Тема 23. Захист права власності та інших речових прав

У широкому аспекті охорона та захист права власності та інших речових прав, відповідно до конституції України, здійснюється за нормами не лише Цивільного права, але й інших галузей права, зокрема адміністративного, кримінального, державного, в т.ч. і засобами самозахисту у дозволених законом межах. У цивільному праві наявна низка норм, спеціально призначених для захисту права власності ними ж передбачені органи захисту та способи.

Основні риси цивільно-правового захисту:

1. Рівність суб’єктів та загальність захисту (рівність та можливість отримання захисту всіма суб’єктами);

2. Гарантованість захисту державою;

3. Повнота захисту (не тільки захист, але й відшкодування).

Весь комплекс засобів захисту поділяється на:

1. Засоби публічного характеру (судовими та іншими державними органами на основі припису закону).

2. Приватні (самоврядні) - здійснюються безпосередньо власником (самозахист, захист за допомогою норм договірного права).

Засоби публічного характеру (легітимовані):

• Речово – правові – спрямовані на захист абсолютного суб’єктивного права та забезпечення власнику можливості реалізації цим своїх повноважень власника: визнання права власності; витребування майна; усунення перешкод;

• Зобов’язально-правові - спрямовані на припинення правопорушень прав власника конкретною особою у випадках пошкодження майна чи його втрати взагалі (відшкодування шкоди; повернення безпідставно отриманого за рахунок власника майна: виконання договору і передачі боржником речі).

Цивільно-правовий захист застосовується до суб’єктів як публічного, так і приватного права.

А. Визнання права власності.

Власник майна звертається у суд з позовом про визнання (підтвердження) права власності на індивідуально-визначену річ у випадках втрати підтверджуючих документів, оспорювання або не визнання іншою особою права власності (ст. 392 ЦКУ)

Мета – усунення невизначеності щодо відносин власності.

Позивач – власник індивідуально-визначеної речі, право власності якого щодо речі (майна) оспорюється чи не визнається, чи втрачені документи на право власності.

Відповідач – фізична чи юридична особа, що оспорює право власності чи не визнає його на цю річ. Відповідач відсутній, якщо позов стосується втрати документів на право власності.

Часто позов про визнання права власності є передумовою (попередньою дією) для застосування інших способів захисту.

Б. Витребування майна з чужого незаконного володіння.

Віндикаційний позов: неволодійчий власник - до фактичного набувача майна про витребування індивідуально-визначної речі за умови відсутності між ними договірних зобов’язань. Тому цей позов має позадоговірний характер. Позов, якщо індивідуально-визначене майно є у натурі. Якщо майно має родові ознаки, то його необхідно певним чином індивідуалізувати характерними ознаками.

Якщо ж майно втрачене - позов про відшкодування, а не про витребування майна.

Позивач – власник чи «титульний володілець». Відповідач – будь-який інший суб’єкт, що незаконно володіє майном чи придбав у особи, яка не мала права на відчуження. Незаконність володіння доводить позивач, оскільки добросовісність володіння презюмується.

Предмет позову - вимога про повернення.

У недобросовісного володільця майно витренується судом завжди (ст. 400 ЦКУ). У добросовісного набувача – лише у випадку набуття прав на спірне майно безоплатно. У будь-якого набувача (в т.ч. при оплаті у добросовісного) коли:

• коли майно було загублене власником чи законним володільцем;

• було викрадено;

• вибуло не з волі власника/володільця іншим шляхом.

Однак, не можна витребувати майно у добросовісного володільця, якщо він придбав річ в порядку виконання судового рішення, а також гроші, цінні папери на пред’явника (ст. 389 ЦКУ). Позовна давність – 3 роки.

При задоволенні позову проводяться розрахунки: ст.390. Власник/позивач може вимагати не лише повернення майна, але й передачі йому всіх доходів від цього майна, що набуті чи могли бути набуті відповідачем за весь час володіння цим майном. Якщо за рішенням суду майно повертає добросовісний володілець, то доходи - лише з часу, коли він дізнався чи міг дізнатися про неправомірність володіння, або з часу виклику до суду по справі.

Поліпшення майна – за добросовісним володільцем, якщо поліпшення не відокремлюються від майна – то їх компенсує йому позивач/відповідач. Поліпшення, зроблені майну недобросовісним володільцем, повертаються у разі їх відсутності. Невіддільні поліпшення йому не компенсуються. Володільці/відповідачі мають право на компенсацію їм витрат по утриманню/збереженню майна з часу виникнення у власника права на повернення йому майна шляхом зустрічного позову.

В. Усунення перешкод у здійсненні права власності – негаторний позов. (ст. 391 ЦКУ).

Власник заявляє позов за умови, що він володіє майном, однак право користування чи розпорядження ним має перешкоди з боку протиправної поведінки інших осіб.

Часто негаторному позову передує позов про визнання права власності.

Негаторний позов можливий за умов:

• річ у власника;

• між сторонами відсутні зобов’язальні відносини;

• реальна загроза порушенню з боку інших осіб;

• майно є індивідуально-визначеним.

Позивачем є власник/титульний володілець чи особа, що володіють річчю на договірних умовах (орендар, перевізник, охоронець).

Відповідач – особа, яка протиправно перешкоджає позивачу розпоряджатись чи користуватись річчю/майном.

Об’єктом позову є усунення триваючого правопорушення до часу звернення з позовом.

Предмет позову – усунення перешкод.

Підстави: наявність у позивача обставин, що підтверджують його право на володіння/користування (напр. виселення осіб з неправомірно зайнятих ними приміщень, виключення майна з опису на арешт тощо).

Негаторний позов можна заявити і в превентивному плані – заборона вчиняти відповідачу дії на майбутнє з метою запобігти правопорушенню (ст. 386 ЦКУ), якщо є підстави вважати реальним правопорушення. Терміни позовної давності не застосовуються, однак позов заявляється на момент дії правопорушення.

Крім зазначених вище способів захисту права власності та інших речових прав у науково-прикладних джерелах характеризуються й інші способи (засоби), що витікають із загальних та окремих положень цивільного законодавства та права в цілому.

Це можуть бути позови про:

• повернення майна, що безпідставно придбано чи зберігається за рахунок іншої особи;

• відшкодування у випадку псування чи знищення речі;

• Порушення права власності при невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язань за договором;

• Захист інтересів власника від правомірного чи неправомірного втручання органів влади та управління:

1. якщо є законні підстави, але перевищено владні повноваження (вилучення земельної ділянки, на якій є майно власника);

2. неправомірне втручання у правомірності власника та видання актів, що порушують право власності.

Умови подання позову:

• підтверджене право власності;

• видання нормативного акту суб’єктом публічного права внаслідок чого порушено право власника;

• не відповідність цього нормативного акту змісту Закону.

Зміст позову: вимога власника про визнання такого нормативного акту незаконним та його скасування.

Відповідачі: органи державної влади, орган самоврядування.

• Наявність шкоди, що спричинила власнику земельної ділянки, будівлі внаслідок зниження їх цінності при погіршенні навколишнього середовища (ст. 394 ЦКУ). Тут – право на компенсацію за зниження цінності майна.

Позивач – власник. Відповідач – будь-який суб’єкт, дії якого призвели до такого зниження.