14. Розвиток українських міст та Магдебурзьке право

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке пра́во) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.Встанoвлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів то-що.Воно узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання.Магдебурзьке право в УкраїніМагдебурзьке право прийшло на Русь-Україну разом з німецькими колоністами і вже князь Данило Романович та його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. Першими містами, що одержали маґдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324), Сянок (1339), Львів (1352), Кам'янець-Подільський (1374),Мукачево (1445), Київ (1494).Спочатку магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст. Вперше було поширене на все населення Галицького князівства Юрієм Болеславом Тройденович у м. Сяніку.

У XV—XVII ст. ст. маґдебурзьке право отримала більшість міст України. В різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів та ін.У деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання маґдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо).Міська рада (магістрат) складалася з обраного війта і радців («райців», консулів), які творили колегію, що поповнювалась шляхом кооптації. Лише подекуди міщани обирали війта і лавників (лава — судовий орган), а ради доповнювалися з числа останніх.Судові компетенції належали і до ради, і до лави. Їх розмежування не завжди було виразне. Назагал лава займалася карними справами.За першими королівськими грамотами, в містах на маґдебурзькому праві ради повинні були складатися з двох національностей — поляків і українців (католиків і православних), але поляки часто витісняли українських міщан із міських рад. В Кам'янці були навіть три окремих національних юрисдикції: польська, руська (українська) і вірменська. Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для інших міст Галичини. Більшість міст краю мали неповне магдебурзьке право.Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.Фактично застосування права припинилося після запровадження 1781 року «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.

Указом 1831 року Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбурґів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували ще деякий час діяти. Згодом австрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування маґдебурзького права припинилося 1786 року.Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи.