До повітових зборів входили гласні, обрані на трирічний строк по куріям за майновим цензом. Гласні, обрані на повітових землях, утворювали губернське земське зібрання.7. Функціями земств було: упорядкування доріг, організація медичної допомоги, утримання народних шкіл, пошти, збір статичних даних, та ін.8. Створення земської системи самоврядування свідчить про оформлення виборної структури в бюрократичній системі управління. Хоча земства мали обмежену компетенцію, вони стали осередком формування ліберальної опозиції самодержавству.9. За судовою реформою вводився позастановий, відкритий, незалежний від чиновників суд.Тепер судочинство відбувалось за участю двох сторін:

обвинування та захисту, провину підсудного визначали присяжні судді, обрані населенням. Судова реформа була найдемократичнішим заходом царату.10. У цей же час здійснювалась освітянська реформа, яка забезпечила введення єдиної системи початкової освіти, створення мережі жіночих , чоловічих та реальних гімназій. Право на освіту здобули всі стани, але спроможні оплатити навчання. 3 1686 р. було відновлено автономію університетів.11. Протягом 1864-83 рр. Проводилась військова реформа. Росію було розділено на 10 військових округів, в т.ч. на Україні 3: Київський, Харківський, Одеський. На чолі округу призначався командуючий округом, при ньому діяв штаб та військова рада. Було введено новий військовий статут, загальну військову повинність, строк служби 6 років (7 на флоті). Від служби в армії звільнялось дворянство,духовенство.Створювалась мережа військових освітніх закладів: військових гімназій, училищ. куди характерно вступали юнаки недворянського походження.12. У 1870 р. було проведено реформу міського самоврядування, в містах створювались міські думи, члени яких обирались всіма платниками податків міста за безстановим принципом Міська дума обирала виконавчий орган управління — міську управу, на чолі якої стояв голова Органи самоуправління міст підпорядковувались губернаторові та міністрові внутрішніх справ. Міські органи управління займалися питаннями благоустрою, торгівлі, промисловості, охорони здоров’я та ін.13. В 1897 р. було прийнято закон про скорочення тривалості робочого часу до 11 годин, обов’язковими були вихідні та святкові дні.14. Таким чином, реформи 60-70 х років створили основу для переходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького устрою.

31.Зміни терит. Устрою(кін.18-поч.19ст.) Статус українських земель змінився ще в 18ст.1772р. – відбувся перший поділ Польщі і до складу Австрії включені Галичини, частина Волині і Поділля.1774р. – у результаті російсько-кримської війни Росія приєднала до себе Крим і північно-причорноморські степи.1775р. – до Австрії було приєднано Буковину.1775р. – була заснована Задунайська Січ, існувала по 1828р.Розпочалося утворення намісництв. У 1780р. утворено Харківське намісництво. У 1781р. на Лівобережній Україні було утворено Новгород-Сіверське, Чернігівське і Київське намісництва.Утворення намісництв було узаконене указом у вересні 1781року. На чолі стояв намісник. Діяло загальноросійське право. У 1788р. було утворено Чорноморське козацтво (територія Південного Бугу, регіон річки Дністер). Частина козаків була переселена на Кубань, де вони заснували Кубанське козацтво. Було переселено 150тис. козаків, 50% населення цього регіону були українці. Колонізаторська політика царизму була закріплена в 1785р. спеціальною «Грамотою на права і вигоди міст російської імперії». 1793р. – відбувся другий поділ Польщі. До Росії відійшла Західна Волинь.З 1796р. царизм ліквідує намісництва і утворює нові територіальні одиниці губернії. Спеціальним указом 1801-1802р. було утворено Слобідську, Чернігівську, Полтавську губернії. На основі них у 1735р. – було утворено Харківське генерал-губернаторство. Катеринославське намісництво було перетворено в Новоросійську губернію. Пізніше утворена Таврійська губернія на основі останніх утворилося Новоросійське генерал-губернаторство. Були утворені градоначальства, перше в Таганрозі. Правобережна Україна на ній було утворено Київську, Волинську, Подільську губернії об’єднані в Київське генерал-губернаторство. Цивільна влада підкріплювалась військовою, було встановлено воєнно-феодальний деспотизм. Управління здійснювалось за допомогою утворення станових органів на чолі зборів стояв предводитель. В губерніях державну владу здійснював губернатор. Губернії поділялись на повіти. На чолі повіту стояв староста. Була утворена казенна палата. В російській імперії існувало 10 генерал-губернаторств три з яких знаходились на території України. Територія була поділена на 10 губерній. У 50-ті роки утворені жандармські управління.