Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3 Опорний конспект лекцій - ПЄП.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
2.19 Mб
Скачать

2. Дві базові моделі переговорного процесу: "прихованої рівноваги " та "сигналізуючої рівноваги»

Модель "прихованої рівноваги " передбачає, що форматор хоче створити коаліційний уряд спільно з однією партією. У загальній конструкції моделі цього типу припускається, що форматор не знає напевно, які пропозиції можуть прийняти його партнери по переговорах. Тому форматор починає переговори з дуже "рішучих" вимог/пропозицій, поступово їх пом'якшуючи. Затримки у переговорному процесі дуже дорогі, тому що втрачається час, протягом якого міг би бути реалізований певний політичний курс або отримані "прибутки" від займаної посади. Тому може настати момент, коли переваги поточної пропозиції перевищать ціну неприйняття пропозиції. Тоді відбудеться прийняття пропозиції. Модель "прихованої рівноваги" є тоді, коли сторона або сторони '•- почергово роблять пропозиції через певні короткі проміжки часу.

Другу модель автори називають "сигналізуючою рівновагою ". її конструкція передбачає, що між пропозиціями сторін існує значний проміжок часу, тобто кожен партнер на довго відкладає відповідь на зроблену йому пропозицію. У цьому випадку факт затримки виконує роль сигналу для протилежної сторони. Оцінюючи затримку як сигнал, кожна з сторін виходить з позиції, що якби можна було зробити вигіднішу пропозицію, то її треба робити швидше.

Результатом переговорного процесу є не лише факт формування уряду, він значною мірою визначає ефективність діяльності майбутнього уряду, тому що під час переговорів визначаються персональні володарі посад внаслідок "розподілу портфелів". Успішність реалізації урядової програми безпосередньо залежить від професіоналізму та особистих якостей членів уряду. Актуальність цієї констатації визначається тим, що кожне міністерство має певний рівень власної атономії. Як зазначають Майкл Лейвер і Кеннет Шепсл, якби окремі міністри не мали незалежності, то не існувало би жодної різниці між міністерствами378 і далі зазначають, що "...баланс між окремою міністерською автономією і колективним прийняттям рішень кабінету в окремо взятій країні є вирішальним, критичним для нашої здатності передбачати результативність уряду"379.

Джофрей Прідхам, оцінюючи розвиток коаліційних теорій, зазначав : "...вони були надто формальними і надто обмеженими У їхньому концептуальному трактуванні політичних процесів...Окрім того, вони надто статичні в аналітичному підході, тому що майже не звертають уваги на досягнення всередині міжвиборчих періодів"380. Він наголошує на тому, що у цих теоріях мало уваги приділяється динаміці коаліційних відносин, яка сама собою є неперервним процесом під час функціонування коаліційного кабінету; змінам партійних пріоритетів та партійної стратегії, взагалі динаміці партійного розвитку всередині партійних систем, яка охоплює еволюцію зв'язків між індивідуальними партіями, зміну позицій лідерів, зміну балансу між фракціями тощо381. Щоб детальніше врахувати усі можливі чинники, які впливають на процес творення коаліційного кабінету, він та група авторів зазначеної праці дійшли висновку, що багатовимірність чинників, які впливають на процес творення коаліційного кабінету, вимагають багатовимірного підходу, яким, на їхню думку, є індуктивний підхід щодо коаліційної політики політичних партій як головних акторів процесу творення коаліційних урядів у європейських країнах. Сутність індуктивного підходу, зазначеного у цій праці382, ґрунтовно проаналізовано у статті Т.В.Шмачкової383. На підставі акумульованого у цій праці матеріалу розглянемо лапідарно основні чинники, які впливають на формування коаліційних урядів:

а) історичні - значною мірою пов'язані з накопиченим попереднім досвідом міжпартійних взаємовідносин, кооперативних відносин, враховуючи і досвід формування урядових коаліцій; однаковою мірою велике значення має позитивний і негативний попередній коаліційний досвід;

б) нормативні - пов'язані з існуючою у країні нормативною базою, яка регламентує функціонування політичних партій, виборчий процес, форми та механізми формування парламенту й уряду, їх функціонування; велике значення у цьому контексті має регламент роботи парламенту;

в) мотиваційні - вище ми вже зазначали про існування двох основних мотивацій: прагматичну - винятково націлену на "приз" - однособово, або у складі коаліції, формування уряду; та ідеологічну - яка пов'язана з попередньо проголошеними партійною програмою деклараціями, заявами тощо. Цей чинник тісно пов'язаний із партійною стратегією або стратегіями (довготерміновою та короткотерміновою), її взаємозв'язком із актуальною коаліційною поведінкою у конкретних політичних умовах;

д) інституційні мають горизонтальну та вертикальну форми виявлення. Горизонтальна охоплює форми, механізми та характер актуальних міжпартійних взаємовідносин, партійно-державних відносин, відносин партія-інші суспільні інститути, враховуючи ЗМІ, громадські організації, групи тиску тощо, а також взаємовідносини на рівні лідерів і впливових політичних діячів;

ж) внутрішньопартійні. У свій час М.Дюверже зазначав, що внутрішня структура партії виступає визначальним фактором, який зумовлює наступну партійну поведінку. Централізовано- децентралізована структура, рівень розвитку внутрішньопартійної демократії, місце і вплив регіональних партійних організацій, форми та механізми партійного фінансування, взаємовідносини між партійною фракцією у парламенті і керівними органами партії та партійним апаратом, ці та інші характеристики кожної партії можуть вплинути на коаліційні перспективи партії, хід переговорів і наступну партійну участь у коаліційному уряді;

з) соціально-політична ситуація всередині країни охоплює широкий спектр властивостей, здатних вплинути на коаліційну перспективу кожної партії: економічні - стабільність економічного розвитку, піднесення або падіння національної економіки; соціальні взаємовідносини - наявність чи відсутність конфліктів, соціальної напруги у суспільстві, наявність міжнаціональних, міжконфесійних та інших протиріч; рівень розвитку політичної культури населення та окремих його груп; характеристика політичної еліти національного та регіонального рівнів тощо;

к) зовнішньо-політичні останнім часом все активніше впливають на внутрішньополітичну ситуацію кожної європейської країни. Передусім це пов'язано з розвитком внутрішньо-європейської інтеграції, яка не у кожній країні сприймається однаково усіма політичними акторами.

Перелічені чинники не є вичерпними, запропонований нами порядок їх викладення довільний і не треба його сприймати як певну градацію на підставі рангування рівнів впливу. Ці чинники, як і інші, можуть діяти комплексно або у довільній комбінації, детермінуючи особливість розвитку коаліційного процесу у межах кожної країни.