2.1 Устаткування глобальних мереж

Устаткування, необхідне для реалізації з`єднання глобальної мережі, може бути дуже простим і дешевим — досить телефонної лінії і модемів на кожнім кінці. Однак воно може бути також дуже складним і дорогим. У загальному випадку вартість мережевого устаткування зростає з ростом пропускної здатності і надійності.

До найбільш розповсюджених пристроїв глобальних мереж відносять модеми, термінальні адаптери ISDN (Integrated Services Digital Network) і DSL (Digital Subscriber Line), а також устаткування користувача, необхідне для роботи з виділеними каналами, такими як Т-з`єднанння і Х.25.

2.1.1 Модеми

Щоб установити мережеве з`єднання (з провайдером послуг Internet чи із сервером віддаленого доступу приватної мережі) по загальнодоступній телефонній лінії, використовуються модеми. Слід зазначити, що слово "модем" – модулятор-демодулятор – відображає виконувані ним операції: модуляцію і демодуляцію сигналів. На передавальному кінці модем перетворить згенерований комп'ютером цифровий сигнал в аналоговий, котрий можна передати по телефонній лінії. На приймаючому кінці модем перетворить аналоговий сигнал назад у цифровий.

Фізично існує два типи модемів: внутрішні і зовнішні. Кожний з них має свої переваги і недоліки. Конфігурування модему теж залежить від типу.

Модем будь-якого типу є пристроєм послідовної дії. Це означає, що біти інформації передаються по одному — один за іншим. У пристроях паралельної дії багато бітів інформації можуть передаватися одночасно, наприклад сигнали від комп'ютера до принтера.

Внутрішні модеми

Одне з головних переваг внутрішнього модему — компактність. Він являє собою електронну плату, яка поміщається усередині комп'ютера в стандартний роз`єм ISA (Industry Standard Architecture) чи PCI (Peripheral Component Interconnect), як показано на рисунку 2.1. Тому модем не займає місця на столі і його кабелі не плутаються під ногами.

Параметри конфігурування внутрішнього модему

Внутрішні модеми складніше конфігурувати, ніж зовнішні. Потрібно встановити номер IRQ, адреси введення-виведення і віртуальні комунікаційні порти, причому необхідно, щоб ці установки не конфліктували з установками інших пристроїв комп'ютера. Розглянемо кожен параметр докладніше.

• Номера IRQ (Interrupt Request). Номер каналу, по якому операційна система очікує сигнал переривання від цього пристрою. Якщо сигнали переривання від різних пристроїв надходять на процесор по одній і тій же лінії, то вони будуть конфліктувати. Тому кожному пристрою повинен бути привласнений свій IRQ.

• Адреси введення-виведення. Адреса, по якій записуються прийняті дані або відкіля зчитуються передані дані. Як і для IRQ, ця адреса не повинна збігтися з адресами введення-виведення інших пристроїв комп'ютера, інакше відбудеться конфлікт даних.

• Віртуальний комунікаційний порт. Номер логічного порту, по якому операційна система ідентифікує послідовний порт. Кожний пристрій послідовної дії повинен бути зконфігурований на використання свого комунікаційного порту.

Усі розповсюджені операційні системи містять засіб перегляду ресурсів. За допомогою цих засобів можна проаналізувати використання ресурсів і виділити для нового пристрою вільний ресурс.