Маршрутизатори

Маршрутизатори – це з’єднуючі пристрої, які працюють на мережевому рівні моделі OSI. За допомогою маршрутизаторів з’єднуються окремі мережі (чи підмережі). Маршрутизатори можуть працювати як в ЛОМ (в цьому випадку вони з’єднують підмережі), так і в ГМ, з’єднуючи ЛОМ, з яких вони складаються.

Як і мости, маршрутизатори фільтрують дані, що передають. Однак, на відміну від мостів, маршрутизатори використовують логічні мережеві адреси (ІР-адреса), а не фізичні адреси пристроїв. Маршрутизатори складніші, ніж мости. Вони приймають важливіші рішення: вибирають оптимальний маршрут передачі пакетів серед немалої кількості інших можливих маршрутів.

Слід зазначити, що маршрутизатори є невеликими спеціалізованими комп’ютерами. В їх склад входять мікропроцесори, що виконують спеціальні програми маршрутизації під управлінням власної операційної системи. Персональний комп’ютер також може конфігурувати на виконання функцій маршрутизатора, однак його операційна система повинна підтримувати ІР-адресацію.

Маршрутизатори підтримують таблиці маршрутів, в яких зберігається адреса інших маршрутизаторів. Маршрутизатор повинен мати, як мінімум, два мережевих інтерфейси, тому що він виконує функції шлюзу між мережами. Адреса інтерфейсу, що обслуговує окрему підмережу, називається шлюзом підмережі по замовчуванню.

Задачі маршрутизаторів

Маршрутизатори можуть використовуватися для об’єднання багатьох мереж в одну чи для розділення великої мережі на декілька менших. Коли пакет даних передається від одного маршрутизатора до іншого, заголовки канального рівня (фрагменти адресної інформації) знищуються і створюються заново. Це дозволяє маршрутизаторам передавати пакети між різними мережами. Це процес дещо сповільнює передачу даних і знижує продуктивність мережі.

Якщо в мережі існує декілька маршрутів передачі пакетів, то маршрутизатор вибирає оптимальний і надалі використовує його для передачі даних відповідному адресату. Маршрутизатор розглядає всі можливі маршрути і приймає рішення про оптимальний для кожного пакета, що надійшов. Отже, якщо деякий маршрут в даний момент часу перевантажений, маршрутизатор вибирає інший, більш ефективний.

Маршрутизовані протоколи та проколи маршрутизації

Маршрутизатори працюють лише з маршрутизованими протоколами (ІР, ІРХ, OSI, XNS, DECnet, DDP). В немаршрутизованому протоколі (наприклад NetBEUI) немає адресної схеми, що дозволяє маршрутизаторам ідентифікувати мережу, отже такий протокол не можна маршрутизувати.

Необхідно розрізняти маршрутизовані протоколи та протоколи маршрутизації. Для роботи з маршрутизованими протоколами використовуються динамічна маршрутизація.

Розрізняють:

• Статичну (Адміністратор вводить адреси в таблицю маршрутизації вручну і постійно їх оновлює) та динамічну (Маршрутизатори автоматично обмінюються адресною інформацією за допомогою протоколів RIP (Routing Information Protocol), OSPF (Open Shortest Path First)) маршрутизацію;

• Внутрішні ( Interior Gateway Protocol – IGP) та зовнішні (Exterior Gateway Protocol – EGP) протоколи маршрутизації. Протоколи маршрутизації IGP використовуються в автономних системах, тобто в мережах окремих компаній чи організацій.

Існують мости-маршрутизатори, які в залежності від використовуючого протоколу транспортного рівня, можуть працювати або як міст, або як маршрутизатор. Повідомлення, послані немаршрутизованим протоколом, міст-маршрутизатор опрацьовує як міст, а повідомлення з маршрутизованими протоколами – як маршрутизатор. Сучасні маршрутизатори здатні виконувати функції як мостів, так і маршрутизаторів.