Тема 7. Об’єкти цивільних правовідносин

Під об'єктами цивільних правовідносин розуміють будь-які матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин) можлива за різними підставами.

Зокрема, у ЦК пропонуються класифікації об'єктів цивільних прав за 2 критеріями: 1) залежно від характеру благ (ст. 177) і 2) залежно від оборотоздатності об'єктів цивільних прав (ст. 178).

Хоча першою із зазначених класифікацій у ЦК вміщена класифікація об'єктів цивільних прав залежно від характеру благ, але з практичних міркувань варто виходити з пріоритетності поділу об'єктів на види залежно від їхньої оборотоздатності.

Оборотоздатність об'єктів цивільних прав — це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи:

1) об'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи;

2) об'єкти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). 3) об'єкти, вилучені з цивільного обігу (обороту). Залежно від характеру благ об'єкти цивільних прав поділяються на такі види:

1) речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки;

2) дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відносин;

3) результати дій (роботи), які мають правове значення;

4) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

5) інформація — задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

6) особисті нематеріальні (немайнові) блага: життя і здоров'я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, тощо;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага.

Ст. 179 ЦК визначає річ як предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Об'єктами цивільних прав (правовідносин) можуть бути лише оборотоздатні речі.

1. За правовим режимом речі приватного права поділяються на:

а) речі, які вільно перебувають у цивільному обігу;

б) речі, обмежені у обігу (обороті).

2. Залежно від можливості пересування у просторі речі можуть бути поділені на рухомі та нерухомі.

3. Залежно від здатності речей зберігати при подрібненні свою суть вони поділяються на подільні й неподільні.

4. Залежно від можливості індивідуалізації речей вони поділяються на визначені індивідуальними і родовими ознаками (ст. 184 ЦК).

5. Залежно від характеру використання споживчих якостей речей їх можна розділити на такі, що споживаються, і такі, що не споживаються (у ст. 185 ЦК вони іменуються "споживні" та "неспоживні").

6. Залежно від господарського значення речі можуть бути поділені на головні і другорядні.

Плоди — це природний результат органічного розвитку тварин і рослин. До них належать фрукти, приплід худоби та птиці та продукти, які вони надають (яйця, молоко). Продукція — це майно, отримане в результаті цілеспрямованого використання речі (виготовлені товари, побудований будинок). Доходи — це грошові та інші надходження, яке дає майно від використання в цивільному обігу (орендна плата, проценти, які нараховуються на вклад).

Інформація — це задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Головні положення щодо правового регулювання інформаційних відносин містяться у Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим доступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту.

Однак наведене правило не стосується інформації, яка відповідно до закону є таємницею — державною, комерційною, службовою, професійною тощо.

Державна таємниця — це таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

Комерційна таємниця — це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може привести до економічних втрат. Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії.

Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, котрим розголошення цих відомостей заборонене. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

Професійна таємниця — це відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їхніми службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом. Наприклад, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податкової служби, лікарі, страхові агенти тощо.